Антикорупційні уроки незалежності: кому вигідна корупція в Україні

2941 перегляд
Субота, 24 серпня 2019, 11:00
Андрій БоровикAndrii Borovyk
виконавчий директор Трансперенсі Інтернешнл Україна

Україні – 28. Для людини це цілком зрілий вік, але для держави не завжди так. Принаймні, для України.

Будьмо чесними, нашу країну важко назвати дорослою. Якщо придивитися уважніше, ми побачимо не свідому державу, а школярку, яка безнадійно застрягла у своїх уроках. Вона здібна, але часто не хоче сідати за підручники, кмітлива, але через прогули постійно пасе задніх у багатьох предметах.

І боротьба з корупцією – один із них.

Мабуть, це відставання зумовлене тим, що в нашої школярки не надто розвинена схильність уникати хабарів.

Як від дитини для вміння читати вимагається знання літер, так і від українця десятиліттями вимагалося знання того, що він повинен дати "заохочення", аби "порішати".

Так, за опитуваннями, 61% українців вважають корупцію найсерйознішою проблемою, яка заважає розвитку країни. Але при цьому 38% переконані, що схильність до корупції є частиною нашої ментальності. Тобто у кожного є родич, який готовий дати хабар для вирішення поточних проблем чи завдань і вважає це нормальним.

Саме тому навчання дається складно.

Кожен учитель знає, що засвоєння нової інформації відбувається у три етапи. Спершу учень отримує знання про новий матеріал. Наприклад, вивчає алфавіт.

Потім у нього формуються вміння – учень поєднує букви і вчиться читати по складах. Цей етап навчання займає багато часу і вимагає значних зусиль. Дитина часто плутається, але читає ці склади знову і знову, поки вони не зіллються у слова, фрази і великі тексти.

Процес автоматизується настільки, що дев'ятикласник уже думає тільки про те, що читає, а не те, як він це робив. Формується навичка, яку дуже складно викорінити.

Хай боротьба з корупцією – предмет набагато складніший, та засвоюється він через такі ж етапи. Як на рівні держави, так і на рівні кожного окремого українця.

За останні 10 років ми дізналися, що корупція не закінчується на рівні маленького чиновника. Корупція веде на саму гору.

І ми точно знаємо, що без вирішення питання на найвищому рівні подолати побутове хабарництво майже неможливо.

Ми знаємо, що є системи, які можуть запобігати фінансовим "заохоченням". Але без українців – власне, без кожного з нас, – це не працює.

Не можна створити "територію у вакуумі" – місце, в якому не буде системної корупції, адже всі сфери перетинаються.

Це величезна павутина, і одна її клітинка не може бути абсолютно чесною і чистою, на відміну від сусідніх.

З першого погляду здається, що рівень знань у нас вельми непоганий. Але коли дивитися далі, ситуація стає складнішою. Зараз ми, швидше за все, знаходимося на рівні вироблення умінь.

Ми начебто знаємо, як боротися з корупцією, але не досягли того рівня, щоб робити це, не задумуючись.

У нас є антикорупційні інституції, навіть деякі з них доволі непогані, однак їхнє функціонування постійно гальмується, нерідко плутаючись у власних ногах. І це нормально, бо всі вони були сформовані в останні 5 років. Ми бачимо склади, але у повноцінні слова вони ще не зливаються.

А говорити про боротьбу з корупцією як сталу навичку, мабуть, можна буде значно пізніше. Коли кожен буде впевнений, що, якщо чиновник вимагає хабар, його покарають. І єдина можлива відповідь на пропозицію "заохотити" чи "заохотитися" – ні.

Такого в нас ще точно немає. Але я вірю, що буде. Бо за цю парту ми сіли не з примусу, а з власної волі.

Потреба в боротьбі з корупцією в Україні накопичувалася роками.

Після Помаранчевої революції мало хто насправді думав про хабарі й хабарників. Тоді люди просто хотіли змінити совковий тип управління, і це було першочерговим завданням. Але в часи Януковича реальні потреби України змінилися.

Навіть інформаційний вакуум, який забезпечували загальнонаціональні телеканали, не зміг відгородити українців від реальності. Влада не змогла "продати" глядачам безхмарну картинку з рожевими поні. І все тому, що корупційні зв'язки були виведені на системний рівень, і не відчути це було неможливо.

Після 2014-го року, коли ми усвідомили масштаби "заохочень" і те, як робився бізнес, український світ змінився. І змінився настільки, що ми не зможемо знову прийняти все, що відбувалося до того.

Якщо на заході мільярдерами стають інноватори, то в нас – люди, які все ще отримують доступ до природних ресурсів або через штучне створення монополій.

До нас все більше приходить усвідомлення головного – корумпована країна не здатна бути незалежною.

У День Незалежності України варто нагадати, що найбільше в нашій корупції зацікавлені навіть не чиновники. Якщо піднятися на декілька рівнів вище, то очевидним "бенефіціаром" корупції в Україні є наш північний сусід.

Один з найвідоміших геостратегів світу Збігнєв Бжезинський казав, що без України Росія не буде імперією, хоча останні 20 років саме це й було її метою. Саме Росія, маючи "славетну" традицію керування країною шляхом "заохочень" і залякувань, зацікавлена у слабкій державі Україна.

Так набагато легше маніпулювати владою. Легко смикати чиновниками, які вже на гачку.

Кремль найбільше не зацікавлений у нових обличчях, які приходять до влади в Україні, не зацікавлений в інноваторах, які на конкретних процесах вибудовуватимуть систему з мінімумом корупційних шпарин і залишатимуть їй обмаль простору.

Росії не потрібен сильний сусід, якого не можна буде підім'яти під себе. Їй потрібен слухняний васал.

Тому кожен з нас має зрозуміти, що жорстким ставленням до корупції ми не тільки спростимо життя собі та своїм дітям, а й фактично відрубаємо руки кремлівському карлику, якому буде набагато важче маніпулювати подіями в Україні.

Я впевнений, що вже в наступні 10 років ми складемо ЗНО з такого надскладного предмета, як боротьба з корупцією. Хай не на відмінно, але відносно успішно. І станемо незалежними настільки, що вступимо до Північноатлантичного університету. Якщо захочемо, звісно.

Бо, хай незалежна Україна – досі школярка, але ж ми з вами – цілком дорослі люди.

Андрій Боровик, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Реклама:
ЗНО розбрату: що ховається за ініціативою президента
Вступна кампанія до університетів вже йде повним ходом, але пандемія коронавірусу і чисельні скандали щодо призначень очільника МОН значно ускладнюють життя майбутнім студентам та їхнім батькам.
Справедливість для всіх. Як потрібно реформувати судову систему України
Президент подав новий законопроєкт №3711 про реформування судової системи. Та чи зробив автор проєкту висновки зі своїх попередніх помилок?
Відновлення економіки неможливе без контролю епідемії
Запустити економічну активність можна лише при повній упевненості людей у реальному зниженні ризиків для здоров'я. (рос.)
Вулицями Києва: Царське село й Леся Українка
Від цієї зупинки починався власне бульвар Лесі Українки з високими тополями, який котився вниз, майже до Бессарабки.
Місцеві гарантії для місцевих доріг
Новий закон дозволить місцевій владі залучати кошти на ремонт місцевих шляхів.
Чи покарають Зеленського за невчасне повідомлення про майнові зміни в декларації
Зовсім нещодавно схожа ситуація зі спробою притягнути Зеленського до адміністративної відповідальності мала місце на Хмельниччині. Тоді президент порушив карантин, на нього склали протокол, але суд кінцевого рішення так і не прийняв.
Кагарлик: справа честі чи вирок "системі"?
Справа честі – таким мало стати притягнення до відповідальності поліцейських, винних у жорстокому зґвалтуванні та катуванні Нелі Погребіцької у травні цього року. Натомість результати говорять про зворотнє. Система "своїх" не здає.