Місцеві вибори: плюс 100 зеленських

5960 переглядів
П'ятниця, 19 червня 2020, 18:00
Віктор БобиренкоВіктор Бобиренко
Бюро аналізу політики, громадське партнерство "За прозорі місцеві бюджети"

Мери міст мають скинутися і поставити пам'ятник Арсенію Яценюку і хоча б погруддя – Петру Порошенку. Саме завдячуючи їм Україна у 2015 році отримала бюджетну децентралізацію.

У міста стали приходити освітня і медична субвенції. Це вивільнило місцеві кошти на забезпечення інших внутрішніх потреб.

Одночасно Яценюк зробив ринковим процес формування тарифів.

Тарифи підвищилися. Провина в очах людей лягла на Яценюка, майже миттєво вбивши рейтинг "Народного фронту".

Натомість мери отримали коштів на порядок більше, ніж мали до цього.

Тільки для прикладу: бюджет розвитку у розпорядженні Сумської міської ради збільшився з 35 мільйонів у 2013 році до 640 мільйонів уже у 2015 році. Майже у 20 разів. І так скрізь.

Ціна питання

Бюджетна децентралізація дозволила буквально за кілька років зробити діючих мерів героями. Сотні мільйонів гривень, якщо навіть допустити, що відсотків 10-20 пропадуть у якості відкатів, – це сотні мільйонів гривень. Можна зробити щось таке, що виборець легко може помацати руками і сказати: от двадцять років нічого не будувалося, а при Івану Івановичу знов почали щось будувати.

Але красти через відкати зараз вже не модно. Ну, хіба, трошки. Обиватель думає, що крадуть з бюджету буквально. Як у колгоспі кукурудзу. Прийшов чиновник, відсипав грошей в мішок і пішов.

Але ж із загального фонду не вкрадеш, бо це зарплати бюджетників і енергоносії. Для того, щоб заробляти, потрібно працювати з бюджетом розвитку. Саме з бюджету розвитку дозволені витрати на купуємо/будуємо/перебудовуємо. Де перебудовуємо – найефективніший спосіб.

Бо купуємо легко перевірити по прайсам. Купили ліки не за ту ціну – весь фейсбук гуде.

А перебудували площу у центрі міста – заактували роботи, які і не робилися. Заробили 10%. Заробили своїх 20% на рентабельності (ну, бо ж ваша фірма виграла підряд) у роботах, які зробили насправді. Ну і ще 10% заробили – на недотриманні Державних будівельних норм, бо робиться все погано, щоб ще через 5-7 років робити новий ремонт.

Таким чином стає зрозуміло, що зайти зі своєю командою в місто – це найвигідніший бізнес. Де при освоєнні бюджетних коштів із різною мірою апетиту приносить від 20 до 40% прибутку від освоєного бюджету розвитку міста. А це для обласних центрів сотні мільйонів і мільярди.

А ще ж можна зайти в місто командою і правильно провести  конкурс на пасажирські перевезення. Зібрати від зацікавлених по трошки.

Ну а вже потім боротися із корупцією у ввіреному місті. Не допускати, щоб вчительки збирали на штори в клас. Чи квіти на свята.

Тож ціна питання на осінніх виборах – величезна.

Держава і міста філософія відносин

Якщо процес завершення децентралізації при Порошенкові був зрозумілим, то зараз – точно ні. З приходом Зеленського все тільки заплуталося.

Але ми розуміємо: міста не можуть дати самі собі повноваження. Формат відносин регламентується виключно на рівні держави. А мерів і експертів чути не хочуть. Тим більше не факт, що і мери хочуть – як краще для громад.

Перше. Проблема змін до виборчого законодавства: кожного дня і кожні вибори все може змінитися на користь тих, хто сьогодні при владі.

Тому ніяк не зрозуміло з виборчим кодексом. Партійний принцип буде застосовуватись для міст від 90 тисяч виборців? Чи від 15-ти? У Зеленського визначаються. Причому інтереси самих виборців нікому не цікаві.

Друге. Скільки і яких повноважень віддати на субрегіональний рівень? Що буде з районами? В ідеалі – районні державні адміністрації мають стати префектурами з повноваженнями зупиняти рішення ради. Якщо комусь, наприклад, спаде на думку ввести на рівні міста якусь іще мову, крім державної. Або захочуть присвоїти ім'я якогось Жукова українській вулиці. Ну, чи з бюджетом щось наплутають.

Ніяких інших повноважень. І ніяких районних рад. На утримання яких треба змінювати і податковий і бюджетний кодекс. Ну це така думка причетних до децентралізації. А що тут планують у Зеленського?

Відповіді немає.

Третє. Регіональний рівень. Роль обласних адміністрацій і тим більше обласних рад – відповідати за регіональний розвиток і прозорі процеси розподілу коштів. Держава пробуксувала з Державним фондом регіонального розвитку (ДФРР). У багатьох областях гроші, які мали б освоювати громади, освоюватимуть обласні управління капітального будівництва, які працюють із "спеціальними" фірмами.

І вже дуже смішно діляться кошти Дорожнього фонду. В яку область не глянь – тендери проводяться у кращих традиціях часів Януковича: зробити все, щоб підряди отримали "свої" фірми, на конкурсах "чужих" викидають за будь-якого приводу.

Найчесніший президент у світі у своїй теплій ванні, можливо, і не знає, що веселі хлопці за його спиною підсіли на теми і схеми, про які в Україні вже стали забувати.

Тож питання питань: це вже повернення в "країну мрій  Януковича" чи ще можна відіграти назад, у часи, де були відносно чесні і прозорі закупівлі за бюджетні кошти?

Четверте. Бачимо поступовий розворот країни від децентралізації до централізації. Ось і у своєму інтерв'ю Зеленський говорить про сепаратизм мерів. Очікувана відповідь держави на фронду міст (в уявленні Зе!команди) – зменшення можливостей для мерів. Досягти цього можна дуже легко, змінивши формулу розрахунків у міжбюджетних відносинах. По реверсній дотації, наприклад. І мери залишаться без ресурсів. І знову поїдуть випрошувати цільові субвенції в уряд.

Питання: хто ще, крім наших західних партнерів, може зупинити цей розворот?

Мери і громади: Зе!комунікація

У вертикалі держава і міста усе неясно. Хоча перспективи виглядають песимістично.

Але і у горизонтальних комунікаціях мерів і громад – за деякими винятками – не дуже добре. Не треба узагальнювати, бо є в Україні міські голови, які ведуть чесний діалог з громадами. Проте тенденція помітна.

У нас мери ведуть діалог з жителями міст не через дискусії і диспути. А у форматі Володимира Олександровича – через телевізор. Причому у більшості випадків – за бюджетні кошти.

Прописується якась місцева програма інформування громадян. І мерія через різних розпорядників коштів заганяє гроші на приватні телеканали. І кожного вечора мер за бюджетні кошти розповідає людям про те, який він молодець. Як змусити мерів говорити з експертами, а не з жителями через телевізор?

В ідеалі, держава має допомагати регіональним відділенням Суспільного телебачення. Щоб створювати площадки для діалогу.

Але мери прогнозовано не підуть на безкоштовну площадку – де чесно треба буде відповідати на незручні питання експертів. А підуть на платну – де можна віщати у стилі Зеленського: "Хто молодець? Я молодець".

Тому мери і чіпляють на себе збірний образ місцевого населення і прислухаються до місцевого колориту. Тому мер Харкова за пам'ятник Жукову, а мер Сум піднімає червоно-чорний прапор. Бо такі настрої більшості. І ще хтозна, якби Кернес був головою у Львові, чи не носив би вишиванку і особисто відвідував на Покрову ветеранів УПА?

Парадокс місцевої комунікації – у нас через збочену комунікацію експертне середовище бачить або неефективне використання бюджетних коштів, або просто розкрадання. Глядач місцевого приватного телеканалу бачить тяжко працюючого і ефективного мера. На Суспільний канал мер іти не хоче, не комфортно.

А держава не регламентує хоча б під час виборів обов'язковість дебатів кандидатів у місцеву владу. І не хоче цього робити.

Бо орієнтовно мало де пройдуть кандидати у мери від "Слуг народу". Принаймні у більшості обласних центрів втримаються нинішні міські голови. Але у Центрі, Сході і Півдні України "Слуги народу" матимуть найбільші фракції, хоча і не монобільшість.

А значить з ними обраним мерам доведеться вибудовувати якісь стосунки.

Ми можемо в деяких містах побачити ситуацію: мер пройшов, але більшості в раді він не має. І йому не дають працювати. Він або проводить рішення з ситуативною більшістю, роздаючи "подаруночки" посадами чи підрядами комусь під кожну сесію. Або блокується з антагоністами.

Вже зараз ясно, що ті, хто керує державою і вкладає своє бачення президенту, хочуть повоювати з місцевими елітами за ресурси. А між тим місцеві еліти не дуже хочуть з кимось тими ресурсами ділитися. У кожній області і у кожному місті усі будуть восени заново вибудовувати відносини. В залежності від того, хто і скільки кнопок буде контролювати в місцевих радах.

А от якби держава хотіла не боротися з мерами за ресурси, а вибудовувала місцеве самоврядування – її особливим союзником мали б стати інститути громадянського суспільства.

От взяли б та й дали громадським аналітичним чи антикорупційним організаціям на конкурсній основі бюджетні кошти. А вони б на ті кошти "відкошмарили" усі закупівлі в громадах. А через незалежні ЗМІ розповіли людям: як і де їх ошукують.

Заодно б забезпечили прозорість у коштах Дорожнього фонду чи ДФРР.

Якщо ви так боїтеся "соросят", то створіть своїх, Володимире Олександровичу.

Але – немає діалогу. Ні у міст з державою. Ні у мерів з експертним середовищем і ЗМІ. Ні у ЗМІ з державою.

Бо боротьба триває не за державу Україна. А за освоєння бюджетних коштів та інших ресурсів.

А їх все менше.

Тому восени у нас буде ще плюс сто зеленських. Ми зробимо їх разом.

Віктор Бобиренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua
Реклама:
На старті нової прозорої оренди державного майна
Що варто знати тим, хто хоче взяти в оренду державне майно.
Кандидати до Вищої ради правосуддя від парламенту: хто вони?
Попри реформу суди так і не стали повноцінно незалежними, а рівень довіри суспільства до судової влади залишається найнижчим серед всіх державних інституцій. Що можна вдіяти з цим вже зараз?
Що вбереже галузь житлово-комунальних послуг від падіння в прірву?
П'ять важливих змін до закону "Про житлово-комунальні послуги", які потрібні споживачам.
Гонгадзе і сумбурні думки
Гія дав в результаті суспільству і зачатки політичної огиди, і початкову волю до протидії злу, і більше демократії, і зовсім іншу свободу слова, і в цілому - багато-багато передумов до руху вперед, до прогресу.
Знову про Кагарлик, або Що не так із системою атестації поліції?
За результатами переатестації, 95% кагарлицьких поліцейських, які можуть бути відповідальними за численні випадки застосування фізичного та психологічного насилля щодо людей, або відповідають своїм посадам, або навіть заслуговують на підвищення.
Зворотна третя зупинка "Вулиця Щорса". Київ та київське життя 1960-80-их
Важливо з тактом та розумінням добирати назви для вулиць, попередньо вивчаючи історію героя чи самої вулиці. Адже іноді невідповідність величних назв обдертим та занедбаним носіям-вулицям викликає жаль та насмішку, а то й катастрофічні для держави наслідки вибору.
У науці й відеоіграх дітей приваблює одне й те саме
"Як зацікавити дітей наукою?" – питання, на яке намагається дати відповідь уся світова прогресивна педагогічна спільнота. При цьому "ворогами" вважаються комп'ютерні ігри і соцмережі: діти віддають їм перевагу перед навчанням.