Води для вас немає, але ви тримайтеся, або Ще раз про воду для Криму

2789 переглядів
Середа, 03 червня 2020, 19:30
Євген Кунь
інженер, співзасновник проектно-інжинірингової компанії Interproekt GmbH

Першого червня з Москви знову пролунали заклики до українського уряду про необхідність подачі дніпровської води в окупований Крим. Україну звинувачують в "водному геноциді". І хто звинувачує?

Скандальна відома в Україні експрокурор Поклонська. Вона начебто звернулася в ООН зі скаргою на українську державу, яка нібито винна в нестачі води на півострові.

До анексії українського півострову дійсно 85% дніпровської води використовувалося в сільському господарстві на території Північного Криму. Зараз на цих територіях складніше вести сільське господарство, тому що змінюється стан ґрунту, клімат і екосистема.

Вода — це козир України в переговорах з Москвою.

Але якщо винести за дужки можливі політичні дебати про те, чи варто дійсно відновити подачу води до Криму, а подумати в цілому про наявність цього ресурсу в країні, то дискусія може взагалі піти в іншому напрямі.

Ось кілька фактів, з якими варто познайомитися, перш ніж вступати в дебати.

1. Україна — маловодна країна

При наявності 1100 водосховищ і 63 тисяч річок Україна на мапі Європи позначена як маловодна країна, оскільки більшість наших водних ресурсів через забрудненість не придатні до водозабору питної води.

В останніх дослідженнях Світового фінансового банку Україна за показником "кількість питної води на душу населення" займає 125 місце серед 180 країн. Ми між Чадом і Суданом, африканськими країнами.

В України у 20 разів менше водних ресурсів, ніж у Швеції, при цьому не існує комплексного підходу в управлінні водними ресурсами.

2. Низька культура управління водними ресурсами

До управління водними ресурсами мають відношення не менше семи держорганів, але при цьому ніхто не несе відповідальність за чистоту річок, озер, водойм. Через неочищені стоки, які скидаються в річки та відкриті водойми, водні джерела замулюються, а згодом пересихають.

Води стає менше через погане управління.

Всім цим мало б займатися Державне водне агентство, у якого є чималий бюджет (близько 2 млрд гривень), але воно раз у раз фігурує в корупційних скандалах.

Фінансові кошти на реформу водного сектора є. Але бажання немає. Судячи з кулуарних розмов в галузі, хаос в управлінні водними ресурсами має своїх вигодонабувачів.

Європейські донори, які з 2014-го виділяли гранти і прислали в Україну експертів, щоб допомогти у написанні Водної стратегії України, поїхали ні з чим. Українські чиновники з водної галузі поки не здатні усвідомити, що вода — це ресурс, який може скінчитися.

3. Застаріла інфраструктура водоканалів

Ми вже давно не п'ємо воду зі своїх кранів без додаткового очищення. Тому що твердо впевнені, що вода з крана погано очищена і навряд чи корисна. Тому мільйони гривень українці витрачають на доставку доочищеної води. Ці суми цілком можна порівняти з тими бюджетами, які необхідні на модернізацію водоканалів — нові труби, нові системи очищення води та стоків.

Але знову ж таки відсутність прийнятої на рівні держави Водної стратегії не зобов'язує водоканали модернізуватися і не дає такої фінансової можливості.

Навпаки українська держава грає з суспільством в "водний популізм", обіцяючи дешевий тариф зараз і не гарантуючи наявність води в найближчому майбутньому. А деякі міста вже в цьому році швидше за все перейдуть на погодинну подачу води.

4. Вода — це геополітика

Ми живемо в XXI столітті, але ставлення до води у нас середини XX.

Саме тоді будувалися наші водоканали, водогони та очисні споруди. Планово. Протягом п'ятирічки.

Водна система країни була міцно прив'язана до виробництва. Потужності водоканалів передбачали зростання виробництва і кількості населення. Так, наприклад, в Житомирі, за розрахунками радянських проєктувальників, мало б проживати на початку 2000-х понад 400 тисяч населення. Але зараз там живе у два рази менше місцян.

За останні 30 років у молодої української держави поки що не було жодного масштабного інженерного проєкту у водній галузі.

Ми все ще користуємося інфраструктурою, що дісталася нам у спадок від радянської епохи. Але знос цієї інфраструктури йде значно швидше, ніж її оновлення.

Єдині інституції, хто системно займається кредитуванням проєктів з модернізації водоканалів, — це Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, ЄБРР.

Але через відсутність сучасної європейської системи управління водними ресурсами, комплексного бачення проблем і ризиків кредити міжнародних фінансових організацій часто не розв'язують проблеми комплексно, а тільки відстрочують їх на певний час.

Головна проблема української водної інфраструктури не гроші, а відсутність системного розуміння водних проблем, з якими Україна вже може зіткнутися в найближчому майбутньому.

Але якщо ми хочемо стати частиною цивілізованого світу, нам доведеться навчитися управляти водним ресурсом країни так само свідомо, як і золотовалютним запасом.

Повертаючись до списку "бажань" пані Поклонської та чиновників на окупованій території, хочеться сказати, що коли їхні кремлівські господарі планували анексію Криму, вони не дивилися далі свого носа.

Нам, Україні, зараз потрібно мати свою стратегію управління Водними ресурсами.

А мадам Поклонській та їй подібним ми відповімо: "Води немає, але ви там тримайтеся!"

Євген Кунь, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.