На шляху до хаосу
Щойно Кремль переконається, що Джо Байден стане наступним президентом США, він піде ва-банк.
Уже сьогодні Москва, можливо, не тільки і не стільки планує втрутитися в американський транзит влади і маніпулювати виборами, скільки спровокувати або розпалити громадянські конфлікти в США.
Останні 15 років Кремль грав з політиками і дипломатами, перш за все із сусідами Росії, але також із Заходом, в гонки зайця і їжачка, як вони описані в одній відомій німецькій казці.
У нижньосаксонській байці їжачок пробігає лише кілька кроків, а в кінці борозни ставить свою дружину, дуже схожу на нього. Коли вривається впевнений в перемозі заєць, дружина їжачка встає і кричить йому: "Я вже тут!".
Заєць не може зрозуміти причини поразки, проводить ще 73 забіги і в 74-му забігу вмирає від виснаження.
З самого початку антизахідного повороту Москви в 2005 році урядові та неурядові аналітики в усьому світі зайняті обговоренням і пророкуванням подальших наступальних дій Кремля.
Однак в більшості випадків, коли розумні "зайці" світу – політики, експерти, дослідники, журналісти та ін. – презентували свої більш-менш адекватні оцінки тих чи інших діянь Москви, російські "їжачки" вже давно досягли своєї мети.
Так було з вторгненням Росії до Абхазії в 2008 році, "зеленими чоловічками" в Криму в 2014 році, хакерами в німецькому Бундестазі в 2015 році, бомбардувальниками над сирійським Ідлібом в 2015-2016 роках, кібер-воїнами на виборах в США в 2016 році або "хімічними" вбивцями в англійському Солсбері в 2018 році.
По всьому світу можна знайти сотні проникливих спостерігачів, здатних дати дотепні коментарі на ту чи іншу злісну російську акцію. Однак, незважаючи на весь накопичений досвід, такі коментарі, як правило, даються тільки після події.
Поки що кремлівські махінатори продовжують кожен раз заново дивувати західних і незахідних політиків та їхні мозкові центри своїми новими вилазками, асиметричними атаками, неортодоксальними методами і шокуючою жорстокістю.
Російська винахідливість і нещадність отримують достатнє освітлення тільки після успішного завершення все нового "активного заходу" і гібридного вторгнення.
В даний час багато американських аналітиків – чи то в області політики, чи держуправління або науки – можливо, знову готуються до останньої війни. Втручання Росії в майбутні вибори перебуває в сфері уваги багатьох експертів.
Однак, як свідчить гіркий досвід України 2014 року, Кремль грає "в м'який м'яч" тільки до тих пір, поки вважає, що у нього є хоч якийсь шанс на перемогу. Він залишається відносно помірним, доки можлива поразка – з точки зору Москви – буде лише помірно неприємною. Так було під час втручання Росії в президентські вибори 2016 року в США.
Досвід України за останні шість років дає привід побоюватися набагато більш жорстокого сценарію поведінки Кремля щодо сьогоднішніх США.
У якийсь момент під час Євромайдану, в січні чи лютому 2014 року, Путін зрозумів, що, можливо, втратить контроль над Україною. Проросійський президент України Віктор Янукович може бути вигнаний українським народом. В результаті президент Росії радикально змінив курс ще до відходу Януковича.
Медаль Кремля, яку вручали безіменним російським солдатам за участь в анексії Криму, датована 20 лютого 2014 року як початок загарбницької операції. В цей день Янукович ще перебував при владі і в Києві. Його втеча з української столиці днем пізніше і зміщення українським парламентом з президентського поста 22 лютого 2014 року ще не були чітко передбачені 20 лютого 2014 року.
Але Кремль уже перейшов від просто політичної та економічної війни проти України до підготовки справжньої війни, тобто на сценарій, який в той час був багато в чому неймовірним для більшості спостерігачів. Щось схоже може статися і в сьогоднішньому підході Москви до США.
Звичайно, російські війська навряд чи висадяться на американські берега. Але в цьому і немає потреби. Можливість насильницького громадянського конфлікту в США сьогодні в будь-якому випадку широко обговорюється серйозними аналітиками на тлі величезної політичної поляризації та емоційних сплесків всередині американського суспільства.
Як і в улюбленому Путіним виді спорту дзюдо – в якому у нього чорний пояс! – короткочасний момент дисбалансу суперника може бути використаний і бути достатнім, щоб викликати його падіння.
Сполучені Штати самі по собі, можливо, і не дозріють до повноцінного громадянського конфлікту. Однак можливість трохи підштовхнути їх далі в цьому напрямку навряд чи буде упущена фахівцями з гібридної війни в Москві.
А гра, в яку будуть грати російські "їжачки", може бути зовсім інакшою, ніж у минулому, і ще не до кінця зрозумілою американським "зайцям".
Хілларі Клінтон в 2016 році явно не була небажаним кандидатом в президенти від Москви в якості нового американського президента. Однак сьогодні, після злому Росією серверів Демократичної партії в 2016 році і злісної кремлівської кампанії проти Клінтона, демократичний президент є для Кремля воістину загрозливою перспективою.
Ба більше, Джо Байден при президенті Обамі відповідав за політику США щодо України. Байден добре знає і любить Україну і тому особливо небажаний для Москви.
І останнє, але не менш важливе: можливо, Москва мала більше контактів із Трампом і його оточенням, ніж це поки відомо американській громадськості.
Кремлю в такому випадку ще більше не сподобалося б байденське президентство і ймовірне оприлюднення інформації про його додаткове вторгнення в політику США. Таким чином, ставки для Кремля в 2020 році вищі, ніж в 2016 році.
Якщо у Трампа немає реального шансу бути обраним на другий термін, то питання про просте втручання у вибори може більше не стояти.
Можливо, Москва вже зараз перебуває в процесі реалізації куди більш зловісних планів, ніж просто спроби допомогти Трампу.
Якщо Путін вирішить, що очолювані Байденом США можуть покласти край його правлінню, і якщо він не зможе перешкодити Байдену, то буде намагатися взагалі позбутися США як істотного міжнародного актора.
У гіршому випадку російський "їжачок" нам до кінця 2020 року знову оголосить: "Я вже тут!"
Павло Клімкін, Андреас Умланд, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
