Самоврядування медичних професій на розломі можливостей
Сьогодні система охорони здоров'я в Україні переживає важливий і дуже важкий період. Медична спільнота вже усвідомлює необхідність згуртування, саме тому так жваво обговорюється питання медичного самоврядування, яке має змінити систему управління галуззю та механізми його впровадження.
Вже багато років поспіль, після звіту Рахункової палати у Верховній Раді і оприлюднення рейтингу найбільш неефективних розпорядників бюджетних коштів, міністерства і відомства маніпулюють цифрами і на власний розсуд інтерпретують подану інформацію.
Рахункова палата без оціночних суджень і лише мовою цифр завжди пояснювала, за яким принципом і чому саме ці міністерства і державні установи неефективно управляли бюджетними коштами та нераціонально їх використовували.
Традиційно МОЗ виявляється на другому або першому місці у цьому рейтингу із зазначенням основного виду порушення – "Неефективне використання коштів внаслідок необґрунтованих управлінських рішень".
Яскравим прикладом того, як МОЗ неефективно розпоряджається бюджетними коштами, став висновок Рахункової палати у 2019 році: з 2018 року за кошти субвенції на розвиток сільської медицини побудовано лише 17 % нових амбулаторій від запланованого обсягу.
Важливо зазначити, що шалений супротив першим спробам надати автономію медичній спільноті стимулюється саме представниками попереднього керівництва медичної галузі.
Без сумніву, спротив штучний і скерований на обмеження свободи вибору та вільної діяльності. Але істина процесів глибша, вона вказує саме на першочерговість питання фінансування та менеджменту в медицині, посуваючи у тінь збереження кадрового потенціалу всієї медичної галузі.
Читайте також: Чому питання самоврядування медичних професій вже є перезрілим
Держава до сьогодні не поспішала відпускати з кріпацтва медиків. Відповідальність за зміни покладали на президента України, уряд, Верховну Раду, МОЗ, а успіх реформ залежав від узгодженості їхньої роботи в цьому напрямку.
Однак без підтримки "знизу" реформа перетворилася на соціальний експеримент, і головна причина полягає в тому, що для вирішення усіх проблем в державі є лише один грошовий мішок, назва якому – бюджет.
Десятирічне гальмування розгляду законопроєкту "Про самоврядування медичних професій" засвідчило небажання чиновників віддавати владу медичній спільноті в частині управління спеціальністю, аби не втрачати прямий вплив на адміністративний ресурс.
Вочевидь, за умови підтримки цієї законодавчої ініціативи саме медична спільнота має отримати фактично пряму демократію. В кожній з Палат вводяться робочі органи, що обираються загальними зборами (Конференцією), а члени Палат можуть ініціювати необмежену кількість прозорих перевиборів, захищаючи своє право на об'єктивне і справедливе керівництво та захист інтересів кожного представника спеціальності і спільноти в цілому.
Окрема проблема існує у фінансуванні, про яке йшлося вище. Держава, утримуючи безліч закладів охорони здоров'я, відверто визнає, що збирається покрити дефіцит фінансування усіх медичних закладів, щоб не допустити закриття лікарень та звільнення медичних працівників.
Але недостатні фінансові та кадрові ресурси, застаріла або відсутня матеріально-технічна база потребують колосальних витрат, які є непосильними для місцевих бюджетів протягом короткого проміжку часу, що вже призводить до неможливості отримати доступну та якісну медичну допомогу значною частиною населення.
Така ситуація спричинила соціальну напругу в суспільстві, а лікарі вже сформували головне застереження — залежність від одноосібних рішень головних лікарів, що і призвело в свою чергу до дискредитації дій влади, яка у минулому вдавалася до постійних маніпуляцій.
Тим часом соціально незахищені верстви населення вже не можуть вчасно і в повному обсязі отримувати життєво необхідну медичну допомогу.
Отже, лише зусиллями медичної спільноти "знизу" та "зсередини" можливо вирівняти баланс у медичній галузі, підвищити потенціал управлінських рішень та компенсувати недоліки впровадження медичної реформи на місцях.
Доведеним фактом є те, що держава – здебільшого неефективний власник і розпорядник, бо відповідальність розпорошується, а призначений на посаду чиновник ризикує "шкурними" інтересами, переважно забарвленими політично.
Успіх фінансової політики полягає в її результативності, спроможності фінансової системи гарантувати виконання найважливіших функцій держави і реалізовувати її національні інтереси.
В цьому контексті треба визнати, що так звана "медична автономія" – це перш за все не трансформація видатків бюджету пацієнтами, а зменшення навантаження на бюджет шляхом унормування процесів професіоналами і менеджерами зсередини медичного середовища та створення дійового механізму, який би запобігав прийняттю неефективних управлінських рішень і забезпечував підтримку раціонального використання обмежених бюджетних ресурсів. Саме таким механізмом має стати Закон України "Про самоврядування медичних професій в Україні".
І наостанок. Час показав, що ніхто за нас не вирішить наших проблем, поки ми їх самі не зрозуміємо і чесно не візьмемося за їхнє вирішення. Інфантильність медичної спільноти та намагання перекласти вирішення наростаючої кількості проблем на чиновників призвело до того, що медиків банально використовують. Тому марно постійно вигукувати гасла, молитися і приносити на вівтар множинні матеріальні і людські жертви.
Вже на часі відкрити очі, згуртуватися і взяти відповідальність за своє професійне життя, свою честь і гідність через самоврядування.
Лариса Дахно, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
