Олексій Гарань Професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи»

"Чесна соціологія" в часи авторитаризму, популізму та війни. Пам'яті Бекешкіної

Ірина Бекешкіна була найбільш відомим "медійним" соціологом.

Вихід книги "Поки ми живі…", присвяченої Ірині Бекешкіній, якої нема з нами вже більше двох років – привід для розмови про соціологію, громадський активізм і роль особистості в боротьбі за нову Україну, за розрив із "совком" і новими-старими корупційними практиками. 

Ірина Бекешкіна була найбільш відомим "медійним" соціологом. Євген Головаха, директор Інституту соціології НАН України, так відгукнувся про це: 

"Сама ж Ірина багато в чому вособлювала в масовій свідомості те, що журналісти називали "чесною соціологією". Жінка, яка зробила найбільше із усіх соціологів для того, щоб соціологія займала важливе місце у суспільстві і щоб влада боялася соціології. І боялися багато завдяки тому, що була Ірина Еріківна". 

Реклама:

Тож значна частина книги – публіцистика Ірини Бекешкіної, а пів сотні сторінок – її вибрані публікації з "Української правди", де вона була постійним автором, плюс безліч посилань на УП в бібліографічному списку, з влучними назвами, які говорять про нашу історію. Одні назви цих статей, як і її знамениті афоризми (с. 218-225), чого варті!

А почалося все з того, що у 1990 р. молодий психолог і співробітниця Інституту філософії АН УРСР Ірина Бекешкіна пов’язала свою долю з новоствореним Інститутом соціології Академії наук, куди її запросили Євген Головаха та Наталя Паніна. За два роки до цього відділу завітали два молодих хлопці і активісти Руху: біолог за освітою Ілько Кучерів і фізик Сергій Одарич. Синергія енергійних соціологів та громадських активістів  призвела до створення Фонду "Демократичні ініціативи", одного з найстаріших аналітичних центрів в незалежній Україні. 

 
Ірина Бекешкіна та Ілько Кучерів

Екзит-поли і "роги та копита"

Саме "Демініціативи" провели перший екзит-пол в Україні у 1998 році і показали, що він може стати інструментом контролю за виборами в умовах, коли влада Кучми почала сповзати в авторитаризм. "І знову привид бродить обширами колишнього Союзу – цього разу привид авторитаризму", – била на сполох 1996 року Ірина Бекешкіна. 

Під кінець другої каденції Кучми відбулося "Мукачеве: Оруелл – "2004": влада з главою АП Медведчуком просто познищувала виборчі бюлетені, проігнорувавши і результати паралельного підрахунку голосів, і дані екзит-полу, проведеного усіма відомими на той час соціологічними центрами. 

"Зрештою, в Оруелівській Океанії, – гірко зазначає Бекешкіна, – не було соціології". І в ті нелегкі часи Ірина Ериківна формулює своє кредо, яке потім неодноразово повторювала: "Поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно".

В 2004 році саме "Національний екзит-пол", (консорціум "Демініціатив", Центру Разумкова та КМІС) викрив фальсифікації, що стало одним з обгрунтувань Помаранчевої революції. 

[BANNER1]"Демініціативи" тоді розповсюдили листівки накладом 300 тисячпримірників з результатами екзит-полу, а на Хрещатику на одному з балконів хтось з мешканців будинку вивісив банер з діаграмами з цього вікопомного екзит-полу. 

Але ж, на відміну від подій у Мукачевому, влада вирішила розколоти соціологів і дискредитувати екзит-пол. Тиск на соціологів шалений був, а ще ж і нечувані гроші пропонували ("Як Тігіпко за мільйон доларів хотів купити соціологію на користь Януковича"). Тож не всі витримали тиск і спокуси. Але "Національний екзит-пол" вистояв. Ірина боролася як лев за честь соціологів, проти продажності деяких "колег". Але суспільство так і не піддало їх остракізму, ба більше маніпулятори від соціології були потім знову легітимізовані в ЗМІ, а дехто з них працював з медведчуками аж до 2022. 

З’явилися і псевдосоціологічні структури. Ірина влучно називала їх "рогами і копитами",  застерігала ("Обережно шахраї") і так само протидіяла спробам влади створити "Удавку для соціологів". 

 

ЗМІ, що продають "отруєну ковбасу"

Уроки Майданів та боротьби з агресією Росії, на жаль, не засвоєні. ЗМІ продовжують  легітимізувати і псевдосоціологів, і прихованих піарників, адже навіть нині на блакитні екрани знову повиповзали завсідники медведчуківських "ньюзванів" .

Ірина Бекешкіна цьому дивувалася: 

"СМИ должны давать людям надежную объективную информацию. Если там появится что-то из "Рогов и копыт" – это скандал. Это как отравить плохой колбасой. Скажут: ага, верить вот этим нельзя. А сколько у нас было дискредитированных СМИ! И что? Ничего".

Тож коли журналісти запитують, чи маємо шанс на нову країну, ми, в "Демніціативах", це переадресовуємо самим ЗМІ: від вас і залежить! Адже будь-який ведучий, випусковий, гостьовий редактор може зазирнути до "Бази псевдосоціологів і прихованих піарників".

Ірина Ериківна ніколи не відмовляла ЗМІ в коментарях, наполегливо пояснюючи ази 

соціології та результати опитувань журналістам і читачам. Але за словом в кишеню не лізла, адже  після Помаранчевої революції "місце залежності ЗМІ від влади посіла залежність від грошових мішків":

"Наші журналісти часто нагадують мені дитину, яка усе тягне до рота. Проте мені здається, що здебільшого не такі вони вже й "ніжні немовлята"... Як хочете, не вірю я в клінічний ідіотизм навіть вітчизняних журналістів, що вони от так просто усе, що їм трапляється на дорозі, ставлять в інформаційний простір". 

"Має бути свобода слова, а не свобода проплаченої дезінформації".

 

Влада, опозиція, громадянське суспільство 

Ірина Бекешкіна не стояла над двобоєм сил зла і світла. Тут її вибір був однозначним. Але вона розуміла складнощі політичного процесу:

"Найстрашніша влада – тупа. Навіть корумпована не є таким великим злом. Вона крастиме потрошку, не рубатиме гілку, на якій сидить. Янукович та його оточення закралися і втратили все".

"Опозиції потрібно спілкуватися з людьми, а не кричати дурним голосом у мегафон". 

У спробі уникнути кровопролиття вона запропонувала: "Віддайте йому Межигір’я". Якби ж то Янукович погодився на мирну передачу влади! 

Після Помаранчевої революцію била на сполох у статті "Приватизація революції сином Ющенка?" Тож недивно, що у криваві дні на Євромайдану, вона наголошувала на тому, що має постати "Майдан реформ". 

Нещадно критикувала популізм: 

"Ідеальним кандидатом соціологиня називає… Господа Бога, котрий зійде на землю, і не інакше. Адже це має бути людина, котра не просто обіцятиме, а й матиме гарантію, що зробить це. Хтось, хто зможе всіх ощасливити, дати гідні пенсії, зарплати. А такого, ясна річ, нема".

Зверніть увагу на дві публікації на сторінках УП "Що об’єднує і що роз’єднує українців"  (2018) та "Непрогнозований і непередбачуваний" (2019), де  як у воду дивилася на суперечливі наслідки монобільшості. Редактори книги коливалися, в якому розділі розмістити їх: в аналітиці чи в публіцистиці? Адже це якраз гарні ілюстрації поєднання глибокої аналітики з публіцистикою і легкістю викладу. Зрештою, розмістили в "Аналітиці".

І ще показова стаття "Україна здає тест" (хоча треба "складає тест" – це теж наша історія, показник повільного подолання русизмів). Ця стаття – яскраве поєднання аналітики на базі опитувань, публіцистики і адвокації: що саме треба зробити для вдосконалення системи ЗНО, яка створила умови для некорумпованого вступу до університетів. 

[BANNER2]"Якби не "Демініціативи", якби не їхні опитування і якби не ця підтримка, – наголошує філософ і багаторічний керівник Міжнародного фонду "Відродження" Євген Бистрицький, – цю ініціативу, затоптали б, коли Табачник був у міністерстві".

Бекешкіна підтримувала "громадський десант" у владу, що відбувся після Євромайдану: 

"Останнім часом противники такого підходу використовують "аргумент огірків": мовляв, навіть свіжий огірок, потрапляючи в розсіл із солоними огірками, стає солоним. А я на це кажу: "А чого ви думаєте, що люди — це огірки"? Отже, "лупайте сю скалу!".

 

"Патологічна оптимістка" і війна 

Етнічна росіянка, що народилась у далекому містечку Івдель на Уралі, творила нову Україну – ту Україну, яка зараз веде боротьбу з агресором. 

Користуючись даними опитувань, фокус-група на Донбасі, власним досвідом нескінченних поїздок по всіх регіонах країни, вона в усіх своїх публічних виступах наголошувала на формуванні української політичної нації і наявності "червоних ліній", які українське суспільство проводило для нашої влади під час вимушених переговорів з агресором. І ці дані вони наводила і Порошенку, і Зеленському, і західній авдиторії. 

Наголошувала, що миру з агресором за "будь-яку ціну" українці, зокрема ті, що голосували за Зеленського, не хочуть, тож невже наші міжнародні партнери хочуть дестабілізувати ситуацію в Україні заради "діалогу" з кремлівським диктатором:

"Свого часу я дуже любила використовувати у презентаціях щодо зовнішньополітичних орієнтацій українців таку картинку: українець висить над прірвою і тримається однією рукою за європейський берег, другою – за російського орла. Зараз він ще там, у прірві, але обома руками тримається за європейський берег, і вибратися з прірви він може лише туди".

І оскільки влада Зеленського дуже чутливо ставиться до громадської думку, це мало суттєве значення, аби ця влада, як і перед тим Порошенко, не заступили за ці "червоні лінії". 

Ми зараз ведемо війну не тільки за незалежність і територіальну цілісність, а й за те, аби мати нову країну, європейську, демократичну, некорумповану, з підзвітною владою – повну протилежність Росії. І тут уроки і думки Бекешкіної залишаються актуальними: 

"На відміну від російських колег, де соціології вже не існує, ми не приховуватимемо будь-які дані. І оскільки нам вірять, що ми цього робити не будемо, і це, до речі, багато в чому завдяки Ірині Бекешкіній, наші дані посприяють подальшій консолідації українського суспільства" (Євген Головаха).

А ще її мрією було створення Громадського соціологічного консорціуму за прикладом Національного екзит-полу, який здійснюватиме соціологічні дослідження незалежно від влади, політиків, грошовитих мішків. 

Олексій Гарань – професор Могилянки, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва 

Дякуємо Міжнародному фонду "Відродження" за сприяння у виданні книги пам’яті Ірини Бекешкіної.

Незабаром Київрада  буде ухвалювати остаточне рішення про перейменування вул. 

Карбишева, де мешкала Ірина, на вулицю її імені. Сподіваємося на підтримку фракцій як влади, так і опозиції – зрештою, Ірина Ериківна працювала на всю країну.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
соціологія
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування