Україна здає тест

Ірина Бекешкіна, для УП. ОНОВЛЕНО
Понеділок, 12 травня 2008, 11:31

Боротьба з корупцією в Україні нагадує принцип олімпійських ігор: "головне не перемога, а участь". Стільки було проведено нарад, заходів, ініціатив, дано обіцянок, сказано гнівних слів супротив корупції, а вона, як ракова пухлина, не піддається заклинанням.

Проблема у тому, що борються з корупцією "взагалі", а корупція завжди конкретна. Вона має свої, цілком конкретні особливості у кожній із сфер суспільного життя, але існує за загальним ринковим принципом співвідношення попиту й пропозиції.

А оскільки суспільство потрохи таки багатіє, то й зростає платоспроможний попит на корупційні послуги. Ракова пухлина корупції розростається і роз’їдає суспільний організм. Місце чесної конкуренції, яка є чинником суспільного прогресу, посідає змагання знайомств, зв’язків і гаманців.

Корупція поволі перетворюється на звичний спосіб вирішення проблем і стає настільки всеосяжним явищем, що сприймається багатьма як неминуче зло, яке неможливо здолати, а до якого слід пристосуватися.

Зовнішнє тестування, що відбувається зараз, є серйозним випробуванням для України. Випробуванням не у сенсі самого механізму тестування, який вже давно апробований не лише у цивілізованих країнах, а й в Україні.

Як експеримент зовнішнє тестування почало випробовуватися, завдяки незалежним зусиллям і підтримці Міжнародного фонду «Відродження» ще з 2002 року, а у минулому році незалежне тестування пройшла четвертина випускників. Зовнішнє тестування є звичним інструментом відбору найбільш підготовлених студентів, не новим і для України.

У цьому році, коли зовнішнє тестування стало обов’язковим і єдиним способом вступу до вищих навчальних закладів, Україна постала перед випробуванням – чи здатна вона боротися із корупцією? Боротися не "взагалі", а цілком конкретно у конкретній сфері вищої освіти? .

Корупція у системі вищої освіти давно стала звичним явищем. Власне, "блат" існував ще у роки радянської влади. Зараз, з розвитком ринкових відносин колишній "блат" все більше витісняють гроші, хоч і знайомства не втрачають вагу. Всім відоме існування славнозвісних "ректорських списків" тих абітурієнтів, які гарантовано стануть студентами.

Це не означає, що всі діти у цьому списку невігласи і нездари, деякі з них цілком спроможні перемогти і у чесній конкуренції. Втім, у разі не потрапляння у "ректорський список" навіть добра підготовка аж ніяк не гарантує вступу до вузу.

Добре відомо, що найвищі бали на вступних іспитах у вузах та на факультетах із високим конкурсом екзаменатори можуть ставити лише "списочникам", а решта конкурує за ті місця, що залишаться. А іноді, кажуть, на престижних факультетах нічого вже й не залишається, усі 100% місць зайняте "списочниками".

Скажіть, чи може хтось пригадати хоч один випадок, коли до вузу не потрапила дитина когось із відомих політиків чи олігархів або просто когось з так званої керівної еліти майже всіх рівней? Ну хоч один-єдиний випадок?

Зламати цю корумповану систему, відбирати студентів за знаннями, а не за вагою знайомств та гаманців й призначена система зовнішнього тестування.

Звісно, успішність будь-якої реформи залежить від її підтримки у суспільстві.

Фонд "Демократичні ініціативи" спільно з фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс" в партнерстві з Програмою сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку та Корпорації «Виклики тисячоліття») провів 20-31 березня 2008 року загальнонаціональне опитування, присвячене вивченню ставлення населення України до впровадження вступу до ВНЗ за результатами зовнішнього тестування. Усього було опитано 2000 респондентів, які за своїми характеристиками репрезентують доросле населення України (старше 18 років).

Загалом, на думку населення, питання впровадження зовнішнього тестування і вступу до ВНЗ за його результатами є дуже важливими та важливими для суспільства (так вважають 41% опитаних, переважно не важливі та зовсім не важливі ці питання для 28%, решта 31% певної думки не має).

Звичайно, у першу чергу ця реформа важлива для тих, хто має дітей шкільного віку, проте навіть серед тих, хто дітей не має, більшість вважає питання впровадження вступу до ВНЗ за зовнішнім тестуванням важливими для суспільства.

Переконаність у необхідності змін системи вступних іспитів зовнішнім тестуванням пов'язана з недавнім безпосереднім досвідом взаємодії з вузами або актуальністю проблеми у близькому майбутньому.

Серед "зацікавленої групи" (тих, чиї діти, діти близьких та друзів чи вони самі цього року вступатимуть до ВНЗ) ставлення до вступу за результатами зовнішнього тестування було чітко позитивне: безумовно та скоріше підтримують це нововведення 50%, безумовно та скоріше не підтримують 28% (решта не визначилися).

Серед батьків студентів, які вже поступили у вищі навчальні заклади, звісно ж, за результатами вступних іспитів (певною мірою ця група може вважатися "експертною", бо їм та їх дітям довелося пережити усі перипетії вступу) підтримка вступу за результатами зовнішнього тестування теж висока: сума безумовної підтримка і переважної підтримки складає 59%, а не підтримка – 32%.

А от серед опитаних в цілому, думка менш сформована: вважають, що це, безумовно чи, скоріше за все, треба було зробити 36%, 31% певної думки не мають, а 32% думають, що, скоріше за все чи безумовно, це робити було не слід.

Головну перевагу зовнішнього тестування і населення загалом, і представники "зацікавленої" групи у першу чергу вбачають у тому, що ця система ставить усіх у рівні умови, до основних позитивів відносять і те, що ця система запобігає хабарництву, що зовнішнє тестування більш прозоре і об’єктивне і що ця система дає шанси стати студентами дітям з незаможних сімей.

Серед імовірних головних небезпек зовнішнього тестування респонденти у першу чергу обрали варіант "все рівно, все буде нечесно". Дві інші головні небезпеки теж пов’язані із передбаченням корупції – "неможливо знайти стільки чесних, не продажних працівників" і "тести будуть продаватися заздалегідь".

В опитуванні було запропоновано оцінити вірогідність корупції на різних етапах зовнішнього тестування та системи вступу до вузів за результатами тестування.

Слід сказати, що появу корупцію очікували всюди: 67% опитаних вважали, тести можуть продаватися (12% думали, що це неможливо чи мало імовірно), 64% - що інструктори на тестуванні можуть допомагати деяким учням (не очікували цього 12%), 60% - що сертифікати про тестування можуть підроблятися (не очікували 15% ) і, нарешті, 65% вважають, що "вищі навчальні заклади незалежно від тестування будуть набирати студентів за хабарі" (не очікували цього лише 10%).

Загалом лише 6% опитаних вірили, що можливо повністю запобігти корупції у процесі зовнішнього тестування, ще 37.5% вважали, що це можливо загалом, але "деякі шпарини все рівно будуть", а 42% були певні, що "нічого з корупцією зробити все рівно неможливо".

Причому опитування виявило прямий зв’язок між підтримкою чи не підтримкою зовнішнього тестування у залежності від очікування корупції: серед тих, хто вірив, що корупцію можна подолати взагалі, перехід до зовнішнього тестування підтримували 76% (не підтримували 12%); серед тих, хто вірив у викорінення корупції загалом, але з деякими "шпаринками", зовнішнє тестування підтримували 64% (не підтримували 19%).

А от серед тих, хто не мав ніякого сподівання на подолання корупції при тестуванні, підтримувало його лише 22% (не підтримували 42%).

Отже, констатуємо, по-перше, деяке переважання серед населення підтримки переходу на зовнішнє тестування і значну підтримку "зацікавленої" групи, з одного боку, та високий рівень очікування корупції, з другого. Такі високі корупційні очікування цілком зрозумілі: життя в Україні, багаторічний соціальний досвід громадян не давали підстав сподіватися, що усе може бути чесно і справедливо.

Але от відбулися два перші тестування, і виявилося, що принаймні два з так званих корупційних очікувань громадян не справдилися: тести не продавалися і, за рідкісними винятками, на тестуванні ніхто не допомагав учням. Отже, перші тестування довели суспільству: й в Україні при бажанні і необхідній підготовці можлива боротьба з корупцією.

Головний урок перших двох тестувань полягає у тому, що ефективна боротьба з корупцією передбачає створення таких механізмів, які б виключали саму можливість нечесним працівникам брати хабарі.

Справді, зараз не зрозуміло, до кого йти і кому давати? Тести будуть продаватися? Виявляється, можна виробити таку технологію, щоб це було неможливо. До речі, більше половини респондентів нашого опитування вважають, що за порушення таємниці тестів слід ввести кримінальну відповідальність.

Інструктори допомагатимуть на тестуванні деяким учням? Тоді можна поставити інструкторами людей, які не є фахівцями з предмету тестування. А щоб не було потурання при списуванні, посадити в аудиторії громадських спостерігачів.

Останнє й було зроблено, знову-таки завдяки спільним зусиллям незалежних донорів, неурядових організацій (мережі Комітету виборців України, Опори, Центр тестових технологій, інші НДО) та за доволі позитивної позиції Міністерства освіти і науки України та Українського центру оцінювання якості освіти.

Отже, боротьба з корупцією в Україні таки можлива. Проте пройдені лише перші кроки. Два інші побоювання населення залишаються актуальними, особливо реальна небезпека, що вузи прийматимуть студентів поза результатами тестування. Подивіться, який лемент і ґвалт підняли політики та політологи, коли виявилося, що тести треба здавати таки всім і що прийом до вузів відбуватиметься виключно за результатами тестування.

Психологічно зрозуміло, що тим, хто звик купувати геть усе – рішення судів, місце у виборчих списках, право їздити з порушенням прав дорожнього руху – дуже важко сприйняти ситуацію, що їхнім дітям (онукам, племінникам, дітям племінників, дітям кумів і т.д. і т.д.) доведеться на рівних з іншими обстоювати своє місце під сонцем - місце, яке, здавалося б, заброньовано самим фактом народження та родичання.

Ну справді, ви уявляєте когось із скандально відомих "мажорів", як вони йдуть до пунктів тестування, здають дорогущі мобільники (та там лише для мобілок треба охорону ставити), як вони у супроводі йдуть у туалет тощо. І що має відчувати батьківське серце, коли уявляє таку картину?

Ні, ніхто не проти самого зовнішнього тестування, як ніхто не проти правил дорожнього руху. От тільки виявляється, що декому можна безкарно їх порушувати і навіть людей давити (хоч когось із "мажорів" посадили?).

Боротьба йде не проти тестування, а за "шпаринки", за виключення із принципу загального незалежного тестування і за "особливі" правила. Усі раптом стурбувалися долею заочників, які вже геть нічого не пам’ятають із шкільної програми, і дітьми із сільських шкіл, і талановитими дітьми, і т.д і т.п.

Здивував виступ по телебаченню очільника Уряду, яка напередодні проведення першого тестування фактично піддала сумніву нововведення, закликавши, “щоб не перетворити боротьбу з корупцією на боротьбу з власними дітьми".

Щоправда, мабуть відчуваючи певне протиріччя з гаслами рішучої боротьби з корупцією, вона ж і ініціювала наступного дня після першого тестового іспиту з української мови та літератури відкрите засідання Кабінету міністрів України, де публічно та досить відверто обговорювалися проблеми, які виникли у зв’язку із переходом на повне тестування при вступах до ВНЗ.

Фактично, більшість запрошених учасників, серед яких були не лише ректори провідних вузів, а й представники шкіл, батьківських комітетів, незалежні експерти, висловилися за підтримку повного впровадження зовнішнього оцінювання. Водночас в обговоренні відчутно звучала тема пошуку "шпаринок".

Так, позиція представника Партії Регіонів була наперед ясною – її представники постійно апелюють до немовби постійного порушення законів владою, а, у даному разі, Дмитро Табачник знову говорив про «незаконність» впровадження тестів через знову-таки відсутність якісно проробленої нормативно-правової бази для впровадження незалежного тестування, хоча є, по-перше, висновок

Міністерства юстиції з цього приводу (розміщений на Урядовому веб-порталі) а по-друге, саме під началом пана Табачника як віце-прем’єра з гуманітарних питань у липні минулого року був виданий наказ Міністра освіти і науки про перехід у 2008 році на повне незалежне оцінювання.

Втім, й представник БЮТ, голова парламентського комітету з питань освіти та науки Володимир Полохало, стурбувався й цим самим, й, особливо, долею заочників, хоча, по-перше, ніхто не довів, що така правова основа не є вже створеною відповідними указами президента, постановами уряду та наказами Міністра освіти і науки, а, по-друге, ніхто не заважав народним обранцям раніше поставити й вирішити це питання у порядку законодавчої ініціативи народного депутата України.

Взагалі читаєш "аргументи" проти тестування – і диву даєшся.

От один відомий політолог недоліки тестування вбачає у тому, що "при визначенні якості та рівня знань важливо враховувати особливості особистості, її психологічний склад, інтелектуальний потенціал і динаміку мислення. Це неможливо в анонімному режимі". Ну уявіть собі, як екзаменатори на звичайних вступних іспитах враховували "психологічний склад і динаміку мислення"?

Хіба що спасав "не анонімний режим", коли ясно, чиї особистісні властивості слід враховувати і як саме. І чомусь наш політолог не був проти анонімного тестування, коли його донька складала тест – анонімний, один для всіх – до Києво- Могилянської академії, куди чесно й поступила.

Викладачі, які викладають у Могилянці та інших вузах і можуть порівнювати, кажуть, що підбір студентів у Могилянці, де вступ вже шістнадцять років йде за тестами, найкращий. В тому числі й за творчим потенціалом.

А от Володимир Литвин, член Наглядової Ради Київського державного університету сказав прямо і без викрутасів: "Я вважаю, що у цьому році слід було б залишити право вибору для тих, хто не погодиться з результатами тестування або психологічно не готовий до нього". А що, у минулі роки, якщо абітурієнт був не згодний з оцінкою на іспитах, у нього було право вибору – здати ще раз чи написати якийсь тест?

І ще від пана Литвина: "Я не є прихильником того, щоб на перший план як перевагу тестування виставляти питання, пов’язані із корупцією. Не може існувати країна, у якій масово викладачів і педагогів звинувачують у корупції. Це ознака того, що країна хвора".

А що, країна здорова? До того ж, навіщо лукавити – хіба пересічні викладачі вузів вирішували, кого приймати, а кого ні? У кращому випадку вони могли слізно попросити того ж ректора за свою дитину.

Позиція ректорів зрозуміла – за колишньої системи прийому до вузів ректор був Цар і Бог, прихильності якого шукали усі владні, заможні й знамениті. А при прийомі за результатами зовнішнього тестування ректор, звісно, залишається поважною людиною у суспільстві, але його становище змінюється так, як у директора універмагу зараз і за радянських часів, коли він розпоряджався дефіцитом.

Зрозуміло, що ректори будь-що обстоюватимуть право вузів на додаткові умови прийому, щоб мати якомога більше шпаринок для "потрібних" дітей.

Про шпаринки, зокрема, пан Погребинський, виступаючи теж проти тестування, висловився так: "Обов’язково вода знайде щілину і буде протікати". Але ж коли у човні є щілина, то її терміново задраюють, бо човен потоне!

А шпарин зараз чимало навіть цілком чи майже легальних. І питання стоїть про те, щоб задраїти як не усі, то хоча б видимі щілини, чи вони розростуться до величезної діри. І тоді увесь той клопіт щодо реформування системи вищої освіти вийде великим пшиком.

Отже, перше. Заочники. Профільний комітет Верховної Ради з питань науки та освіти висловився за збереження на цей рік вступних іспитів абітурієнтам заочної форми навчання. Аргументи? Мовляв, закінчили школу вони давно і мало що пам’ятають із шкільної програми. Дозвольте. А як же вони вступні іспити складати будуть? До того ж, й змагатимуться заочники між собою, а не з "очниками". Ще одне – якщо абітурієнти-заочники не наберуть за тестуванням потрібного мінімального балу, то зменшиться прийом на комерційні заочні відділення і це погіршить фінансове становище вузів.

Шановні, а якщо приймати за гроші неуків, як вони вчитимуться? Чи, якщо за гроші, то й вчитися не треба, це виходить просто продаж диплому у розстрочку? Зрозуміло, що усе те підготовка шпарини – бо хто заборонить "потрібного" заочника перевести на стаціонар після першої ж сесії, і оцінки потрібні можна виставити.

Друга велика шпарина – це право вузів проводити додаткові іспити. Щоправда, поки що це право обмежується творчими спеціальностями. Зрозуміло, коли йдеться про підготовку акторів, музикантів, художників, журналістів. Але чому у цей перелік потрапили міжнародні відносини, міжнародна економіка, менеджмент тощо, де будуть провадитися іспити, наприклад з англійської мови? Чи контролюватимуть якісь зовнішні незалежні інстанції проведення цих іспитів?

Третя велика шпарина – це пільгові категорії вступників. Зрозуміло, що такі категорії повинні бути. У нашому опитуванні населення загалом сприятливо поставилося до існування пільг насамперед для сиріт, інвалідів, чорнобильців.

Щоправда, і тут потрібна, по-перше, ретельна перевірка кожного з пільговиків, бо іноді меж цинізму немає, і кількість сиріт та чорнобильців може різко зрости.

По-друге, звісно, потрібний чітко встановлений відсоток у кожному ВНЗ для цих категорій вступників. Бо якщо у найбільш популярних закладах цей відсоток "зашкалюватиме", то це несправедливо по відношенню до тих, хто змагається за знаннями і жодних пільг не має.

А от щодо медалістів та призерів олімпіад – то це питання. До речі, й у нашому опитуванні погодилися на пільговий режим для цієї категорії випускників лише 20% опитаних. У наказі Міністерства освіти (про Умови прийому до ВНЗ) "кількість місць для цих осіб установлюється приймальною комісією вищого навчального закладу і не повинна перевищувати 40% від загального обсягу державного замовлення, доведеного вищому навчальному закладу". 40% - нічого собі!

Чи не здається вам, що корупція переміститься у школи на придбання медалей? Чи хтось буде порівнювати відмінні оцінки в атестаті медалістів та їхніх результатів за зовнішнім тестуванням і робити потрібні висновки (скажімо, позбавляти певні школи права видавати медалі)?

Четверта шпарина – це слухачі підготовчих курсів при вузах. Логічно було б думати, що на курсах їх готують до здачі іспитів. Отже, вони вже мають перевагу і краще до іспитів підготовлені. То чому ж вони повинні мати якісь пільги? Тільки тому, що заплатили на навчання на курсах? Але ж платили за навчання, а виходить – що за вступ. Чи не є це легалізацією корупції?

Це – шпарини очевидні, добре видимі. Не кожну можна задраїти зараз, але звузити все ж можна.

Звісно, система тестування не є ідеальною, але ідеального у світі взагалі немає. Багато що у новій системі тестування потребує обговорення і вдосконалення – і сама система тестів, і підготовка учнів до тестування, і інформаційне забезпечення реформ вищої та середньої освіти. Але це не причина, щоб затягувати впровадження нової системи вступу до вузів на безконечні часи.

Суспільству слід усвідомити, що йде відчайдушна боротьба правлячої верхівки (не хочеться вживати слово "еліта") із суспільством за те, щоб закон не був "один для всіх", щоб у суспільстві були "рівні" і "рівніші", бо з корупції завжди мають більший зиск ті, хто має владу та гроші. І тут, коли йдеться про власні інтереси, швидко об’єднуються праві, ліві й різнокольорові.

Що переможе – турбота про "власних дітей" чи інтереси України? Боюся, з огляду на патологічний егоїзм наших політиків напрошується певна відповідь. Але суспільству слід чітко усвідомити, що боротьба за шпаринки для "своїх" дітей є боротьбою проти вас і ваших дітей, проти майбутнього України як цивілізованої держави, де правлять закон і справедливість.

Тест здають не лише школярі. Тест здає Україна. Тест на серйозність намірів боротися із корупцією. Тест на проголошену європейську інтеграцію. Перший етап пройдений успішно, з чим і поздоровляємо Міністерство освіти і науки та особисто пана Вакарчука, Український центр оцінювання якості освіти, Міжнародний Фонд "Відродження", а також усіх тих, хто протягом багатьох років обстоював впровадження європейських принципів освіти в Україні.

Як буде далі? Чи витримає Україна свій тест до кінця? Питання поки що відкрите.

Ірина Бекешкіна, для УП, фото "Фокус"



powered by lun.ua
Олігархи, президенти і рабин. 12 історій про велику політику із форуму YES
Як запобігти появі класу "непотрібних людей" і цифровій диктатурі. Головне з виступу Харарі
Під залп яєць, зі сльозогінним газом. Як у Харкові пройшов перший Марш рівності
Тарас Качка: Україна має перейти від торгівлі до економічної інтеграції з Євросоюзом
Усі публікації