Чому вивезення українських дітей до РФ – геноцид

Вівторок, 02 серпня 2022, 16:50

З огляду на надзвичайно агресивну війну, яку розпочала РФ проти України, в суспільстві загальноприйнято вважати, що російська армія вчиняє геноцид. Бо ж саме геноцид у сприйнятті багатьох людей є найстрашнішим злочином. 

Та чи насправді дії російської армії – геноцид, а не лише незліченна кількість окремих воєнних злочинів? 

Розпочати варто з того, щоб відокремити політичну інтерпретацію геноциду від юридичної. Наприклад, для світових лідерів визнання геноциду – радше ще один спосіб продемонструвати підтримку України. 

Проте ці аргументи політичні, а не юридичні. А якщо ми хочемо довести факт геноциду та покарати винних, маємо зупинитися на юридичних аргументах. Тож наша точка відліку: юридична мова – це мова доказів, тому факт геноциду потребує доведення (навіть якщо нам він здається очевидним).

Методологія

Щоб юридично кваліфікувати геноцид, нам потрібно звернутися до Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Автором Конвенції був випускник Львівського національного університету Рафал Лемкін. Вона набула чинності в 1951 році.

Геноцидом у Конвенції визначаються дії з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу:

  • вбивство;
  • нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень;
  • навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
  • дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
  • насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.

Варто звернути увагу, що 13 липня Європейський Союз та ще 43 держави опублікували спільну заяву про підтримку наміру України засудити РФ в Міжнародному Суді ООН за порушення саме цієї Конвенції.

Покаранням за злочин геноциду, вірогідно, має займатися Міжнародний кримінальний суд. В його установчому документі, Римському статуті,  для обвинувачених за найтяжчі міжнародні злочини передбачено довічне ув'язнення. Положення статті 6 Статуту щодо геноциду ідентичні тим, що містяться в Конвенції. 

В Кримінальному кодексі України статтею 442 відповідальність за злочин геноциду теж передбачена. Але розслідування настільки масштабного злочину нашій правоохоронній системі може бути не до снаги. Тому доцільно, щоб розслідуванням зайнявся саме Міжнародний кримінальний суд. Крім того, це важливо і для об'єктивності майбутнього судового процесу. 

Мандат Суду, зокрема, передбачає, що він може займатися розслідуванням тих злочинів, з якими самотужки держава може не впоратися. Тоді як організаторів буде притягнуто до відповідальності в рамках МКС, виконавців можна буде покарати в національній юрисдикції. 

Самих cудових процесів щодо геноциду було не так багато, всього 5: Нюрнберзький процес, Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії, Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди, а також суди в Камбоджі та кейс щодо геноциду в Судані, який розглядається МКС.

Але для того, щоб довести геноцид, нам потрібно також довести намір знищити українців як національну групу в контексті перелічених злочинів. І тут постає дилема. 

Злочин геноциду вважається найтяжчим для доведення саме через складність довести умисел щодо знищення всієї групи. Тому для доведення геноциду нам потрібно обрати правильну стратегію.

Наприклад, якщо йдеться про вбивство, то потрібно довести, що людину вбили саме за її національність, расу чи релігію. Важкість доведення наміру створює широке коло захисту для злочинців. Та й не варто забувати, що кожен факт треба доводити, витрачаючи час, людський ресурс та гроші. 

Тут варто звернути увагу на те, що російська влада, на відміну від діячів нацистської Німеччини та африканських диктаторів, уже навчена досвідом. Вона не використовує газові камери, не влаштовує концтаборів, не ріже людей тисячами та прямо не закликає до вбивств. 

Армія РФ виловлює людей малими групами в різних регіонах України, хапає проукраїнських активістів. Зараз геноцид має гібридну форму. Але все це відбувається на тлі заперечення української нації вищими посадовими особами РФ. 

Тому вже сьогодні необхідно обрати найбільш перспективний з точки зору доведення в Міжнародному кримінальному суді факт, який би реально зміг наблизити нас до покарання винних. 

Реклама:

Як довести намір влаштувати геноцид 

Історія негативних взаємовідносин з Росією для українців тягнеться майже 400 років та має безліч доказів спроб знищити таку національність як українець: від заборони Катерини ІІ 1763 року на викладання українською в Києво-Могилянській академії та Емського указу Олександра ІІ у 1876-му, який витісняв українську мову з культурної сфери до голодомору 1932-33 років, депортації кримських татар у 1944-му в СРСР.

Росія за всіма ознаками досі залишається імперією. Тому бажання знищити все українське – це фактично частина так званої "російської ідеї", що панує століттями. 

Весь цей час російська влада робила все для асиміляції українців, маніпулюючи спільним походженням, релігійним фактором та історичними фактами. 

Ми постійно чуємо аргументацію щодо "денацифікації", міф про "один народ", заперечення права української нації на існування. Це озвучують як кремлівські речники, так і посадові особи, політики. Все це, накладене на конкретні факти, може бути інтерпретовано як геноцидний намір або щонайменше підбурювання до геноциду. 

І сучасним доказом бажання знищити все українське може слугувати й аналіз промов вищезгаданих категорій осіб, і конкретні дії на тимчасово окупованих територіях. Наприклад, спалення українських книг і примусове переведення освітніх закладів на російські навчальні програми. 

З 2014 року на підконтрольних РФ територіях України вже не чути української мови, перестає грати українська музика. До того ж відбувається примусова паспортизація населення. 

У статті 2 Конвенції про геноцид є пункт щодо навмисного створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне її знищення. У сучасних умовах примусову видачу російських паспортів варто інтерпретувати саме так. Адже таким чином влада РФ просто знищує українську ідентичність, створюючи умови, за яких бути українцем на окупованих територіях просто неможливо.

Отже, геноцид – це не тільки про вбивства, а й про знищення культурного простору, що в наших умовах дорівнює вбивству. Та довести цей аспект набагато складніше, тим паче знайти конкретних винних.

І в міжнародній судовій практиці траплялися випадки виправдання за злочин геноциду. 

Так, за обвинуваченням у безпосередньому скоєнні геноциду в Сребрениці Міжнародним трибуналом із колишньої Югославії були виправдані головнокомандувач армії боснійських сербів генерал Ратко Младич та президент Сербської країни (національного утворення в Боснії і Герцеговині) Радован Караджич. В першому випадку група осіб була надто незначною, щоб довести геноцидний намір, а в другому умови перебування потерпілих хоч і були жахливі, але не були спрямовані на фізичне винищення. 

Обвинувачення за факт скоєння геноциду отримали інші особи, які займали менш значні посади. Хоча всі отримали однаково пожиттєвий строк, обвинувальний вирок у безпосередньому скоєнні геноциду щодо найвищих посадових осіб мав би символічний сенс. 

Саме тому нам треба обрати той правовий шлях, який би не залишив простору для маневрів найвщим ешелонам російської влади.

Реклама:

Яку стратегію варто обрати для доведення геноциду

Як на мене, найбільш перспективним для доведення геноциду є факт системного вивезення українських дітей до Росії (понад 300 000 за даними РФ). Серед цих дітей є ті, які позбавлені батьківського піклування або діти-сироти. Вони, звісно, не можуть за себе постояти. 

Російський омбудсмен при адміністрації Путіна Марія Львова-Белова теж не соромиться говорити про депортації відкрито, коли ділиться в соціальних мережах інформацією про те, куди влаштували дітей з окупованої частини Донецької області.

Тож такі дії абсолютно відповідають пункту Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього: "насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої ". Тут прослідковується і системність, і злочинний намір. 

Крім того, є задокументовані факти. Росіяни самі фільмують, документують, як вони здійснюють "евакуацію" українських дітей. Є й спроба їхньої асиміляції: президент РФ підписує указ про спрощення всиновлення дітей з-за кордону. 

Якщо зіставити ці факти та заклики російських пропагандистів щодо знищення української нації, отримаємо ґрунтовні підстави для початку кримінального переслідування всіх причетних саме за злочин геноциду.

В цьому контексті можна довести і мотив (знищення ідентичності), і інструмент скоєння злочину – шляхом примусової депортації.

Гюндуз Мамедов

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Суспільство вимагає нефасадного перезавантаження Бюро економічної безпеки

ЄС позбавляється газової залежності: що означають перші санкції проти російського СПГ

Наближається дедлайн звітності для компаній Дія.City: як не втратити статус резидента

Яка альтернатива мобілізації? Капітуляція?

Підвищення тарифів на електроенергію для населення. Куди підуть кошти?

Велощоденник: скільки заробляють велогонщики та спортивні директори