Без права "пропетляти": міжнародне право вимагає від усіх країн запроваджувати санкції

П'ятниця, 05 серпня 2022, 19:00

Якщо ви займаєте нейтральну позицію щодо несправедливої ситуації, ви обираєте сторону пригноблювача. Якщо слон став на хвіст миші, а ви кажете, що зберігаєте нейтралітет, миша не оцінить ваш нейтралітет. 

Ці слова архієпископа Десмонда Туту, лауреата Нобелівської премії миру і борця з апартеїдом, можна перефразувати так: якщо ви не застосовуєте максимально серйозних санкцій проти Росії, ви обираєте сторону агресора. Я не маю на увазі моральний вибір. Якщо уважно вчитатися в міжнародне право, то запровадження санкцій проти Росії – обов’язок усіх цивілізованих держав.

Ще у 1970 році Міжнародний Суд ООН у справі Barcelona Traction сформулюював концепцію зобов’язань erga omnes – тобто зобов’язань держави перед усім міжнародним співтовариством у цілому. 

На думку Суду, ці зобов’язання випливають, наприклад, із заборони актів агресії та геноциду, а також принципів та норм, що стосуються основоположних прав людини. Вони є настільки важливими для збереження міжнародного правопорядку, що всі держави мають юридичний інтерес в їхньому захисті. 

Але чи щиро всі держави зацікавлені в захисті загальнолюдських цінностей від зазіхань російського режиму? Відповідь на це питання значною мірою відображене у санкційній політиці кожної держави. 

Традиційно вважалося, що (не) застосування санкцій є політичним рішенням кожної держави. Тобто хтось може обрати необхідність захищати загальнолюдські цінності, хтось – важливість зберігати репутацію стійкої демократії, а хтось – потреби власних економічних інтересів. 

Але насправді застосування санкцій – це не акт доброї волі. Український народ щиро вдячний кожній державі, яка долучається до санкційного тиску на Росію, за допомогу, підтримку і солідарність. 

Але настав час визнати: у XXI столітті застосування санкцій – це більше не волюнтаристське рішення, а юридичний обов’язок.

Такий підхід підтверджують щонайменше три аргументи:

Аргумент №1. Агресивна війна – це злочин проти всього міжнародного співтовариства

Правда у тому, що не існує такої норми jus cogens, яку б не порушила Росія своєю агресією проти України. І (на жаль, чи, на щастя) ми всі живемо в глобалізованому і взаємопов’язаному світі. 

Якщо держава не накладає на агресора жодних економічних обмежень, продовжує вести торгівлю чи підтримує співпрацю у високотехнологічних галузях – це не нейтральність, а сприяння тому, щоб політика агресора не змінювалася. 

А у випадку з Росією – це ще й співфінансування тероризму. Крім того, державам варто зрозуміти: якщо ви не накладаєте на Росію всіх можливих санкцій вже сьогодні, ви допускаєте ситуацію, коли частину території анексують вже у вас. 

Аргумент №2. Ніщо не може виправдати агресію

Резолюція 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, яка містить універсальне визначення агресії, встановлює, що ніяке територіальне придбання або особлива вигода, отримані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними.

Росія не просто веде агресивну війну. Вона обкрадає окуповані території і намагається отримати максимальний економічний зиск. "Business as usual" з державою-окупантом, економіка якої паразитує на захоплених територіях, створює ризики для всієї архітектури міжнародної безпеки. А незастосування персональних санкцій до осіб, які винні в агресії чи підтримують її, межує із визнанням відповідних дій законними. 

Аргумент №3. Росія веде проти України не просто агресивну, але й геноцидну війну

Згідно з Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року держави зобов’язалися не допускати вчинення геноциду, а також притягати винних осіб до відповідальності.

Дії Росії повинні кваліфікуватися як геноцид Українського народу. А коли йдеться про геноцид, держави мають так звані позитивні зобов’язання. 

Тобто, щоб дотримуватися міжнародного права, державі недостатньо не чинити геноциду самій, а необхідно ще й не допускати його скоєння в світі, а також карати всіх винуватців. 

Тому навряд дружні відносини з Росією й утримання від санкцій (які, серед іншого, мають змусити російський режим відмовитися від геноцидної війни) можна назвати правомірною політикою. 

Про це не люблять згадувати європейські та американські дипломати, але юридичний висновок однозначний: держави повинні застосовувати санкції у випадках серйозних порушень засад міжнародного права. Тому країни, які ще не приєдналися до антиросійських санкцій, мають переосмислити власну позицію. 

Звісно, чинне правове регулювання не є бездоганним, має лазівки та подвійні тлумачення. Тому Україні необхідно ініціювати розробку універсальної кодифікації (міжнародного договору) з метою унормування критеріїв і підстав застосування санкцій, зокрема і превентивних. 

Цей документ може стати і частиною майбутніх міжнародних безпекових гарантій для України.

Ілона Хмельова

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Увага! Ми увімкнули премодерацію. Коментарі з'являються із затримкою.

Спочатку рублі, тоді гармати. Про російський фонд підтримки публічної дипломатії імені Горчакова 

Ще двадцять років тому Тайвань претендував на Туву

Верховний суд продовжує рятувати від тюрми суддів, засуджених за хабарі Антикорсудом

Компроміс із путінською Росією – це поразка

Як ефективно пітчити свої ідеї

War Speeches. Росія створює ядерну небезпеку та прагне переговорів на своїх умовах