Як юридичне визнання дій РФ геноцидом закриє питання "збереження обличчя" кремлівського режиму

Вівторок, 07 червня 2022, 16:00

Що таке злочини геноциду? 

Чому визнання парламентами наших країн-союзниць політики РФ щодо України геноцидом іміджево важливо, але не розв’язує питання притягнення кремлівської верхівки, російських пропагандистів та військовослужбовців до реальної відповідальності? 

Що має вдіяти Україна, аби зробити Путіна і ко не тільки "нерукопожатими", а й реально невиїзними міжнародними злочинцями. 

Розберемося.

Після 24 лютого 2022 року не лише в Україні, а й у цілому цивілізованому світі лунають численні заяви як політиків, так і правників, що дії російської армії у її збройній агресії щодо України містять ознаки геноциду.

На сьогодні солідарними з Верховною Радою України є вже ціла низка парламентів демократичних держав-наших союзниць. 

Зокрема, діяння російської влади у новітній російсько-українській війні визнали геноцидом парламенти Польщі, Латвії, Естонії, Канади, Литви та Чехії

Разом з тим, політичні рішення, на жаль, не мають юридичної сили, а тому не можуть прямо впливати на притягнення російського керівництва до відповідальності. Тому Україні необхідно буде пройти величезний шлях та зробити те, що не вдавалося дотепер. Та про все по черзі.

Як українці змінювали міжнародне право. Геноцид та злочини проти людяності 

Поняття геноциду було введено в міжнародне право Рафалом Лемкіним після подій Другої світової війни. Паралельно з ним працював також Герш Лаутерпахт, який привніс у міжнародне право поняття злочинів проти людяності. 

Не можу обійти увагою той факт, що обидві ці непересічні особистості свого часу закінчили Львівський університет. Отже, саме львівська юридична школа допомогла ввести в міжнародне правове поле настільки важливі визначення, які назвали речі своїми іменами. 

На жаль, коли 9 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН було ухвалено Конвенцію "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього", мала місце непроста політична дискусія, що не дала можливості Лемкіну ввести усі виділені ним ознаки геноциду в правове поле. 

Досить розповсюджена ситуація, коли ініціатори введення тих чи інших понять, реформ нерідко стикаються з політичним несприйняттям усієї глибини ідеї, в результаті чого нові правові інститути не охоплюють усіх сфер суспільних відносин. 

До речі, однією з держав, яка дуже наполегливо "обрізала" ідеї Лемкіна, що увійшли в кінцевий текст Конвенції, був СРСР. Дуже красномовний факт у даному контексті. 

Реклама:

Розбираємося з поняттями

Але, не варто вдаватися у "лірику". Отже, відповідно до ст. 3 Конвенції "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього", підлягають покаранню наступні діяння:

  • геноцид;
  • змова з метою вчинення геноциду;
  • прямі і публічні заклики до вчинення геноциду;
  • замах на вчинення геноциду;
  • співучасть у геноциді.

Сьогодні існує єдина міжнародна постійно чинна судова інституція, що має компетенцію щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні геноциду. Це Міжнародний кримінальний суд, який діє на підставі так званого Римського статуту. 

Відповідно до цього статуту, Міжнародний кримінальний суд володіє юрисдикцією в частині щодо злочинів геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, злочинів агресії.

Під поняттям геноциду стаття 6 Римського статуту визначає  будь-яке з наступних діянь, вчинених з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. 

Ось, власне, перелік способів вчинення геноциду:

  • a) вбивство членів такої групи;
  • b) вчинення серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
  • c) умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне її знищення;
  • d) заходи, розраховані на запобігання дітонародженню в середовищі такої групи;
  • e) насильна передача дітей із однієї соціальної групи до іншої.

До речі, злочини геноциду можуть вчинятись як у поєднанні зі збройною агресією, так і без неї. 

Це важливо, адже, як ми бачимо, Російська Федерація як держава вчиняє на території України весь перелік злочинів, перерахований цією статтею Римського статуту. Окрім цього, порушено також і Конвенцію про визначення агресії (затверджена резолюцією Генасамблеї ООН 3314 від 14 грудня 1974 року). 

Реклама:

Юридично війни в Україні немає, а як же воєнні злочини?

Коли ми звертаємось до злочинів геноциду, які  вчиняються на території України, ми маємо не забувати, що дуже важливою є власне юридична доказова база для доведення у суді. І в процесі збору ця доказова база вочевидь буде перекликатися із злочинами проти людяності, а також з воєнними злочинами. Тим більш, що сьогодні  збройними силами РФ вчиняються абсолютно усі злочини проти цивільного населення і злочини, які не відповідають правилам війни відповідно до усіх міжнародних конвенцій.

Але тут важливо зазначити, і хтось буде здивований цим фактом, але де-юре нинішню збройну агресію Російської Федерації проти України юридично некоректно називати війною. 

Ба більше! З часів Другої світової війни де-юре війн не було, а ті конфлікти, які виникали і мали незаконний характер, підпадали власне під визначення Конвенції "Про запобігання агресії". Війна – це дуже складна юридична процедура відповідно до міжнародного права, якій передує висунення ультиматуму і після його невиконання, вручення відповідної дипломатичної ноти про оголошення війни з боку однієї держави до іншої. 

Разом з тим, попри те, що цю агресію РФ ми не можемо юридично називати війною, від цього злочини які вчиняє російська армія, не стають меншими. Навпаки вони є ще більшими.

Геноцид та злочини проти людяності: тонка межа 

На моє переконання, події, наприклад, у Бучі, як і у більшості українських міст, є саме злочинами геноциду. 

Разом з тим,  межа між злочинами геноциду та злочинами проти людяності є надзвичайно тонкою. Саме ця тонка юридична межа інколи спонукає західних партнерів України "обережно" ставитися до визначення подій в Україні геноцидом.

Принциповою відмінністю злочинів проти людяності (юридичному поняттю, введеному Гершем Лаутерпахтом) від поняття геноциду (введеного Рафалом Лемкіним) є те, що злочини проти людяності – це  масове вбивство цивільного населення без прив’язки до етнічних, релігійних або будь-яких інших якісних характеристик відповідних груп населення. 

На сьогодні у міжнародному праві ці два поняття – геноциду та злочину проти людяності – існують паралельно. 

Разом з тим, при розгляді чи то у Міжнародному кримінальному суді, чи то в міжнародному трибуналі, який може бути створений ad hoc (спеціально для цього, - лат.), необхідно буде довести юридично виходячи із доказів, які саме злочини вчинялися російською владою і російськими збройними силами на території України. 

Читайте також: "Геноцид". Що ховається за сухими формулюваннями

Як не дати "зберегти обличчя" Путіну: збираємо докази від Голодомору до наших днів 

Говорячи про юридичну кваліфікацію злочину геноциду, варто розпочинати із політичних заяв найвищого політичного керівництва РФ – тобто від самого Владіміра Путіна, який неодноразово робив заяви на кшталт того, що Українська держава не має права на існування, оскільки вона є штучно створена, що української мови і української культури не існує, а український народ – це також вигадана історія і в результаті він має бути повністю поглинутий так званим "великим" (незрозуміло у чому велич, хіба що у злочинах, що вчиняються впродовж століть) "рускім народом". 

Також при збиранні доказової бази щодо вчинення злочинів як геноциду, так і злочинів проти людяності, необхідно буде долучити весь пропагандистський матеріал, який продукувала російська пропагандистська машина. Це стосується як  російського телебачення, так і статей російських політичних діячів та пропагандистів кремлівського режиму.

Проте, хочу звернути увагу на ще один дуже важливий аспект, про який сьогодні говорить не така численна аудиторія правників. На моє глибоке переконання, при доведенні злочинів геноциду, які вчиняються Російською Федерацією щонайменше з 2014 року, а по факту всю історію існування Московської держави, слід було б також згадати історію вчинення величезного злочину ХХ століття відомого як український Голодомор. 

І тут не можна не згадати відому не лише в Україні, а й у світі правчиню, яка вже давно займається цією темою та є викладачкою Києво-Могилянської академії – Мирославу Антонович. Вона написала чимало наукових праць, що стосуються геноциду та Голодомору в Україні, які зможуть стати основою цієї доказової бази.

Поясню, чому, на мою думку, питання Голодомору зараз постає особливо актуально.

Так, сьогодні ми бачимо велику міжнародну підтримку України та українського народу (як фінансову, так і військову) у боротьбі за свою свободу та суверенітет. 

Проте ми бачимо також і чимало  різноманітних заяв західних політиків і громадських діячів різного масштабу, які закликають чи то "зберегти обличчя" Путіну, чи то не принижувати Росію, за чим насправді криється бажання повернутися або до формули "business as usual", або звичайний страх перед Російською Федерацією, у тому числі як державою, яка володіє величезним ядерним потенціалом.

Після перемоги України у цій війні юридично закріплені діяння московської влади ХХ століття, передусім Голодомор, як злочин геноциду, могли б продемонструвати не лише на політичному, а й юридичному рівні, що політика геноциду має неперервну тяглість і не є казусом нинішнього кремлівського режиму. Ця політика була такою впродовж дуже тривалого часу. 

За великим рахунком, якщо поглянути вглиб стосунків України з Московською державою, то починаючи від Андрія Боголюбського, і продовжуючи Іваном Грозним, який першим здійснив примусове виселення новгородської знаті на територію Московської держави, політика геноциду по відношенню до українців носила постійний і системний характер. 

Саме тому політичне керівництво України при встановленні та доведенні злочинів геноциду, які вчиняються російським режимом і російськими збройними силами з 2014 року, має не забувати щонайменше про події Голодомору.

Так, справді, Голодомор як явище на сьогодні визнали актом геноциду чимало парламентів країн демократичного світу.  Але  парламент будь-якої держави є політичним органом та ухвалює політичні рішення. 

Мені ж здається, що надзвичайно важливим для забезпечення безпеки української нації та зниження ризиків щодо зняття санкцій з російської економіки та еліти, а також для того, аби гасло "Ніколи знову" перестало бути лише гаслом і отримало дієвий інструмент проти найбільшої у ХХІ столітті "ракової пухлини людства", потрібно дати саме юридичний інструмент у вигляді міжнародного трибуналу ad hoc. 

Цей трибунал зможе розглянути діяння московської влади та радянського апарату щодо українського населення на підставі доказів, які отримають своє юридичне визначення та закріплення, і не дадуть можливість будь-яким західним політикам чи західним громадським діячам уникати визнання злочинів Москви, які тривають вже давно.

Тут може виникнути теза щодо неприпустимості зворотної дії закону у часі, оскільки юридично поняття геноциду було закріплено Конвенцією лише у 1948 році, через 15 років після Голодомору. 

Разом з тим, хочу закцентувати, що Голокост – системне та свідоме знищення єврейської нації, яке Адольф Гітлер називав "остаточним вирішенням єврейського питання" – було також вчинено до моменту введення в площину міжнародного права поняття геноциду. 

І оскільки злочини геноциду не мають строків давності, на моє глибоке переконання, завданням українського керівництва, політичної та правової еліти, громадського середовища є консолідація зусиль щодо фіксування у вигляді  рішення судової інституції, яка має бути для цього спеціально створена, злочинів Голодомору саме як геноциду.

Путіна і ко – до відповідальності. Як відбувається в теорії

Кого притягатимуть

Що стосується фізичного притягнення до відповідальності за Голодомор, то безумовно, ми навряд чи знайдемо серед живих тих осіб, які безпосередньо вчиняли такі злочини. 

Коли ж ми говоримо про притягнення до відповідальності за злочини геноциду, які вчиняються у новітній війні, то розуміємо, що мова йде про керівництво держави, політиків, держслужбовців, інших офіційних осіб, які ухвалювали відповідні рішення, закони, укази, накази. Окрім того, до цього переліку відносять і пропагандистів, які писали відповідні статті, виступали у медіа. 

Також ми говоримо про військовослужбовців російської армії, які безпосередньо вчиняли дані злочини щодо громадян України.

Покарання

Найчастіше, у разі, коли вина у вчиненні геноциду є доведеною, то причетні до цього злочину отримують довічне позбавлення волі. 

Варто розуміти, що Міжнародний кримінальний суд не володіє повноваженням санкції у вигляді смертної кари і найважчим покаранням є саме засудження до довічного ув’язнення. 

Чому саме Міжнародний кримінальний суд

Міжнародний кримінальний суд не знає імунітету перших осіб держав, що принципово відрізняє його від національних юрисдикцій. Наприклад ані український, ані жодний інший національний суд не може засудити за злочини особисто Владіміра Путіна. 

Проте винесення відповідного рішення Міжнародним кримінальним судом зробить того ж Владіміра Путіна і співучасників його режиму не лише "нерукопожатими" у світі, а й  невиїзними злочинцями, оскільки після такого рішення видається міжнародний ордер на арешт і будь-який перетин кордону у демократичний світ призведе до арешту такої особи.

Відразу по прибуттю на прикордонний пункт відповідної демократичної держави така особа буде заарештована. До речі, в цьому випадку хочу привести цікавий приклад, коли нещодавно один з відомих військовослужбовців радянської армії забув про злочини, які він вчиняв у 1990 році у Вільнюсі та здійснив подорож до Литви. 

За рішенням литовського суду, оскільки така особа не перебувала під імунітетом, під яким перебувають перші особи держави, вона була негайно затримана та передана у руки пенітенціарної служби Литовської держави. 

Саме в такий спосіб ми повинні забезпечити невідворотність покарання абсолютно усіх осіб, причетних до вчинення злочинів геноциду. У цьому випадку варто також акцентувати увагу, що вкрай важливим є поєднання зусиль не лише на рівні Міжнародного кримінального суду, а й на рівні національних судів. 

Руслан Сидорович, партнер Ario Law Firm, народний депутат Верховної Ради VIII скликання

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Яким буде третій рік війни

Це не лінія фронту – це лінія життя

Не 4.5.0.

Як вийти з перемовин у виграші

Чи буде "зелене" світло в кінці тунелю

10 підсумків за два роки війни