Спочатку рублі, тоді гармати. Про російський фонд підтримки публічної дипломатії імені Горчакова
Фонд підтримки публічної дипломатії імені О. М. Горчакова є однією серед цілої низки російських неурядових, проте контрольованих урядом організацій, що розробляють та поширюють прокремлівські наративи.
Щоб ефективно їм протидіяти, необхідно розуміти принципи діяльності мережі таких установ.
Про місце Фонду в російській політичній системі та його підхід до публічної дипломатії.
"Горчаковізм" та його переосмислення у путінській Росії
Постать Олександра Горчакова стала популярною серед російських фахівців з міжнародних відносин з початку 2000-х років, коли путінський режим почав консолідувати свою владу за допомогою ідеологічної реорієнтації на спадок Російської імперії.
Горчаков став міністром закордонних справ Російської імперії у 1856 році, одразу після принизливої поразки Росії в Кримській війні та підписання нав’язаного великими західними державами Паризького мирного договору.
Він запропонував реваншистську зовнішньополітичну доктрину, коротко висловлену в одній з найпопулярніших його цитат: "Росія не сердиться, Росія зосереджується". Іншими словами, вона посилюється внутрішньо, щоб згодом повернутися за "велику шахівницю" геополітичної боротьби та відновити втрачені позиції.
Дотримуючись цієї концепції, Горчаков понад десять років уникав конфронтацій із великими державами, однак у відповідний момент домігся скасування Паризького договору та ремілітаризації Росією Чорного моря.
Це була вдала й переможна гра "в довгу", яку російський поет-чиновник Тютчев описав словами "не двинув ни пушки, ни рубля", тобто без війни чи економічних витрат.
Подібним чином російські еліти уявляли собі відновлення Росії після геополітичної поразки в Холодній війні.
Розпад Радянського Союзу, означений Путіним як "найбільша трагедія ХХ сторіччя", став для Росії точкою відліку нової реваншистської політики.
Силові аргументи на користь нового реваншистського порядку невдовзі проявилися у російсько-грузинській війні, в окупації Криму та початку війни на Донбасі, а зараз – у повномасштабній війні проти України.
Недарма Володимир Путін востаннє цитував горчаковське "Росія не сердиться, Росія зосереджується" на пресконференції за два місяці до атак – у відповідь на питання щодо можливої війни з Україною.
Фонд Горчакова в екосистемі (про)владних організацій
Президент Медведєв створив Фонд Горчакова як "неурядову" організацію своїм розпорядженням у 2010 році, одразу підпорядкувавши його МЗС РФ.
Фонд Горчакова є прикладом так званих GONGO – організованих державою неурядових організацій (англ. Government-Organized Non-Governmental Organizations), за допомогою яких авторитарні режими зазвичай намагаються імітувати громадянське суспільство.
Так, наприклад, у керівних органах фонду повно представників російського уряду, парламенту, помічників президента та очільників найбільших державних і приватних підприємств.
Бюджет фонду на понад третину формується за рахунок асигнувань із федерального бюджету РФ, решту ж надають неназвані приватні особи.
Фонд намагався відкрити власне представництво в Україні у 2013 році. Тоді український уряд оголосив про рішення не підписувати Угоду про Асоціацію України з Європейським Союзом, вочевидь нав’язане Москвою, і Росія могла готуватися до розгортання пропагандистської інфраструктури. Проте представництво було закрите СБУ у 2015 році.
Публічна дипломатія по-російськи
Фонд Горчакова займається підтримкою російської публічної дипломатії та просуванням російського зовнішньополітичного наративу, який насамперед звертає увагу на російські "занепокоєння щодо безпеки". Ці занепокоєння зазвичай передбачають опір розширенню НАТО, потребу утримувати власну сферу впливу довкола своїх кордонів та бажання користуватися престижем "великої держави".
Двома основними інструментами роботи фонду є розподіл грантових коштів і організація власних заходів.
Грантові кошти переважно надаються на підтримку проєктів публічної дипломатії, фахівців міжнародних відносин, політології, журналістики та інших. Чимало реципієнтів цих коштів мешкають у Росії або в суміжних країнах, де Росія прагне утримувати свій вплив.
У рамках же власних літніх шкіл чи конференцій фонд безпосередньо поширює ідеї та наративи російського зовнішньополітичного дискурсу. Деякі з них орієнтовані на окремі пріоритетні для зовнішньої політики РФ регіони (приміром, Арктичний, Балканський чи Кавказький діалоги). Інші створені для залучення мереж молодих дослідників (наприклад, у рамках таких заходів як "Дипломатичний семінар молодих спеціалістів" чи організації випускників "Клуб друзів Фонду Горчакова").
Після початку повномасштабної військової агресії РФ проти України 24 лютого 2022 року Фонд Горчакова продовжив свою діяльність: він надалі регулярно організовує та рекламує свої лекції, публікує дописи про російських культурних агентів. Сторінка Фонду у Facebook продовжує бути активною навіть після заборони соціальної мережі в Росії:
- 26 лютого Фонд повідомив про проведення молодіжної сесії на тему "Безпека в Європі: пошук просторів діалогу" (серед тем – криза архітектури безпеки в Європі та можливості деескалації протистояння Росії та НАТО).
- 2 березня на тему відключення російських банків від SWIFT читав лекцію Василь Колташов, тоді ж Фонду довелося повідомити про "призупинку" прийому заявок на участь у Молодіжному форумі "Потсдамських зустрічей".
- 4 березня сторінка ретранслювала інтерв’ю міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова для закордонних медіа щодо війни проти України та економічних санкцій проти Росії.
- 10 березня лекцію про історію застосування санкцій в історії (вочевидь дуже актуальну для сьогодення Росії) прочитав уже інший експерт тощо.
Як і до війни, Фонд продовжив ретранслювати меседжі політичного керівництва держави з питань зовнішньої політики, яка тепер мала пристосовуватися до нової реальності.
Читайте також: Іноземці на службі кремлівської пропаганди: як влаштована система медіапідтримки війни росії проти України
На підступах до Берліна: Потсдамські зустрічі
Одним із найбільших та найважливіших регулярних заходів, де ключовим співорганізатором виступає Фонд Горчакова, стали Потсдамські зустрічі. Їх проведення ініціювала Німеччина ще у 1999 році.
На конференції німецькі та російські високопосадовці мали обговорювати актуальні теми у сфері культури та науки. Наповнення цих конференцій швидко еволюціонувало, і зрештою зустрічі перетворилися на майданчик для обговорення зовнішньополітичних тем.
Останні Потсдамські зустрічі відбулися у грудні 2021 року. Росіяни продовжували наполягати на своєму порядку денному: говорили про необхідність європейсько-російського діалогу без участі США та про проблематичність для Росії атлантичної орієнтації Європи. У березні німецька сторона призупинила свою участь у зв’язку з війною.
Потсдамські зустрічі стали одним із майданчиків "діалогу" з російським агресором після спроби анексії Криму та розв’язання війни на Донбасі у 2014 році. Зближення німецького та російського політикумів було взаємним, адже в останні роки зустрічам приділяли увагу обидва міністри закордонних справ. З одного боку, німецька сторона продовжувала демонструвати незгоду з агресивною політикою Росії у Східній Європі, з іншого ж, простягала їй руку для обговорення можливих конфігурацій у регіоні – без участі України чи інших держав самого регіону.
Така співпраця здійснювалася не лише з німецькими парламентарями – також з італійськими та французькими проросійськими політиками й організаціями. Узявши на озброєння ревізіоністську концепцію Горчакова, російський режим ще понад десять років тому почав інвестувати в поширення вигідних для себе наративів у "ближньому зарубіжжі" та в Західній Європі, де він шукав партнерів у майбутньому протистоянні зі США.
Однак Росії не вдалося розколоти європейську та євроатлантичну єдність, а потім захопити Україну "не двинув пушки, ни рубля". Тепер росіянам доводиться мати справу як із першим, так і з другим.
Надія Коваль, завідувачка інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту
Денис Терещенко, менеджер інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту
