Виняток підтверджує правило: чому Захід має підтримати конфіскацію активів країни-агресора
З 1 квітня 2023 року рф очолює Раду безпеки ООН. Безліч світових ЗМІ та політичних діячів із гіркотою оцінили іронію такої події.
Країна, яка розв'язала наймасштабнішу за більш ніж півстоліття війну в Європі, протягом деякого часу прийматиме рішення про безпеку всього світу.
Ритуал замість суті
Присутність росії в Раді безпеки ООН – симптом стану справ у міжнародних відносинах. На жаль, світ продовжує чіплятись за уламки того порядку, який росія вже зруйнувала. І чим швидше в демократичних країнах зрозуміють, що руйнування системи безпеки потребує адекватної відповіді, тим більше життів вдасться врятувати.
Прагнення всупереч усьому дотримуватися прийнятих процедур грає проти вільного світу. Агресори бачать це і діють поза всякими правилами, а згадують про них, лише коли це вигідно їм самим. Все це послаблює міжнародні інституції і позбавляє їх власне тієї функції підтримки миру, заради якої вони створювалися.
Примітно, що підтримка України в цій війні обумовила створення нових ініціатив, таких як Рамштайн, тоді як старі організації виявилися недостатньо сміливими, щоб діяти.
Західні партнери вважають деякі принципи непорушними. Але питання в тому, що небезпечніше – закривати очі на те, як правила порушують інші, чи самостійно зробити виняток для покарання агресорів?
Один із таких принципів, який став перешкодою, – суверенний імунітет. Дотримання його перешкоджає вилученню активів росії для компенсації втрат Україні.
Проте історія вчить нас тому, що воєнні конфлікти – це не той момент, коли треба чіплятися за традиції. Навпаки, саме в такій ситуації потрібно переглядати правила, які одна із сторін вже порушила.
Історія змінює правила
Канонічний приклад – Друга Світова війна. За її результатами країни-переможниці отримали не лише репарації, а й доступ до патентів Німеччини, що формально порушувало прийняті підходи до розуміння авторського права. При цьому йшлося не лише про державні компанії, пов'язані з військово-промисловим комплексом, а й про низку приватних організацій. Потрібні були винятки.
Зовсім інша ситуація – Атлантична хартія. Один із документів, який дозволив сформувати антигітлерівську коаліцію та позначив її принципи. Але також цей документ завдяки положенню про "Право націй на вибір своєї форми правління" запустив процес деколонізації в усьому світі, і в результаті призвів до розпаду Британської імперії. Фактично тоді світ остаточно відмовився від права одних націй нав'язувати свою волю іншим. Сьогодні саме це право намагається повернути собі рф, а світ продовжує захищати існування цієї держави в явно застарілій системі координат.
Ще один важливий історичний епізод – створення Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Необхідність у ньому виникла давно. Однак світ довгий час не був готовий до того, що лідери країн можуть постати перед судом за злочини.
На жаль, світові довелося зіткнутися із жахами конфліктів у Руанді та Югославії, щоб підтримати створення такої інституції.
Війна росії проти України вже побила всі можливі рекорди жорстокості останніх десятиліть. Тим не менш, для когось ще залишаються прийнятними сумніви в тому, чи можна конфіскувати активи держави, яка вчиняє та відкрито визнає воєнні злочини.
Змусити виконати вирок
Позиція країн-партнерів полягає в тому, що росія винна, але змусити її платити за свої дії практично неможливо. Так не має бути. Тим більше, що Україна вже сплачує величезну ціну за перемогу у війні, яку не розпочинала.
Міжнародний компенсаційний механізм, над створенням якого працюють українські та міжнародні юристи, – це можливість відшкодувати лише матеріальні збитки. Він не поверне життя, здоров'я, час. Але навіть у такій обмеженій формі він дозволяє досягти справедливості. І, очевидно, що виплатами за свої злочинні дії має займатися росія. А якщо вона відмовляється це робити, її ресурси необхідно конфіскувати. Згода з цим – не відмова від принципів, а їхнє зміцнення.
Світ змінюється, стає більш глобальним і змушений знаходити інструменти притягнення до відповідальності для держав-злочинців. Водночас має змінюватися і сама система безпеки.
Як колись країни відмовилися від ідеї колоній, так і зараз слід відмовитися від особливих прав росії на світову безпеку. Терорист не може бути гарантом спокою, інакше жодного світу не залишиться.
Ірина Мудра
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
