Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Чи може величезна застава замінити правосуддя

Середа, 29 травня 2024, 17:45

Матеріал підготовлено за сприяння Харківської правозахисної групи

Нереалізований суспільний запит на боротьбу з корупцією призвів до того, що правоохоронна й судова система почали її імітувати. Одним із методів цієї імітації став відверто репресивний характер антикорупційного судочинства, особливо на стадії досудового слідства.  

Заздалегідь ставши на бік слідства й обвинувачення, суд ставиться до підозрюваних як до злочинців, хоча вина їхня не доведена. Він, всупереч закону, намагається будь-що залишити їх під вартою, призначаючи застави, які в десятки, сотні й тисячі разів перевищують максимальні, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом (КПК), й навіть не завдає собі клопоту таку практику обґрунтувати.  

Реклама:

З іншого боку, момент, коли суспільство із задоволенням "ковтає наживку" непомірної застави, стає точкою неповернення фігуранта справи до перших шпальт. Після стягнення застави його подальша доля стає цікавою виключно самому фігуранту та правоохоронним органам, що призводить до вірогідності вироків, що не відповідатимуть злочину, і до яких у суспільства вже не буде інтересу. 

Як і коли застосовують заставу

Призначення застави – це не спосіб покарання особи (підозрюваного, обвинуваченого), а всього лише забезпечення виконання покладених на цю особу обов’язків процесуальної поведінки. Слідчий суддя має тільки переконатися, що застава здатна примусити особу з’являтися на засідання і не перешкоджати розслідуванню.

Запобіжні заходи, зокрема заставу, застосовують при:

  • обґрунтованій підозрі у вчиненні кримінального правопорушення та
  • ризиках, які допускають, що людина спробує вчинити дії за ч. 1 ст. 177 КПК.

При цьому "обґрунтованість підозри" є відносною та оціночною категорією. Ключовим розглядом для суддів залишається встановлення реальності зазначених вище ризиків, але і тут суд прикривається тим, що такі ризики не повинні бути доведені, а всього лише припускаються. Така формальна позиція дає суддям можливість легалізувати будь-яке рішення, яке може мати шаблонний, абстрактний і загальний характер, що суперечить принципу верховенства права.

Слідчий суддя для визначення запобіжного заходу зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини. Але проблема в тому, що навіть при зразковій поведінці особи, наявності місця постійного проживання, примарності ризиків тощо суд все одно здатен винести будь-яке рішення виключно на власний розсуд і з будь яким "космічним" розміром застави.

Як має визначатися розмір застави

Слідчий суддя в ухвалі, застосовуючи до особи тримання під вартою, зобов’язаний визначити розмір застави та врахувати:

  • обставини кримінального правопорушення;
  • майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого;
  • інші дані про особу та ризики, передбачені ст. 177 КПК.

Розмір застави визначається у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ПМПО) і на 2024 рік становить:

  • від 1 до 20 ПМПО – нетяжкі злочини (3 028 – 60 560 грн);
  • від 20 до 80 ПМПО – тяжкі злочини (60 560 – 242 240 грн);
  • від 80 до 300 ПМПО – особливо тяжкі злочини (242 240 – 908 400 грн).

У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється/обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80–300 ПМПО.

Отже, перевищення верхнього врегульованого розміру визначення застави повинно мати додаткові чинники – "виключний випадок", а значить, і додаткові обґрунтування суду:

  • У чому, на думку суду, визначається виключність конкретного випадку?
  • Чому передбачений КПК розмір застави не здатний забезпечувати виконання особою процесуальної поведінки?
  • Обґрунтування розрахунку збільшення розміру застави, особливо враховуючи, що таке збільшення може бути у сотні разів більше ніж передбачено КПК.

Розмір застави має спонукати фігуранта виконувати свої обов’язки, але аж ніяк не бути покаранням для нього. Однак якщо особа порушила обовязки, заставу стягують у дохід держави й не повертають. У такому разі порушення особою обов’язків цілком доречно, що суддя може збільшити розмір застави або обрати інший більш тяжкий запобіжний захід.

Наприклад, застава була стягнута:

  • 30 млн грн – з М. (за те, що спілкувався з іншим фігурантом кримінального провадження);
  • 9, 8 млн грн – з депутата Київради Т. (після того, як він утік за кордон);
  • 35 млн грн – з А. (через те, що не здав паспорт Ізраїлю, бо стверджував, що загубив).

Найбільші застави ВАКС

У резонансних корупційних злочинах суди, обираючи запобіжні заходи особам, часто призначають багатомільйонні застави.

Приклади найбільших застав, визначених ВАКС:

  • 523 млн грн (більше 13 млн доларів) колишньому голові Державної фіскальної служби, якого підозрюють в отриманні понад 722 млн грн неправомірної вигоди. Особа заявила, що таку заставу сплатити не під силу, і на початку червня ВАКС зменшив її розмір удвічі – до 261 млн грн.
  • 402 млн грн для ексзаступника міністра оборони, у лютому його заарештували із можливістю внесення цієї застави. Його підозрюють у причетності до закупівель для армії продуктів за завищеними цінами та неякісної амуніції на суму понад 1 млрд грн.
  • 272,5 млн грн – для екснардепа, слідство підозрює його у співорганізаторстві створення організації, через діяльність якої протягом 2014–2018 років держава ніби зазнала збитків на 967 млн грн.
  • 260 млн грн – таку заставу призначили екснардепу, підозрюваному у спробі підкупити мера Дніпра. Пізніше застава була зменшена до 100 млн грн 
  • 229 млн грн застава для ексголови "Нафтогазу", 229 млн грн еквівалентно сумі премії, у заволодінні якою його підозрюють. Застава завдяки зібраним коштам була внесена частково. 
  • 129 млн та 124 млн грн відповідно — для бізнесменів. Їх підозрюють у створенні злочинної організації та підкупі чиновників.
  • 107 млн грн – ексголові Верховного Суду, якого підозрюють в отриманні 2,7 млн доларів неправомірної вигоди (хабаря). Захист підозрюваного заявив, що він не може сплатити таку суму. Заставу зменшували 7 разів до 18 168 000 грн. Така тенденція і терміни зміни розміру застави свідчать про необґрунтованість та довільність її визначення.
  • 100 млн грн застави – підприємцю, якого підозрюють в організації дачі 400 000 доларів неправомірної вигоди ексзаступнику міністра. Так, визначений розмір застави більше ніж у шість (!) разів перевищував розмір неправомірної вигоди, в отриманні якої підозрюється особа. Згодом заставу було зменшено до 10 млн грн.

ВАКС у своїх ухвалах не зазначає, чому саме меншою сумою застави неможливо досягти мети забезпечення належної поведінки особи в кримінальному провадженні.

Проблеми ухвалення непомірних застав

  1. ЗМІ та політика роблять із помірної застави ворога. Застава – це не менш слабкий запобіжний захід, а альтернатива триманню під вартою. За тяжкістю вони рівні за КПК. Судовий процес до винесення вироку потребує значного часу, суд "за співпрацею" зі стороною обвинувачення фактично закриває запит суспільства на "справедливість" непомірними заставами, використовуючи їх як безальтернативний спосіб тримання під вартою осіб, вина яких не доведена державою. При цьому ЗМІ задовольняються результатом призначених таких непомірних застав, сприймаючи їх як "тимчасову відповідальність", чим спотворюють мету застав і сприяють політизації судів.
  2. Правосуддя не потребує, щоб людина чекала вироку під вартою – вона ж ще не винна. Обов’язок суду – призначити такий розмір застави, щоб була забезпечена процесуальна поведінка особи, а людина до винесення вироку не перебувала необґрунтовано передчасно під вартою.
  3. Обґрунтування судів при призначенні застав не мають права бути формальними, абстрактними, загальними. Відсутність у кримінально-процесуальних нормах зрозумілих критеріїв обґрунтованості перевищення розміру застав призводить до права суддів максимально суб’єктивно збільшувати заставу без обмежень аж до космічних розмірів. Формальні фрази на кшталт "враховуючи фінансовий стан особи", зазначення переліку та опису майна та майнових прав особи тільки створюють вигляд наявності обґрунтування, але аж ніяк не розкривають, чому це зумовлює необхідність збільшення розміру застави і, зокрема, на який розмір таке збільшення повинно відбутися і чому.
  4. Жодне право судді і будь-якого представника держави (посадовця) не може бути безмежним, тому принципово важливо, що якщо суддя скористався правом, то пояснив, чому він ним скористався. У чинній системі правосуддя ані захисники, ані суспільство не можуть визначити чи перевірити, наскільки рішення суду щодо розміру застави стане обґрунтованим. Йдеться не про бажання "точно знати", а про розуміння логіки суду і можливості прийти до такого висновку зрозумілим шляхом. Був би цікавим експеримент, за яким надати одні і ті самі документи різним суддям і порівняти їхню аргументацію щодо визначення розміру застави. Це цілком нелогічно і суперечить праву, що розмір застави залежить не від наявних обставин, а від того, на якого суддю буде розподілена справа.
  5. Суми застав не відповідають тяжкості злочину (наприклад, сума застави перевищує шкоду, спричинену злочином тощо). Злочин і шкода ще не доведені, вироку немає, особа ще або взагалі не винна (не визнана такою). Непомірність розміру застав може стати серйозною небезпечною зброєю влади проти будь-якого опонента, зокрема політичного, якого достатньо звинуватити і призначити "тимчасово винним", утримуючи його з непомірною заставою під вартою.
  6. Ухвалення судом до особи рішень з більш негативними наслідками, ніж просить сторона обвинувачення (прокурор). Наявні випадки призначення судом застави більшого розміру, ніж просить сторона обвинувачення. Фактично суд перестає бути арбітром у процесі і забирає на себе функції обвинувачення, чим порушує принцип неупередженості до сторін і вступає в змагальність зі сторонами. Так, у справі прокурор просив визначити заставу в розмірі 200 млн грн, а ВАКС визначив заставу 260 млн грн, тобто в більшому розмірі, ніж просив прокурор.
  7. Судді щодо визначення розміру застав фактично заміняють своїм рішенням стандарти КПК або повністю їх нівелюють. Фактично судова влада виступає новим законодавцем, самостійно визначаючи розміри застав, не маючи обмежень чи критеріїв у цій сфері. Це несе загрози правосуддю, правам людини в частині необґрунтованості рішень чи інших зловживань влади.
  8. Суд нерідко відмовляє у зменшенні розміру надзвичайно великих застав після їхньої сплати навіть при зразковій поведінці особи. При цьому відмова йде з обґрунтуванням, що якщо застава внесена, це вже є підтвердженням її помірності, бо відповідні гроші були знайдені і сплачені за особу добровільно. Це нагадує алегорію з Орвеллівської "Ферми тварин", де звірям дозволили не працювати у вихідні, що супроводжувалося вибором: "не працюєш – не їси". Крім цього, при тривалому утриманні держава покладає на особу всі ризики знецінення грошей внаслідок того, що протягом свого існування сама держава характеризується нестабільною економікою. Авжеж, можна злословити і радіти будь-яким втратам осіб, які не викликають симпатій чи яких відверто ненавидять у суспільстві. Але держава повинна бути здатна в законний спосіб доводити і притягувати до реальної відповідальності вироками винних осіб, зокрема із конфіскацією майна, і не підміняти поняття відповідальності задля задоволення примх публічного ставлення.
  9. Встановлення надто великого розміру застави відсуває на другий план досягнення його мети – забезпечення процесуальної поведінки особи, зокрема забезпечення явки підозрюваного чи обвинуваченого, висуваючи наперед перспективу отримання якомога більшої суми грошей державою.
  10. Застава для особи не має бути надмірним тягарем і призвести до скрутного матеріального становища її та її родини – це не покарання. Застава не може бути засобом тиску на незасуджену особу, створюючи ситуацію, коли для внесення застави особа вимушена продавати свою нерухомість або інше майно, запозичувати в інших осіб кошти під відсотки на заставу або зупиняти чи закривати бізнес, іншим істотним чином змінювати свій спосіб життя. Високі застави створюють бар’єри для осіб, порушуючи рівність і справедливість. Менш заможні люди можуть не мати змоги ефективно захищатися, необґрунтовано перебуваючи під вартою.

Замість висновків

Формулювання, що держава має монополію на насильство, не є коректним з правового погляду. Водночас інструменти кримінального переслідування – лише в руках держави. Виникає питання, чи відповідає держава перед особою за незаконне затримання, ув’язнення чи переслідування особи у випадку недоведення її вини співрозмірно з причиненим тягарем такого переслідування? 

Авжеж, цифри не абсолютні, але можемо бачити, що компенсація особі за незаконне (помилкове) кримінальне переслідування судами призначається, зокрема, в розмірі 1378–10 000 грн (за місяць), за каліцтво – до 1 млн грн, за смерть – 250 000 грн – 2 млн грн. Виплата у випадку загибелі військового під час захисту України – не менше 15 млн грн. 

Такі підходи держави демонструють незбалансованість оцінки шкоди і відповідальності самої держави перед людьми порівняно з особами перед державою.

Створення ВАКС та інших антикорупційних органів сприяло формуванню в суспільстві запиту на швидке, спрощене, жорстке правосуддя, орієнтоване насамперед на демонстрацію ефективного покарання, навіть всупереч якості доведення і дотримання прав осіб. Таке "швидке правосуддя", очевидно, конфліктуватиме з процесом розслідування та розглядом справи в суді, які вимагають більшого часу і об’єктивно є важкими та довготривалими процедурами. Гарантії прав повинні діяти до всіх без винятків, правосуддя не може бути вибірковим.

Здається, що матеріал не відповідає тренду антикорупційних організацій щодо посилення відповідальності за корупційні злочини. Саме в цьому і є маніпуляція. Держава має всі інструменти для притягнення винних осіб до відповідальності – доводьте, притягуйте. Єдина мета – щоб не відбувалася заміна понять. Мета застави – це забезпечення процесуальної поведінки, а не задоволення забаганок політичної кон’юнктури в її інформаційній політиці демонстрації боротьби із корупцією, де все ще залишаються "недоторкані", а антикорупційні структури не можуть позбавитися політичного забарвлення.

Тетяна Козаченко, адвокат

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Що буде із держборгом України

Революція в індустрії напівпровідників: зростання на 50% завдяки ШІ

Що з дровами для зими?

Деклараційна кампанія КІК: багато питань попереду

Поразка з далекосяжними наслідками. 4 висновки з матчу Румунія — Україна

Мертві банки не гудуть