25.06

Банківський форум

Пропаганда чи журналістика

П'ятниця, 07 червня 2024, 16:45

За останні півтора місяця я з українськими колегами відвідала 18 редакцій іноземних медіа в шести європейських країнах і поспілкувалась з понад сотнею закордонних колег.

Десь нас питали: "Як ми можемо покращити висвітлення теми України у нашому ЗМІ?" або "На які ще теми нам варто звернути увагу?", пропонували робити щось разом і дякували за роботу. 

Десь підіймали складні й важливі питання, які я згадаю нижче, а десь – звинувачували у пропаганді.

Реклама:

Корупція в Україні

Почнемо з питань. Про корупцію в Україні, напевно, питали найчастіше. Наприклад, це питання точно звучало у всіх трьох редакціях Німеччини.

У нас з колегами навіть встиг з’явитися внутрішній жарт про це, бо в кожній з цих редакцій доводилось повторювати одне й те саме – всі розслідування про корупцію в Україні за останні два з хвостиком роки були опубліковані українськими журналістами – згадайте лише яйця по 17 гривень чи турецькі куртки – і, що важливо, мали наслідки. Люди втрачали свої посади. 

Коли нас питали, чи немає внутрішніх конфліктів з приводу того, чи варто публікувати такі матеріали під час війни, то всі погоджувались, що якщо тема є суспільно важливою та може покращити ситуацію в країні – вона має бути опублікована.

Звісно, питали й про переслідування: і про стеження за журналістами Bihus.info, і про повістки як помсту для журналістів Слідство.інфо. Наша внутрішня кухня не така вже й внутрішня, що плавно переводило нас до наступного питання. 

Свобода слова

Питання про свободу слова і преси в Україні теж було в топі. Не в останню чергу через два описані вище випадки. 

Місцями воно звучало ще й трохи з недовірою: "Чи правда ви можете писати про все під час воєнного стану?" де зчитувалось "Чи можемо ми вам, українським медіа, довіряти?". Тема об’єктивності теж випливатиме ще не раз. 

Але, як не дивно, за моїми особистими спостереженнями, медіа в Україні під час війни відчувають себе більш вільно, ніж в Угорщині без війни. Два з трьох медіа, які ми відвідували там, базувались в орендованих чи куплених квартирах, бо їм складно навіть зняти собі офіс. Й історії, подібні до UMH та Курченка, трапляються там часто. 

Хоча і у нас ще багато роботи, якщо згадати хоча б Телемарафон чи ситуацію з Укрінформом.

Переговори

Напередодні Саміту миру багато питань було про мир і переговори. "Наші читачі хочуть знати, куди все це рухається", – казали вони. 

Що ж, я б теж хотіла знати, куди воно рухається. Але поки що в кожній з редакцій, які це питали, нам доводилось розповідати про Мінські угоди 1, Мінські угоди 2, та про "позицію сили", як єдиний можливий варіант, в якому Україна може вийти на такі переговори. До того ж за умови, що Росія теж цього хотіла б. Проте жодних ознак готовності до цього Росія не подає, а тільки намагається зруйнувати й знищити якомога більше. 

Поїздки на окуповані території

Що відбувається на окупованих територіях – цікаво й іноземним, й українським ЗМІ. Єдина відмінність, що потрапити туди українським журналістам просто неможливо, бо ми знаємо, які можуть бути наслідки. Деяких же іноземних журналістів мучить питання, чи можуть це робити вони. 

В ході дискусій ми дійшли до того, що переважна більшість з них не хоче порушувати закони України, а саме це відбулося б, якби вони, до прикладу, заїхали на територію Криму з Росії, що є єдиним можливим варіантом зараз. 

Також вони не відправляють туди своїх російських кореспондентів (які у них досі є), бо розуміють, що реальність і те, що їм дозволять показувати на місці, може дуже відрізнятися. Як сталося, наприклад, з журналістом ZDF.

Розсинхрон 

І хоч в більшості випадків ми знаходили точки дотику і спільну мову з усіма, навіть коли мова заходила про "хороших росіян" (!), в деяких випадках наші думки не збігалися кардинально. 

Найпоказовіший випадок стався на дискусійній панелі з іспанським фотографом, який 8 років називав вторгнення Росії в Україну громадянською війною, знімаючи при цьому і Криму, і Донбас, але ніби-то все усвідомив у 2022. 

Проте ті думки, які він продовжував озвучувати, в тому тоні, в якому він це робив, змусили мене і моїх колег врешті покинути приміщення, що він прокоментував словами "Ось це і відрізняє пропаганду від журналістики". 

Коли тебе називають пропагандою – це емоційно чіпляє. В такі моменти хочеться подивитись, як ці люди працюватимуть, якщо війна прийде в їхню країну. 

Бо одна справа їхати в Лівію, Сирію чи Україну, щоб знайти сюжет, достойний Пулітцера. Інша – писати новини про наслідки прильотів по рідному місту, робити репортажі з місць, де, можливо, загинули твої знайомі, проводжати колег на війну та ховати рідних та близьких.

Тож трохи із запізненням до Дня журналіста, але все ж хотілося б подякувати іноземним колегам, які продовжують висвітлювати війну в Україні, і, звісно, українським – у яких просто немає іншого вибору.

Наша задача – кричати правду гучніше, ніж кричить російська пропаганда. Продовжуймо це робити. 

Аліна Полякова

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Розподілена генерація — питання виживання України

Кардинальний злам психології та якісні зміни. 5 питань перед матчем Словаччина — Україна

Нове законодавство та діджиталізація послуг: як держава спрощує життя ветеранам

Для чого Україні потрібен Інститут військової поліції 

Релокація бізнесу - шанс на виживання та розвиток

Відверте затягування і нові корупційні схеми. Як в Україні "зливають" містобудівний кодекс