Отримай персональний Сертифікат Клубу УП від

Чому пропагандистський фільм про "хороших мальчиков" потрапив в програму найпрестижніших кінофестивалів

Четвер, 12 вересня 2024, 13:00

 – Большинство украинцев ненавидят русских, я не знаю почему.

Промовляє російський солдат з екрана, той самий "хороший мальчик", про якого зняла фільм Russians at war "Росіяни на війні" російсько-канадська режисерка Анастасія Трофімова. Вона вже представила стрічку на Венеціанському кінофестивалі та готується до прем'єри в Торонто. 

Я сиджу на показі для преси та представників кіноіндустрії в затишній залі одного з кінотеатрів Торонто, де навпроти кінотеатру розгортається проукраїнський протест: 400 абсолютно різних людей із саморобними плакатами вийшли протестувати проти включення в програму, одного з найпрестижніших кінофестивалів світу, фільму, у якому явно виражені маркери пропаганди. 

Реклама:

Зала майже вщент заповнена, серед аудиторії майже всі іноземці, посилена охорона виводить активіста, який починає кричати, про геноцид українців. Більшість, яка сьогодні присутня у залі, навіть не здогадується, що Трофімова працювала і робила документальні фільми для найвідомішого російського пропагандистського медіа russia today та використовує у фільмі риторику та наративи Кремля.  

Розберімось як так сталося, що фільм про "хороших мальчиков", про те, що вони "тоже люди" потрапив в програму другого після Канн кінофестивалю, отримав фінансування від канадського фонду та підтримку канадського каналу TVO.

На мою думку, є декілька причин:

Зовнішні причини

На жаль, середньостатистична людина, яка живе в Північній Америці чи Європі, має дуже відносні уявлення про те, як відрізнити пропаганду від іншого контенту. Відбірники кінофестивалів саме такі люди, проте мотивація представити різноманіття поглядів, різні сторони, додати різнобарвності засліплює їх і вони банально припускають пропаганду і не ідентифікують її.  

Так само, як виявилось, банальну пропаганду не можуть ідентифікувати продюсери фільму, люди відомі в індустрії, члени Американської кіноакадемії. Так само як і канадський телевізійний канал та фонд. Подібний контент загортаєтеся в обкладинку "почути кожного", "свобода висловлювань" тощо. 

До зовнішніх причин я також відношу все ще наявний сентимент про росію, яку ніхто не може зрозуміти, холодну країну із величезною територією та маленькими людьми, які дивують світ своєю розгубленістю. На жаль, все ще є попит на російську культуру і саме цей фільм закриває потребу у цьому. У фільмі є багато нескінченних зимових пейзажів – сірість, бруд – все те, що є кліше в уявленні, що таке росія.

Як не банально, варто окремо говорити про наївність західного суспільства. Холодна війна, коли для Америки та союзників весь радянський блок був злом, розчинилась в підручниках історії і мало хто, серед звичайних людей, не може провести знак рівності між радянською системою та сучасною росією. 

Люди банально вірять росіянам, саме тому скандал, який зараз вирує в канадський кіноіндустрії щодо виділення фінансування на подібний пропагандиський контент, має трошки протверезити аудиторію. 

Внутрішні причини

Я вважаю, що вихід такого фільму може бути результатом, зокрема, й багаторічної кризи української кінематографії та відсутності адвокації українських наративів в глобальній кіноіндустрії.  

Факт того, що впродовж останніх років Держкіно виявилося абсолютно не дієвим учасником міжнародних процесів, неможливо заперечити. А реальність така, що з відбірниками тих самих фестивалів треба дружити, треба пояснювати український контекст, робити їх лояльними, організовуючи різні події та заходи. Наприклад, дні російського кіно, десятиліттями проходили із кілограмами чорної ікри та дорогими напоями. 

Від імені України професійно цим ніхто не займається. Українські стенди на кіноринках виглядають постійно однаково, панелі про кіно і війну збирають ледь половину зали. Є Український Інститут, але їхня робота точкова і малопомітна, в порівнянні із тими масштабами, які роблять інші країни, для пропонування своїх власних фільмів. 

До внутрішніх українських причин я можу винести подекуди неефективну дипломатичну роботу. На жаль, українські дипломати лише реагують, а не ініціюють адвокацію. За багато років постійної організації подій за кордоном я не зустріла жодного культурного аташе, який би завзято опікувався культурою. Але, можливо мені просто не пощастило.

У представників української кіноіндустрії не має явного алгоритму дій, який б всі прийняли, як вірогідний план що робити у випадках, потрапляння про російського контенту та кінофестивалі чи в етери телеканалів, чи на стрімінгу. 

Перший рік повномасштабної війни українці хотіли знімати свої фільми з програми, не приїздити, але виявилось, що це не так дієво. Тому спільноті слід напрацювати ту ду лист, як реагувати, які інституції пишуть і які меседжі відправляти. 

Наприклад, скоро кінофестиваль документальних фільмів в Нью-Йорку та вже зараз проукраїнські організації пишуть листи-звернення навіть не розглядати фільм Russians at war, який націлений бути представлений в культурній столиці Штатів, бо там та сама аудиторія, яка так буде співпереживати "хорошим мальчикам" 

Фільм Трофімової – чиста пропаганда та маніпуляція. На жаль, всі заклики його скасувати з програми кінофестивалю в Торонто лише підсилили зацікавленість у ньому. Але це все наш тьюторіал (покрокова інструкція), як нам протистояти посиленню проросійського контенту, бо війна триває і боротись з цим нам доведеться навіть і після нашої Перемоги. 

Анна Паленчук, кінопродюсерка, кінокомпанія 435 ФІЛМС та Be Brave FILMS Inc

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Плани щодо підняття податків – вигоди та наслідки

З прицілом на майбутнє. П'ять висновків нашої війни для воєнної доктрини НАТО

Співоплата медичних послуг в Україні: проблема чи рішення?

"Треба було зникнути". Як окупанти примушують вчителів працювати за російськими програмами

Зберегти розвиток в стратегії виживання: можливості культурної дипломатії

ІПСО – чому про них говорять та звідки взялися?