Трансформація десантника: від застарілих методичок до цифрового управління боєм

Десантно-штурмові війська (ДШВ) — окремий рід військ, який поєднує високу мобільність, автономність і миттєво вступити у бій із противником. Десантники завжди там, де важко. Там, де противник намагається прорвати фронт. Там, де бракує часу на роздуми і немає права на помилку.

За останні 15 років ДШВ пройшли складну трансформацію. Ми пройшли шлях, який інші армії долають десятиліттями: від пострадянського занепаду до цифрового управління боєм.

Сьогодні ми стримуємо ворога на найгарячіших напрямках уже в зовсім іншій війні – технологічній.

2010–2014: Армія, що не вірила у війну

Як кадровий військовий я добре пам'ятаю цей період. Це була інша реальність. Шикування, заняття по застарілих методичках, дефіцит всього. Але те, що було незмінним, – постійний вишкіл. Як сьогодні, так і в 2010-му ДШВ були і є найкращими у підготовці особового складу.

2013 рік став карколомним для української армії. Це був час так званого "кадрування", коли восени 2013 року, після звільнення останніх строковиків, у ротах залишалося по три людини. Формально підрозділ існував на папері, фактично – він був недієздатним.

Це була армія мирного часу, яка ментально не вірила у можливість великої війни, готуючись до минулого.

2014–2015: Вистояли на характері

Коли почалося російське вторгнення у Крим та на Донбасі, у держави залишилися лічені підрозділи, здатні на серйозний спротив. Серед них – аеромобільні війська.

Саме тоді відбулося болісне відсіювання по всьому війську: залишилися ті, хто був готовий бути воїном. Вихід з кількамісячного оточення під Ізвариним, коли можна було тільки мріяти про логістичні дрони, та оборона Донецького аеропорту – стали точками гартування майбутнього українського війська.

Ми вистояли тоді не завдяки технічній перевазі, а виключно на внутрішній дисципліні та характері. Це було зіткнення двох пострадянських систем, де ми виграли завдяки людському фактору. Проте варто визнати гірку істину: ми встояли ще й тому, що ворог на той момент також не був готовий до повномасштабного зіткнення.

2016 – 2021: Втрачені можливості

Наступні п'ять років, з 2016 по 2021-й, стали періодом втрачених можливостей. Я називаю цей час роками "запломбованих кулеметів".

Замість глибокої модернізації ми поринули в бюрократію штабних перевірок та абсурдних комісій, які могли перевіряти запах пороху в мінометах під час чергового перемир'я.

Ми втрачали темп і, що найболючіше, втрачали людей. Багато сильних офіцерів та сержантів не бачили перспектив та йшли з війська, наприклад, у поліцію. Формально ми тримали структуру, але не використали цей час для технологічного стрибка, який був життєво необхідним.

2022: Кадровий кістяк проти навали

Ранок 24 лютого 2022 року розставив усе по своїх місцях. Ядром спротиву став той самий — не бездоганний, але загартований у боях 2014–2015 років — кадровий хребет, до якого долучилися вмотивовані цивільні, готові швидко вчитися й ставати воїнами.

Я зустрів ворога під Ізюмом, де ми готували оборону разом із мотивованими місцевими підрозділами ТрО, буквально споруджуючи перешкоди з підручних засобів.

Тоді авіація противника літала просто над нами. Зв'язок зникав під впливом РЕБ. Мій командний пункт був на базі "Козака". Він же слугував і ретранслятором для забезпечення зв'язку з підрозділами.

На той момент ми практично не мали засобів для зупинки авіації чи масованих танкових колон. Технології тоді були лише допоміжним чинником, а вирішальною була людина.

Ближче до літа почали масово надходити перші зразки натівського озброєння – ПТРК Javelin, ПЗРК Stinger, легкі протитанкові засоби NLAW. Навчалися "на ходу".

Перший перелом настав влітку з появою західної далекобійної артилерії. Це змінило саму логіку бою: ми нарешті почали діставати ворога на дальніх підступах.

2023–2024: Побачити поле бою

Справжня трансформація почалася на зламі 2022 та 2023 роках. Спочатку у нас було декілька "крил" на все угруповання. Треба було замовляти політ, чекати свою чергу. Пілот бачив картинку і міг передавати інформацію лише через радіостанцію.

Перші Starlink дали можливість бачити поле бою. Ми вперше отримали стріми з переднього краю. Це була революція: командир бачив те саме, що й підрозділ у контакті.

Ми усвідомили: дрон – це технологія, яка із допоміжної стає ключовою у веденні бойових дій.

У 25-й повітрянодесантній бригаді ДШВ ми одними з перших почали створювати роту ударних БПЛА. Глибина тактичної розвідки стала нормою, а цикл ухвалення рішень скоротився до хвилин. В режимі онлайн почали коригувати удари високомобільними артилерійськими ракетними системами M142 HIMARS.

Військо, насичене цивільним айтішниками та менеджерами, почали будувати лабораторії безпосередньо в тилу бригад.

Десантник 2024 року перестав бути просто штурмовиком. Він став оператором складних систем, інтегрованих у цифрове середовище. Він почав використовувати наземні роботизовані комплекси для мінування та логістики, щоб зберегти найцінніше – життя людей.

Десант 2024 року – це техно-десант. Штурмові дії виконуються у поєднанні з технологічною складовою. Керування боєм відбувається в режимі онлайн, за допомогою стрімів та цифрових мап.

Безпілотники стали не "експонатом", який через загрозу службового розслідування боїшся "загубити" на полі бою, а витратним інструментом.

Виникла потреба у власних лабораторіях. Штатів не було — було розуміння, що без технологічної адаптації ми втратимо темп. І не зможемо підтримувати безпілотну інфраструктуру.

Людей шукали за мисленням, а не за військовим обліком.

2025: Цифровізація оперативного управління

У 2025 році почалася корпусна реформа. Це логічне продовження нашої еволюції – вже на оперативному рівні. Якщо у 2014-му ми воювали на характері, а у 2022-му – на витривалості, то минулого року ми почали воювати на швидкості обробки даних.

Додався ще один важливий компонент – цифровізація процесу управління полем бою. Почали активно використовувати інноваційну систему ситуаційної обізнаності Delta, інтегрували її від рівня батальйон-бригада до корпусу. Планування, координація, результати дій, аналіз та коригування – все відбувається в єдиному інформаційному просторі.

Управління боєм у 7-му корпусі швидкого реагування ДШВ вже почало нагадувати роботу високотехнологічної корпорації. Ми почали аналізувати ефективність кожного снаряда і кожного дрона, спрямовуючи ресурси туди, де вони дадуть максимальний результат.

Це точка, де традиційна десантна відвага почала перетинатися з точним математичним розрахунком.

2026-й: Погляд у майбутнє

Війна колись закінчиться. Війни завжди закінчуються. На користь однієї чи іншої сторони. Але ці вже 12 років продемонстрували – ми сильні, коли наша армія сильна. Армія сильна, коли вона адаптовується та змінюється.

Це те, що ми маємо "зашити" у своєму генетичному коді. Це – те, що ми маємо зрозуміти, коли настане мир. Саме це допоможе підтримувати мир якомога довше.

Бригадний генерал Євген Ласійчук, 7 корпус швидкого реагування ДШВ, Покровський напрямок