Як Україні побудувати всеохопну оборону

Промова прем'єр міністра Канади Марка Карні в Давосі зафіксувала на рівні світових лідерів те, що ми знаємо з 2014 року: правила орієнтованого світового порядку більше немає.

Мюнхенська безпекова конференція, яка нещодавно закінчилася, підтвердила, що світові еліти насправді це зрозуміли і шукають своє місце в новому світі.

Своє місце слід знайти — а радше збудувати — і Україні.

Ми краще за інших знаємо, що буває, коли великі і ресурсні держави нехтують міжнародним правом заради власних амбіцій.

Ми також знаємо, як виглядає сучасна технологічна і гібридна війна, і якими ненадійними можуть бути союзники і альянси.

Я припускаю, що заклик Карні до середніх держав діяти разом, щоб будувати новий порядок, заснований на суверенітеті, територіальній цілісності та правах людини, може спрацювати. Якщо світові пощастить.

Та щоб занадто не покладатися на везіння, потрібно діяти самим.

Як влучно сформулювала Тетяна Трощинська: "складно злити тих, хто не зливається".

Як Україні не зливатися, незалежно від зовнішніх обставин?

Відповідь — всеохопна оборона.

Що таке всеохопна оборона

Нордична концепція безпеки часів холодної війни позиціонує оборону як справу всього суспільства, а не лише армії.

Логіка: "вся нація обороняється". Тобто, окрім безпосередньої військової оборони, працює і цивільна оборона, із залученням держави, бізнесу, організацій та населення.

Концепцію зручно розглянути на прикладі всеохопної оборони Швеції (швед. totalförsvar, "total defence").

Шведське розуміння total defence історично будується на ідеї, що у випадку війни державі потрібні не лише Збройні сили, а й здатність всього суспільства підтримувати оборону: функціонування критичних систем, захист населення, стійкість до тиску та ресурсна підтримка війська.

Громадян(к)и 16–70 років підпадають під total defence duty і можуть бути зобов'язані до оборонних функцій без права відмови: залишатися на робочому місці (якщо воно критичне для оборони, наприклад, енергетика чи лікарні), виконувати цивільні завдання (логістика, охорона) чи служити у волонтерських структурах.

Каркасом системи є три цілі цивільної оборони:

1. Забезпечити, щоб критичні функції суспільства підсилювали можливості військової оборони (наприклад, щоб транспорт, зв'язок і енергетика безперебійно працювали).

2. Захищати цивільне населення.

3. Підтримувати волю до оборони країни та стійкість суспільства до зовнішнього тиску.

У межах цієї концепції визнається, що сучасна гібридна війна триває не лише на лінії бойового зіткнення.

Ворожа пропаганда, інформаційна і когнітивна війна, технологічний шпіонаж, кібератаки, економічні атаки, втручання у вибори передують військовому вторгненню. Або ж, як ми добре знаємо, тривають паралельно до військових дій.

Тож кожна суспільна одиниця — державний оган, бізнес, домогосподарство — має розуміти свою роль в захисті, сферу відповідальності і дії у випадку кризи.

Інституційно всеохопну оборону в Швеції координує Шведське агентство цивільної оборони та стійкості. Агенція психологічної оборони відповідає за протидію інформаційним впливам ворога.

Важливо зазначити, що велика частина роботи цих агенцій припадає на навчання і координацію державних органів, муніципалітетів, бізнесу, громадських організацій і об'єднань, громад і громадян/ок.

Подібну безпекову концепцію та інфраструктуру мають нордичні та балтійські країни (Фінляндія, Норвегія, Данія, Естонія, Латвія, Литва). За межами регіону прикладами є Сінгапур, Швейцарія, Ізраїль — вони застосовують варіації всеохопної оборони з обов'язковим призовом, економічною стійкістю та психологічним опором для захисту від зовнішніх загроз.

Шведський підхід орієнтований не лише на війну, але й на стихійні лиха та техногенні катастрофи. Він деталізований. У ньому враховують такі неочевидні на перший погляд нюанси, як евакуацію сільськогосподарських тварин чи цілодобову роботу закладів догляду для сімей робітників і робітниць критичної інфраструктури.

Однак в totalförsvar є один недолік. У Швеції вже більше 200 років не було війни, тож вона не перевірялася на практиці.

А що в Україні?

Хороша новина в тому, що в Україні також вже є своя система всеохопної оборони.

Однак у нас, на відміну від нордичних країн, вона виникла не в мирний час і не мала кілька десятиліть на розвиток і інституціоналізацію.

Всеохопна оборона в Україні створена інтуїтивно сотнями тисяч дієвців, які включилися в оборонні завдання за власним бажанням, в міру своїх компетенцій і розуміння процесу.

Величезний волонтерський рух на підтримку фронту та задля компенсації цивільних державних функцій там, де держава не справляється, залученість бізнесу, ініціативи громад, підтримка ВПО, мілтех — це і є всеохопна оборона.

Церковна громада, яка плете маскувальні сітки. Фонд, який купив супутник, і ваша подруга, яка відкрила мікробанку на підтримку збору. Журналісти, які розкопали корупцію в оборонці. Ваш улюблений блогер в ютюбі, який викриває російську дезінформацію. Чийсь 3D принтер в гаражі, який друкує деталі для дронів. Ініціатива, яка залучає жінок в STEM чи навчає на водійок вантажівок.

Ви можете продовжити цей список. Зробіть це обов'язково. Новини про "миротворчість" Трампа, атаки на енергетику і важка ситуація на фронті провокують зневіру, тому важливо побачити, як насправді масштабно і згуртовано ми обороняємося.

Наша всеохопна оборона наразі — горизонтальна і хаотична множина ініціатив. Тому є дуже гнучка, може оперативно реагувати на виклики та компенсувати брак ресурсів у держави. Її неможливо контролювати чи зруйнувати.

Саме вона є еталонним втіленням стійкості — тієї самої resilience — якою захоплюється весь світ.

Водночас це означає, що вона не структурована в синергійну систему взаємодії суспільства, бізнесу і держави. Отже їй бракує ресурсів, сталості і стратегічного розвитку.

Тож як нам поєднати найкраще з інституційного підходу нордичних країн та свого власного досвіду і створити всеохопну оборону, яка має всі шанси стати зразком для наслідування всієї Європи? А також стати основою стратегії тих держав, які все ще хочуть будувати світопорядок, заснований на праві права, а не на праві сильного?

Зробити це в сучасних реаліях можуть лише внутрішньо сильні і стійкі суспільства.

У 2026 році є потреба об'єднати зусилля громадянського суспільства, держави і міжнародних стейкхолдерів для переведення стихійних і розрізнених практик всеохопної оборони в Україні у цілісну, інституціоналізовану, системну, сталу і дієву стратегію і політику безпеки.

Розглянемо моральний, секторальний і інституційний рівні цього процесу.

Всеохопна оборона: нова мораль

Ми вже доволі часто говоримо, що не треба оглядатися на Захід, який нас порятує — єдині дорослі в цій кімнаті це ми.

Але хто такі ми?

Від Радянського Союзу Україна успадкувала державу, яка вважає громадян розхідним матеріалом. І громадян, які очікують що держава про них "попіклується". Це ментальне налаштування, від якого ми (надто повільно) звільняємося, десятиліттями гальмує наш поступ.

На заміну йому прийшли цінності демократії і прав людини. Однак, якщо ми пильно придивимося до сучасних західних суспільств, з яких їх запозичили, то побачимо, що індивідуальні права сильно переважають розуміння обов'язків (усі ці "якщо на мою країну нападуть, я просто поїду").

Сучасна демократія потребує перевинайдення і нового суспільного договору між громадянами і державою.

У Маніфесті перемоги від українських інтелектуалів й інтелектуалок це вдало сформульовано:

"В такій Україні держава є людиноцентричною — сервісною, з інклюзивними політичними й громадськими інституціями, державою, "увласненою" суспільством. Людиноцентрична держава ставить пріоритетом права людини, турбується про тих, хто не може потурбуватися про себе, й гарантує можливості та створює умови для кожного".

"Увласнення" держави протилежне її "привласненню". Привласнення держави — це про використання спільних ресурсів для власного блага через корупцію.

Увласнення держави — це розуміння (якого поки бракує значній частині українського суспільства) що держава, в якій ти живеш — це наслідок твоїх дій і виборів.

І йдеться не лише про електоральні цикли — щоденна активність громадян і громадянок, інфополе, яке вони собі вибирають, їхня комунікація з державними органами, волонтерські і громадські ініціативи, знання своїх виборних представників у радах різних рівнів і співпраця з ними — те, що можна описати терміном "громадянська активність" або ж "громадянські обов'язки" — це те, що цю увласнену державу формує.

Це про дорослість. В українців і українок все ще жевріє інфантильна віра в те, що колись таки прийде сильний лідер, який "порядок наведе". Однак жорстока реальність в тому, що будь якій посадовій особі вигідніше красти, ніж робити реформи, — якщо її/його не контролюють.

Створити систему стримування — це робота не лише САП і НАБУ, а всіх нас.

Бачення держави, державних рішень, програм, ефективності і стилю роботи державних органів як наслідку своїх щоденних дій, виконання громадянських обов'язків через щоденну громадянську активність, а також особиста стійкість, навчання і готовність до дій у кризовій ситуації — це нова мораль, яка має стати базою всеохопної оборони.

Секторальний рівень

Якщо ми погодилися, що увласнення держави — це справа кожної і кожного, то тепер варто зрозуміти, як виконувати свої громадянські обов'язки щодня так, щоб вони стали природною і звичною частиною життя.

Оскільки російська війна проти України є гібридною і екзистенційною, вона не завершиться після будь-якого перемир'я, а лише переміститься в немілітарні сфери.

Економіка, мілтех, кібербезпека (і їхня основа — освіта і наука); когнітивна війна, яка за визначенням з нещодавнього звіту НАТО, включає в себе не лише пропаганду і ІПСО, але й розхитування самої здатності мислити, довіряти, тримати позицію (отже це сектори інформаційної політики, медіа, психології, соцмереж); харчова і енергетична безпека; людські ресурси; політика і державне управління — це все немілітарні сектори, які перебувають вже і перебуватимуть під атаками і надалі, отже, їх варто мислити не як цивільну сферу життя, а як сектори цивільної оборони.

Це вже не кажучи про технологічну мілітаризацію війни, внаслідок якої все більша зона від лінії бойового зіткнення та кордону стає уразливою для дронів, і потребує інженерного захисту. Та російську тактику руйнування цивільної інфраструктури (після енергетики це можуть бути, наприклад, склади з ліками чи харчуванням).

Відповідно, логіка дієвця у будь-якій галузі має змінитися з "як мені ефективно вести бізнес і заробляти гроші" на "як мені ефективно оборонятися, і при цьому вести бізнес і заробляти гроші".

Танкісти і трактористи в сучасній Україні — це одні і ті самі люди (дякую Катерині Шавановій, військовослужбовиці 13-ої бригади НГУ "Хартія" і кандидатці біологічних наук за цю метафору). Нам близький цей архетип з часів життя на степовому фронтирі, коли сім'я мала бути звичною до меча так само, як і до плуга.

Я думаю, цей перехід станеться доволі органічно, як тільки ми відмовимося від "ну це держава має це зробити/організувати/подумати".

Давайте чесно — так, держава має. Але сама не зробить.

Наприклад, евакуацією сільськогосподарських тварин досі займаються волонтерські ініціативи і фермерські господарства. Релокація промислового обладнання і культурних цінностей зараз налагоджена краще, але початку повномасштабного вторгнення була катастрофічною.

Хвилина мовчання, яка об'єднує суспільство і "заземляє" в реальність навіть тих, хто воліє війну не помічати — була запроваджена указом Президента ще 16 березня 2022 року, але зазвучала в українських містах внаслідок наполегливості Ірини Цибух і ГО "Вшануй". За впровадження оповіщення досі борються на рівні окремих громад.

Назвіть власний приклад, з своєї галузі — коли громада розвиває по суті оборонні ініціативи.

Професійні і бізнес асоціації, професійні спілки, громадські об'єднання мають самоорганізовуватися, визначати оборонні пріоритети галузі і нав'язувати контакти з відповідальними особами в міністерствах та виборних органах різних рівнів для співпраці, розробки планів дій та ініціювання реформ.

Розуміння, що фактично всі сфери нашого життя тепер є секторами оборони в системі всеохопної оборони, має визначати діяльність кожної галузі.

Інституційний рівень

Як я вже зазначала вище, у Швеції всеохопна оборона є інституціоналізованою і централізованою. Шведське агентство цивільної оборони та стійкості і Агенція психологічної оборони розробляють стратегії і плани дій, а також проводять дослідження, навчання і координацію державних органів, муніципалітетів, бізнесу, громадських організацій і об'єднань, громад і громадян/ок.

Шведська система побудована згідно логіки "бути готовими у випадку кризи". Зараз вони починають розуміти, що гібридна війна уже ведеться проти них, і починають перебудовувати свою систему всеохопної оборони з моделі функціонування "готовність в час Х" до "оборона вже зараз".

Тут вони пильно дивляться на Україну і включають в свої дослідження висновки на кшталт "волонтерські ініціативи оповіщення про повітряні загрози в телеграм-каналах довели свою ефективність".

Водночас в Україні всеохопна оборона поки що є хаотичною, інтуїтивною і розрізненою множиною приватних і державних ініціатив.

Дослідження "Жінки в цивільній обороні" дає детальний огляд шведської і української систем і рекомендації щодо архітектури всеохопної оборони, яка може бути оптимальною для України.

Швеція має структуровану, проактивну систему з державно-громадським партнерством, стандартизованими курсами та фінансуванням волонтерських ініціатив; Україна — реактивну модель радянського зразка (Кодекс цивільного захисту від 2012), з фрагментованою підготовкою громад та курсами для цивільних від різних ініціатив.

Законодавство України визначає поняття і складники всеохопної оборони у Стратегії воєнної безпеки України (2021), проте цей документ є рамковим, потребує оновлення і конкретизації відповідно до секторів гібридної війни.

Важливими кроками у напрямку до всеохопної оборони стало створення Центрів підготовки громадян до національного спротиву (2025) та впровадження в школах оновленого курсу "Захист України". Варто також згадати нещодавно започатковану сертифікатну програму УКУ, яка вивчає теорію і філософію всеохопної оборони.

Ці заходи концентруються здебільшого на мілітарному рівні війни і підготовці/залученні громадянок і громадян саме до нього. Державі бракує розуміння цивільних секторів не як сфер цивільного життя, а саме як секторів всеохопної оборони, де також має відбуватися скоординована оборонна діяльність.

Це розуміння має бути двояким — цивільні сектори є водночас і ресурсом забезпечення фронту, і сферами, в яких триває гібридна війна і має відбуватися оборонна діяльність безпосередньо.

Центри підготовки громадян до національного спротиву, які мають бути створені у кожній області, і можуть мати філії в багатьох обласних містах і селах, мають потенціал стати регіональними координаційними центрами всеохопної оборони, якщо включити до переліку їхньої діяльності також і цивільні сектори оборони.

Першими кроками в цьому напрямку можуть стати:

1. Оновлення Стратегії воєнної безпеки за принципом всеохопної оборони на всіх рівнях гібридної війни, з чітким розподілом ролей цивільних секторів;

2. Створення координаційного органу на рівні уряду;

3. Державне фінансування громадських ініціатив, які займаються обороною в кожному не-мілітарному секторі гібридної війни, визначення відповідальних посадових осіб в державних органах всіх рівнів для координації;

4. Стандартизовані курси для обласних Центрів підготовки громадян до національного спротиву, розроблені у партнерстві між державою, громадським сектором і бізнесом, які пояснюють необхідні оборонні дії в кожному не-мілітарному секторі гібридної війни.

Повна централізація всеохопної оборони не має бути метою — це зробить її менш гнучкою і послабить волонтерський потенціал та громадську залученість. Всеохопна оборона має бути справою кожної і кожного — держава має її лише координувати та виділяти ресурси, які дозволять перетворити марафон виснаження волонтерства на сталу і стабільну громадську роботу.

Гендерний підхід — не формальність

В умовах демографічної кризи і браку людських ресурсів ігнорування половини населення є стратегічною помилкою.

Мова не лише про залучення жінок до армії.

Мобілізація жінок в мілітарну оборону в форматі обов'язкового призову неможлива; мобілізація жінок у всеохопну оборону через волонтерство уже відбулася. Однак повний потенціал жінок в Україні досі не використовується — хоча якраз логічно максимально залучати жінок до цивільних секторів оборони, поки чоловіки на фронті.

Основні причини — стереотипи, які перешкоджають залученню і кар'єрному зростанню, і перевантаженість доглядовою працею.

Логіка всеохопної оборони спонукає бачити соціальну стійкість як ознову безпеки — і нам варто визнати, що догляд за дітьми, хворими і літніми є такою ж критичною інфраструктурою, як і енергетика чи логістика. Попри обмеженість ресурсів, держава має вкладатися в інфраструктуру догляду і не покладати її на плечі жінок, перевантажуючи їх.

Лише така підтримка може стати основою для збільшування народжуваності в Україні, з одночасною інтенсифікацією залученості жінок до всеохопної оборони.

Мілтех виробники, як решта бізнесу в Україні, повідомляють про кадровий голод. Робота з студентками STEM спеціальностей не надто допомагає — їх надто мало. Починати роботу треба раніше — з дитсадка і відмови від поділу на "дівчачі" і "хлопчачі" іграшки та підходи до виховання (адже саме конструктори розвивають інденерне мислення). Це потребує цілісної державної політики в сфері освіти, медіа і соцмереж, культури.

Гендерний підхід до всеохопної оборони ще більше підкреслює, наскільки все пов'язано зі всім і як важливо приймати державні рішення, маючи цілісну візію оборони з урахуванням усіх рівнів гібридної війни.

***

12 років війни Росії проти України, з них 4 роки повномасштабного вторгнення, є безпрецендентною війною на виснаження, яка ведеться не лише на полі бою, а й заходить глибоко в тил як ракетними обстрілами, так і пропагандою і когнітивною війною.

Ймовірне перемир'я не усуне безпекові загрози, а лише перенесе їх на інші рівні гібридної війни.

Настав час вивчити уроки української стійкості, яка дозволяє стримувати в рази ресурснішого агресора, та сформувати нову стратегію оборони, що дозволить ефективно оборонятися на всіх рівнях війни та оптимально використовувати українські ресурси, інновації і досягнення.

Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, керівниця експертного ресурсу "Гендер в деталях", спеціально для Української правди.

Тамара Злобіна захистила кандидатську дисертацію в Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України за спеціальністю "Гуманітарна і політична безпека держави". З 2016 року вона очолює експертний ресурс "Гендер в деталях", місією якого є побудова безпечного, справедливого і ефективного суспільства в Україні.

Від початку повномасштабного вторгнення Тамара вивчає систему всеохопної оборони в Швеції та Україні, що включало кілька поїздок в Швецію та консультації з шведськими урядовими агенціями, а також масштабний проєкт "Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони". У межах проєкту 21 дослідниця вивчили 7 секторів всеохопної оборони (волонтерський рух, доглядова праця, жінки в армії, жінки в цивільній обороні, економіка, місцеве самоврядування, інформаційна політика) в Україні та порівняли з шведським досвідом, для того щоб надати оптимальні рекомендації з розвитку безпекової стратегії у цих секторах.