Держава, яка не чекає: як Україна зустрічає своїх людей, що вирвалися з окупації

Нещодавно до нас звернулися з ситуацією, яка, здавалося б, не мала б бути можливою. Людина – чоловік, який понад чотири роки прожив під окупацією, пережив катування, неодноразові ув'язнення в підвалах, загрозу розстрілу, після чого добровільно повернувся в Україну. Він перетнув кордон із єдиним документом – офіційним посвідченням особи на повернення, виданим українським консульством (так званим "білим паспортом").

Та замість допомоги на першому ж українському блокпосту його без верифікації особи, без медичного огляду і без вручення повістки забрав ТЦК та розпочав мобілізаційне оформлення, а прикордонна служба оштрафувала за відсутність документів.

Ми не називаємо імені цієї людини. Проте робота нашої організації в зонах активного конфлікту на Херсонщині, Миколаївщині та Одещині доводить – це не виняток, а системна прогалина.

Правовий вакуум на кордоні

Ми поспілкувалися з представниками координаційних рад з питань цивільних полонених та організаціями, які системно займаються поверненням людей з тимчасово окупованих територій. Картинка однакова скрізь.

Люди опиняються в правовому вакуумі:

• ТЦК не знає, як з ними поводитись;
• прикордонна служба не має чіткої інструкції;
• поліція діє на власний розсуд, дехто відпускає з розумінням, а інші – затримують.

Один і той самий документ в одному місці сприймається як підстава для звільнення, а в іншому – як привід для "бусифікації".

Причина проста і жахлива одночасно: в Україні досі не існує жодного нормативного акту, який би визначав, як державні органи мають поводитися з людиною, що повернулася з тимчасово окупованої території.

Сьогодні в нас відсутні:

• обов'язковий адаптаційний період;
• мораторій на мобілізацію на час медичного та психологічного відновлення;
• пріоритетний порядок відновлення документів;
• єдиний протокол для ТЦК, прикордонної служби, поліції – того, що має відбуватися після повернення людини з окупації.

Відсутність чіткого правового статусу з першої хвилини перетину кордону та негайна мобілізація без часу на елементарне психологічне відновлення – це не просто законодавча прогалина, а системне ігнорування потреб тих, хто зберіг вірність Україні в найтяжчих умовах.

Місяці очікувань замість підтримки

Офіційний статус цивільного полоненого закріплений законом і дає право на фінансову підтримку, безоплатну медичну, психологічну та правову допомогу. Проте його оформлення триває від шести до дванадцяти місяців.

Людина, яка вийшла з підвалу і перетнула кордон, змушена рік чекати, поки держава офіційно визнає, що з нею це сталося. Тим часом держава може мобілізувати цю людину того ж дня.

"Щодня бачимо, як люди, що пройшли через окупацію та катівні, замість комплексної підтримки, зустрічають холодну бюрократичну стіну. Справжня реінтеграція починається не з гасел на трибунах, а з гідної зустрічі на першому блокпосту", – зазначає Роман Баклажов, голова Координаційної ради з питань підтримки цивільних осіб при Херсонській військовій адміністрації.

Стратегічний програш держави

Щороку тимчасово окуповані території залишають десятки тисяч українців. Більшість із них не повертається в Україну, а осідають у третіх країнах. Дехто, як наш герой, повертається в Україну, а ті, хто ще залишається під окупацією, підтримують зв'язок із тими, хто вже виїхав.

Те, що вони чують про перший досвід зустрічі з українською державою, часто формує їхнє рішення: повертатися чи ні. Якщо ця зустріч – насильство, байдужість і мобілізація в перший день, вони зроблять свій висновок, і цей висновок буде проти України.

Ворожа пропаганда роками просуває наратив: "Україна вас не чекає". Ми власними руками підтверджуємо цей наратив і не словами, а конкретними діями конкретних державних органів на конкретних блокпостах. Це не просто порушення закону. Це – стратегічний програш.

Що потрібно зробити негайно

Держава зобов'язана зробити кілька речей, і не в майбутньому, а вже зараз.

Для виправлення ситуації необхідно:

• Ухвалити окремий нормативний акт, який визначатиме статус особи, що повернулася з тимчасово окупованої території, з першого дня перетину кордону (зі зрозумілими правами, процедурами та обов'язками всіх державних органів).
• Встановити обов'язковий адаптаційний період із мораторієм на мобілізацію на час медичного та психологічного обстеження і відновлення.
• Ввести єдиний протокол для ТЦК, прикордонної служби та поліції при взаємодії з такими людьми – з навчанням, контролем та відповідальністю за порушення.
• Суттєво прискорити процедуру встановлення статусу цивільного полоненого, адже рік очікування для людини, яка вийшла з підвалу, – це не бюрократична норма, а жорстока реальність.

Реінтеграція – це коли існує державна програма з перших хвилин повернення людини з ТОТ. Вона регулюється не в урядових концепціях і не в телевізійних промовах. Вона має регулюватись законом, бо починається в конкретний момент, а саме коли людина вперше стикається з офіційним представником своєї держави після повернення з окупації.

Представник держави повинен мати чітке розуміння про статус і права такої людини. Саме тоді людина вирішує – ця держава на її боці чи ні. Держава, яка з трибун каже "ми чекаємо наших", але не має жодного документа, що описує, як саме вона їх чекає, – не чекає нікого. Вона просто говорить красиві слова.

Нам потрібна централізована державна політика щодо людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій. Не промови чи думки, а закон та чітка відповідальність.

У цьому конкретному кейсі громадськості, юристам та активістам вдалося допомогти цьому чоловікові повернути віру в державу і суспільство. У те, що його тут справді чекають як героя і свого побратима. Разом із цим, кожна така людина має відчувати це протягом усього часу повернення в Україну і з перших хвилин.

Поки цього немає, кожен наступний кейс буде черговим свідченням того, що держава не готова до своїх людей. А наші люди на ТОТ зроблять відповідний вибір.

Євген Гілін, засновник і Голова ГО "Місто Сили", адвокат–медіатор, к.ю.н.