"Разом до стійкої Європи": як забезпечити вступ України до Євросоюзу, який трансформується

На шляху євроінтеграції Україні вже недостатньо просто виконувати необхідні вимоги та адаптувати своє законодавство до європейських норм (імплементації acquis communautaire).

Перегляд підходу до євроінтеграції – дорога з двостороннім рухом. В Україні п'ятий рік триває повномасштабна війна. Сам Європейський Союз теж змінюється. Він швидко перетворюється з суто економічного і регуляторного союзу на безпековий та геополітичний блок. Сьогодні ключовими орієнтирами для Брюсселя є Європейська стратегія готовності (Preparedness Strategy), Європейська оборонно-промислова стратегія (EDIS 2030) та курс на стратегічну автономію.

Тому Україні варто позиціонувати себе не лише як країну, що потребує підтримки, але як державу, яка має унікальний досвід протидії загрозам і може зробити вагомий внесок у безпеку та стійкість всієї Європи. Тобто ми можемо стати "донором безпеки та життєстійкості", без якого нова європейська архітектура в сьогоднішніх реаліях просто неможлива.

Тож якою може бути стратегічна рамка цього процесу?

Читайте також: Доброчесність у вищій освіті – невід'ємна частина європейського майбутнього України

Очікування vs реальність: подолання розривів

Розрив між очікуваннями і реальністю відчувають обидві сторони. Попри війну, ЄС бачить сфери, де прогрес України загальмувався або став імітаційним.

Насамперед, це стосується верховенства права та судової реформи. Брюссель вважає, що війна не виправдовує збереження старих корупційних схем у судах та висуває претензії щодо політичного впливу на призначення суддів.

Окрім цього, згортання реформи децентралізації через надмірну концентрацію влади у центрі стає ризиком. Напруга між центральною владою та місцевим самоврядуванням (мерами великих міст), а також між самоврядуванням та військовими адміністраціями часто сприймають, як відступ від демократичних стандартів.

ЄС непокоїть недостатня прозорість у процесах відбудови. Європейських платників податків лякає можливість корупції за відсутності єдиної цифрової системи контролю за коштами, які виділяють на відновлення.

Нарешті, Європейський Союз негативно ставиться до спроб втручання держави в управління стратегічними підприємствами ("Енергоатом", "Нафтогаз"), адже це суперечить нормам ОЕСР, які є обов'язковими для вступу до ЄС.

З іншого боку, Україна часто стикається з "бюрократичною сліпотою" Брюсселя, який вимагає дотримання мирних процедур у воєнний час.

Наприклад, вимога швидко впроваджувати дорогі "зелені" технології (Green Deal) є економічно неможливою для промисловості, яка працює під постійною загрозою обстрілів. Схожа ситуація і з бюджетною політикою: ЄС наполягає на фінансовій дисципліні, тоді як значну частину українських коштів спрямовують на оборону. Зрештою, скорочення соціальних витрат або підвищення податків в умовах знищеної економіки можуть призвести до соціального вибуху.

Напруження також виникає навколо агроекспорту. Захист європейського фермера та аграрного сектору (через лобізм Польщі, Угорщини та Франції) призводить до вимог обмежити український агроекспорт. Для України це одне із ключових джерел валютної виручки під час війни, тому будь-які блокування сприймаються, як "ніж у спину".

Ще одна проблема – правила державних закупівель: процедури, які добре працюють у мирний час, не завжди відповідають потребі швидко ухвалювати рішення в умовах війни (наприклад, закупівля дронів "на вчора"). ЄС наполягає на відкритих тендерах за європейськими правилами, що в умовах секретності оборонних замовлень паралізує логістику ЗСУ.

Отже, непорозуміння виникає через різницю в оптиці. ЄС продовжує розглядати Україну як "стандартного кандидата", а ми бачимо себе "екзистенційним захисником" Європи.

Для подолання згаданих розривів ЄС має визнати стійкість (resilience) головним критерієм успіху українських реформ на шляху євроінтеграції. У підсумку, це означатиме курс на взаємну інтеграцію обох сторін під гаслом "Разом до стійкої Європи".

Читайте також: Європейська інтеграція, яку видно у ваших платіжках: навіщо громадам корпоративне врядування

"Разом до стійкої Європи": практичні кроки

Перший крок – синхронізація Національної системи стійкості України з Європейською стратегією готовності (Preparedness) до будь-яких криз – від воєнних загроз та кібератак до пандемій і кліматичних колапсів. Україна готова передати ЄС свій унікальний досвід функціонування держави, бізнесу і суспільства в умовах повномасштабної війни та швидкої кризової адаптації.

Наприклад, політична ініціатива зі створення "україно-європейського хабу стійкості" дозволила б поєднати український інноваційний підхід в сфері стійкості з європейським інституційним потенціалом. Такий крок посилить сумісність між Україною та ЄС як на політичному, так і на оперативному рівні, а Україна може стати логістичним і експертним хабом у системі цивільного захисту для країн Східного ЄС і НАТО.

Паралельно потрібно створювати спільні з ЄС інститути прогнозування загроз та оцінки ризиків на національному та регіональному рівнях (на базі штучного інтелекту, супутникових даних та OSINT).

ЄС прагне розгорнути потужний власний ОПК, знизивши залежність від зовнішніх постачальників. Україна вже зараз має стати частиною європейського оборонного ланцюжка доданої вартості, приєднавшись до Стратегії оборонної готовності (EDIS 2030).

У практичному вимірі йдеться про створення спільних підприємств з європейськими оборонними гігантами (Rheinmetall, KNDS, Nammo, тощо) на території України та прикордонних країн ЄС, а також лобіювання того, щоб українські виробники (особливо у сферах БПЛА, РЕБ, морських дронів та ШІ для військових потреб) мали доступ до фінансування через Європейську оборонно-промислову програму (EDIP).

Також Україна може стати головним полігоном для випробування та сертифікації новітніх оборонних технологій ЄС у реальних бойових умовах.

Другий блок заходів передбачає внесок України у стратегічну автономію ЄС, яка передбачає зменшення залежності від зовнішніх постачальників у ключових сферах – енергетика, доступ до критичної сировини, продовольча безпека та технологічне лідерство. У кожній із цих сфер Україна може стати важливим партнером.

Насамперед йдеться про енергетику. Україна має найбільші в Європі підземні сховища газу та значний потенціал для розвитку відновлюваної енергетики – біометану, зеленого водню, вітрової та сонячної генерації. Ми маємо стати частиною децентралізованої енергосистеми ЄС, що підвищить її стійкість до зовнішніх шоків.

Не менш важливим є ресурсний потенціал України. Наша держава володіє значними запасами літію, титану, кобальту, графіту та інших корисних копалин, необхідних для виробництва батарей, мікросхем і розвитку зеленої економіки. Замість експорту сировини, потрібно пропонувати ЄС створення спільних корпорацій та циклів для її переробки.

Ще одна сфера співпраці – продовольча безпека. Україна може відігравати важливу роль не лише як постачальник аграрної продукції, а й як учасник європейських ланцюгів виробництва та переробки харчових продуктів із високою доданою вартістю. Це посилить продовольчу стійкість як України, так і позиції ЄС на глобальному ринку продовольчої безпеки.

Європейська інтеграція відбувається не лише у взаємодії по лінії Київ - Брюссель, але також "знизу догори". Важливу роль у цьому процесі відіграють регіони, міста та місцеві громади. Тому Україні варто активніше розвивати прямі зв'язки з європейськими муніципалітетами та регіонами за принципами "децентралізованої дипломатії".

Одним із перспективних напрямів є співпраця з країнами формату NB8 (Північна Європа та Балтія), які є лідерами у сфері цифровізації, кібербезпеки та концепції "тотальної оборони" (Total Defence). Прямі партнерства між українськими регіонами та регіонами країн NB8 допоможуть швидше переймати успішний досвід і впроваджувати сучасні стандарти управління ризиками та безпеки.

Водночас українським областям варто напряму долучатися до європейських макрорегіональних стратегій (наприклад, Стратегії ЄС для Дунайського регіону) та фондів згуртованості (Cohesion Funds). Це дасть змогу отримати практичний досвід роботи з європейськими інструментами та підготуватися до повноцінного членства в ЄС ще до офіційного вступу.

Читайте також: Битва за майбутнє: чому зволікання з Антикорупційною стратегією загрожує євроінтеграції та безпеці України

"War-Time Accession" в українських реаліях

Інтеграція України через внесок у безпеку Європи під час війни передбачає, насамперед, пріоритет стійкості над процедурою. Іншими словами, якщо реформа шкодить обороноздатності, її варто відкласти. Наприклад, об'єктивною потребою є мораторій на екологічні стандарти, а саме – відтермінування вимог Green Deal для України на 5-10 років після завершення бойових дій.

Процес вступу має зміцнювати спроможність нашої держави під час війни, а не послаблювати її через жорсткий формалізм, а це потребує воєнної адаптації "Acquis". Зокрема, кожне рішення ЄС щодо фінансування відбудови необхідно "тестувати на стійкість" й оцінювати на основі того, наскільки воно знижує вразливість регіону до гібридних атак.

Трансформації, які запроваджують ЄС та Україна, варто синхронізувати, об'єднавши політичні треки, які пов'язані з безпекою, економічною відбудовою та, власне, євроінтеграцію у єдиний динамічний процес, де військовий і прифронтовий досвід України у протидії гібридним загрозам стане невід'ємною частиною нових стандартів стійкості і готовності ЄС.

Включення компоненту стійкості до євроінтеграційної стратегії України дозволить гармонізувати українське законодавство з безпековими директивами ЄС ще до моменту набуття повноправного членства.

Ми не маємо чекати дати вступу, щоб стати частиною Європи. Інтегруючи свої оборонні заводи, енергетичні мережі, системи цивільного захисту та муніципалітети в європейські структури готовності, ми зробимо юридичний вступ України в ЄС лише формальним закріпленням того, що вже стало реальністю.

Володимир Лупацій