Homo armatus: закону про зброю недостатньо

Війна зробила зброю частиною української реальності, з якою держава зобов'язана працювати. Ще до 24 лютого 2022 року за оцінками експертів, на руках у населення могло бути від 3 до 8 мільйонів одиниць нелегальної вогнепальної зброї. З того часу її кількість зросла: частина зброї потрапляє до рук цивільних внаслідок бойових дій. Після запуску в липні 2023 року державного реєстру зброї громадяни добровільно задекларували близько 22 тисяч одиниць, ще 20 тисяч — вилучила поліція. Однак це лише точкове реагування на проблему обігу зброї в Україні, яка в післявоєнний період загостриться. Ключове питання не в тому, чи буде зброя присутня в українському суспільстві, а чи зможе держава побудувати керовану й дієву архітектуру безпеки, врегульовану законом.

Це не лише внутрішнє завдання України, а й частина наших євроінтеграційних зобов'язань. 14 липня 2026 року Україні відкрили новий переговорний кластер 6 "Зовнішні зв'язки", який охоплює, зокрема, зовнішню політику, безпеку й оборону. Для воюючої країни це один із найбільш стратегічних напрямів, адже від нього безпосередньо залежать наша стійкість та обороноздатність.

У межах цього кластера ЄС очікує від України національної стратегії та плану дій із протидії незаконному обігу й володінню вогнепальною зброєю, боєприпасами та вибухівкою — із чіткими строками, фінансуванням і розподілом відповідальності між органами влади. Одним лише ухваленням відповідних документів не обійтися — Україна має продемонструвати конкретний прогрес у їх реалізації. Тобто ЄС чекає побудови нової системи, здатної реально контролювати зброю та пов'язані з нею ризики.

Україні недостатньо вирішити — дозволити чи заборонити зброю. Головний виклик у тому, як зробити її присутність контрольованою — щоб право на захист одних не конфліктувало з правом на життя інших, а свобода володіння не дорівнювала імунітету від правил і відповідальності.

Саме це має бути в основі нової державної політики. Закон про цивільну вогнепальну зброю — це необхідний, але тільки перший крок.

Несвобода без контролю і незаборона без винятків

Поширеним є твердження, що зброя для цивільного населення в Україні заборонена. Це не зовсім відповідає дійсності. Цілком легально можна володіти вогнепальною мисливською (гладкоствольною та нарізною), травматичною, холодною (мисливські ножі, стилети, кинджали тощо) зброєю і газовими пістолетами. Спеціальний дозвіл навіть не потрібен, щоб бути власником пневматичної та окремих видів малокаліберної (калібром до 4 мм під патрон Флобера) зброї. Це передбачено наказом Міністерства внутрішніх справ.

На час дії воєнного стану законодавство також дозволяє цивільним особам отримати вогнепальну зброю або залишити у себе знайдену для відсічі та стримування збройної агресії Росії. Виняток становлять нарізні зразки калібром понад 12,7 мм, гладкоствольні — калібром 23 мм і більше, та зброя, яка закріплена за військовослужбовцями або представниками органів правопорядку або за допомогою якої вчинено злочин.

Усі дискусії точаться навколо можливості придбавати і носити короткоствольну стрілецьку зброю — пістолети і револьвери.

Повна заборона зброї, як і повний безконтрольний дозвіл на неї, — це крайнощі. Якщо цілковите обмеження такого права має стримувальний ефект для законослухняних громадян, то злочинці, які за визначенням є порушниками закону, шукатимуть можливості обійти правила або маніпулювати ними.

Прихильники повної заборони здебільшого апелюють до того, що загальна кількість насильницьких злочинів неодмінно зросте пропорційно до кількості одиниць зброї у цивільного населення. Але комплексних досліджень, які б встановлювали прямий зв'язок між цими даними, немає. Відсутня і єдина методологія, яка б дозволяла досліджувати ці питання регулярно та порівнювати результати в динаміці. Отже, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що кількість зброї у цивільного населення погіршує криміногенну ситуацію в країні або робить громадський простір безпечнішим.

В умовах війни та у післявоєнний період повна заборона природно призведе до тінізації та зростання нелегального обігу вогнепальної зброї. За таких умов органам правопорядку буде складніше контролювати її та забезпечувати безпеку.

Завдання держави — побудувати систему правил, за яких право на зброю не створюватиме загроз для громадського порядку і не позбавлятиме інших людей відчуття безпеки. Законодавство про зброю для цивільного населення має бути збалансованим, а розширення прав, пов'язаних із нею, доцільно запроваджувати поступово з урахуванням поточної безпекової ситуації в державі.

Зброя за правилами: як її обіг регулюють в Європі

Крім виконання згаданих вище вимог за кластером 6, контроль за обігом вогнепальної зброї також є частиною зобов'язань у межах розділу 24 "Юстиція, свобода та безпека" кластера 1 "Основи процесу вступу". Україна має вдосконалити правове регулювання обігу вогнепальної зброї, міжвідомчу взаємодію органів правопорядку і міжнародну співпрацю в цій сфері. Також необхідно привести у повну відповідність до acquis ЄС (Acquis (повністю — acquis communautaire) — це сукупність усіх чинних норм, законів, принципів, рішень, судової практики та зобов'язань Європейського Союзу, які є обов'язковими для держав-членів і країн-кандидатів на вступ — ред.) і міжнародного права кримінальну відповідальність за незаконний обіг зброї.

Одним лише ухваленням законів не обійтися. Україна має продемонструвати конкретний прогрес у їх впровадженні. Тобто ЄС чекає побудови нової архітектури безпеки, яка органічно впишеться у загальний європейський безпековий простір. Тож ці процеси будуть під постійною пильною увагою європейських партнерів протягом всього переговорного процесу щодо вступу України в ЄС.

У Євросоюзі загальні правила придбання та зберігання зброї цивільним населенням закріплені в Директиві (ЄС) 2021/555. Вона визначає категорії стрілецької зброї, яку можна законно придбавати, носити, використовувати, зокрема для полювання або спорту, правила маркування зброї, контролю за її обігом та переміщенням між державами Євросоюзу тощо.

Директива передбачає існування реєстру, за допомогою якого можна ідентифікувати і відстежити зброю. У державі має бути створена система регулювання діяльності її виробників, продавців і майстрів, включно з перевіркою на особисту і професійну доброчесність.

Ліцензію на придбання і володіння вогнепальною зброєю може отримати людина, яка має поважну причину, досягла визначеного віку і не становить загрози для себе та інших. Але недостатньо лише раз перевірити людину під час видачі дозволу. За європейськими правилами, його слід переглядати не рідше ніж раз на п'ять років. Тобто існує система запобіжників, яка не лише дає доступ до зброї, але й своєчасно реагує на ризики, якщо власник більше не відповідає встановленим критеріям.

Водночас Директива дозволяє державам-членам ЄС запроваджувати суворіші правила, ніж визначені нею.

У країнах Європи законодавче регулювання стрілецької зброї різниться від ліберального дозволу до жорстких обмежень. Здебільшого зброя дозволена як мисливське або спортивне знаряддя. Спільними є стандарти, зокрема щодо видів зброї, забороненої для цивільного населення, та зброї, на придбання чи носіння якої необхідна спеціальна ліцензія.

Наприклад, у Хорватії дозволено приховане носіння зброї за наявності спеціального дозволу. В Австрії закрите чи відкрите носіння зброї дозволено, але зброя не повинна викликати громадського занепокоєння. У Норвегії цивільне носіння зброї фактично заборонене, а для мисливства чи спорту її можна придбати в обмеженій кількості. Лише деякі країни на законодавчому рівні розглядають зброю як засіб безпеки, як от: Фінляндія, Чехія, Польща.

Універсального рецепту, як врегулювати обіг зброї і повністю убезпечити суспільство від неї, не існує. Кожна держава напрацьовує власні механізми та процедури, враховуючи національний контекст. У будь-якому разі йдеться про формування спільної безпекової архітектури для всіх європейських країн, а не виключно надання права на зброю.

Закон як відправна точка

В Україні спроби ухвалити закон про зброю і дискусії навколо цього питання тривають не одне десятиліття, але досі не вдалося досягти консенсусу. За останні 30 років у Верховній Раді зареєстровано щонайменше 20 законопроєктів з цього питання. Кожна ініціатива спричиняла гострі обговорення, які в підсумку не призводили до законодавчого рішення.

Згідно з Дорожньою картою з верховенства права, закон про регулювання обігу зброї та посилення відповідальності за порушення у цій сфері необхідно ухвалити до IV кварталу 2026 року.

Законопроєкт № 5708, який зараз обговорюють, ухвалений у першому читанні напередодні повномасштабного вторгнення. Він частково враховує європейські вимоги, однак він потребує доопрацювання, щоб система була ефективнішою і виключала ризики та лазівки для недобросовісного набуття права на зброю. Також проєкт закону не дає чітких відповідей щодо окремих процедур отримання посвідчення власника зброї, правил її носіння та визначення зон, куди буде заборонено заходити зі зброєю.

Закон створить лише загальну рамку, яка без інституцій, ресурсів і щоденної практики не працюватиме. Після його ухвалення має розпочатися тривалий процес імплементації: формування інфраструктури і системи взаємодії органів влади, зброярського бізнесу та власників зброї, проведення інформаційних кампаній, підвищення спроможності держави відстежувати її обіг, вчасно виявляти ризики й попереджати насильницькі злочини тощо.

Процедура отримання дозволу на зброю та контроль за нею мають бути убезпечені від корупційних лазівок. Паралельно має відбуватися робота із суспільним сприйняттям: проведення інформаційних кампаній, навчання безпечному й відповідальному поводженню зі зброю.

Власники зброї та особи, які бажають її придбати, мають ставитися до неї не лише як до інструменту захисту, а й джерела підвищеного ризику. Невід'ємними складниками відповідального поводження зі зброєю має стати навчання, зрозумілі процедури, регулярний контроль і невідворотність наслідків за порушення.

Право, яке починається з відповідальності

Питання обігу цивільної вогнепальної зброї не існують у вакуумі, зброя вже стала частиною нашого життя. Але без стійкої архітектури безпеки будь-які рішення про розширення права на неї будуть передчасними.

Перший рівень такої архітектури сформує закон про зброю. Другий — це системні зміни у суспільстві, за яких свобода і право на захист співіснують із контролем та відповідальністю.

Насамперед потрібно удосконалити і законодавчо закріпити вже існуючі правила, не підважуючи основ суспільної безпеки. А коли ця система буде налагоджена і відпрацьована, варто повернутися до дискусії про вільне носіння короткостволу.

Відомому зброяреві Семюелю Кольту приписують вислів: головна деталь будь-якої зброї — голова її власника. Відповідальне ставлення до зброї має стати основою нової реальності в Україні.

Ольга Піскунова, експертка напряму "Правопорядок" Лабораторії законодавчих ініціатив