Від ліцензування до запуску першої ракети Patriot: який шлях має здолати Україна

За останні місяці масовані атаки російською балістикою стали для українців трагічною реальністю. Особливо гостро це відчуває Київ. По столиці постійно б'ють ракетами типу "Іскандер–М", Циркон тощо. Під час окремих атак ворог запускає десятки ракет за одну ніч, а іноді – за лічені години.

Комплекс Patriot залишається одним із небагатьох засобів, які довели свою спроможність у перехопленні сучасних балістичних ракет. Проте сама наявність пускових установок не вирішує проблему. Для кожного перехоплення критично потрібні ракети, а їхній запас – обмежений.

Президент України Володимир Зеленський багато разів говорив, що питання постачання ракет PAC–3 для Patriot є одним із найскладніших у перемовинах із союзниками. Кожна країна насамперед дбає про власну безпеку та власні резерви, тому передача навіть невеликої партії ракет часто потребує тривалих перемовин на найвищому рівні. Для розуміння – за рік у світі випускають до 850 ракет PAC–3. Для збиття ж однієї балістичної ракети сили ППО витрачають щонайменше 2 постріли.

Щоб зменшити час очікування ракет від партнерів, президент США Дональд Трамп заявив про готовність надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів до Patriot.

З українського боку Президент Володимир Зеленський підтвердив, що відповідна робота вже ведеться, а мова йде не просто про закупівлю додаткових комплексів, а про доступ до технологій та локалізацію виробництва.

Президент також повідомив про домовленість щодо спільного виробництва з компанією Raytheon. За його словами, це питання обговорили під час зустрічі з керівництвом американської оборонної компанії у Києві 23 липня 2026 року.

Проте між офіційними заявами та першою ракетою Patriot українського виробництва, яка полетить збивати балістику, лежить складний і тривалий шлях. І сьогодні головне питання полягає в тому, що саме доведеться зробити Україні, щоб вийти на реальне серійне виробництво цих ракет.

Що означає надання ліцензії на виробництво ракет для Patriot

Коли люди чують про ліцензію на виробництво ракет до Patriot в Україні, більшість уявляють собі просту картину – США дають документи, завод в Україні запускає виробництво, а через кілька місяців ці ракети вже збивають балістику.

Насправді картина виглядає інакше, а всі процеси набагато складніші!

Ліцензія — це не готовий завод і не готова технологія. Це лише дозвіл розпочати тривалий процес створення самого виробництва.

Разом із ліцензією мають передаватися технічна документація, виробничі стандарти, вимоги до контролю якості, навчальні програми для персоналу та механізми взаємодії з сотнями виробників компонентів, які містяться в ракеті.

Для розуміння, сьогодні право на ліцензійне виробництво ракет до Patriot мають лише декілька країн. Першою у цьому списку стала Японія, яка почала локалізацію ще два десятиліття тому. Нещодавно до цього клубу приєдналася Німеччина, яка саме завершує створення власної виробничої лінії, хоча стратегічні домовленості були досягнуті ще кілька років тому.

Скільки років і грошей США витратили на створення Patriot

Історія Patriot почалася ще у 1960-х роках, коли армія США шукала заміну для застарілих систем протиповітряної оборони.

Безпосередньо програма Patriot стартувала наприкінці 1960-х під назвою SAM–D. Перші випробування відбулися у 1970-х, а на озброєння американської армії комплекс офіційно прийняли у 1984-му.

Проте Patriot, який захищає українське небо сьогодні, і Patriot зразка 1980-х років — це дві різні системи. За більш ніж сорок років експлуатації комплекс пройшов кілька масштабних модернізацій. Після війни у Перській затоці у 1991 році США суттєво переглянули його можливості для боротьби з балістичними ракетами. Саме тоді почався розвиток лінійки PAC, яка зрештою привела до створення сучасних ракет PAC–3 та PAC–3 MSE.

Фактично Patriot — це безперервна програма розвитку, яка триває вже понад півстоліття. За цей час змінювалися радари, програмне забезпечення, системи управління та елементи протиракетної оборони. Кожне нове покоління проходило роки випробувань перед тим, як стати на озброєння.

Точну суму витрат на Patriot за всю історію програми назвати практично неможливо, адже фінансування надходило десятиліттями через різні оборонні бюджети США, але можна сказати що це сотні мільярдів доларів. До прикладу лише на створення, закупівлю та модернізацію ракет PAC–3 і PAC–3 MSE американський уряд витратив десятки мільярдів зелених.

PAC – більше ніж просто ракета

Важливо розуміти ще одну річ. PAC — одна з найдосконаліших систем протиповітряної та протиракетної оборони у світі. Кожен такий снаряд — це високотехнологічний комплекс, у якому поєднані двигун, система наведення, інерціальна навігація, бортовий комп'ютер, радіолокаційна головка самонаведення, газодинамічна система керування, електроніка, програмне забезпечення та десятки інших вузлів об'єднані в одне ціле.

Сьогодні найсучаснішою ітерацією ракети для комплексу Patriot є PAC–3 MSE (Missile Segment Enhancement). Головне завдання — знищення балістики, крилатих ракет, літаків та інших повітряних цілей.

PAC–3 MSE не знищують ціль вибухом поблизу. Вони працюють за принципом Hit-to-Kill — фактично влучають у балістичну ракету напряму на величезній швидкості. Для цього ракета повинна в режимі реального часу обробляти дані із власних датчиків, виконувати надзвичайно точні маневри та витримувати колосальні перевантаження на поворотах.

Розробка PAC–3 MSE не була швидкою. Програма стартувала у 2004 році, перші підрозділи отримали ракети у 2015–2016 роках, а серійне виробництво розпочалося лише наприкінці 2017 року. Тобто від початку розробки до повноцінного виробництва минуло понад 13 років.

Ракету PAC–3 MSE можна поділити на кілька ключових вузлів:

• твердопаливний ракетний двигун;
• активна радіолокаційна головка самонаведення;
• бортовий комп'ютер;
• інерціальна навігаційна система;
• система обміну даними із батареєю Patriot;
• газодинамічна система керування;
• джерела живлення;
• бойова частина та системи підриву;
• корпус із високоміцних композитних матеріалів.

Найбільш технологічно складними вважаються три компоненти:

• Активна радіолокаційна головка самонаведення.

Саме вона дозволяє ракеті самостійно бачити ціль на фінальному етапі польоту. Усередині знаходяться надточні радіочастотні модулі, процесори обробки сигналів, антени та спеціалізована електроніка військового класу. Для виробництва таких систем потрібні компетенції, близькі до космічної галузі.

• Газодинамічна система керування (Attitude Control Motors).

Це одна з головних причин високої ефективності Patriot проти балістичних ракет. Навколо корпусу розташовані десятки маленьких реактивних двигунів, які миттєво змінюють траєкторію польоту. Саме вони дозволяють ракеті буквально "влучати кулею в кулю" на шалених швидкостях у кілька кілометрів за секунду.

• Твердопаливний двигун.

Попри зовнішню простоту, його виробництво є одним із найбільших вузьких місць – навіть для технологічної індустрії США. Паливо має бути відлите без найменших дефектів, а процес полімеризації та перевірок триває тижнями. Будь-яка мікротріщина може зробити двигун непридатним. Саме дефіцит виробництва твердопаливних двигунів сьогодні стримує випуск багатьох американських ракетних систем.

Які деталі найдорожчі в ракеті до Patriot

Виробники не розкривають структуру собівартості ракети Patriot, однак, за оцінками американських оборонних аналітиків, найбільшу частку вартості формують саме електроніка та системи наведення.

На першому місці за вартістю перебуває головка самонаведення. Залежно від конфігурації її ціна може вимірюватися сотнями тисяч доларів.

Далі йдуть:

• газодинамічна система керування;
• бортовий комп'ютер;
• інерціальна навігаційна система;
• твердопаливний двигун;
• спеціалізована мікроелектроніка військового стандарту.

За оцінками американських аналітиків, лише комплект високоточної електроніки та систем наведення може становити до третини вартості ракети. А якщо врахувати, що одна PAC–3 MSE сьогодні коштує понад 4 млн доларів, то йдеться про компоненти вартістю сотні тисяч або навіть понад мільйон доларів за одиницю!

Що насправді означає отримання ліцензії для України

Коли вперше з'явилися розмови про можливе виробництво Patriot в Україні, багато хто сприйняв це як щось неймовірне. Насправді ж навіть сам факт того, що така тема стала предметом серйозної дискусії, вже є величезним досягненням. Для мене це своєрідне українське defense tech диво.

Країна, яка четвертий рік веде повномасштабну війну, не просто зберегла оборонну промисловість, а змогла стати одним зі світових центрів військових технологій. Якщо чесно, такого сценарію ніхто не прогнозував. Але війна змусила нас пройти шлях, який у мирний час зайняв би десятиліття.

Сьогодні про Україну говорять, як про потенційного виробника одного з найскладніших комплексів протиповітряної оборони у світі. Для мене це означає передусім одне — нас визнають у світі. Не лише ми самі вважаємо Україну одним із лідерів defense tech. Це визнають і наші партнери, зокрема Сполучені Штати — країна, яка залишається світовим лідером у сфері оборонних технологій.

Водночас не варто забувати, що для України це не зовсім нова історія. Ми були однією з провідних держав у ракетобудуванні ще задовго до повномасштабної війни. Наші інженери створювали технології, на яких навчався весь світ. Ми не втратили ці знання. Ми не прокинулися одного дня і не забули, як будувати ракети!

Зараз настав час згадати про власну школу, власний досвід і власну експертизу. Питання лише в тому, чи готові ми знову реалізувати цей потенціал. Я переконаний, що готові!

Для США це також стратегічне рішення. Попит на Patriot постійно зростає, а виробничі потужності мають свої межі. Навіть після збільшення темпів виробництва американські заводи не можуть повністю задовольнити світовий попит.

Різні країни дедалі більше стикаються з масовими атаками безпілотників і ракет. Україна стала країною, яка отримала унікальний досвід протидії таким загрозам. Саме тому масштабування виробництва таких систем — це вже не лише питання української безпеки. Це питання глобальної безпеки.

Чи буде серійне виробництво Patriot в Україні простим? Звісно, ні. Це один із найскладніших оборонних продуктів у світі. Але для України це насамперед ще один іспит на здатність масштабуватися.

За роки повномасштабної війни ми вже довели, що можемо за дуже короткий час створювати нові виробництва, нарощувати випуск складної військової техніки та будувати сучасну оборонну індустрію практично з нуля.

Наскільки Україна готова до виготовлення Patriot

Будь-яка складна технологія — це насамперед знання, досвід і навчання. Жоден інженер не народжується з умінням створювати ракети такого рівня. Ці компетенції здобуваються.

Україна вже неодноразово довела, що здатна робити це швидко. Ще кілька років тому українські військові та інженери навчалися у партнерів із НАТО. Сьогодні ситуація змінилася. Наш досвід вивчають іноземні фахівці. Українські рішення аналізують найбільші оборонні компанії світу.

Очевидно, що ключову роль у таких проєктах відіграватимуть державні підприємства оборонного сектору. Водночас сучасне виробництво складної зброї давно стало міжнародною кооперацією. Жодна країна не виробляє абсолютно всі компоненти самостійно.

Якщо певні елементи виготовлятимуться за кордоном, це не означає, що ми не здатні збирати кінцевий продукт в Україні.

Ми вже працюємо саме за такою моделлю: частину компонентів закуповуємо або виробляємо спільно із партнерами, а фінальне складання, інтеграцію та випробування виконуємо на українських підприємствах. Це вже стало звичною практикою для нашого оборонно-промислового комплексу.

Україна також має важливу перевагу — людей. Попри високий рівень автоматизації сучасного виробництва, створення високотехнологічної зброї все ще потребує великої кількості кваліфікованих спеціалістів. І саме в цьому українські інженери вже неодноразово довели свою ефективність.

За останні роки ми фактично створили власне виробництво більшості засобів ураження та протидії, які використовуються на фронті. Це найкращий доказ того, що ми здатні масштабувати й значно складніші проєкти.

Якщо говорити про головні виклики, то не варто думати, що головна проблема — це технології. Насправді я бачу три значно складніші виклики.

Перший — геополітичний.

Ми поки не знаємо, на яких саме умовах може відбуватися передача ліцензій і технологій. Очевидно, що подібні рішення завжди супроводжуються складними міждержавними домовленостями. Україна має отримати максимум можливостей, не поступившись власними стратегічними інтересами.

Другий виклик — люди.

Будь–яке масштабне виробництво починається не з обладнання, а з команди. Потрібні керівники, інженери, технологи та виробничі менеджери, які зможуть побудувати процес із нуля, а потім швидко його масштабувати. Саме спеціалісти визначатимуть успіх цього проєкту.

Третій виклик — стратегічне мислення.

Patriot може стати для України величезною можливістю, але він не повинен перетворитися на самоціль. Це надзвичайно важлива система, проте вона залишається іноземною розробкою.

Ми не маємо права зупиняти розвиток власних технологій лише тому, що отримали доступ до західних. Навпаки, ці знання та досвід потрібно використати для посилення власної, української школи ракетобудування.

Я переконаний, що найбільша цінність цієї співпраці — не лише можливість виробляти Patriot. Найважливіше — зберегти і примножити власні компетенції, щоб Україна й надалі створювала вітчизняні сучасні системи озброєння, а не лише освоювала чужі.

Коли український Patriot може збити перші цілі

Коли саме Україна зможе виготовити ракету до Patriot – питання, яке ставлять найчастіше. Чесна відповідь — сьогодні цього не знає ніхто.

Ми не знаємо, який саме обсяг технологій буде передано Україні, які компоненти виготовлятимуться тут, а які — за кордоном. Не знаємо, наскільки процес залежатиме від американських компаній, іноземних спеціалістів чи політичних рішень. Значна частина цієї інформації, вочевидь, залишиться закритою.

Якщо орієнтуватися на те, як сьогодні виготовляються ракети PAC–3 MSE, то горизонт у півтора-два роки виглядає цілком реалістичним. Виробництво однієї такої ракети у США сьогодні займає близько 24 місяців — від моменту замовлення до готового виробу.

Причина не лише у складності самої ракети. До її створення залучено близько 400 компаній, які виробляють окремі вузли та компоненти. Активну радіолокаційну головку самонаведення виготовляє Boeing, а масштабування її виробництва потребує років.

Саме тому будь-які конкретні терміни сьогодні — лише оцінки. Але зараз важливіше не вгадувати дату, а створити систему, яка працюватиме багато років.

Валерій Зарубін