Як артилерійський хребет України витримає нову хвилю російської мобілізації

Поговоримо про українську артилерію. Але почнемо з російських "виборів". Точніше, з того, що може відбутися одразу після них.

На українському порядку денному все частіше з'являються політичні прогнози щодо мобілізації в росії до чи після "виборів" з аналізом соціальних і політичних ризиків для путіна і його системи.

Яке б рішення не ухвалив керманич країни-агресора – відкрита мобілізація чи прихований призов, як би цей процес не називався офіційною російською, Україна вже зараз має активно готуватися до потенційного збільшення живої сили противника, орієнтуючись на нову хвилю восени-взимку цього року.

Я нерідко чую занадто позитиві пойнти щодо фінансового колапсу росії, який має призвести і до колапсу її армії. Проте навіть істотне уповільнення російської економіки може дати зворотний ефект: в тоталітарній державі контрактні виплати стають чи не єдиним способом заробітку для збіднілого населення.

До того ж, російська армія послідовно демонструє готовність щедро обмінювати життя своїх солдат на українські території. Для цього їй не обов'язково готувати один великий механізований прорив, робочою моделлю може залишатися систематичний тиск малими групами.

Це і постійне насичення переднього краю, і розвідка боєм, і пошук розривів між зонами відповідальності українських підрозділів, і збільшення кількості точкових локальних просувань.

Те, що сьогодні називається "кілзоною", простір в кілька десятків кілометрів перед нашими позиціями, є територією постійного спостереження та ураження.

Завдання противника – знаходити в цьому контурі часові й просторові розриви і перевантажувати нашу систему масою мікроцілей. Кожну малу групу потрібно виявити, оцінити, передати її координати, знайти вільний екіпаж і засіб ураження. Отже, противник змушує Україну витрачати на ці численні цілі дефіцитні ресурси й увагу операторів. Оскільки ціна людського життя в російському війську не надто висока, можна не сумніватися, що подібну тактику ворог збереже і примножить в найближчі місяці.

Отже, потенційна нова хвиля мобілізації в рф – це, насамперед, виклик для пропускної здатності української системи ураження. Україна не може й не повинна відповідати на російську масу власним людським ресурсом: наша відповідь має бути технологічною, і ця технологічність стосується не тільки видів озброєння, але й швидкості ухвалення рішень і здатності масштабувати вогонь.

Саме тому підготовка до можливого збільшення ворожого війська не може зводитися до нарощування якогось одного виду озброєння. Вона вимагає цілісного контуру, у якому розвідка, дрони, артилерія, зв'язок і логістика єдині, і в якому жоден елемент не працює поза цією системою. У цьому контексті популярна дискусія "дрони чи артилерія" хибна вже в самій постановці питання.

Безперечно, дрони стали одним із визначальних засобів сучасної війни. До них не було настільки масштабного масиву даних по розвідці з можливістю миттєвого коригування та оцінки результатів військових рішень. Так само вони повністю змінили правила з точкового знищення окремих цілей. Але саме артилерія все ще забезпечує масштаб і темп ураження. Особливо це стосується одночасної роботи по групових цілях і районах накопичення. Артилерійський снаряд після пострілу не залежить від каналу зв'язку і не може бути заглушений РЕБом, як дрон.

Тому саме поєднання цих засобів дає якісно новий результат. Дрони істотно підсилюють артилерію у питаннях точності і швидкості, завдяки дронам є змога ефективніше працювати по командних пунктах, логістиці та шляхах сполучення в оперативній глибині. Зі свого боку, артилерія перетворює дані розвідки на масштабоване ураження. Отже, якщо вдаватися до метафор, безпілотні системи є нервовою системою, але хребтом лишається саме арта.

У 2022 році Україна вже побачила, як відсутність достатньої артилеристської підтримки блискавично змінює співвідношення сил.

За оцінкою RUSI, після вичерпання запасів українських снарядів, росія до червня отримала десятикратну перевагу в обсягах артилерійського вогню. Цей сумний досвід має бути переведений у промислову й логістичну політику – у забезпечення довгострокового серійного виробництва боєприпасів та підтримки заздалегідь ешелонованих запасів відповідно до прогнозованих сценаріїв. Треба розуміти, що наявний десь на складах за сотні кілометрів снаряд фактично не є доступним боєприпасом – він має цінність лише тоді, коли батарея може отримати його в межах бойового циклу.

Проте міцність артилерійського хребта визначається не лише кількістю боєприпасів і швидкістю їхньої доставки. Не менш важливо, яку дистанцію вони дозволяють контролювати. Якщо противник може вести вогонь, накопичувати сили й підтримувати логістику близько до лінії зіткнення, але поза межами нашого ефективного масованого ураження, сама наявність снарядів не створює необхідної переваги.

Отже, Україна потребує не просто власного серійного виробництва 155-мм боєприпасів, а й послідовного розвитку їхньої дальності, точності та стабільності. Саме тут питання переходить у площину переваги інженерної.

Для українського приватного оборонного виробництва дальність понад 30 км – важливий технологічний рубіж. Вона означає перехід від самого факту виготовлення боєприпасу стандарту НАТО до створення продукту для сучасної контрбатарейної боротьби.

Команда "Укр Армо Тех" менше ніж за рік розробила з нуля та кодифікувала український 155-мм снаряд із підтвердженою дальністю понад 30 км. Аналогічно діють й інші виробники, бо всі розуміють, що стандартної дальності вже недостатньо.

Усі ми бачимо масштаб подальших викликів: ми спостерігаємо за динамікою війни і усвідомлюємо, що 30+ км – це далеко не фінальна точка. Нашим наступним практичним рубежем розробки вже зараз є 40+ км, а в перспективі і 50+ км. Така дальність дасть можливість уражати артилерію противника, райони накопичення, логістику та командні пункти превентивно, що в результаті дозволить скоротити і кількість малих штурмових груп, які дістаються кіллзони й створюють постійний потік дрібних цілей. А найголовніше – вона зменшить ризик для українських розрахунків і розширить можливості вогневого маневру між ділянками фронту.

Для нефахівців технологічні відмінності у створенні снарядів із різницею дальності навіть в 10 кілометрів неочевидні. Проте збільшення кілометражу точного польоту вимагає складної інженерної розробки з високими вимогами до аеродинаміки, стабільності заряду та прогнозованості розсіювання.

Епоха, коли снаряд був шматком металу із вибухівкою, минула десятиліття тому, тож сучасний снаряд радше є частиною цифрового контуру, де розвідка, координати, розрахунок, постріл, коригування й оцінка результату працюють в полі високоточних чисел.

Для України створення таких боєприпасів має ширше, ніж потреби конкретної ділянки фронту, значення.

Сьогодні всі наші виробники снарядів формують інженерну школу, якої до 2022 року в українському сегменті 155-мм калібру фактично не існувало. Вона перетворює унікальний бойовий досвід на технології та серійні компетенції. І в найближчому майбутньому вони будуть потрібні не лише Україні. Російсько-українська війна істотно спустошила європейські склади, тож навіть якщо Європа не вступить у відкрите протистояння, вона все одно буде змушена відновлювати арсенали й переосмислювати здатність вести тривалі бойові дії високої інтенсивності. І в цьому контексті Україна, нарешті, може стати не тільки споживачем чужих мілтек-рішень, а й одним із авторів нової архітектури європейської безпеки.

Росія ще довго зберігатиме здатність кидати в наступ десятки тисяч людей і приймати втрати, неприйнятні для будь-якої цивілізованої країни. Наша відповідь на це має бути сформована до того, як підуть в атаку нові, посилені колони противника. Нам вже зараз необхідні можливості завдати ворогу масштабованого ураження раніше, ніж він накопичить сили та почне спроби посилити наступ.

Запланований нашим виробництвом перехід від дальності 30+ до 40+, а згодом і 50+ км – це не змагання за технологічний рекорд. Це стратегічний розрахунок, важливий і для України, і для майбутньої системи безпеки Європи.

Наївно думати, що війна Європи з рф – остання в найближчому десятилітті, як і наївно думати, що епоха артилерії відійшла в минуле, надаючи перевагу виключно дронам.

Будь-яка технологія не спрацює ізольовано – лише в комплексі. Уразити будь-який об'єкт на території ворога, що працює на придушення наших сил та засобів, все ще під силу тільки старому доброму – або "новому злому" – артилерійському снаряду. І Україна активно розвиває виробництво саме таких снарядів, формуючи ефективний сучасний комплекс засобів ураження.

Геннадій Хіргій, генеральний директор "Укр Армо Тех"