Як ми допомагаємо ворогу в умовах воєнного стану

Корупція як фактор національної безпеки

Війна ведеться не лише на фронті, а й за державні ресурси, енергетичну систему та довіру міжнародних партнерів. В умовах повномасштабного вторгнення корупція — це вже не питання кримінального права чи бюджетної дисципліни, а питання національної безпеки. Ворогу не потрібно отримувати військові таємниці: достатньо, щоб державні ресурси використовувалися неефективно, а правоохоронна система втрачала незалежність. Останні справи НАБУ і САП — "Мідас", "Карфаген", "Форест Гамп", "Феміда" — варто розглядати саме в цій площині.

Чому корупція під час війни небезпечніша

У мирний час корупція — це завищена ціна закупівлі чи хабар за дозвіл. У війні наслідок інший: коли схема торкається енергетики, оборонних закупівель, транспорту чи критичної інфраструктури, вона впливає на стійкість держави. Головний показник небезпеки — не сума хабара, а державна функція, яку вдалося приватизувати:

• закупівля під контролем — страждає забезпечення;
• енергетичне підприємство — страждає енергетична безпека;
• правоохоронний орган — падає ризик викриття інших схем;
• суд або реєстр — з'являється можливість незаконно впливати на власність і бізнес.

Найнебезпечніша форма — не одиничний хабар, а система, за якої рішення без винагороди взагалі не проходить. Тоді неформальна група фактично визначає, кому платити, кому дати доступ і чий контракт провести, а чиновник стає елементом механізму управління ресурсами.

"Мідас": енергетика під контролем

Операція НАБУ і САП "Мідас" стосується, за версією слідства, високорівневої злочинної організації, пов'язаної з "Енергоатомом".

Контрагенти мали сплачувати неправомірну вигоду за так званим "шлагбаумом" — до 15% вартості контракту, щоб уникнути блокування платежів.

У лютому 2026 року затримано колишнього міністра енергетики Германа Галущенка; йому повідомлено про підозру в участі у злочинній організації та відмиванні коштів.

У липні 2026 року НАБУ повідомило про підозру колишньому виконавчому директору "Енергоатому" з фізичного захисту та безпеки — за версією слідства, йдеться про легалізацію понад 30 млн грн.

Наслідок для стратегічного підприємства — не лише втрата грошей, а зміна логіки роботи: постачальник враховує неформальні правила, держава платить більше, компанія втрачає управлінську ефективність.

"Міндічгейт", "Форест Гамп"/"Феміда" і "Карфаген"

Офіційна назва розслідування — "Мідас"; "Міндічгейт" — медійний ярлик. Тимур Міндіч фігурує саме в матеріалах "Мідасу".

"Форест Гамп" і "Феміда". НАБУ і САП заявили про злочинну організацію за участю нардепів, бізнесменів і високопосадовців Офісу Президента. За версією слідства, 150 млн грн готівки через рахунки підконтрольних компаній мали ввести в легальний обіг для внесення застави за учасника справи "Мідас"; також ішлося про підготовку незаконного позбавлення волі людини для отримання контролю над бізнесом. У справі фігурує колишня заступниця керівника Офісу Президента Ірина Мудра — з дотриманням презумпції невинуватості: підозра не є вироком.

"Карфаген" (вересень 2026). НАБУ і САП заявили про організацію, яка, за версією слідства, отримувала неправомірну вигоду від шахрайських кол-центрів за непротидію їхній діяльності. Організатором названо керівника структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора; могли бути залучені працівники прокуратури. Це відрізняється від звичайного хабарництва: правоохоронний механізм використовується, щоб не допустити застосування закону — тобто корупція виконує функцію імунітету для інших схем.

Як це б'є по обороноздатності

Гроші. Виведена з держсектору гривня не працює на державу; бюджет із інструмента політики стає джерелом збагачення.

Час. У війні затримка платежу, поставки чи ремонту коштує дорожче, ніж у мирний час.

Управління. Підприємство з неформальними правилами отримує паралельний центр впливу поряд із законним керівництвом.

Кадри. Мережа утримує на посадах зручних людей, а не ефективних.

Стійкість. Коли гроші, посади й правоохоронне прикриття контролюють різні мережі, держава втрачає здатність швидко реагувати.

Чи не означає це, що за кожною схемою стоїть росія

Ні. Українська корупція має власні причини — особисте збагачення, політичне покровительство, слабкий контроль, конфлікт інтересів. Не кожен корупціонер — агент Кремля. Але реальна корупційна проблема набагато корисніша для ворога, ніж вигадана: її не потрібно створювати, достатньо використати.

Модель ризику: пошук вразливого посадовця → створення залежності (фінансовий інтерес, компромат) → використання доступу (блокування перевірок, кадрові призначення) → використання наслідків (викритий скандал подається як доказ нездатності України себе контролювати).

Це не гіпотетика: у 2026 році Вищий антикорупційний суд визнав колишнього нардепа Андрія Деркача винним у державній зраді та незаконному збагаченні — приклад того, як інтереси держави-агресора, політичний вплив і фінансові механізми можуть перетинатися. Але це не привід оголошувати кожну корупційну справу "російською операцією": професійний підхід — розслідувати окремо, хто отримав гроші і кому вигідне існування системи, без здогадок до появи доказів.

Ціна для міжнародної підтримки та євроінтеграції

МВФ у матеріалах 2026 року прямо називає належне врядування, верховенство права і зниження корупційних ризиків умовами збереження зовнішньої підтримки, довіри інвесторів і прозорості воєнних та відбудовних витрат, окремо наголошуючи на незалежності НАБУ, САП і ВАКС.

Скандал не обов'язково зупиняє допомогу, але збільшує кількість перевірок, вимоги до контролю коштів, обережність інвесторів і кількість умов фінансування.

15 червня 2026 року Україна та ЄС відкрили переговори за кластером "Основи" — судова система, юстиція, державні закупівлі та фінансовий контроль. Боротьба з корупцією — вже частина переговорного процесу вступу, а не окреме питання.

Гучна справа показує партнерам, що проблема існує; те, що незалежні органи здатні її розслідувати, а суд — розглядати, показує спроможність держави.

Внутрішня довіра і чому це не "на потім"

Громадянин, який платить податки, волонтерить і ризикує життям, очікує від держави чесності у використанні спільного ресурсу. Масштабна корупція на найвищому рівні руйнує цю логіку суспільного договору й відчуття однакових правил для всіх.

Аргумент "спочатку перемога, потім боротьба з корупцією" — логічна помилка: перемога залежить від того, наскільки ефективно держава використовує кожен ресурс. Якщо отримує міжнародну допомогу — має її контролювати; якщо закуповує озброєння — забезпечити чесну процедуру; якщо відновлює енергетику — не допустити перетворення відбудови на джерело збагачення.

Що має зробити держава

Гарантувати незалежність НАБУ, САП і ВАКС.

Посилити контроль за стратегічними держпідприємствами — енергетика, оборонний сектор, транспорт.

Перевіряти весь ланцюг рішення (хто ініціював, погодив, визначив постачальника, контролював оплату), а не лише суму контракту.

Посилити фінансовий моніторинг, щоб корупційні кошти не легалізувалися через нерухомість, авто чи криптовалюту.

Захищати викривачів.

Оцінювати контррозвідувальні ризики використання корупційних залежностей іноземними спецслужбами.

Розслідувати й оприлюднювати результати замість замовчування — прихований скандал завжди стає більшим.

Роль суспільства

Суспільство має розрізняти три речі: корупцію як злочин, політичну відповідальність посадовців і доведений іноземний вплив. Не кожен корупціонер — агент росії, але й ігнорувати можливість використання ворогом корупційних зв'язків не можна. Провину не оголошують до рішення суду, але й підозри, які розслідують компетентні органи, замовчувати не варто. Зріла держава потребує суспільства, яке вимагає одночасно доказів і відповідальності.

Найбільша помилка — вважати, що ворог послаблює державу лише ракетами, дронами чи агентами: іноді достатньо вже наявної всередині слабкості. Тому питання варто ставити ширше, ніж "скільки грошей украли": яку державну функцію поставили під контроль, який механізм дозволив схемі існувати, і чи здатна держава сама усунути цю вразливість.

Сила держави — не у відсутності корупційних злочинів (жодна велика держава цього не гарантує), а в тому, щоб жодна корупційна мережа не стала сильнішою за державні інституції. Незалежні антикорупційні органи, чесний суд, контроль за держпідприємствами, прозорі закупівлі, фінансовий моніторинг і контррозвідка — це елементи оборони, а не другорядні завдання. Боротьба з корупцією під час війни — це питання грошей, управління, міжнародної підтримки, суспільної довіри і, зрештою, національної безпеки.

Сергій Острик