Чутки про можливу відставку Руслана Кравченка з посади генерального прокурора з'явилися ще 12 грудня 2025 року. Однак тоді він поспішив це заперечити на особистій сторінці у Фейсбук і пригрозив: "Я за кожним прийду особисто".
Вже менше ніж за рік Кравченко написав заяву на звільнення на тлі корупційних скандалів в Офісі генпрокурора. Тепер її має підтримати Верховна Рада. Це доволі швидка кадрова розв'язка, але точно не вирішення головних проблем у прокуратурі – одній зі складових трикутника правосуддя.
Йдеться не лише про конкретне кримінальне провадження чи людей, які в ньому фігурують. Операція Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) "Карфаген" підсвітила значно глибшу інституційну проблему: за останній рік прокуратура як інституція стала ще більше залежати від того, хто саме сидить у кабінеті генерального прокурора.
Робота Руслана Кравченка від початку була об'єктом регулярної критики. Його пріоритети не відповідали викликам воєнного часу, євроінтеграційні реформи зупинились, а подекуди – відкотились, а у прокуратурі запанувало "ручне управління" і призначення некомпетентних осіб на керівні посади.
"Карфаген" у цьому сенсі – лише верхівка айсберга. Він показав, наскільки дорого державі коштує система, в якій кадрові рішення дедалі більше залежать від волі керівника і не ґрунтуються на професіоналізмі, а внутрішні запобіжники слабшають або й узагалі відсутні.
Тому після звільнення Руслана Кравченка Україні доведеться відповісти одразу на два запитання. Хто стане наступним генпрокурором? І що робити з понівеченою за Кравченка системою, яку наступник успадкує? А що буде далі з Русланом Кравченком – ймовірно, відповість САП у нових матеріалах.
Ціна річного відкату
Курс прокуратури за Кравченка став зрозумілим майже одразу після його призначення. 24 червня 2025 року він одним підписом перекреслив річну роботу відомства і міжнародних експертів над пілотним проєктом з добору керівників прокуратур, що передбачав поступовий перехід до призначень на основі конкурсу. Кравченко скасував положення про кадровий резерв для керівних посад у прокуратурі, який був фактично на фінішній прямій. Звісно, резерв не вирішував усіх кадрових проблем. Водночас це мало допомогти поступово перейти від кулуарного пошуку кандидатів до прозорого відбору з чіткими критеріями професійності та доброчесності.
Показовою стала й історія з "фейковими" прокурорськими інвалідностями. Після призначення Руслан Кравченко пообіцяв розібратися зі скандалом, який у 2024 році коштував посади його попереднику Андрію Костіну. Замість кримінальних справ генпрокурор просто надіслав скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) і чекав результату.
Не дивно, що такий крок не дав відповіді на головне питання про те, чи були статуси інвалідності отримані незаконно. Тому прокурори дотепер не зазнали кримінальної відповідальності, заледве дисциплінарної (80% дисциплінарних справ просто закрили, а прокурори і надалі отримують виплати). Дехто втратив керівну посаду й залишився працювати рядовим прокурором. Щобільше – деякі з них навіть повертають собі інвалідність через суд після сумнозвісного скандалу.
Тобто Кравченко самоусунувся від проблеми, намагався перекласти відповідальність на незалежний орган, а безкарність прокурорів стала ще більш очевидною всім.
Далі прокуратура за Кравченка продовжила рухатись до ще більш "ручної" моделі управління. Ще на початку каденції він намагався обґрунтувати спрощення процедур призначення "кадровим голодом" у прокуратурі, який сам вигадав.
Уже під час липневої атаки на антикорупційні органи в 2025 році парламент ухвалив закон № 4555-IX, який скасовував процесуальну незалежність НАБУ і САП. Журналістські розслідування демонструють, що Кравченко тут відіграв активну роль – за це він отримав можливість додати свої бенефіти у закон, скасувавши конкурси на керівні посади в прокуратурі.
Після протестів частину положень, які стосувалися НАБУ і САП, виправили. Але руйнівні зміни для прокуратури залишилися.
На час воєнного стану скасували конкурси – з серпня 2025 року на посади в Офіс генпрокурора або обласну прокуратуру можна взяти будь-кого з юридичною освітою.
Також розширили процесуальні повноваження генпрокурора, що додатково посилило його вплив на всіх прокурорів. Тобто він тепер може давати вказівки напряму слідчому в обхід прокурора, який веде справу, і "витребувати" необхідні провадження для перевірки, що повністю зупиняє рух у межах провадження.
Все, що хотіли обмежити для НАБУ і САП, встановили для інших органів правопорядку та прокуратури. Тобто генпрокурор може втручатись у справи, наприклад, Бюро економічної безпеки і Нацполіції, для реалізації як своїх ідей, так і відстоювання інших політичних інтересів.
Інституційні реформи прокуратури – конкурс на керівні (не лише рядові) посади, посилення прокурорського самоврядування, випадковий розподіл кримінальних проваджень, нова система оцінювання і вдосконалення дисциплінарної процедури – за Кравченка фактично опинилися на паузі.
Натомість генпрокурор обрав собі пріоритетом захист прав дітей. Офіс генпрокурора почав залучати керівників обласних і окружних прокуратур до особистої підтримки обвинувачення в резонансних справах щодо вбивств і зґвалтувань дітей (розуміючи, що вони гірше обізнані зі справою, ніж прокурори, які вели їх від самого початку), а прокуратура пропонувала ширші можливості для координації інших державних органів у сфері захисту дітей.
Така практика, на думку фахівців, створювала два ризики: поступове повернення прокуратури до радянсько-тоталітарної логіки "загального нагляду", від якої Україна відмовлялася під час попередніх реформ, та підміну спеціалізованих ювенальних прокурорів адміністративними керівниками.
Україна ж тим часом втратила цілий рік у реформі прокуратури, ба більше – отримала гіршу стартову позицію для наступного генпрокурора. Відкат реформи – це пряма відповідальність Кравченка, яка дивує навіть європейських бюрократів. Адже на зустрічах з міжнародними партнерами він казав одне, а робив протилежне.
Кравченко йде. Його кадрова система – ні
До серпня 2025 року стати прокурором можна було лише через конкурс у КДКП. Лише потім "рухатись вгору" в системі. Прокурори, які вже були в системі, пройшли таку атестацію. Тож взяти "свою" людину одразу в Офіс генпрокурора було неможливо, провести його або її через конкурс – марудно. Саме цей складний вхід у професію і скасували законом № 4555-IX. Кравченко активно користувався можливостями, які це відкривало.
Зокрема, саме за новими правилами в серпні 2025 року до Офісу генпрокурора прийшов Сергій Кропива – колишній посадовець кіберполіції та заступник голови Одеської ОВА. Він отримав керівну посаду в Департаменті міжнародного співробітництва без відкритого конкурсу. Зауважимо, він ніколи до цього не був прокурором.
За оцінками експертів Лабораторії законодавчих ініціатив, за новими правилами до системи прийшло понад тисячу людей без конкурсного добору та попередньої конкурсної оцінки професійності й доброчесності. Кравченко вручну "перетасував" керівний склад прокуратури, погіршивши рівень управління.
Саме тому сьогодні вже недостатньо просто повернути старі правила. Тепер же доведеться одночасно змінювати і ще й управлінські практики та оцінювати кадрові рішення, ухвалені за останній рік.
Тому що Кравченко йде, а його люди лишаються, і саме вони керують прокуратурою. Саме вони значною мірою сформували публічний образ відомства останнього року. Але прокуратура – одна зі складових системи правосуддя, і Кравченко не є уособленням всіх прокурорів.
Криза чи політична турбулентність на рівні найвищого керівництва не має кидати тінь на інституцію загалом і на тисячі звичайних прокурорів, які сумлінно виконують свою роботу.
У системі залишається багато професійних і доброчесних фахівців. Водночас за часів Кравченка частина з них опинилася на маргінесі ухвалення управлінських рішень, а частина – взагалі залишила прокуратуру. Саме ці люди мають керувати прокуратурою, зокрема – входити до органів прокурорського самоврядування, які повинні розвиватися відповідно до європейських стандартів.
У демократичній державі прокуратура – це не "правоохоронний орган" з чіткою вертикаллю виконавчої влади, а важлива частина системи правосуддя, яка гарантує певний рівень незалежності як суддям, так і прокурорам. Їхні рішення диктуються не керівниками, а правом. Водночас самоврядування децентралізує систему, мінімізує повноваження керівника прокуратури, включно з генпрокурором, та захищає прокурора від незаконного тиску, насамперед політичного.
Тому оцінювати весь інститут виключно через дії чи бездіяльність його очільника означає ігнорувати реальний стан справ і знецінювати роботу тих, хто продовжує забезпечувати справедливе правосуддя.
Щоб система працювала ефективно і була стійкою до будь-яких персоналій на посаді генпрокурора, критично важливо зосередитися на глибинних інституційних реформах.
Насамперед ідеться про скасування шкідливих положень закону № 4555-IX, повернення прозорого конкурсу в прокуратури всіх рівнів.
Прокурорський корпус має бути сформований за принципами професійності, доброчесності та меритократії, а не лояльності до керівництва.
Крім того, фундаментом незалежної прокуратури має стати дієве прокурорське самоврядування. Його органи мають стати не номінальними придатками владної вертикалі, а справжнім колективним органом, який захищає процесуальну незалежність прокурорів від адміністративного тиску і забезпечує справедливість дисциплінарних процедур. А також зобов'язання перед ЄС – нова система оцінювання, випадковий розподіл кримінальних проваджень, дисциплінарна процедура тощо.
Окремої уваги потребують і кадрові рішення останнього року. Законного способу звільнити призначених в цей період прокурорів немає. До керівників, які були призначені без конкурсних процедур, має бути підвищена увага як з боку прокурорських підрозділів внутрішнього контролю, так і з боку органів правопорядку загалом.
Час, якого немає
Із новим генеральним прокурором є ще одна проблема – час. Після відставки Андрія Костіна восени 2024 року президент ще 8 місяців шукав нового генпрокурора. І як бачимо – ці тривалі пошуки успішними назвати складно.
Такий перехідний період може повторитися. За законом у разі відсутності генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник, а якщо його немає – один із заступників.
Нині перша заступниця генпрокурора — Марія Вдовиченко, яка є на негласних записах операції "Карфаген", а за інформацією журналістів – готувала нову атаку на антикорупційні органи. 8 вересня Вдовиченко написала заяву на звільнення, тож за розподілом обов'язків черга переходить до заступника генпрокурора Максима Крима.
Водночас призначити наступного кандидата за поточною закритою процедурою означатиме фактичне повернення в точку, з якої починалася історія Кравченка.
Тому Україні потрібне перехідне рішення. Його завдання значно простіше: не дозволити знову призначити некомпетентного і недоброчесного генпрокурора, поки нова постійна модель ще не встановлена.
Але чи може президент сам це зробити? Навряд – у цьому важливим є також голос профільної спільноти, підтримка і довіра представників професії, яким, власне, надалі з цією людиною працювати. Наявність їхньої оцінки дасть змогу суспільству побачити, хто є кандидатом, який у нього досвід, наскільки він доброчесний, що зробить процес більш чітким та прозорим, а довіру до нього – більшою. Тому президент мав би подати свої кандидатури для оцінки компетентності та доброчесності перед внесенням до парламенту.
Одним із таких механізмів може бути попередня перевірка кандидатів чинною Етичною радою. Вона оцінює кандидатів до Вищої ради правосуддя (ВРП) за критеріями професійної етики та доброчесності.
Етична рада складається з 6 членів: трьох суддів або суддів у відставці, запропонованих Радою суддів, і трьох міжнародних експертів. Це готова інфраструктура з досвідом перевірки декларацій, репутаційних ризиків, професійної етики, інформації з державних реєстрів і відкритих джерел, яка працює з 2022 року.
У майбутньому цю роль має перебрати реформована Рада прокурорів або нова конкурсна процедура – залежно від того, яку модель після консультацій із Венеційською комісією обере Україна.
Тому залучення Етичної ради на цьому етапі – це міст до деполітизації процедури призначення генпрокурора. Це виграє нам більше часу для якісного реформування в майбутньому.
Європейський Союз уже кілька років говорить Україні про потребу знизити політичний вплив на процедуру призначення генпрокурора. Європейська комісія чітко вимагає деполітизувати порядок добору та звільнення генерального прокурора і зробити його прозорим та заснованим на професійних якостях із залученням прокурорського корпусу.
Сьогодні в Україні існує кілька способів, як виконати ці вимоги ЄС. Один із них – відкритий конкурс із залученням міжнародних експертів. Відповідний законопроєкт № 15343 депутати зареєстрували в парламенті у червні 2026 року.
Інша модель передбачає більшу участь професійного середовища та реформованої Ради прокурорів у попередньому оцінюванні кандидата. Лабораторія законодавчих ініціатив раніше детально аналізувала обидва підходи та їхні конституційні ризики, адже в умовах воєнного стану зміни до Конституції України неможливі.
Зараз проблема не в необхідності обрати між ними за кілька днів. А в тому, що жодна з цих моделей не запрацює одразу. Кожен варіант потребує ухвалення законодавчих змін, їх імплементації, формування і запуску необхідних органів та процедурі й зрештою – проведення самого добору.
Постійні правила і процедури потрібні на роки. Генеральний прокурор потрібен на вже.
Лабораторія законодавчих ініціатив