Starlink: як залежність від однієї компанії стала питанням безпеки України

У середині жовтня українські військові повідомили про обмеження роботи супутникового зв'язку, які вплинули на окремі військові операції. Це сталося на тлі загострення відносин між Києвом і Вашингтоном та публічних розбіжностей щодо американської підтримки України. Ситуація знову поставила питання про ризики залежності від технологій, контроль над якими Україна не здійснює.

Отже, українські військові почали повідомляти про проблеми зі зв'язком, зокрема на фронті та під час використання рухомих платформ. Звʼязок переривався, коли дрони розвивали швидкість понад приблизно 160 кілометрів на годину. Це створило проблеми для окремих українських безпілотних місій.

Президент Володимир Зеленський заявив, що обмеження вплинули й на використання дронів-перехоплювачів, які Україна застосовує для боротьби з російськими ударними безпілотниками. За його словами, українська сторона обговорювала проблему з американськими партнерами. Зеленський також повідомляв, що після перевірки роботи системи в Європейському Союзі українці не виявили там аналогічних обмежень на швидкості.

Важливо розрізняти дві системи. Starlink — це комерційна супутникова мережа, яка забезпечує широкосмуговий зв'язок. Starshield — окрема система SpaceX, орієнтована на державні й безпекові потреби, зокрема потреби американського уряду. У повідомленнях про жовтневі обмеження фігурували обидві назви, тому не кожен описаний збій можна автоматично приписувати одному сервісу.

Доступ до системи згодом покращився, але питання щодо швидкісних обмежень і відповідальності за їх запровадження залишилися.

Хто ухвалив рішення: Маск, Трамп чи Білий дім?

Після появи повідомлень про обмеження сторони почали публічно перекладати відповідальність одна на одну.

16 жовтня Reuters із посиланням на двох американських посадовців і західного чиновника повідомило, що вказівка обмежити роботу Starshield для українських військових надійшла з Білого дому. За словами джерел, керівництву Міністерства оборони США передали, що роботу системи потрібно сповільнити. Водночас співрозмовники агентства не уточнили, хто саме ухвалив рішення.

Того ж дня президент Дональд Трамп заявив, що ні він, ні Ілон Маск, на його думку, не відповідальні за втрату Україною повноцінного доступу до системи. Трамп заперечив, що США запроваджували обмеження.

Маск, зі свого боку, написав, що Starshield належить уряду США й контролюється ним, а будь-які обмеження швидкості чи використання визначають американські військові й зрештою президент. Ця заява стосувалася саме Starshield, а не всіх послуг Starlink загалом.

20 жовтня The Wall Street Journal опублікувала розслідування із заголовком Musk Ordered Starlink Slowdown That Blindsided Ukraine. Видання, посилаючись на американських посадовців та інших співрозмовників, повідомило, що Маск особисто санкціонував обмеження військової версії системи. За даними газети, він обговорював це питання з Трампом, хоча президент заперечував, що віддавав відповідний наказ.

А вже 21 жовтня держсекретар США Марко Рубіо заявив Reuters, що рішення щодо доступу України до Starlink належать до компетенції SpaceX і Маска. Він сказав, що не знав про це рішення заздалегідь, але наголосив, що умови використання системи визначаються приватним комерційним контрактом.

Чому Starlink став критично важливим

Після повномасштабного вторгнення Росії Starlink допоміг Україні підтримувати зв'язок там, де наземну інфраструктуру було зруйновано або де вона не забезпечувала необхідного покриття. Термінали використовують військові, державні установи, підприємства й цивільні служби.

На фронті його значення виходить далеко за межі доступу до інтернету. Супутниковий зв'язок може забезпечувати обмін інформацією між штабами та підрозділами, передачу розвідувальних даних і роботу частини безпілотних систем. Якщо зв'язок погіршується, військові можуть втрачати оперативність, а координація дій стає складнішою.

Особливо наочно це проявилося у сфері безпілотників. Україна використовує дрони не лише для розвідки й ураження військових цілей, а й для перехоплення російських ударних БпЛА. У боротьбі з реактивними дронами, які летять швидше за багато інших безпілотників, важливі швидкість виявлення загрози, передавання інформації та робота систем перехоплення.

Starlink не є самостійною системою протиповітряної оборони. Він не замінює радарів, засобів виявлення, командування або самих перехоплювачів. Але там, де конкретна система залежить від супутникового каналу зв'язку, його обмеження можуть погіршити виконання завдання. Саме тому питання доступу до Starlink має важливе значення для оборони.

Чи може Європа замінити Starlink?

Якщо коротко — не повністю й не відразу. Європа має власні супутникові спроможності, але важливо розрізняти зв'язок та розвідку. Starlink забезпечує передавання даних майже в реальному часі, тоді як військові супутники спостереження збирають розвідувальну інформацію. Вони можуть посилити оборону України, але не замінять супутниковий інтернет на фронті.

Серед можливих альтернатив Starlink у сфері зв'язку — мережа OneWeb, якою оперує європейська компанія Eutelsat. Однак її можливості й технічні вимоги відрізняються від Starlink, тому швидко перевести на неї всі українські військові термінали не вийде. ЄС також розвиває GOVSATCOM — механізм доступу до захищених урядових супутникових послуг — і IRIS², майбутню європейську систему захищеного зв'язку. Проте IRIS² ще не готова до повноцінного використання, а GOVSATCOM не є аналогом Starlink за масштабом і призначенням.

Водночас європейські країни вже мають супутникові системи, які допомагають Україні отримувати розвідувальні дані. Наприклад, 6 березня 2025 року Франція запустила CSO-3 — третій супутник військового угруповання CSO. Система призначена для оптичного спостереження, збору розвідданих і підтримки військових операцій. Це посилює власні розвідувальні можливості Франції та її партнерів, але не забезпечує широкосмугового зв'язку для українських підрозділів.

Німеччина, зі свого боку, розгорнула радіолокаційну систему SARah. Радари такого типу можуть отримувати зображення незалежно від освітлення та хмарності — важлива перевага для спостереження за військовими об'єктами.

Для України найбільш предметний приклад співпраці — фінська компанія ICEYE, яка надає доступ до радіолокаційних супутникових знімків. У серпні 2022 року ICEYE уклала угоду з Фондом Сергія Притули: Україна отримала право використовувати один із супутників для потреб оборони, а також доступ до даних усього угруповання компанії. Радіолокаційні супутники особливо корисні тим, що можуть знімати поверхню Землі вночі та крізь хмари.

Згодом співпраця розширилася. З осені 2024 року Україна отримувала додаткові радіолокаційні знімки за програмою, яку фінансує німецьке оборонне відомство. Про домовленість щодо постачання супутникових зображень повідомляв німецький оборонний концерн Rheinmetall.

19 січня 2026 року ICEYE оголосила про нову угоду із замовником у структурі Міністерства оборони України, яка передбачає розширення доступу до радіолокаційних знімків високої роздільної здатності. Компанія зазначила, що ці дані мають допомагати українським військовим швидше оцінювати зміни на місцевості й ухвалювати рішення. Водночас у публічному повідомленні не розкрито всіх обсягів постачання та умов використання даних.

Технологічна залежність — це ризик для безпеки

Історія з жовтневими обмеженнями показала, що технологічна перевага може перетворитися на вразливість, якщо критична спроможність залежить від рішень зовнішнього постачальника. Навіть якщо доступ до системи відновлюється, сам факт перебоїв змушує замислитися над тим, наскільки стійкою є українська оборонна інфраструктура.

Ми маємо працювати над тим, щоб супутниковий зв'язок залишався нашою перевагою, а не єдиною точкою відмови. Для цього потрібні резервні технології, європейські партнери, власні рішення та чітке розуміння того, які функції мають залишатися доступними за будь-яких обставин.

У сучасній війні контроль над зв'язком — це частина контролю над власною обороною. Україна має зробити все, щоб цей контроль не залежав від одного перемикача й одного рішення, ухваленого за тисячі кілометрів від фронту.

Олена Трегуб, виконавча директорка НАКО