Заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році

Мегаполіс: місто без людей

Андрій Любка _ П'ятниця, 20 липня 2012, 11:59
Версія для друку Коментарі 1

Місто в західній цивілізації, до якої належимо й ми, стало апогеєм споживацтва, місцем без печалі, місцем розваг і доступного всього, місцем без дитинства і навіть без смерті.
 
Ґетто дитинства
 
Великі міста, безумовно, мають сотні переваг, тож і стали такими принадними для людей. Можливість краще заробляти, просуватися кар’єрною драбиною, мати сотні розваг – від дискотек до басейнів, кращі медичні заклади, університети, міністерства, театри, летовища, сконцентровані в мегаполісах, – усе це є причиною того, що люди все частіше переїжджають жити до великих міст.
 
Таку тенденцію неможливо назвати ані позитивною, ані негативною, бо зрозуміло, що вигоди в щонайширшому сенсі, котрі дає сучасне місто людині, – беззаперечні й корисні. Мінусів, крім поганої екології, не так вже й багато, проте здається, що вони часто-густо визначальні. Мені, наприклад, найбільше жаль дітей, котрі народилися й живуть в мегаполісах.
 
Маленька дитина у мільйонному місті наражається на сотні небезпек, від яких її завбачливо відгороджують батьки. Весь світ дитинства обмежений маленьким простором навколо багатоквартирного будинка-"мурашника", де живе родина. Якщо пощастить, то цей простір обмежується найближчим парком і дитячим майданчиком на подвір’ї. Всі прогулянки – обов’язково під наглядом, як у концтаборі, бо за межами цього "маленького світу" чигають небезпеки; якщо на прогулянку відпустити дитину саму, то вона може потрапити під колеса автомобіля, її можуть вкрасти, врешті-решт, вона може заблудитися. У такому форматі немає місця ані пригодам, ані знайомствам, ані справжньому пізнанню різнобарвності життя. Така дитина й справді довго може не вірити, що м’ясо на її тарілці ще нещодавно було коровою, а на світі існують місця, де ростуть (!) полуниці. Така дитина не залізе на дерево по черешні, бо такого дерева вона не бачить, а якщо й побачила б, то не впізнає. Таке "штучне" життя змушує замикатися на мультиках і комп’ютерних іграх, збіднює уяву, такій дитині, на жаль, не захочеться заспівати пісню "Буде нам з тобою що згадати", бо що згадувати?!
 
Місто безсмертя
 
Інша вражаюча річ, котра відбулася в культурі мегаполісів – відсутність смерті. Християнська культура поважає смерть і звикла віддавати останню шану людині, що попрощалася з цим світом. У моєму 30-тисячному Виноградові похоронна процесія рушає через увесь центр міста пішки, машини на вулицях зупиняються, водії, продавці придорожніх магазинів, випадкові перехожі виходять на вулицю й хрестяться, проводжаючи таким чином свого – в широкому значенні слова – сусіда, земляка на місце вічного спокою. Усім достеменно відомо хто, коли і чому помер.
 
У мегаполісі смерті немає, вона тут небажаний гість. Уявіть, скільки з нашим рівнем смертності щодня в чотиримільйонному Києві помирає людей? Але життя не завмирає ані на мить, ніхто про це не дізнається, поспішаючи у власних "важливих" справах. Люди не хочуть навіть бачити цього, щоб не псувати собі настрій. Автобус з труною рухається шляхами, як і будь-який інший транспорт. Одиниці тримають сорокаденну жалобу за померлим, бо важливішим є офісний дрес-код.
 
P.S. Таким чином те, що і є справжнім життям, те, що наповнює наше життя емоціями, радостями й печалями, те, задля чого варто жити, зникає, люди стають "мешканцями", "виборцями", "працівниками" тощо. І це виходить на перший план, витісняючи з людини власне людину.
 
Здається, я розумію чому світова поезія останніх ста років сконцентрована навколо міста, навколо цього Демона Урбанізму. Бо вона, поезія, в першу чергу є намаганням одухотворити, надати душу, а часом її просто подарувати місту і "мешканцям", які десь за щоденними справами повністю її розгубили.
 
Андрій Любка – письменник
 
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
IP: 46.211.120.---
Vektor _ 21.07.2012 11:17
Сумно, але правдиво. Я не люблю великих міст. Максимум 300 тисяч. В місті до трьохсот тисяч населення з одного боку є практично все те, що є і в багатомільйонному місті. З іншого ж боку ще не так виражені описані в статті тенденції.

АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте