То від кого ж сьогодні незалежний Леонід Кучма?
(коментар до одного сенсаційного інтерв'ю)

111 переглядів
Четвер, 20 квітня 2000, 16:39
Напередодні "всенародного референдуму" 16 квітня пропрезидентські газети дружно передрукували "сенсаційний" матеріал: "Леонід Кучма: "Я сьогодні практично незалежна людина"". Особливістю цього тексту, на відміну від ретельно прилизаних за рецептами радянських часів виступів президента в програмі УТН чи в "Урядовому кур'єрі", є те, що інтерв'ю давалося кореспондентові "Бі-бі-сі". А відтак в ньому лишилися і "непричесані" словесні звороти Л.Кучми, і його "непричесані" думки.

А з огляду на те, що інтерв'ю давалося напередодні візитів до Києва Мадлен Олбрайт та Володимира Путіна і явно планувалося як програмове, воно тим більше заслуговує на пильну увагу. То ж спробуємо проаналізувати його - відштовхуючись від тексту і тільки від тексту.

Інтерв'ю розпочинається дещо ризикованим для глави великої незалежної держави зізнанням: "якщо очікувати, коли пройде другий аудит НБУ, то можна і ноги відкинути Україні". Охоче вірю, що наслідки шести років дотеперішнього президентства Л.Кучми таки справді є катастрофічними. Але все одно, так відверто зізнаватися кореспондентові, що без чергового траншу МВФ держава загине - крок недалекоглядний бодай з погляду підтримання міжнародного авторитету нашої Батьківщини. Того самого авторитету, про який останнім часом Л.Кучма так ретельно дбав, даючи гнівну відсіч ПАРЄ та її "посіпакам в Україні" з середовища опозиційних депутатів. А щоб кореспондент, крий Боже, не засумнівався в тому, що справи в державі аж такі кепські, президент сам звернувся до теми ще раз, вже наприкінці інтерв'ю: "ми не витримаємо з цими запасами валюти, які є в НБУ, щоб дочекатися, коли пройде другий аудит".

Далі маємо й пояснення, чому "все так погано в нашому домі". Винен, виявляється, менталітет українців. "Менталітет українців, як і росіян, зовсім інший, ніж менталітет поляків чи прибалтів. Ми комунізм будували більше 70 років", - нарікає Президент.

Я не можу не погодитися з Л.Кучмою в тому, що синдроми патерналізму й соціального утриманства, виплекані за часів соціалізму, виявилися надзвичайно стійкими. І не тільки в нас. Навіть східні землі єдиної вже десять років Німеччини ще й досі дуже різняться від західних. Проте скидати все виключно на те, що більшовизм утвердився в Україні 1920-го року, а в країнах Балтії - лише 1940-го, теж було б неправдою. Адже і в Балтії, і в Польщі лишилося не так багато людей, які пам'ятають міжвоєнний час і тодішній суспільний лад (до речі, зовсім не такий уже й заможний, справедливий, демократичний і влаштований у нашій частині континенту).

Річ, очевидно, насамперед у тому, що уряди Польщі й країн Балтії виявилися набагато краще пристосованими до виконання своєї місії, аніж влада України. Коли Тадеуш Мазовецький і Ганна Сухоцька чітко усвідомлювали, що будують нову Польщу, їхній український колега Леонід Кучма розгублено питався в депутатів: "Яку державу накажете будувати?".

Не можу не згадати й іншого: десять років тому українці куди прихильніше ставилися до ринкових реформ, аніж зараз. Про це свідчать всі без винятку дані соціологічних опитувань. Треба було семи років урядування Л.Кучми, прем'єра й президента, щоб для українців саме слово "реформи" остаточно засоціювалося з шахрайськими трастами, хронічними невиплатами зарплатні, жебрацькою інтелігенцією, напівмертвим селом, - і безсоромними розкошами олігархів і нової номенклатури.

Але що ж треба змінити в психології українців на думку самого Президента? Закінчуючи опис "скромних принад" соціалізму (скромна зарплатня, малогабаритна квартира перед виходом на пенсію), Л.Кучма підводить підсумок: "давали пенсію, щоб був кусок хліба і щось до хліба". Й несподівано продовжує: "Перебороти цю психологію значно важче, ніж щось інше".

Охоче вірю - Президент зовсім не мав на увазі того, що українців слід відучити їсти на старості хліб. Але ж сказав він дослівно саме це. І ледве чи ця фраза сприятиме дальшій популяризації ринкових перетворень у народних масах. Адже мати після десятиліть важкої праці гарантований "кусень хліба і до хліба" хочеться всім. І навряд чи цю "психологію" кому-небудь пощастить поламати...

Далі Л.Кучма переходить до теми українсько-російських взаємин. Виявляється, на місці В.Путіна Л.Кучма "провадив би точно таку політику. Більш жорстку, більш прагматичну. І це в інтересах України і українців (підкреслення моє, - М.С.)". Далі Президент раптом звертається до самобичування: "ми потребуємо газ, не платимо за перший квартал десь 500 млн. доларів"... Потім нарікає на всілякі неназвані "комерційні структури" й "офшорні зони", де начебто й розчиняється український газ.

Щодо останнього, як то кажуть, Л.Кучмі видніше. Аналітики з опозиційних видань вперто подейкували, начебто надходження від бакаївських структур склали поважну частку бюджету кучмівської виборчої кампанії 1999 року. Але ж чому українцям буде вигідно, якщо Росія жорстко вимагатиме грошової передоплати за газ (і це тоді, коли Президент сам наголосив: без чергового траншу "протягнемо ноги")? З точки зору нормальної логіки зрозуміти цього ні я, ні, боюся, чимало інших читачів так і не змогли. Очевидно, на те слід мати особливу, президентську логіку.

Навівши лад з Росією, Л.Кучма взявся за проблему олігархів. Виявляється, в слові "олігарх" немає нічого страшного. Є "гарний олігарх" Суркіс (який "київське "Динамо" зробив, базу світового рівня, сюди вкладає кошти"). Є, проте, й погані олігархи: Лазаренко та "іже з ним", які в українську економіку не вклали "ні копійки". Відтак рецепт простий: "сьогодні вся діяльність олігархів буде прозорою. Будемо дивитися, чи вкладають інвестиції в розвиток виробництва, куди йде прибуток..."

В принципі - правильно. Але, на жаль, якщо вірити тим-таки реліктовим опозиціонерам, досі українська влада досконало навчилася контролювати одне-єдине: "куди йде прибуток". "Ділиться" олігарх "з ким треба" - має пільги й казкові можливості для збагачення. Не ділиться, або, крий Боже, виявляє політичну нелояльність - повинен бути знищений, дарма що вкладає гроші в виробництво, платить податки в бюджет, дає людям роботу й зарплатню.

Якщо Л.Кучма зуміє подолати цю практику, він по-праву ввійде в історію. Проте поки підстав для оптимістичних прогнозів, особливо з огляду на те, що реально коїлося від президентської кампанії й до кампанії референдумної, немає.

Далі Л.Кучма перейшов до роботи Уряду. Продемонструвавши високу вимогливість - "я не буду задоволений роботою жодного уряду, поки я президент" - він доволі критично оцінив і свій теперішній кабінет: "я переконаний, що не олігархи їм заважають, а вони самі собі заважають... Хай спочатку в Кабінеті Міністрів наведуть порядок..."

Боюся, цими словами Президент дав з граничною ясністю зрозуміти: улюблену кучмівську "сокиру" занесено не лише над Верховною Радою. "Крок ліворуч" чи "крок праворуч" - і в Україні з'явиться новий прем'єр (поінформоване "Зєркало нєделі" вже називало і його прізвище - В.Кравченко).

Насамкінець Л.Кучма порадив не перейматися проблемою свого наступника: "я про себе думаю, а іншим не раджу цим займатися". В контексті нещодавнього референдуму це звучить як ще одне попередження: конституційну реформу будемо здійснювати всерйоз. І такої дрібнички, як обмеження права балотуватися лише на два терміни, там цілком може не виявитися (як не виявиться там і незалежного дієздатного парламенту, і системи стримувань і противаг, і реальних гарантій політичних прав і свобод громадян).

Закінчує інтерв'ю Президент на життєстверджувальній ноті: "Я сьогодні практично незалежна людина, і це головне. Я незалежний з точки зору прийняття рішень... В Україні це відчують, і дуже серйозно".

Що ж, існує різна незалежність. Буває незалежність від зовнішнього тиску, від нечистих на руку попутників, які прагнуть скористатися зі своєї наближеності до влади. І буває незалежність від об'єктивних обставин, від вимог елементарної логіки, нарешті, від здорового глузду.

В "Маленькому принцові" - мудрій і сумній казці Сент-Екзюпері - діє вельми симпатичний король, який говорить: "Основою влади має бути передусім розум. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні... Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але в своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови... Сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора".

Цей король зразково урядував не тільки своєю малою планеткою, але й цілим всесвітом. І для цього йому зовсім не потрібні були "референдуми за народною ініціативою".

Ось тільки чи читав Леонід Кучма Антуана де Сент-Екзюпері?

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник, рядовий виборець, що не ходив на референдум 16 квітня.



powered by lun.ua