"7 днів" у своєму репертуарі
Понеділок, 25 вересня 2000, 14:21
УП завжди однозначно негативно ставилася до трактування інформації, що подається програмою "7 Днів". Ми і не чекали, що люди, які там працюють, після нашої критики з приводу їх пропагандистської діяльності, знайдуть у собі мужність і просто проявлять людяність у зв'язку із зникненням Гонгадзе.
Ми також не розраховували, що ці люди зможуть устояти перед спокусою порозмірковувати у ситуації, що склалася, про професійну етику журналістів або про щось інше в цьому сенсі, що ніколи не було достоїнством авторів цієї програми.
Зрозуміло, що не самі журналісти програми вистроюють логіку своїх сюжетів. Я знаю тих людей, які за цим стоять. Мені просто шкода цих, якщо їх можна назвати журналістів, коли навіть в момент зникнення людини, вони не в змозі знайти в своїй душі хоч краплю людського співчуття. Вони ніколи не зможуть сказати собі: "Досить. Я бачу, що відбувається. Вони не примусять говорити мене неправду, замовчувати і вислужуватися".
Більш того, тенденційна подача цієї пропагандистської програми спричинила обурення у тих, чию думку ці люди використали для підтвердження своїх пустих слів.
Ось заява з цього приводу Натальі Лігачевой, синхрон якої прозвучав в програмі.
"Увага! Колеги!
Я не сумнівалася в тому, що якщо ми все ж таки створимо нашу організацію під робочою назвою «Журналістська ініціатива», у нас буде досить мотивів для дискусій. Ось - перший з них.
Я упевнена в тому, що кожний журналіст має право на свій суб'єктивний погляд на те, що відбувається, вистроюючи будь-які ланцюжки подій. Однак якщо при цьому цитуються інші думки або тексти, журналіст зобов'язаний вийти із загального значення останніх, а не висмикувати окремі фрази з контексту. Тому я заявляю про некоректне цитування моїх публікацій в «Дні», пов'язаних із зникненням Георгія, ведучим «7 днів» Ігорем Сторожуком (24 вересня).
По-перше, я не проводила ніякого зв'язку між масовими акціями журналістської солідарності - і тією політичною силою, - з якою, можливо, останнім часом співробітничав Георгій. Не говорячи вже про те, що «День» не ставив питання про цю політичну силу (як стверджував І.Сторожук), а лише розглядав це питання серед кількох інших, як ті, які повинні висвітлюватися журналістами, якщо ми хочемо дійсно об'єктивній інформації.
По-друге, що стосується моєї фрази про те, що «хвиля журналістської солідарності набуває, схоже, свою піну» - то вона, знов-таки, ні в якій мірі не відносилася ані до самих масових акцій, ані до їх учасників. Так, мені здалося дивною ситуація, при якій на прес-конференції в минулий вівторок одні журналісти ставили питання іншим журналістам, замість того, щоб влаштувати загальний круглий стіл. У результаті вийшло, що більшість пишучих журналістів так і залишилися в якості як би сторонніх спостерігачів, які з підозрою ставляться до своїх «активних» колег. Так, для мене була невиразною мета «прориву» журналістів на парламентську трибуну. Однак це не означає, що я негативно ставлюся до будь-яких дій журналістів. Просто я вважаю, що вони можуть бути лише доповненням до головного: власного журналістського розслідування, збору і аналізу всієї інформації, в повному обсязі, не закриваючи очі на одні факти, і не випинаючи інші.
Головна ж суть моїх публікацій - повторюся - була в тому, що ми не маємо права ставити питання про необхідність гарантій безпеки виконання журналістами своїх обов'язків, питання про гарантії для свободи слова в країні - поза контекстом нашої відповідальності за те, що, на жаль, нерідко, ми самі - волею-неволею - але надаємо політикам можливості для використання нас. І тепер, коли, це використання набуло трагічне забарвлення, ми не маємо права про це мовчати. Адже, зрештою, та єдина озвучена політична версія того, що сталося - «Волков - вороги Волкова», - не могла б існувати (бути реалізованою?), якби «УП» дотримувалася канону об'єктивної журналістики: що кожному, який критикується, має бути надане право викласти свою точку зору. Якби «УП» завжди давала декілька точок зору, коментарів про те, що відбувається.
Я рада, що я знаходжу в цьому спільну мову з Оленою Прітулою. Я сподіваюся, що обговорення всіх аспектів нашої професійної діяльності, в тому числі етичних, винесення всіх спірних питань по будь-якій публікації в тому числі і на сторінки «УП» стане однієї з основних цілей «Журналістської ініціативи». Адже, зрештою, ніхто з нас не є носієм абсолютної істини - але ми повинні сперечатися, а не перекручувати одна одну.
І тільки тоді, коли ми зможемо реально відповідати за власний професіоналізм, - ми станемо впливовою силою в суспільстві, з якою будуть рахуватися, і в значно меншому ступені - використовувати.
Наталія Лігачева
Ми також не розраховували, що ці люди зможуть устояти перед спокусою порозмірковувати у ситуації, що склалася, про професійну етику журналістів або про щось інше в цьому сенсі, що ніколи не було достоїнством авторів цієї програми.
Зрозуміло, що не самі журналісти програми вистроюють логіку своїх сюжетів. Я знаю тих людей, які за цим стоять. Мені просто шкода цих, якщо їх можна назвати журналістів, коли навіть в момент зникнення людини, вони не в змозі знайти в своїй душі хоч краплю людського співчуття. Вони ніколи не зможуть сказати собі: "Досить. Я бачу, що відбувається. Вони не примусять говорити мене неправду, замовчувати і вислужуватися".
Більш того, тенденційна подача цієї пропагандистської програми спричинила обурення у тих, чию думку ці люди використали для підтвердження своїх пустих слів.
Ось заява з цього приводу Натальі Лігачевой, синхрон якої прозвучав в програмі.
"Увага! Колеги!
Я не сумнівалася в тому, що якщо ми все ж таки створимо нашу організацію під робочою назвою «Журналістська ініціатива», у нас буде досить мотивів для дискусій. Ось - перший з них.
Я упевнена в тому, що кожний журналіст має право на свій суб'єктивний погляд на те, що відбувається, вистроюючи будь-які ланцюжки подій. Однак якщо при цьому цитуються інші думки або тексти, журналіст зобов'язаний вийти із загального значення останніх, а не висмикувати окремі фрази з контексту. Тому я заявляю про некоректне цитування моїх публікацій в «Дні», пов'язаних із зникненням Георгія, ведучим «7 днів» Ігорем Сторожуком (24 вересня).
По-перше, я не проводила ніякого зв'язку між масовими акціями журналістської солідарності - і тією політичною силою, - з якою, можливо, останнім часом співробітничав Георгій. Не говорячи вже про те, що «День» не ставив питання про цю політичну силу (як стверджував І.Сторожук), а лише розглядав це питання серед кількох інших, як ті, які повинні висвітлюватися журналістами, якщо ми хочемо дійсно об'єктивній інформації.
По-друге, що стосується моєї фрази про те, що «хвиля журналістської солідарності набуває, схоже, свою піну» - то вона, знов-таки, ні в якій мірі не відносилася ані до самих масових акцій, ані до їх учасників. Так, мені здалося дивною ситуація, при якій на прес-конференції в минулий вівторок одні журналісти ставили питання іншим журналістам, замість того, щоб влаштувати загальний круглий стіл. У результаті вийшло, що більшість пишучих журналістів так і залишилися в якості як би сторонніх спостерігачів, які з підозрою ставляться до своїх «активних» колег. Так, для мене була невиразною мета «прориву» журналістів на парламентську трибуну. Однак це не означає, що я негативно ставлюся до будь-яких дій журналістів. Просто я вважаю, що вони можуть бути лише доповненням до головного: власного журналістського розслідування, збору і аналізу всієї інформації, в повному обсязі, не закриваючи очі на одні факти, і не випинаючи інші.
Головна ж суть моїх публікацій - повторюся - була в тому, що ми не маємо права ставити питання про необхідність гарантій безпеки виконання журналістами своїх обов'язків, питання про гарантії для свободи слова в країні - поза контекстом нашої відповідальності за те, що, на жаль, нерідко, ми самі - волею-неволею - але надаємо політикам можливості для використання нас. І тепер, коли, це використання набуло трагічне забарвлення, ми не маємо права про це мовчати. Адже, зрештою, та єдина озвучена політична версія того, що сталося - «Волков - вороги Волкова», - не могла б існувати (бути реалізованою?), якби «УП» дотримувалася канону об'єктивної журналістики: що кожному, який критикується, має бути надане право викласти свою точку зору. Якби «УП» завжди давала декілька точок зору, коментарів про те, що відбувається.
Я рада, що я знаходжу в цьому спільну мову з Оленою Прітулою. Я сподіваюся, що обговорення всіх аспектів нашої професійної діяльності, в тому числі етичних, винесення всіх спірних питань по будь-якій публікації в тому числі і на сторінки «УП» стане однієї з основних цілей «Журналістської ініціативи». Адже, зрештою, ніхто з нас не є носієм абсолютної істини - але ми повинні сперечатися, а не перекручувати одна одну.
І тільки тоді, коли ми зможемо реально відповідати за власний професіоналізм, - ми станемо впливовою силою в суспільстві, з якою будуть рахуватися, і в значно меншому ступені - використовувати.
Наталія Лігачева
