Кучма відповів дипломатам. І перегорнув сторінку історії
Субота, 30 вересня 2000, 18:36
Леонід Кучма різко осадив чотирьох західних дипломатів, що написали президенту лист з порадами щодо формування бюджету на наступний рік. "Україна і українці здатні самі розібратися в цьому питанні", - заявив глава держави. І розкрив нову сторінку української зовнішньої політики.
Треба мати зовсім поганий зір, щоб не помітити зв'язок між листом чотирьох високопосадових і відставкою міністра закордонних справ. Нагадаємо, днями посли США і Канади, а також керівники представництв Світового банку і ЄБРР ненав'язливо порадили Кучмі не сходити зі шляху реформування міжбюджетних відносин. У іншому разі іноземці готові переглянути обсяги фінансової допомоги Україні. Злив змісту закритого для широкої громадськості листа пройшов через одну з наймасовіших і дружніх президенту газет "Факти". У той же день був звільнений міністр закордонних справ Борис Тарасюк.
Зі слів Леоніда Кучми важко зрозуміти, чи означає роздратування глави держави листом і відставка ключового міністра перехід України в режим ізоляціонізму або зміни зовнішньополітичного вектора. І чи відбудуться з приходом на Михайлівську площу нового шефа серйозні зміни в міжнародній політиці України.
Зараз важко охарактеризувати новий вектор МЗС України. Прізвище Зленка, що виплило з нафталіну, пам'ятають хіба що фанати історії української політики. Анатолій Зленко закінчив своє перебування на посаді міністра закордонних справ за місяць після вступу на посаду президента Леоніда Кучми - 25 серпня 1994 року. Все, що йде на згадку по ті далекі часи - повідомлення про встановлення дипломатичних відносин з державами цивілізованого і нецивілізованого світу, виступ Буша у Верховній Раді УРСР, де він відговорював Україну виходити з Радянського Союзу, та зустріч в аеропорту "Бориспіль" президента Леоніда Кравчука з новообраним президентом США Біллом Клінтоном. Здається, тоді Клінтон на кілька годин зупинився у Києві, прямуючи до Москви.
Останні роки Зленко працював послом України у Франції. Невідомо, чи є тут якась випадковість, але ця держава стала першою, яку відвідав Леонід Кучма після свого обрання на другий президентський термін. Хоч український президент ніколи не називав Ширака "друг Жак", а в середині 1990-х відносини з Францією взагалі шкультигали - у порівнянні з іншими державами "великої сімки".
Відставку ж Тарасюка прогнозували дуже давно. Разом з віце-прем'єром Миколою Жулинським і головою комітету з інформаційної політики Іваном Драчом він найбільше дратує нашого північного сусіду. Для Росії, як і для нас, словосполучення "Борис Тарасюк" і абревіатура "НАТО" стали сприйматися як синоніми.
За Тарасюка була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним альянсом (саме це вважають найбільшим досягненням міністра). За Тарасюка у Києві відкрився перший за межами НАТО інформаційний центр альянсу. За Тарасюка Яворівський полігон у Львівській області отримав статус міжнародного учбового центра під егідою НАТО. І саме за Тарасюка, нещодавно, у вересні 2000 року, в Криму, на полігоні, який орендує Росія, пройшли навчання "Козацький степ". А участь у них брали військові Великобританії і Польщі – двох держав-членів НАТО.
Перелік досягнень дружби України і НАТО при посередництві Тарасюка можна продовжувати і продовжувати. Водночас міністр невпинно повторював, що питання про входження України до складу альянсу "на порядку денному не стоїть", чим ще більш дратував російських чиновників і пресу.
У якийсь момент Тарасюк почав дратувати і Банкову. Україна в компанії з Югославією Мілошевича і Білорусією Лукашенка виявилася за бортом розширення Європейського союзу на схід. Не зважаючи на підписання спеціальної програми співпраці України і ЄС (яку почали готувати ще за Удовенка), Київ так і не отримав статус асоційованого члена Євросоюзу. А без нього розмови про інтеграцію в ЄС приймали форму безглуздого стрясання повітря. Не приніс ніяких просувань в цьому питанні і нещодавній паризький самміт "України-ЄС". Ані Жак Ширак, президент Франції, яка до кінця року буде головувати в Євросоюзі, ані Романо Проді, президент Еврокомісії - виконавчого органу ЄС, жодним словом не обмовилися про можливі терміни вступу України до Євросоюзу. І така картина спостерігається від самміту до самміту.
Нічого хорошого не розкажуть про Тарасюка і московські політики. Для них екс-міністр мав стійкий імідж людини, яка назавжди вручила Україну Заходу. У цьому році Тарасюк спробував крім політичних питань міждержавної співпраці вирішувати і економічні. Зокрема, під час його візиту в Москву підіймалася проблема боргів за газ і знецінених внесків українців до Ощадбанку СРСР. Конкретних результатів - нуль. За декілька днів або навіть місяців такі питання не вирішують.
Яка з перерахованих вище невдач Тарасюка була причиною його відставки - невідомо. Але один висновок - про принципи побудови і розвитку зовнішньої політики в Україні - зробити можна. Як сказав одного разу сам Борис Тарасюк, "керує зовнішньополітичною діяльністю держави, відповідно до Конституції, президент. Він визначає зовнішньополітичний курс, а МЗС його реалізовує". Очевидно, в якийсь момент своїми діями екс-міністр перестав відповідати високим вимогам "реалізатора задумок гаранта".
Хоч існує й інша точка зору. Наприклад, один з лідерів партії Зелених Сергій Курикін вважає, що відставка Тарасюка має "суб'єктивно-відомчі причини". Він не зв'язує цю подію з листом дипломатів з приводу бюджетної реформи.
Як сказав Курикін, "причини відставки знаходяться в самому МЗС. Вона є відображенням певного внутрішнього конфлікту, але аж ніяк не оскарженням політичного курсу, який проводив Тарасюк". Мабуть, істина лежить десь посередині.
Треба мати зовсім поганий зір, щоб не помітити зв'язок між листом чотирьох високопосадових і відставкою міністра закордонних справ. Нагадаємо, днями посли США і Канади, а також керівники представництв Світового банку і ЄБРР ненав'язливо порадили Кучмі не сходити зі шляху реформування міжбюджетних відносин. У іншому разі іноземці готові переглянути обсяги фінансової допомоги Україні. Злив змісту закритого для широкої громадськості листа пройшов через одну з наймасовіших і дружніх президенту газет "Факти". У той же день був звільнений міністр закордонних справ Борис Тарасюк.
Зі слів Леоніда Кучми важко зрозуміти, чи означає роздратування глави держави листом і відставка ключового міністра перехід України в режим ізоляціонізму або зміни зовнішньополітичного вектора. І чи відбудуться з приходом на Михайлівську площу нового шефа серйозні зміни в міжнародній політиці України.
Зараз важко охарактеризувати новий вектор МЗС України. Прізвище Зленка, що виплило з нафталіну, пам'ятають хіба що фанати історії української політики. Анатолій Зленко закінчив своє перебування на посаді міністра закордонних справ за місяць після вступу на посаду президента Леоніда Кучми - 25 серпня 1994 року. Все, що йде на згадку по ті далекі часи - повідомлення про встановлення дипломатичних відносин з державами цивілізованого і нецивілізованого світу, виступ Буша у Верховній Раді УРСР, де він відговорював Україну виходити з Радянського Союзу, та зустріч в аеропорту "Бориспіль" президента Леоніда Кравчука з новообраним президентом США Біллом Клінтоном. Здається, тоді Клінтон на кілька годин зупинився у Києві, прямуючи до Москви.
Останні роки Зленко працював послом України у Франції. Невідомо, чи є тут якась випадковість, але ця держава стала першою, яку відвідав Леонід Кучма після свого обрання на другий президентський термін. Хоч український президент ніколи не називав Ширака "друг Жак", а в середині 1990-х відносини з Францією взагалі шкультигали - у порівнянні з іншими державами "великої сімки".
Відставку ж Тарасюка прогнозували дуже давно. Разом з віце-прем'єром Миколою Жулинським і головою комітету з інформаційної політики Іваном Драчом він найбільше дратує нашого північного сусіду. Для Росії, як і для нас, словосполучення "Борис Тарасюк" і абревіатура "НАТО" стали сприйматися як синоніми.
За Тарасюка була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним альянсом (саме це вважають найбільшим досягненням міністра). За Тарасюка у Києві відкрився перший за межами НАТО інформаційний центр альянсу. За Тарасюка Яворівський полігон у Львівській області отримав статус міжнародного учбового центра під егідою НАТО. І саме за Тарасюка, нещодавно, у вересні 2000 року, в Криму, на полігоні, який орендує Росія, пройшли навчання "Козацький степ". А участь у них брали військові Великобританії і Польщі – двох держав-членів НАТО.
Перелік досягнень дружби України і НАТО при посередництві Тарасюка можна продовжувати і продовжувати. Водночас міністр невпинно повторював, що питання про входження України до складу альянсу "на порядку денному не стоїть", чим ще більш дратував російських чиновників і пресу.
У якийсь момент Тарасюк почав дратувати і Банкову. Україна в компанії з Югославією Мілошевича і Білорусією Лукашенка виявилася за бортом розширення Європейського союзу на схід. Не зважаючи на підписання спеціальної програми співпраці України і ЄС (яку почали готувати ще за Удовенка), Київ так і не отримав статус асоційованого члена Євросоюзу. А без нього розмови про інтеграцію в ЄС приймали форму безглуздого стрясання повітря. Не приніс ніяких просувань в цьому питанні і нещодавній паризький самміт "України-ЄС". Ані Жак Ширак, президент Франції, яка до кінця року буде головувати в Євросоюзі, ані Романо Проді, президент Еврокомісії - виконавчого органу ЄС, жодним словом не обмовилися про можливі терміни вступу України до Євросоюзу. І така картина спостерігається від самміту до самміту.
Нічого хорошого не розкажуть про Тарасюка і московські політики. Для них екс-міністр мав стійкий імідж людини, яка назавжди вручила Україну Заходу. У цьому році Тарасюк спробував крім політичних питань міждержавної співпраці вирішувати і економічні. Зокрема, під час його візиту в Москву підіймалася проблема боргів за газ і знецінених внесків українців до Ощадбанку СРСР. Конкретних результатів - нуль. За декілька днів або навіть місяців такі питання не вирішують.
Яка з перерахованих вище невдач Тарасюка була причиною його відставки - невідомо. Але один висновок - про принципи побудови і розвитку зовнішньої політики в Україні - зробити можна. Як сказав одного разу сам Борис Тарасюк, "керує зовнішньополітичною діяльністю держави, відповідно до Конституції, президент. Він визначає зовнішньополітичний курс, а МЗС його реалізовує". Очевидно, в якийсь момент своїми діями екс-міністр перестав відповідати високим вимогам "реалізатора задумок гаранта".
Хоч існує й інша точка зору. Наприклад, один з лідерів партії Зелених Сергій Курикін вважає, що відставка Тарасюка має "суб'єктивно-відомчі причини". Він не зв'язує цю подію з листом дипломатів з приводу бюджетної реформи.
Як сказав Курикін, "причини відставки знаходяться в самому МЗС. Вона є відображенням певного внутрішнього конфлікту, але аж ніяк не оскарженням політичного курсу, який проводив Тарасюк". Мабуть, істина лежить десь посередині.
