Кримський полігон приручених комуністів, Або політична "Камасутра"

Субота, 21 жовтня 2000, 16:31
Люба країна ще раз підтвердила свою абсолютну унікальність. Немислиму в центрі Європи, але цілком поясниму з точки зору афроазіатської недорозвиненості.

Тактична ракета єлдикнула по житловому будинку, є жертви і знедолені, але немає винних нагорі! При цьому Верховний головнокомандуючий, помовчавши з тиждень, ще і дорікнув підвідомчій країні: доки, на зразок того, техніка буде стара, єлдикати буде де завгодно і що завгодно, і нічого шашкою махати. Добре, хоч міністр оборони встиг вибачитися перед народом. Погарячкував, мабуть... Ракета, трясці її матері, бракована попалася, де хотіла - там і гахнула, ну не туди звернула, так що ж, її за сопло не вхопиш...

Ця конкретна некерована в натурі ракета і є символ керованості рідної держави. Принцип "пальнемо - а там подивимося" за повної безвідповідальності за результат. Реформи, кадри, держбудівництво - всюди наслідки залізяки, що бухнула не туди ...

Європа дивиться на цю справу, і вивчає чугуївський фольклор: "Ну і нехай собі пливе, залізяка фігова..." Аби мимо, мимо... І відводить нам Європа встановлене місце, закриваючи кордон перед Росією, Білорусією і Україною. Компанія добра, і коли народ перемігшого референдуму, не вимре до строку, то встигне побачити, як його государ-державник, притиснутий європейськими дверима, що зачиняються, понесе своє ущемлене достоїнство на російсько-білоруський вівтар, штовхаючи попереду себе стратегічні об'єкти і іншу українську власність - за борги, утворені державними злодіями в ранзі вищого чиновництва...

Але тут у нас мова про інший полігон. Якраз тоді, коли Президент нам в черговий раз про безальтернативність європейського шляху, Президія ВР Криму поздоровляла кримчан зі 130-ой річницею від дня народження В. І. Леніна, яку відзначають "всі прогресивні люди нашої планети". При всьому розумінні двозначності становища спікера ВР товариша Грача, чи треба вірити в щирість регіонального комуністичного лідера, який періодично доказує свої невтримні почуття лідерові "антинародного режиму", і при цьому стверджує: "Ідеї Леніна, система створених ним цінностей і сьогодні вказують пряму дорогу до поліпшення життя".

Громадяни європейці! Якщо вам показалося, що ідеологічний плюралізм в головах представників нашої влади - це не більш ніж весняне загострення, зване сезонною ремісією, то ви нічого не розумієте в українській специфіці. Леонід Грач - не просто комуніст № 1 в Криму і кримський спікер, він - "Заслужений юрист України". І, приймаючи якраз в ленінські ювілейні дні нагороду з рук Президента, Леонід Іванович скромно зазначив знаковість моменту, символізуючу "не тільки те, що Крим є намистом України, але і визнання того, що це особливий геополітичний міжетнічний регіон, який зумовлює теперішній час і майбутнє України, її стратегію і подальший розвиток". Логіку в плетінні словесів шукати не треба. Логіка полягає єдино в тому, що Грач, чисто соловей, не втомлюється співати дифірамби дорогому Леоніду Даниловичу, користуючись будь-якою нагодою і будь-якою можливістю.

А чи то парадокс, чи то закономірність полягає в тому, що саме Грач у владі - символ білого прапора Компартії України, дзеркало капітуляції червоної опозиції, її гри з "антинародною" владою в піддавки. Петро Симоненко продовжуватиме гримати фразою, а Леонід Грач продовжуватиме поклони з реверансами, і це зовсім не взаємовиключаючі дії, а дві сторони однієї медальки. Всім добре, всім зручно і все можуть бути задоволені. У тому числі і політолог-соціолог Погребінський, що вже призначив (по опитуваннях, зрозуміло) лідера комуністів найголовнішим зі всіх лівих. Щось схоже вже було перед президентськими виборами, коли і Президент капелюха перед компартійним лідером підіймав. Чим справа кінчилася - всім відомо. Нині Петра Симоненко влада на черговий подвиг кличе - не інакше як Конституцію крушити "по волі народу" без комуністів не виходить. Ну не виходить без них посилення "антинародного" режиму! Так вони нам покажуть, як це робиться... Не вперше.

Втім, вельми ймовірно, що знову ж знадобиться кримський досвід в окремих його фрагментах і поправках на запропоновану ситуацію. Тут, як відомо, пропрезидентський спікер Грач вів боротьбу з пропрезидентським прем'єром Куніциним. А ендепіст Куніцин вів боротьбу у відповідь з комуністом Грачем. Ну, так у них склалося із з'ясуванням питання, хто в автономії хазяїн. Перевага програчевських сил намітилася тоді, коли колишній кримський прем'єр і колишній сват Президента Анатолій Франчук вирішив підмогти Леоніду Граку звалити молодореформатора Куніцина. Зрозуміло, небезкорисливо, а за ради прем'єрського крісла під себе. Ситуація зависла спершу до референдуму, потім ще на невизначений термін. Але процес йде, Анатолій Романович - "дідусь онука Президента" - сили збирає, Куніцин, природно, нервує, Грач, як хазяїн становища, грає в переноси дати звіту уряду, Кучма, як це вже знайоме, підтримує і прем'єра, і спікера... Коротше кажучи, на трибуну кримського парламенту виходить програчевський (точніше, профранчуківський) депутат Віталій Панаїд і заявляє, що 20 квітня о 23 годині в лікарню, де він проходить лікування, прибув Сергій Куніцин: "Побачив він мене в палаті, став грубити, виражався нецензурною лайкою, кричав так, що хворі з палат вийшли, медперсонал підійшов... Куніцин погрожував мені фізичною розправою через мою політичну позицію... З боку Куніцина некоректно говорити від імені Президента України, який нібито заодно з ним. Як він виразився, якщо ти, Панаїд, не зміниш свою точку зору... я розірву тобі одне місце. І передай всім депутатам: хто піде проти мене, проти моєї волі, я і Президент України розірвемо їм заднє місце. Розумієте?!"

Панове європейці! "Пащу порву" - ви вже, певно, розумієте. Так ось, це те ж саме, тільки навпаки. І в нетрадиційний спосіб. Але ви, панове, не лякайтеся: те, що говориться з наших трибун - хоч про реформи, хоч про демократію, хоч про боротьбу з корупцією, хоч про європейський шлях, хоч про що-небудь порвати - це не означає зовсім нічого, крім стрясання повітря. Хоч, з іншого боку, може свідчити про рівень розуміння проблем. Або просто про рівень...

А кримський рівень - це взагалі, по-одеському кажучи, "что-то особенного". Ну, наприклад, місцевий читач розкриває регіональну пресу і бачить заголовок: "Леонід Грач хоче, щоб "кримська сторона скоріше завагітніла від дружби з Москвою". Читач дивиться на дату, думаючи, що це першоквітневий прикол, але там ясно написано: 28 квітня. А в тексті - пряма цитата з Грача: "Ми хотіли б від тієї любові, про яку кажуть в Москві, мати хоч якийсь плід, але московський уряд не поспішає мати спільну дитину, а кримська сторона, в свою чергу, не дуже-то і старається завагітніти". Тобто, так і залишається незрозумілим: сам процес, що призводить до дітородіння, йде чи ні? А якщо йде, то яка сторона використовує запобіжні засоби? Та, яка "не поспішає" або та, яка "не дуже-то і старається"? Відразу хочеться поради давати. Може, позу поміняти треба? Може, замість завжди живого вчення погортати вічно живу "Камасутру"?..

На цьому кримські анекдоти не закінчуються. Подейкують, що йде якось Леонід Іванович службовими коридорами Українського театру, де часто проходять загальнореспубліканські заходи. Йде це він зі свитою, а назустріч йому людина богемного вигляду з паличками. "Вітаю, вас, маестро!" - схилив свою акуратну голову з пошаною кримський спікер. Дещо розгублений "маестро" ввічливо привітався і дунув в бік. Весь театр потім по підлозі валявся, коли музиканти обговорювали, як дві палички барабанщика з ями товариш Грач прийняв, видимо, за одну диригентську. Однак деякий час по тому в тих же коридорах відбулася така ж сама зустріч - і знову: "Здрастуйте, маестро!" Ну, ніхто так і не ризикнув сказати великому Грачу про забавну недоладність. Тепер ось анекдоти про начальство розказують, як за славних застійних часів...

Воістину унікальний Крим. Кучма колись призначив його "полігоном реформ". Ну, досягнення незаперечні. Спершу тут виростили масштабних бандитів, потім віддали їм всю владу, потім відважно влаштували показову боротьбу з криміналом... Потім прийшла черга іншого заповідника: маленької вотчини маленького "Леоніда Ілліча". Він дуже подобається великому "Леоніду Іллічеві", якому народ надає референдумну підтримку майже до 99,9 %. При цьому копошіння мовби червоної опозиції під керівництвом лідера КПУ Петра Симоненка ніякої ролі не відіграє, тому що саме відданий Кучмові і "антинародному режимові" головний комуніст Криму у владі - це і є показник, цінник і пробний камінь дійсних взаємовідносин режиму з "опозицією". Все інше - ігри за запропонованими правилами, де лідери КПУ міняють позу на вимогу.

Ну, "Камасутра", одним словом. Політична. На 1 травня святкова колона в Сімферополі являла торжество ідей Леоніда Грача, його спогад про майбутнє. Кількість кумачу в союзних прапорах і знаменах, а також портретів Леніна і Сталіна демонструвало ретроспективну перспективу. Могутня профспілково-коммуно-державна колона, в яку, крім іншого, зігнали всі школи міста, свідчила про непорушний блок комуністів і безпартійних. Що підтверджувалося і наявністю на чолі ходу головного комуніста Грача і народного демократа Куніцина. А десь в тих, що замикають, окремою коробкою, але під водійством компартійного "тягача", крокували збірними рядами СДПУ(о), НДП і ДемПУ, які розмаїттям своїх знамен нагадували радянських фізкультурників на загальнокумачевому тлі...

По недогляду, мабуть, в червоній частині колони Ленін сусідував з лозунгом "Геть антинародний режим Кучми!" Втім, свій погляд учасники мітингу виразили в резолюції цілком конкретно, зажадавши, зокрема "від влади Криму і України докласти максимум зусиль по створенню єдиного економічного простору на території штучно розділеної нашої загальної батьківщини - СРСР".
Це до питання про Європу, громадяни європейці, про безальтернативність українського шляху, заявленого українським Президентом... А життя тим часом йде своїм шляхом - і доки воно йде так, як йде, Європа з її стараннями нас демократизувати буде римуватися в Україні виключно з непристойним словом.



powered by lun.ua