Здійснення бажань
Субота, 21 жовтня 2000, 16:34
10 травня Верховній Раді належить проголосувати 226 голосами за включення в порядок денний поточної п'ятої сесії проекту президентських конституційних ініціатив за результатами так званого всенародного волевиявлення. До цієї ж миті група депутатів від різних політичних сил, що опонували референдуму, готує альтернативний проект конституційної реформи, який передбачає комплексний розвиток правової бази держави з урахуванням "проголосованих" на референдумі фрагментів зміни системи правління. Причому в депутатському проекті тема двопалатного парламенту вже присутня і цілком узгоджена з концепцією трансформації системи влади в Україні в парламентсько-президентську модель. А в проекті, поданому Президентом Кучмою, - тема двопалатності взагалі відсутня. Якщо пригадати, що перед референдумом сам Л. Кучма агітував за двопалатність, апелюючи не стільки до громадян, скільки до губернаторів, яким він обіцяв систему прямого обрання на місцях і автоматичне наділення їх повноваженнями сенаторів, - можна вважати, що, відстрочивши реалізацію цих обіцянок, Президент "кинув" своїх обласних намісників.
Втім, глава президентської адміністрації В.Литвин спробував підсолодити пілюлю. З деяким запізненням коментуючи підсумки референдуму, пан Литвин визнав за необхідне зробити комплімент місцевим владам, заявивши про те, що це саме вони разом з Президентом отримали перемогу над політичними партіями, які в переважній більшості були противниками народного волевиявлення 16 квітня. Теза Литвина якнайкраще роз'яснила загадку роботи референдумної машини, в якій головними привідними ременями працювали не політичні сили (навіть пропрезидентського спектру), а саме "адміністративний ресурс", причому зосереджений саме в руках місцевих влад. До речі, потужності цього "адмінресурсу" жахнувся навіть попередник В. Литвина - сам Д.Табачник, який раптом виразив жаль, що з такою машиною в Україні стають не потрібними не те що всілякі демократичні механізми, але навіть партії. Дивно, що пан Табачник не упізнав в новій нинішній іграшці Президента Кучми своє власне дітище, але це вже його проблеми. Але що самі глави держадміністрацій на місцях ставляться до своєї нової історичної ролі цілком серйозно, - факт безперечний.
Зокрема, підтвердження версії про те, що губернатори і глави райадміністрацій вбачають в своєму адміністративному статусі певну самоцінність, помножену на споконвічну і щиру огиду Президента Кучми до політичних партій, - легко знайти у відмові від партійності закарпатських намісників різних рівнів. Покинувши лави не якої-небудь НДП, а самої СДПУ(о), яка саме в Закарпатті досі вважалася безперечною і безальтернативною "партією влади", - ці прості і нічим не знамениті чиновники проголосили курс на департизацію виконавчої влади. Есдеки об'єднані спробували відповісти на цей демарш намаганням монополізації свята Першого травня, не стільки реалізовуючи при цьому план переорієнтації "червоного" електорату, скільки бажаючи продемонструвати, що в Закарпатті їх щонайбільше наздогнала чиясь, може бути того ж самого Литвина, палацова інтрига, не більш. І було б, напевно, надто цікаво порозмірковувати саме про ці палацові інтриги, якби не той факт, що після тепер вже НДП і СДПУ(о), що намагалася придати місцевій владі партійно-політичного контексту, - на сьогоднішній день, схоже, подібні тенденції успіху мати не будуть. Принаймні, допоки виконавча адміністративна вертикаль вірить, що обіцянки Президента придати їй рівень державної законодавчої влади - будуть реалізовані. Блаженний, хто вірує...
Тим часом, Президент, як вже було сказано, не виразив бажання якнайскоріше реалізувати модель губернаторсько-сенаторської влади в проекті поправок до Конституції, а лише сповістив про намір створити для вироблення відповідної моделі спеціальну комісію за участю, крім спеців з адміністрації Президента і безпосередньо з регіонів - депутатів і членів уряду. Комісія обіцяє бути вельми різношерстою, якщо врахувати, що ні в політиці нинішнього Кабміну, ні тим більше в парламентських настроях особливої пристрасті до регіоналізації країни не простежується. Щоб провести хоча б через цю комісію свій проект зміцнення влади регіональних баронів, - баронам, ймовірно, доведеться, що називається, "попрацювати" з її членами вельми предметно. Неважко представити, що пани депутати зажадають отримати з регіональних влад частку "навару", який свого часу був забезпечений практично кожному губернаторові шляхом створення в їх вотчинах "вільних економічних зон" (ВЕЗ). Чи вистачить цього "навару" для мобілізації 300 голосів ще і в парламентській залі, - наразі залишається під сумнівом, якщо врахувати, що офіційний противник ВЕЗ - Кабмін Ющенка, а також сам Президент Кучма, що явно побоюється влади губернаторів, навряд чи будуть сприяти вказаному процесові.
Проте, губернаторам, яких надихнув глава АП, і які - а це головне - так довго і наполегливо боролися за свою ідею, - завжди є сенс пошукати союзників в нинішньому складі парламенту не серед так званих пропрезидентських сил, а - в середовищі опозиції. І навіть не в усьому середовищі, а безпосередньо - у все ще найчисельнішій фракції КПУ, розпад якої, по дивному збігу обставин, аж ніяк не стався, попри найкомпетентніші (в розумінні - від А. Волкова) прогнози. Схоже, КПУ ще не вичерпала свій ресурс "системної" опозиції, тобто того елемента системи влади, який безвідмовно діє при розиграші будь-якого договірного матчу. Про цю незламну роль КПУ вже поквапився знову заявити офіційний палацовий політолог М. Погребинський, та це, втім, ясно і без нього.
Так ось, саме комуністи, як неважко припустити, сповна можуть виступити в нинішньому складі парламенту тим резервом конституційної більшості, який у разі чого з лихвою здатний компенсувати недостачу значної кількості голосів офіційної пропрезидентської більшості, якщо справа піде про зміни до Конституції. І, на жаль, не тих, які пропонує антипрезидентська опозиція, а саме тих, які "схвалені" на референдумі, включаючи губернаторську двопалатність. Звідки така упевненість, якщо комуністи начебто були проти референдуму? Та дуже просто.
Якщо виходити з вже нових цифр офіційної "соціології", комуністи контролюють нині 30% голосів виборців. Якщо цим 30 дисциплінованим відсоткам КПУ дійсно наказала би, що на референдум ходити не треба, або коли ходити, то голосувати проти, - показники як явки, так і позитивного голосування за конституційні поправки 16 квітня були б на 30, ну, нехай - 20% (рівень підтримки Симоненка у першому турі президентських перегонів) нижче, ніж нині офіційно зареєстровані. А оскільки це не так, - можна припустити, що реально комуністи не працювали зі своїм електоратом, а передали свої "повноваження"... так, тим самим губернаторам, які ніби і забезпечили необхідну для себе цифір. Є ще простіший доказ реального ставлення комуністів до президентсько-губернаторської моделі референдуму: роль лідера комуністів Криму Л. Грача. Ось вже хто в цьому випадку не приховував, що підтримує референдум, хоч і всупереч опозиційності, що нібито мала місце, до всенародного одобрямсу з боку рідної партії. Можна було б говорити про специфічну роль Л. Грача всередині партії, і навіть про його опозиційність до центрального керівництва КПУ. Якби не той факт, що він і в ролі кращого партнера Кучми залишається довгі роки, і в керівництві КПУ місця свого не втрачає. Так що коли тут і є специфіка, то лише одна: що у Симоненка на думці, то у Грача на язику і в справах. Проте, можна поглянути і на Донецький регіон, звідки сходить кар'єра пана Симоненка: це ж як за його "червоного" впливу розцвів тамтешній губернатор Янукович, хоча під час президентських виборів гра в чотири руки з Симоненком коштувала йому чимало хвилювань. Зате тепер - борг платежем..?
Однак поки перевірка політичного співвідношення сил в парламенті пройде аж ніяк не по осі двопалатності, що так цікавить губернаторів. Президент бажає спершу дістати право розпускати ВР за відсутності більшості і в разі неприйняття бюджету. Без пояснень як поняття "більшість", так і мотивів затвердження будь-якого бюджету. Хто або що може примусити депутатів затвердити саме такі поправки до Конституції та ще, як вимагає Президент в своєму посланні до ВР, - неодмінно не пізніше вересня 2000 року? Загроза розпуску парламенту до затвердження цих поправок на депутатів явно вже не діятиме, загрози депутатам-бізнесменам з боку податкової адміністрації, яка, всупереч будь-якій логіці тіньового тиску, оповістила якщо і не весь список прихованих депутатів-підприємців, то принаймні його чисельні масштаби, - може зле пожартувати хіба що з М. Азаровим. Тиснути на депутатів вже не можуть навіть силовики, тому що президентську поправку про "ліквідацію" імунітету, яка насправді тільки розширює цей імунітет безмежно, парламент уже точно затвердить. Тоді - хто? Ймовірно, ставку Президент може спробувати зробити тільки на тих самих губернаторів, поки вони ще у нього в руках і поки до своїх сенаторських постів вони ще тільки прагнуть. Тобто, по ідеї, саме губернатори повинні тепер влаштувати депутатам-мажоритарщикам, а також партійним осередкам на місцях таке життя, щоб, прибувши до Києва на сесію ВР, ті і не мріяли повернутися в округи без затвердженої системи президентського правління. Арифметика показує, що такий метод може бути результативним: 225 мажоритарщиків, розкиданих по різних фракціях, плюс 100 комуністів - і готово, ще і із "запасом" для підстраховування найнетямущіших.
Але що в результаті одержать самі губернатори, коли Президент скористається їх зусиллями для проштовхування через парламент єдиної цікавлячої його норми - можливості завжди за будь-яких хоч трохи слушних обставин влаштовувати парламентську кризу і нові вибори? Де гарантія, що після набуття цього права Президент внесе на розгляд тієї ж ВР проект двопалатного парламенту з урахуванням інтересів губернаторів, навіть якщо цей проект розробить створена ним комісія? Хто взагалі візьметься стверджувати, що після провертання ще і цієї операції Л. Кучма не змінить докорінно всю адміністративно-виконавчу вертикаль? Що пани барони можуть цьому протиставити? Також, услід за колись пропрезидентськими партіями, в опозицію подадуться? А от це навряд: у губернаторів імунітету немає, так що у разі нелояльності і управління держвласністю їм доведеться комусь віддавати, і, чого доброго, прибутків від ВЕЗ можна позбутися, не кажучи про щось ще суттєвіше.
Залишається зрозуміти, чи будуть пани губернатори "горбатитися" для президентських інтересів, набувши вже по референдуму чіткого уявлення про те, як квапиться Кучма виконувати свої обіцянки. Вивернутися їм, щоправда, від повинності непросто - статус вельми залежний. Але, судячи по тому, що главі АП Литвину доводиться підлабузнюватися перед ними, - якісь шанси зіграти свою власну гру є і у місцевих баронів. Втім, з іншого боку, - якщо до референдуму за свій "мозковий центр" вони обрали пана Литвина і мають намір користуватися його послугами і надалі, - то шанс цей може виявитися вельми примарним.
Але все це стане прояснятися тільки ближче до вересня, на який в посланні Президента до парламенту "призначена" загальна політична криза. Наразі ж Верховній Раді належить ще тільки прийняти до розгляду проект поправок до Конституції. Всі знову перебувають напередодні здійснення бажань: парламентські сили прикидають, чи не вдасться їм провести реформу на користь парламентської системи, губернатори чекають на сенаторство, а Президент не може піти в історію, не розпустивши хоча б один парламент. Найцікавіше у всій цій черговій розстановці сил перед боротьбою, - готовність Київського міжнародного інституту соціології перевірити, чи не були сфальсифіковані результати референдуму, - шляхом опитування громадян, зрозуміло. Як не смішне подібне припущення, але доводиться уявити, що десь в президентських надрах хтось раптом збагнув, - як далеко заводять бажання, що занадто легко виконуються.
Втім, глава президентської адміністрації В.Литвин спробував підсолодити пілюлю. З деяким запізненням коментуючи підсумки референдуму, пан Литвин визнав за необхідне зробити комплімент місцевим владам, заявивши про те, що це саме вони разом з Президентом отримали перемогу над політичними партіями, які в переважній більшості були противниками народного волевиявлення 16 квітня. Теза Литвина якнайкраще роз'яснила загадку роботи референдумної машини, в якій головними привідними ременями працювали не політичні сили (навіть пропрезидентського спектру), а саме "адміністративний ресурс", причому зосереджений саме в руках місцевих влад. До речі, потужності цього "адмінресурсу" жахнувся навіть попередник В. Литвина - сам Д.Табачник, який раптом виразив жаль, що з такою машиною в Україні стають не потрібними не те що всілякі демократичні механізми, але навіть партії. Дивно, що пан Табачник не упізнав в новій нинішній іграшці Президента Кучми своє власне дітище, але це вже його проблеми. Але що самі глави держадміністрацій на місцях ставляться до своєї нової історичної ролі цілком серйозно, - факт безперечний.
Зокрема, підтвердження версії про те, що губернатори і глави райадміністрацій вбачають в своєму адміністративному статусі певну самоцінність, помножену на споконвічну і щиру огиду Президента Кучми до політичних партій, - легко знайти у відмові від партійності закарпатських намісників різних рівнів. Покинувши лави не якої-небудь НДП, а самої СДПУ(о), яка саме в Закарпатті досі вважалася безперечною і безальтернативною "партією влади", - ці прості і нічим не знамениті чиновники проголосили курс на департизацію виконавчої влади. Есдеки об'єднані спробували відповісти на цей демарш намаганням монополізації свята Першого травня, не стільки реалізовуючи при цьому план переорієнтації "червоного" електорату, скільки бажаючи продемонструвати, що в Закарпатті їх щонайбільше наздогнала чиясь, може бути того ж самого Литвина, палацова інтрига, не більш. І було б, напевно, надто цікаво порозмірковувати саме про ці палацові інтриги, якби не той факт, що після тепер вже НДП і СДПУ(о), що намагалася придати місцевій владі партійно-політичного контексту, - на сьогоднішній день, схоже, подібні тенденції успіху мати не будуть. Принаймні, допоки виконавча адміністративна вертикаль вірить, що обіцянки Президента придати їй рівень державної законодавчої влади - будуть реалізовані. Блаженний, хто вірує...
Тим часом, Президент, як вже було сказано, не виразив бажання якнайскоріше реалізувати модель губернаторсько-сенаторської влади в проекті поправок до Конституції, а лише сповістив про намір створити для вироблення відповідної моделі спеціальну комісію за участю, крім спеців з адміністрації Президента і безпосередньо з регіонів - депутатів і членів уряду. Комісія обіцяє бути вельми різношерстою, якщо врахувати, що ні в політиці нинішнього Кабміну, ні тим більше в парламентських настроях особливої пристрасті до регіоналізації країни не простежується. Щоб провести хоча б через цю комісію свій проект зміцнення влади регіональних баронів, - баронам, ймовірно, доведеться, що називається, "попрацювати" з її членами вельми предметно. Неважко представити, що пани депутати зажадають отримати з регіональних влад частку "навару", який свого часу був забезпечений практично кожному губернаторові шляхом створення в їх вотчинах "вільних економічних зон" (ВЕЗ). Чи вистачить цього "навару" для мобілізації 300 голосів ще і в парламентській залі, - наразі залишається під сумнівом, якщо врахувати, що офіційний противник ВЕЗ - Кабмін Ющенка, а також сам Президент Кучма, що явно побоюється влади губернаторів, навряд чи будуть сприяти вказаному процесові.
Проте, губернаторам, яких надихнув глава АП, і які - а це головне - так довго і наполегливо боролися за свою ідею, - завжди є сенс пошукати союзників в нинішньому складі парламенту не серед так званих пропрезидентських сил, а - в середовищі опозиції. І навіть не в усьому середовищі, а безпосередньо - у все ще найчисельнішій фракції КПУ, розпад якої, по дивному збігу обставин, аж ніяк не стався, попри найкомпетентніші (в розумінні - від А. Волкова) прогнози. Схоже, КПУ ще не вичерпала свій ресурс "системної" опозиції, тобто того елемента системи влади, який безвідмовно діє при розиграші будь-якого договірного матчу. Про цю незламну роль КПУ вже поквапився знову заявити офіційний палацовий політолог М. Погребинський, та це, втім, ясно і без нього.
Так ось, саме комуністи, як неважко припустити, сповна можуть виступити в нинішньому складі парламенту тим резервом конституційної більшості, який у разі чого з лихвою здатний компенсувати недостачу значної кількості голосів офіційної пропрезидентської більшості, якщо справа піде про зміни до Конституції. І, на жаль, не тих, які пропонує антипрезидентська опозиція, а саме тих, які "схвалені" на референдумі, включаючи губернаторську двопалатність. Звідки така упевненість, якщо комуністи начебто були проти референдуму? Та дуже просто.
Якщо виходити з вже нових цифр офіційної "соціології", комуністи контролюють нині 30% голосів виборців. Якщо цим 30 дисциплінованим відсоткам КПУ дійсно наказала би, що на референдум ходити не треба, або коли ходити, то голосувати проти, - показники як явки, так і позитивного голосування за конституційні поправки 16 квітня були б на 30, ну, нехай - 20% (рівень підтримки Симоненка у першому турі президентських перегонів) нижче, ніж нині офіційно зареєстровані. А оскільки це не так, - можна припустити, що реально комуністи не працювали зі своїм електоратом, а передали свої "повноваження"... так, тим самим губернаторам, які ніби і забезпечили необхідну для себе цифір. Є ще простіший доказ реального ставлення комуністів до президентсько-губернаторської моделі референдуму: роль лідера комуністів Криму Л. Грача. Ось вже хто в цьому випадку не приховував, що підтримує референдум, хоч і всупереч опозиційності, що нібито мала місце, до всенародного одобрямсу з боку рідної партії. Можна було б говорити про специфічну роль Л. Грача всередині партії, і навіть про його опозиційність до центрального керівництва КПУ. Якби не той факт, що він і в ролі кращого партнера Кучми залишається довгі роки, і в керівництві КПУ місця свого не втрачає. Так що коли тут і є специфіка, то лише одна: що у Симоненка на думці, то у Грача на язику і в справах. Проте, можна поглянути і на Донецький регіон, звідки сходить кар'єра пана Симоненка: це ж як за його "червоного" впливу розцвів тамтешній губернатор Янукович, хоча під час президентських виборів гра в чотири руки з Симоненком коштувала йому чимало хвилювань. Зате тепер - борг платежем..?
Однак поки перевірка політичного співвідношення сил в парламенті пройде аж ніяк не по осі двопалатності, що так цікавить губернаторів. Президент бажає спершу дістати право розпускати ВР за відсутності більшості і в разі неприйняття бюджету. Без пояснень як поняття "більшість", так і мотивів затвердження будь-якого бюджету. Хто або що може примусити депутатів затвердити саме такі поправки до Конституції та ще, як вимагає Президент в своєму посланні до ВР, - неодмінно не пізніше вересня 2000 року? Загроза розпуску парламенту до затвердження цих поправок на депутатів явно вже не діятиме, загрози депутатам-бізнесменам з боку податкової адміністрації, яка, всупереч будь-якій логіці тіньового тиску, оповістила якщо і не весь список прихованих депутатів-підприємців, то принаймні його чисельні масштаби, - може зле пожартувати хіба що з М. Азаровим. Тиснути на депутатів вже не можуть навіть силовики, тому що президентську поправку про "ліквідацію" імунітету, яка насправді тільки розширює цей імунітет безмежно, парламент уже точно затвердить. Тоді - хто? Ймовірно, ставку Президент може спробувати зробити тільки на тих самих губернаторів, поки вони ще у нього в руках і поки до своїх сенаторських постів вони ще тільки прагнуть. Тобто, по ідеї, саме губернатори повинні тепер влаштувати депутатам-мажоритарщикам, а також партійним осередкам на місцях таке життя, щоб, прибувши до Києва на сесію ВР, ті і не мріяли повернутися в округи без затвердженої системи президентського правління. Арифметика показує, що такий метод може бути результативним: 225 мажоритарщиків, розкиданих по різних фракціях, плюс 100 комуністів - і готово, ще і із "запасом" для підстраховування найнетямущіших.
Але що в результаті одержать самі губернатори, коли Президент скористається їх зусиллями для проштовхування через парламент єдиної цікавлячої його норми - можливості завжди за будь-яких хоч трохи слушних обставин влаштовувати парламентську кризу і нові вибори? Де гарантія, що після набуття цього права Президент внесе на розгляд тієї ж ВР проект двопалатного парламенту з урахуванням інтересів губернаторів, навіть якщо цей проект розробить створена ним комісія? Хто взагалі візьметься стверджувати, що після провертання ще і цієї операції Л. Кучма не змінить докорінно всю адміністративно-виконавчу вертикаль? Що пани барони можуть цьому протиставити? Також, услід за колись пропрезидентськими партіями, в опозицію подадуться? А от це навряд: у губернаторів імунітету немає, так що у разі нелояльності і управління держвласністю їм доведеться комусь віддавати, і, чого доброго, прибутків від ВЕЗ можна позбутися, не кажучи про щось ще суттєвіше.
Залишається зрозуміти, чи будуть пани губернатори "горбатитися" для президентських інтересів, набувши вже по референдуму чіткого уявлення про те, як квапиться Кучма виконувати свої обіцянки. Вивернутися їм, щоправда, від повинності непросто - статус вельми залежний. Але, судячи по тому, що главі АП Литвину доводиться підлабузнюватися перед ними, - якісь шанси зіграти свою власну гру є і у місцевих баронів. Втім, з іншого боку, - якщо до референдуму за свій "мозковий центр" вони обрали пана Литвина і мають намір користуватися його послугами і надалі, - то шанс цей може виявитися вельми примарним.
Але все це стане прояснятися тільки ближче до вересня, на який в посланні Президента до парламенту "призначена" загальна політична криза. Наразі ж Верховній Раді належить ще тільки прийняти до розгляду проект поправок до Конституції. Всі знову перебувають напередодні здійснення бажань: парламентські сили прикидають, чи не вдасться їм провести реформу на користь парламентської системи, губернатори чекають на сенаторство, а Президент не може піти в історію, не розпустивши хоча б один парламент. Найцікавіше у всій цій черговій розстановці сил перед боротьбою, - готовність Київського міжнародного інституту соціології перевірити, чи не були сфальсифіковані результати референдуму, - шляхом опитування громадян, зрозуміло. Як не смішне подібне припущення, але доводиться уявити, що десь в президентських надрах хтось раптом збагнув, - як далеко заводять бажання, що занадто легко виконуються.
