США мають створити противагу Росії в особі України
П'ятниця, 29 грудня 2000, 18:14
Нова адміністрація Буша має переглянути політику США щодо України. З таким закликом на шпальтах впливової консервативної американської газети "Вашингтон Таймс", погляди якої традиційно співпадають з позицією республіканців, виступив Френк Геффні-молодший, президент Центру політики безпеки.
"Саме Україна є визначальною державою для всього пострадянського простору. Тому політику Сполучених Штатів щодо України треба негайно змінити", - пише у "Вашингтон Таймс" Геффні-молодший, відомий політолог, президент неурядового дослідницького Центру політики безпеки й постійний оглядач газети.
"Новообраному президенту США Джорджу Бушу доведеться швидко відповісти на низку життєво важливих зовнішньополітичних питань. Деякі з них очевидні, як-то розпалення війни на Близькому Сході, нова загроза з боку Китаю чи негайна потреба захистити американський народ від балістичного ракетного нападу. Але є й інші, менш помітні, але від того, мабуть, не менш нагальні для довгострокових інтересів США. Серед цих питань є й одна з найважливіших держав у Євразії – Україна", - пише "Вашингтон Таймс".
Далі пропонується переклад статті, який підготовлено на базі матеріалу української служби радіо "Свобода".
Від самого закінчення холодної війни Вашингтон чинив щодо волелюбної України переважно самі хиби. Низка американських адміністрацій вбачала в незалежності й суверенітеті України лише небажаний подразник для добрих взаємин із Кремлем. Президент Джордж Буш-старший виголосив цей сумнозвісний погляд у своїй промові 1 серпня 1991 року, яку охрестили "курча по-київському" – він закликав Україну залишитися в складі СРСР.
На жаль й після занепаду Радянського Союзу команда Клинтона – Гора все наполягала на москвоцентристському підході до колишнього СРСР. Єдиний раз протягом усіх минулих восьми років, коли США всерйоз поставилися до України, мав сумнівну мету домогтися позбавити її ядерної зброї. З усіх інших боків США виявляли до України та її народу, говорячи поблажливо, "милостиву зневагу".
Ефектом цього було те, що в українців побільшало проблем і зросла залежність Києва від поєднання звабливих залицянь і загрозливого тиску, що походять із Москви.
Вочевидь надійшов час іншого підходу: дедалі чіткіше видно необхідність посилити Україну як противагу Росії, яка за президента Володимира Путіна виявляє чимбільш проблематичну поведінку – передає Китаю найсучаснішу зброю на мільярди доларів, які не можна перелічити, усе більше прагне панувати над сусідами, має розгнуздано вороже ставлення до вільної преси й переслідує за роздмуханими звинуваченнями невинного американського громадянина Едмонда Поупа.
Говорячи конкретно, наступний президент США має негайно взятися створювати з Україною стратегічне партнерство, що мало б на меті започаткувати тверду відданість Сполучених Штатів незалежності, суверенітетові й економічному зростанню України.
Якщо слова США буде підтримано й справою – а саме політичною підтримкою, військовою співпрацею, розширеними торгівельними можливостями й заохоченням американських інвестицій в Україні, а українських у Європі, — цей сигнал дав би знати, що Росія вже не може почуватися вільно, коли береться за залякування, насилля чи інші хижацтва щодо своєї колишньої колонії.
Але щоб нове американсько-українське стратегічне партнерство запрацювало, Київ мусить нарешті захотіти запровадити справді демократичні політичні й вільноринкові реформи; Україна має встановити верховенство закону й неухильно дотримуватися його. Це є неодмінною складовою не тільки особистих свобод, а й дійсного економічного зростання.
Сполучені Штати ж серед іншого мали б чітко визначити: український уряд мусить здійснити правдиву приватизацію, запровадити право власності й інші економічні реформи, потрібні, щоб обмежити бурхливу корупцію, полегшити й заохочувати підприємництво й забезпечити народну підтримку цим змінам.
Якщо наступний американський президент поставить досягнення такого стратегічного партнерства з Україною на перше місце, він створить і бастіон проти новітнього російського реваншизму – намагань чи Путіна, чи його наступника повернути колишні території. А ще президент США міг би цим допомогти здійснити такі зміни в Україні, які дадуть їй змогу стати одним із рушіїв подальшого розквіту прав особистості й економічних можливостей у Східній Європі й Середній Азії.
З іншого ж боку в разі, якщо наступний американський президент не зможе здійснити такого проникливого керівництва, на неминуче запитання "Хто програв Україну?" йому доведеться відповісти: "Це був я". Тож, ураховуючи нинішню можливість, це стало б ганебним визнанням вини і для Буша-старшого, і для Буша-молодшого.
"Саме Україна є визначальною державою для всього пострадянського простору. Тому політику Сполучених Штатів щодо України треба негайно змінити", - пише у "Вашингтон Таймс" Геффні-молодший, відомий політолог, президент неурядового дослідницького Центру політики безпеки й постійний оглядач газети.
"Новообраному президенту США Джорджу Бушу доведеться швидко відповісти на низку життєво важливих зовнішньополітичних питань. Деякі з них очевидні, як-то розпалення війни на Близькому Сході, нова загроза з боку Китаю чи негайна потреба захистити американський народ від балістичного ракетного нападу. Але є й інші, менш помітні, але від того, мабуть, не менш нагальні для довгострокових інтересів США. Серед цих питань є й одна з найважливіших держав у Євразії – Україна", - пише "Вашингтон Таймс".
Далі пропонується переклад статті, який підготовлено на базі матеріалу української служби радіо "Свобода".
Від самого закінчення холодної війни Вашингтон чинив щодо волелюбної України переважно самі хиби. Низка американських адміністрацій вбачала в незалежності й суверенітеті України лише небажаний подразник для добрих взаємин із Кремлем. Президент Джордж Буш-старший виголосив цей сумнозвісний погляд у своїй промові 1 серпня 1991 року, яку охрестили "курча по-київському" – він закликав Україну залишитися в складі СРСР.
На жаль й після занепаду Радянського Союзу команда Клинтона – Гора все наполягала на москвоцентристському підході до колишнього СРСР. Єдиний раз протягом усіх минулих восьми років, коли США всерйоз поставилися до України, мав сумнівну мету домогтися позбавити її ядерної зброї. З усіх інших боків США виявляли до України та її народу, говорячи поблажливо, "милостиву зневагу".
Ефектом цього було те, що в українців побільшало проблем і зросла залежність Києва від поєднання звабливих залицянь і загрозливого тиску, що походять із Москви.
Вочевидь надійшов час іншого підходу: дедалі чіткіше видно необхідність посилити Україну як противагу Росії, яка за президента Володимира Путіна виявляє чимбільш проблематичну поведінку – передає Китаю найсучаснішу зброю на мільярди доларів, які не можна перелічити, усе більше прагне панувати над сусідами, має розгнуздано вороже ставлення до вільної преси й переслідує за роздмуханими звинуваченнями невинного американського громадянина Едмонда Поупа.
Говорячи конкретно, наступний президент США має негайно взятися створювати з Україною стратегічне партнерство, що мало б на меті започаткувати тверду відданість Сполучених Штатів незалежності, суверенітетові й економічному зростанню України.
Якщо слова США буде підтримано й справою – а саме політичною підтримкою, військовою співпрацею, розширеними торгівельними можливостями й заохоченням американських інвестицій в Україні, а українських у Європі, — цей сигнал дав би знати, що Росія вже не може почуватися вільно, коли береться за залякування, насилля чи інші хижацтва щодо своєї колишньої колонії.
Але щоб нове американсько-українське стратегічне партнерство запрацювало, Київ мусить нарешті захотіти запровадити справді демократичні політичні й вільноринкові реформи; Україна має встановити верховенство закону й неухильно дотримуватися його. Це є неодмінною складовою не тільки особистих свобод, а й дійсного економічного зростання.
Сполучені Штати ж серед іншого мали б чітко визначити: український уряд мусить здійснити правдиву приватизацію, запровадити право власності й інші економічні реформи, потрібні, щоб обмежити бурхливу корупцію, полегшити й заохочувати підприємництво й забезпечити народну підтримку цим змінам.
Якщо наступний американський президент поставить досягнення такого стратегічного партнерства з Україною на перше місце, він створить і бастіон проти новітнього російського реваншизму – намагань чи Путіна, чи його наступника повернути колишні території. А ще президент США міг би цим допомогти здійснити такі зміни в Україні, які дадуть їй змогу стати одним із рушіїв подальшого розквіту прав особистості й економічних можливостей у Східній Європі й Середній Азії.
З іншого ж боку в разі, якщо наступний американський президент не зможе здійснити такого проникливого керівництва, на неминуче запитання "Хто програв Україну?" йому доведеться відповісти: "Це був я". Тож, ураховуючи нинішню можливість, це стало б ганебним визнанням вини і для Буша-старшого, і для Буша-молодшого.
