Жорсткі висновки "Репортерів без кордонів"
Понеділок, 22 січня 2001, 11:57
Вступ
З 5 до 12 січня 2001 року в Києві місія "Репортерів без кордонів" (RSF) здійснювала розслідування обставин викрадення та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Було зібрано свідчення кількох десятків осіб (сім'я, друзі, експерти, лікарі, судді та юристи, державні службовці, журналісти). Делегація RSF також зустрілася з українським Президентом Леонідом Кучмою, з секретарем Ради Національної Безпеки та Оборони України Євгеном Марчуком, з міністром внутрішніх справ України Юрієм Кравченком, з головою Служби Безпеки України Леонідом Деркачем, з прес-секретарем Президента Олександром Мартиненком, з головою Державної Податкової Адміністрації Миколою Азаровим, з головою тимчасової спеціальної слідчої комісії Верховної Ради з розслідування зникнення Георгія Гонгадзе Олександром Лавриновичем, а також з депутатами, що належать до різних політичних партій та входять до цієї комісії. Через відмову Генерального прокурора України делегація RSF не мала змоги зустрітися зі слідчим у справі зникнення журналіста.
Журналіст Георгій Гонгадзе зник у Києві 16 вересня 2000 року. Ця подія набула значення державної справи після того, як 28 листопада було оприлюднено записи, нібито зроблені у робочому кабінеті Президента України, які нібито свідчили про причетність високих посадових осіб до зникнення журналіста. На тлі боротьби за владу між виконавчими структурами та парламентом, справа Гонгадзе перетворилась на запекле політичне протистояння стосовно автентичності звукових записів та умов їхнього здійснення.
Місія RSF зосередилася лише на доконаних фактах: умови зникнення журналіста, спроби залякати його за кілька тижнів до зникнення, конкретні дії, зроблені в межах офіційного розслідування, до і після виявлення тіла в лісі біля Таращі (Київська область) 2-го листопада. Місія спробувала перевірити та порівняти отримані свідчення та пояснення з кількох джерел інформації .
Місія мусить констатувати, що розслідування справи містить надзвичайну кількість дуже серйозних помилок. Схоже, що найважливішою метою слідчих дій було бажання захистити певних посадових осіб від тяжких звинувачень, а не знайти правду. Попередні висновки розслідування, оприлюднені в українському парламенті Генеральним Прокурором України Михайлом Потебеньком 11-го січня, якраз під час перебування місії "Репортерів без кордонів" у Києві, вкотре підтвердили політичний підхід до цієї справи, несумісний з мінімальними вимогами щодо неупередженості, обов'язкової під час таких розслідувань. Генеральний Прокурор заявив, що, на думку українських експертів, звукові записи, які є звинуваченнями на адресу керівників держави, є монтажем, - а це унеможливлює будь-які підозри. Потебенько додав, що, оскільки міністри спростували імовірну відповідальність їхніх служб за стеженням за журналістом, звинувачення в тому, що за Гонгадзе стежили, не підтверджуються. Прокурор також заявив, що тіло без голови, знайдене 2 листопада в Таращі, за 60 км від Києва, на "99,6"% може належати, згідно з результатами численних експертиз і включно з аналізом ДНК, Георгію Гонгадзе. Потім він пояснив, що є нові свідчення про те, що нібито Георгія Гонгадзе бачили у Львові вже після його зникнення, залишають сподівання знайти його живим.
"Репортери без кордонів" вважають, що Георгій Гонгадзе був справді вбитий, - саме за те, що був журналістом. Схоже, що все було максимально зроблене для того, щоб цю правду не можна було встановити. Після чотирьох місяців обструкцій, кримінальне розслідування має бути від початку перероблене та доведене до кінця. Спроби залякати журналіста за декілька тижнів до його зникнення вимагають окремого поглибленого розслідування. Нова експертиза тіла мусить дати важливу інформацію про обставини його смерті. Накопичення помилок, затягування та невідповідності, яких припустилися особи, які безпосередньо вели слідство, є підставою для встановлення відповідальності кожного за кожне порушення. Віднині має бути вжито всіх засобів і здійснено всі необхідні експертизи для того, щоб відповідальні за вбивство Георгія Гонгадзе були знайдені та покарані.
Мішень: журналіст Гонгадзе
Хто б не був замовником викрадення Георгія Гонгадзе та які б не були їхні мотиви, можна впевнено стверджувати, що вони цілили в Георгія Гонгадзе тому, що він - журналіст. Жодна інформація не дозволяє припустити інші підстави (зведення рахунків, особисті справи…) Гонгадзе не мав серйозних боргів, не займався жодною іншою діяльністю крім журналістики. Той факт, що його тіло було знайдене за 60 км від Києва виключає, між іншим, вбивство з метою пограбування.
Георгій Гонгадзе (31 рік, одружений, батько двох трирічних близняток) - керівник інтернет-видання "Українська правда" (www.pravda.com.ua). Він був молодим політичним журналістом, дуже критичним до влади, всупереч твердженням кількох міністрів, з якими зустрічалася делегація "Репортерів без кордонів", нібито в Україні є інші, більш відомі опозиційні журналісти. Юлія Мостова, заступник головного редактора газети "Дзеркало тижня" знала Георгія понад десять років: "Він писав матеріали у викривальному стилі. Цілком очевидно, що він перебував у жорсткій опозиції до влади. Він не завжди звіряв свою інформацію з офіційними джерелами, щоб її перевірити. Проте, він був яскравою особистістю".
Під час президентської передвиборчої кампанії у жовтні 1999 року журналіст Георгій Гонгадзе проводив активну діяльність. Зокрема, під час дебатів у студії телеканалу "1+1" він поставив Президенту доволі гостре запитання про міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Потім журналіст відвідав Сполучені Штати Америки в період між 3 грудня 1999 та 5 січня 2000 року, приїхавши туди напередодні офіційного візиту до США Президента Кучми. Там він зустрівся з представниками Держдепартаменту, Конгресу, впливовими особами з української діаспори. Він розповсюдив тоді текст, підписаний шістдесятьома українськими журналістами, в якому викриваються утиски свободи слова в Україні, а також провів прес-конференцію. Близька колега зниклого журналіста розповіла, що один з членів української делегації, яка прибула тоді до Сполучених Штатів у зв'язку з офіційним візитом, який добре знав Георгія, сказав йому: "Ти не усвідомлюєш, що ти ризикуєш з такими справами своїм життям".
Під час референдуму на зміцнення президентської влади, організованого в квітні 2000 року, Гонгадзе активно взявся до викриття недоліків цього плебісциту. На хвилях радіо "Континент", де він тоді працював, "він був одним з дуже небагатьох журналістів, хто надавав слово опозиційним до референдуму політикам", - згадує депутат Сергій Головатий. 3 травня 2000 року Георгій Гонгадзе брав участь у журналістській демонстрації в Києві, що відбулася на знак протесту проти утисків свободи слова. У квітні 2000 року він створює сайт "Українська правда" www.pravda.com.ua. На сторінках сайту Гонгадзе оприлюднює, - аж до самого свого зникнення, - статті інших журналістів, які звинувачують впливових політичних та економічних діячів країни в корупційних зв'язках.
За Георгієм Гонгадзе слідкують напередодні його зникнення
Упродовж кількох місяців напередодні зникнення Георгій Гонгадзе кілька разів повідомляв про погрози на свою адресу. Він, до речі, напряму звернувся до правоохоронних органів. Генеральна Прокуратура України тоді не поставилася серйозно до його звернення, а нині відмовляється вести поглиблене розслідування стосовно цих погроз.
У липні 2000 року Георгій Гонгадзе написав відкритого листа Генеральному прокурору України Михайлу Потебеньку, де зазначив, що невідомі особи скрізь їздять за ним у автомобілі марки "Жигулі" з державними номерами 07309 КВ. Хоча стеження відбувалося в Києві, де журналіст жив та працював, Генеральний прокурор відіслав це звернення до Львова, за місцем прописки Георгія Гонгадзе, де живе його мати. Львівська обласна прокуратура відповіла, що назви вулиць та місць (київських), де журналіст побачив автомобіль, що за ним стежив, "невідомі у Львові". Відіславши запит журналіста в провінцію, Генеральна прокуратура показала, наскільки неважливими вона вважала погрози, жертвою яких відчував себе Георгій Гонгадзе.
Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко підтвердив, що державні номери, на які посилався журналіст, насправді належали службі зовнішнього спостереження міліції. Але він заявив, що "ці номери було викрадено з однієї з наших машин у лютому 2000 року". Схоже, що слідчі, які працювали у справі Гонгадзе, не дуже ретельно перевіряли цей факт, як і не надто намагалися дізнатись, хто ж знаходився в цьому автомобілі. Керівники правоохоронних органів та політичні діячі, до яких "Репортери без кордонів" зверталися за поясненнями, категорично відмовляли у праві на існування гіпотезі, згідно з якою певні службовці могли бути причетні до стеження за журналістом. Коли відповідне запитання місія "Репортерів без кордонів" задала Генеральному прокуророві під час прес-конференції, він відмахнувся від нього: "У той час, на який посилається Гонгадзе, ці номери вже не існували офіційно". Кілька днів після цього у статті, надрукованій 15 січня у газеті "Грані" її головний редактор, Юрій Луценко, оприлюднює імена чотирьох міліціонерів зі служби кримінального розшуку МВС, які, на думку одного з авторів його газети, мали завдання слідкувати за Георгієм Гонгадзе.
Влітку 2000-го року щодо Георгія Гонгадзе проводилось незрозуміле розслідування і з боку "офіційних структур". Олена Притула, близька колега Георгія Гонгадзе, засвідчила: "В липні мати Георгія та його друзі у Львові були допитані слідчими, які заявляли, що проводять розслідування вбивства чеченця в Одесі. До директора радіо "Континент", де раніше працював Георгій, теж завітав у цій справі полковник міліції".
Ці люди ставили численні запитання щодо особи журналіста, який не мав жодних зв'язків із чеченцями. Мати журналіста була також допитана прокурором Львівської області, який приходив до неї додому. В той час, як близькі журналіста були допитані начебто у межах цієї справи, самого Георгія Гонгадзе ніхто не викликав і не допитував, що ставить під сумнів справжність мотивів допитів його близьких. Офіційне слідство у справі про смерть журналіста, здається, жодним чином не поцікавилось цією справою. Генеральний прокурор, якого журналіст інформував у липні про ці факти, тепер стверджує, що нічого не знає.
Існують інші деталі, які засвідчують, що протягом кількох місяців перед зникненням журналіст був об'єктом виняткової уваги. Його дружина Мирослава Гонгадзе пояснила: "Одного дня невідомий, сидячи на лавочці біля будинку, уважно стежив за нашими вікнами. Наступного дня, 12 липня, близько 16 години, мені зателефонував Георгій і повідомив, що біля приміщення його газети стоять три міліцейські машини. Георгій зателефонував своєму другові-депутату, який приїхав за ним і вони разом вийшли." Знайомі журналіста у цей час теж були під наглядом. 15 вересня журналісту Олегу Єльцову , стаття якого була надрукована в інтернет-виданні Георгія, теж погрожували.
Він свідчить: "О 20 годині невідомий зателефонував мені і сказав : "Припини писати на цей сайт і працювати на спецслужби. Ти дошкуляєш відомим людям." Я повідомив у міліцію. Наступного ранку мені знову зателефонували: "Ти вчора дзвонив до міліції?" Я помітив міліцейські машини біля мого будинку". У день зникнення Георгія Гонгадзе Олег Єльцов знову мав непорозуміння з міліцією: "О 16 годині я сідав на потяг до Росії, щоб відвідати мого батька. Коли потяг зупинився на вокзалі Канева, троє працівників міліції у цивільному зайшли до вагону, в якому я мав їхати, і оголосили: "Ми шукаємо Єльцова". Вони обшукали мої речі і відпустили. Мене знову обшукали на кордоні з Росією працівники міліції, які визнали, що їх попередили про моє прибуття". Сьогодні офіційне слідство цими фактами не цікавиться. Георгій Гонгадзе зник 16 вересня, ввечері. Останньою людиною, яка його бачила, була Олена Притула, з помешкання якої у центрі Києва він пішов о 22.20. Останньою особою, з якою він розмовляв, був його давнішній друг Костянтин Аланія, якому він зателефонував у той же час. Георгій Гонгадзе тоді збирався повертатися додому, що знаходиться за 20 хвилин пішої ходи. Георгія чекали дружина та дві дочки. Він так і не прийшов. У липні 2000 року він сказав своїй матері: "Щось відбувається навколо мене, а що, не розумію".
Слідство за фактом зникнення лишається безрезультатним.
Слідство за фактом зникнення журналіста стало заручником запізнень і помилок. Родина журналіста, як і деякі свідки, навмисно відсторонюються. До близьких журналіста ставляться, як до перешкоди, а не як до помічників слідства. Ці недоліки є особливо прикрими на фоні політизації справи про зникнення журналіста.
Від дня зникнення Гонгадзе міліція веде пошуки навколо місця, де в останнє його бачили, допитуючи комерсантів і сусідів. Дружина журналіста Мирослава Гонгадзе розповіла: "Слідчий Григорій Гарбуз з перших днів вів серйозне розслідування. Я йому довіряла". Але цього слідчого замінили на початку листопада, і після того слідство почав вести інший слідчий - Василенко.
Секретар Національної Ради безпеки та оборони України Євген Марчук вважає, що у перші тижні після зникнення Георгія Гонгадзе "усі служби, мабуть, не оцінили важливість цієї справи". Хоча за кілька днів після зникнення журналіста президент Кучма пообіцяв, що буде задіяно усі можливі засоби, щоб знайти Гонгадзе. Після того, як голосами семи фракцій парламенту було прийнято відповідну постанову, Президент погодився з тим, щоби розслідування проводили три служби: Генпрокуратура, МВС та СБУ. Близькі зниклого сподівалися, що співпраця трьох служб дозволить просунути слідство.
18 вересня 2000 року до посольства Грузії в Києві зателефонував невідомий та повідомив, що у зникненні журналіста винні відомий київський кримінальний авторитет з прізвиськом Кисіль, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та близький до Президента депутат Олександр Волков. Зазначений Кисіль у цій справі не розшукувався, він ніби-то залишив країну. Посол Грузії, який оприлюднив інформацію про телефонний дзвінок, був остаточно відкликаний до Тбілісі через кілька тижнів. Українські посадовці заперечують будь-який зв'язок між телефонним дзвінком 18 вересня та від'їздом посла.
Через кілька днів після зникнення журналіста його друга Євгена Лауера затримала міліція на десять діб за "порушення громадського порядку". Його щоденно допитували у справі про зникнення Георгія Гонгадзе. Врешті-решт Лауера, сорокарічну людину, ветерана військ спеціального призначення КДБ, було звільнено без жодного обвинувачення.
Заступник міністра внутрішніх справ повідомив делегації "Репортерів без кордонів", що у межах справи про зникнення Георгія Гонгадзе було допитано 2 500 осіб. Жодного принципового епізоду не встановлено. Розглядається майже десяток версій. Жодна з них не є головною.
Здається, все було зроблено, щоб знайдене тіло не можна було опізнати
2 листопада 2000 року селянин з міста Тараща на Київщині випадково знайшов у лісі ледве присипане землею тіло. Навколо цього тіло відбулася значна кількість процесуальних порушень. Тіло було без голови, пальці рук і ніг дуже пошкоджені. Ці пошкодження нагадували сліди від ударів сокирою. Враховуючи те, що на поверхні землі розклад тіла прискорюється, знайдений труп був у стані значного розкладу. Тіло оглядав місцевий експерт Ігор Воротинцев, який і зробив першу експертизу. Дата смерті могла співпадати з датою зникнення Георгія Гонгадзе. Як зазначив один із членів парламентської комісії, 8 листопада Ігор Воротинцев склав перший протокол експертизи тіла, у якому було викладено цю інформацію, і передав його таращанській міліції. Тим часом тіло протягом двох тижнів залишалось у таращанському морзі без холодильника, що ускладнювало його
подальшу ідентифікацію та експертизу.
У той час, як уся країна розшукувала Георгія Гонгадзе, його родині навіть не повідомили про існування цього неопізнаного тіла. 10 листопада з інформації у газеті "Сегодня" близькі Георгія Гонгадзе довідалися про цю знахідку. 15 листопада вони виїхали на місце знайдення, щоб опізнати тіло. Вони ідентифікували прикраси журналіста, і з допомогою експерта Воротинцева встановили наявність осколків гранати у правій руці, що співпадало з пораненням журналіста, отриманими в 1992 році у Грузії. Вони також підтвердили, що залишки їжі в шлунку співпадають із тим, що в останнє їв зниклий. Друзі журналіста взяли клаптик шкіри з тіла з метою подальшої ідентифікації шляхом проведення незалежної експертизи. З цього часу прокуратура почала демонструвати свій суворий контроль за перебігом слідства і посилила перешкоди будь-яким спробам прискорити його. Під час перебування друзів Георгія Гонгадзе у Таращі, 15 листопада, тіло таємно зникло і було перевезене до Києва, без відома керівництва таращанського моргу. Лише трьома днями пізніше прокуратура Київської області визнала, що це вона перевезла тіло до київського моргу. Народний депутат Сергій Головатий зазначив, що "таке безконтрольне, із порушенням процедурних норм, перевезення тіла давало підстави для будь-яких маніпуляцій і навіть підміни, з метою впливу на результати експертизи".
Наступного дня, 16 листопада, заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига заявив, що таращанське тіло пролежало у землі майже два роки. На запитання місії "Репортерів без кордонів", чому ця заява заперечувала попередні результати таращанської експертизи, він відповів просто: " Я не експерт. Я пішов на ризик, зацитувавши київського експерта". Більше того, результати попереднього огляду тіла, зроблені експертом Воротинцевим, були анульовані. "Ми довели, що порушення закону заплямували першу експертизу", - виправдовувався заступник міністра.
З цього часу таращанському експертові було заборонено щось говорити про тіло, знайдене 2 листопада, і про свої попередні висновки. У його помешканні було проведено обшук. У нього вилучили усі документи у цій справі і комп'ютер. Делегація "Репортерів без кордонів" не змогла з ним зустрітися. Експерта звинувачують у надмірній співпраці з близькими жертви, які 15 листопада намагались допомогти йому опізнати тіло. Нині щодо нього проводиться розслідування у порушенні законодавства. Родичі Ігора Воротинцева кажуть, що він перебуває під тиском.
Разом із тим, дружину і мати зниклого журналіста намагаються якомога довше не допускати до розслідування щодо тіла, знайденого у Таращі. Дружині Георгія Гонгадзе не повідомляють про знайдене тіло. Вона розповідає: " 6 чи то 7 листопада слідчий у цій справі зателефонував мені, щоб запитати, чи мій чоловік мав на собі прикраси. Я запідозрила, що вони віднайшли щось, але він не захотів мені нічого говорити. 15 листопада друзі Георгія зателефонували і повідомили мені, що у Таращі знайдено тіло. Мені довелося кілька тижнів домагатися, щоб мене почули і дозволили опізнати тіло".
Лише 10 грудня, через місяць після знайдення тіла, Мирославі дозволили його оглянути і спробувати опізнати. Вона засвідчила: "Вони все зробили, щоб змусити мене відмовитись оглядати тіло. Примусили писати і переписувати папери у багатьох екземплярах на підтвердження мого бажання побачити тіло. Потім мені показували лише частини тіла. І все ж я упізнала поставу мого чоловіка. Я також упізнала стопу, форму п'яти." Шокована, вона все ж не може формально стверджувати, що це Георгій. Того ж дня вона опізнала медальйон і ланцюжок свого чоловіка поміж інших прикрас, які їй показали. Генеральний прокурор зазначає, що земля на прикрасах відрізняється від тієї, де було знайдене тіло, натякаючи на те, що ці прикраси були підкладені пізніше, щоб змусити повірити у те, що знайдене тіло належить Георгію Гонгадзе. На думку одного з членів слідчої комісії, тепер неможливо перевірити це твердження, бо прикраси почистили.
Слідчі продемонстрували свою несумлінність і у проведенні аналізу ДНК - єдиного засобу, що може підтвердити належність тіла Георгію Гонгадзе. 8 грудня Генеральний прокурор повідомив, що мати Георгія заявила, що не може здати кров на аналіз для порівняння з аналізами тіла з Таращі, бо вона хворіє. Але пані Гонгадзе спростувала цю інформацію, і Генеральний прокурор був змушений вибачитися. Потім прокурор це пояснив як "непорозуміння". Пробу крові матері Георгія Гонгадзе було зроблено лише 11 грудня, через півтора місяці після знайдення тіла.
Того ж дня міліція упродовж чотирьох годин допитувала мати зниклого. Вона стверджує, що міліція намагалась змусити її підписати протокол, у якому зазначалось, ніби її син мав значні борги. Вона відмовилась поставити свій підпис під таким документом. У розмові із делегацією "Репортерів без кордонів" вона заперечила, що нібито говорила про борги свого сина.
Парламентська тимчасова спеціальна слідча комісія по справі зникнення Гонгадзе, якого багато хто з депутатів знав особисто, була створена наприкінці вересня. Під приводом вето, що наклав президент Кучма у 1998 році на закон про парламентські слідчі комісії, Генеральний прокурор не йде на співпрацю з останньою. 29 вересня він вказує комісії на неконституційність її вимог заслуховувати експертів та представників судової влади у справі Георгія Гонгадзе. Одного з найактивніших членів цієї комісії Валерія Івасюка упродовж чотирьох годин допитують в СБУ 10 січня 2001 року. Йому дали зрозуміти, що через надмірну активність у пошуках журналіста може бути поновлено іншу справу і розпочато слідство стосовно його діяльності у минулому.
Народний депутат Сергій Головатий, ще один член цієї парламентської слідчої комісії, засвідчує: "Ми забезпечили проведення незалежної альтернативної експертизи у Німеччині на основі генетичного порівняння трьох об'єктів: зразків тіла, знайденого в Таращі, що взяли близькі Георгія 15 листопада, медичної картки з пробою крові Гонгадзе, та проби крові матері журналіста. Саме тому, що було заявлено про проведення незалежної експертизи, результати якої стануть відомі незабаром, був оголошений результат офіційної експертизи, яку проводили в рамках слідства у цій справі."
Проби з таращанського тіла в межах офіційного слідства були зроблені тільки 28 листопада. Щоб зробити аналізи, треба було двадцять один день, проте результати були оголошені лише 10 січня. Офіційні висновки експертизи було зроблено за 16 різноманітними аналізами, що проводилися як в Україні, так і за кордоном (у Росії). За результатами цієї експертизи ймовірність того, що таращанське тіло є тілом Гонгадзе, становить 99,6%.
У день оголошення результатів Генеральний прокурор повідомив Верховну Раду про існування двох нових свідчень, які "залишилось перевірити". Йшлося про осіб, які стверджували, що бачили та впізнали Георгія Гонгадзе у Львові після його зникнення. Мати Георгія, яка вимагала зустрічі з цими свідками, отримала відмову в зв'язку з таємницею слідства, в той же час один зі свідків виступає на місцевому телеканалі. Мати Гонгадзе вважає ці нові покази свідків "посміховиськом", метою якого є залишити сумніви щодо того, кому належить таращанський труп, попри очевидні речі.
"Орли бойові", що здатні на все
Справа Гонгадзе набула найбільшого розголосу 28 листопада 2000 року, коли один із лідерів опозиції повідомив про існування плівок із записами розмов президента Леоніда Кучми з високопосадовими особами. Записи були нібито зроблені офіцером служби президентської охорони у робочому кабінеті Президента. В цих записах, зокрема, нібито згадується про різні способи позбавитися Георгія Гонгадзе. В одному епізоді один із співрозмовників, чий голос нібито подібний на голос міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, стверджує, що в нього є люди, здатні виконати й таке завдання. Він їх описує як справжніх "орлів бойових", готових зробити "все, що завгодно".
У своїй заяві під час виступу у Верховній Раді 10 січня Генеральний прокурор Михайло Потебенько повідомив про результати офіційної експертизи цих записів. Зі слів Потебенько, неможливо було здійснити всі ці записи розмов у той спосіб, як це описав майор Мельниченко. Крім того, генеральний прокурор стверджує, що вся плівка була скомпонована з різних фрагментів, а якість звуку (копія з оригінальної плівки) не дозволяє ідентифікувати осіб, яким належать голоси на плівці. Після висновків все одно залишається низка запитань, зокрема, стосовно існування цих "бойових орлів". З чисельних свідчень, які вдалося зібрати "Репортерам без кордонів", випливає, що справді існують в Україні такі підрозділи або відділи, де працюють колишні спецслужбовці з офіційних структур або колишні міліціонери, яких перекупили керівники банд. Імовірно також, що їм замовляють розправи над політиками та журналістами.
Відповідаючи на запитання про ці підрозділи, лідер соціалістів Олександр Мороз, через якого справа Гонгадзе набула "касетного" продовження, сказав: "Це люди, які отримують дуже добру платню, зовсім не обов'язково офіційну. Їх використовують для виконання брудних операцій. Вони на все здатні, без докорів сумління". Депутат з опозиції Сергій Головатий розповів, як колись у кулуарах Верховної Ради його перестрів міністр внутрішніх справ і сказав: "Слухай, Сергію, ми тебя по-ментовські от…" Співрозмовники, які згадують про існування таких підрозділів (або формувань), не можуть стверджувати, що вони перебувають під контролем міністерства внутрішніх справ.
Журналіст, який спеціалізується на кримінальній тематиці, вважає більш ймовірним існування підрозділів, у яких зібрано міліціонерів або колишніх міліціонерів, "близьких до криміналітету"
Утиски ЗМІ, які розслідували справу Гонгадзе
Після зникнення журналіста, багато ЗМІ заявляли про те, що на них чиниться тиск з метою вплинути на висвітлення справи Гонгадзе. Члени делегації "Репортерів без кордонів" зустрілися з десятком головних редакторів, які звинувачують "керівників місцевих управлінь СБУ та міліції в утисках та переслідуваннях редакцій, видавництв та розповсюджувачів".
Так, після виходу числа газети "Грані" за 26 листопада 2000 року, в якому матеріал на першій шпальті був присвячений скандалу з аудіозаписами, видавництво при Міністерстві науки розірвало з газетою контракт. Було зроблено спроби залякати головного редактора "Граней" Юрія Луценка. У грудні він отримав факсом документ, схожий на звіт спецслужб, де розписано його звички та щоденний порядок пересування містом. Після того, як він 12 січня 2001 року оголосив, що володіє інформацією про тих, хто вів спостереження за Георгієм Гонгадзе, за ним самим почали стежити у Києві. Він різко засуджує ці факти й оприлюднює інформацію в газеті "Грані" за 15 січня.
27 листопада службовці, які представилися співробітниками СБУ, у місті Чернігові зробили спробу запобігти друку наступного числа тижневика "Рубіж", на першій шпальті якого мав бути розміщений матеріал зі справи Гонгадзе, але видавець не поступився. 28 листопада під час розвезення газети по місцях розповсюдження, одну із автомашин зупинили троє міліціонерів та конфіскували весь наклад.
29 листопада надійшов сигнал, ніби приміщення, де знаходиться редакція газети Соціалістичної партії "Трудова Полтавщина", заміноване. Під приводом цього повідомлення працівники міліції здійснили огляд редакції. Тижневик мав публікувати заяву Олександра Мороза зі справи Гонгадзе. Головний редактор пані Бульба розповідає: "Ми розподілили всі видрукувані екземпляри газети між співробітниками та журналістами і рознесли по домівках до наступного дня, коли ми мали їх розповсюдити."
Того ж самого дня видавництво "Преса України" відмовилося друкувати випуск газети Соцпартії "Товариш", яка розмістила матеріал про можливу причетність влади до зникнення Георгія Гонгадзе. Друкарня "Книжная типография" після втручання співробітника місцевого управління СБУ відмовилась друкувати номер за 6 грудня газети "Лица" в Дніпропетровську, де було розміщено розшифровки розмов. Газету надрукували в іншій області.
Випуск газети "Слово ветерана" за 7 грудня 2000 теж зазнав цензури. "Я здала до друку № 41 газети, де була стаття з розшифровкою аудізапису розмов. Замість статті "Скандал уходящего года" читачі побачили дві пусті шпальти," - розповіла головний редактор пані Арефьєва. "О 17.10 того ж дня мені зателефонувала додому директор Павлоградської друкарні та сказала: "Нам треба зустрітися. У друкарні директор повідомила, що офіцер СБУ заборонив друкувати цю статтю. Я не зняла матеріал і не замінила його іншим. Ось так і вийшло - з двома білими шпальтами замість статті, яку піддали цензурі".
12 січня президент радіо "Вільна Європа/Радіо Свобода" Томас Дайн засудив намагання осіб, що представлялися співробітниками СБУ, втрутитися в роботу української служби радіо "Свобода" і таким чином впливати на висвітлення подій в Україні навколо справи Гонгадзе.
Висновки та рекомендації
"Репортери без кордонів" (РБК) засуджують серйозні недоліки у роботі українських правоохоронних органів при розслідуванні справи Георгія Гонгадзе. Зокрема, організація вважає, що Генеральний прокурор України проводив слідство, піклуючись перш за все про те, щоб зняти відповідальність та підозри з високопосадових осіб. "Репортери без кордонів" засуджують зневажливе, якщо не сказати знущальне ставлення представників правоохоронної влади до родини та близьких Георгія. RSF висловлюють занепокоєння з приводу численних погроз та переслідувань видань, які проводили розслідування або інформували про справу Гонгадзе.
"Репортери без кордонів" рекомендують представникам української влади:
- поновити слідство та призначити нового Генерального прокурора;
- здійснити повторну експертизу тіла без голови Георгія Гонгадзе, зробити все можливе, аби віднайти голову та визначити дату та причину загибелі журналіста;
- зробити все необхідне для того, щоб визначити тих осіб, котрі вчинили цей злочин;
- провести детальне розслідування щодо можливої причетності офіційних структур до зникнення журналіста, а також погроз, які отримував журналіст у липні 2000 року;
- якомога швидше впровадити в дію закон про тимчасові слідчі парламентські комісії; - вжити всіх можливих заходів, які дозволять припинити насильство над журналістами в Україні з тим, щоб вони мали змогу вільно працювати у повній безпеці.
За відсутності у найближчі місяці справжньої політичної волі з боку влади прояснити зникнення журналіста Гонгадзе, "Репортери без кордонів" рекомендуватимуть Раді Європи призупинити членство України у цій організації.
З 5 до 12 січня 2001 року в Києві місія "Репортерів без кордонів" (RSF) здійснювала розслідування обставин викрадення та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Було зібрано свідчення кількох десятків осіб (сім'я, друзі, експерти, лікарі, судді та юристи, державні службовці, журналісти). Делегація RSF також зустрілася з українським Президентом Леонідом Кучмою, з секретарем Ради Національної Безпеки та Оборони України Євгеном Марчуком, з міністром внутрішніх справ України Юрієм Кравченком, з головою Служби Безпеки України Леонідом Деркачем, з прес-секретарем Президента Олександром Мартиненком, з головою Державної Податкової Адміністрації Миколою Азаровим, з головою тимчасової спеціальної слідчої комісії Верховної Ради з розслідування зникнення Георгія Гонгадзе Олександром Лавриновичем, а також з депутатами, що належать до різних політичних партій та входять до цієї комісії. Через відмову Генерального прокурора України делегація RSF не мала змоги зустрітися зі слідчим у справі зникнення журналіста.
Журналіст Георгій Гонгадзе зник у Києві 16 вересня 2000 року. Ця подія набула значення державної справи після того, як 28 листопада було оприлюднено записи, нібито зроблені у робочому кабінеті Президента України, які нібито свідчили про причетність високих посадових осіб до зникнення журналіста. На тлі боротьби за владу між виконавчими структурами та парламентом, справа Гонгадзе перетворилась на запекле політичне протистояння стосовно автентичності звукових записів та умов їхнього здійснення.
Місія RSF зосередилася лише на доконаних фактах: умови зникнення журналіста, спроби залякати його за кілька тижнів до зникнення, конкретні дії, зроблені в межах офіційного розслідування, до і після виявлення тіла в лісі біля Таращі (Київська область) 2-го листопада. Місія спробувала перевірити та порівняти отримані свідчення та пояснення з кількох джерел інформації .
Місія мусить констатувати, що розслідування справи містить надзвичайну кількість дуже серйозних помилок. Схоже, що найважливішою метою слідчих дій було бажання захистити певних посадових осіб від тяжких звинувачень, а не знайти правду. Попередні висновки розслідування, оприлюднені в українському парламенті Генеральним Прокурором України Михайлом Потебеньком 11-го січня, якраз під час перебування місії "Репортерів без кордонів" у Києві, вкотре підтвердили політичний підхід до цієї справи, несумісний з мінімальними вимогами щодо неупередженості, обов'язкової під час таких розслідувань. Генеральний Прокурор заявив, що, на думку українських експертів, звукові записи, які є звинуваченнями на адресу керівників держави, є монтажем, - а це унеможливлює будь-які підозри. Потебенько додав, що, оскільки міністри спростували імовірну відповідальність їхніх служб за стеженням за журналістом, звинувачення в тому, що за Гонгадзе стежили, не підтверджуються. Прокурор також заявив, що тіло без голови, знайдене 2 листопада в Таращі, за 60 км від Києва, на "99,6"% може належати, згідно з результатами численних експертиз і включно з аналізом ДНК, Георгію Гонгадзе. Потім він пояснив, що є нові свідчення про те, що нібито Георгія Гонгадзе бачили у Львові вже після його зникнення, залишають сподівання знайти його живим.
"Репортери без кордонів" вважають, що Георгій Гонгадзе був справді вбитий, - саме за те, що був журналістом. Схоже, що все було максимально зроблене для того, щоб цю правду не можна було встановити. Після чотирьох місяців обструкцій, кримінальне розслідування має бути від початку перероблене та доведене до кінця. Спроби залякати журналіста за декілька тижнів до його зникнення вимагають окремого поглибленого розслідування. Нова експертиза тіла мусить дати важливу інформацію про обставини його смерті. Накопичення помилок, затягування та невідповідності, яких припустилися особи, які безпосередньо вели слідство, є підставою для встановлення відповідальності кожного за кожне порушення. Віднині має бути вжито всіх засобів і здійснено всі необхідні експертизи для того, щоб відповідальні за вбивство Георгія Гонгадзе були знайдені та покарані.
Мішень: журналіст Гонгадзе
Хто б не був замовником викрадення Георгія Гонгадзе та які б не були їхні мотиви, можна впевнено стверджувати, що вони цілили в Георгія Гонгадзе тому, що він - журналіст. Жодна інформація не дозволяє припустити інші підстави (зведення рахунків, особисті справи…) Гонгадзе не мав серйозних боргів, не займався жодною іншою діяльністю крім журналістики. Той факт, що його тіло було знайдене за 60 км від Києва виключає, між іншим, вбивство з метою пограбування.
Георгій Гонгадзе (31 рік, одружений, батько двох трирічних близняток) - керівник інтернет-видання "Українська правда" (www.pravda.com.ua). Він був молодим політичним журналістом, дуже критичним до влади, всупереч твердженням кількох міністрів, з якими зустрічалася делегація "Репортерів без кордонів", нібито в Україні є інші, більш відомі опозиційні журналісти. Юлія Мостова, заступник головного редактора газети "Дзеркало тижня" знала Георгія понад десять років: "Він писав матеріали у викривальному стилі. Цілком очевидно, що він перебував у жорсткій опозиції до влади. Він не завжди звіряв свою інформацію з офіційними джерелами, щоб її перевірити. Проте, він був яскравою особистістю".
Під час президентської передвиборчої кампанії у жовтні 1999 року журналіст Георгій Гонгадзе проводив активну діяльність. Зокрема, під час дебатів у студії телеканалу "1+1" він поставив Президенту доволі гостре запитання про міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Потім журналіст відвідав Сполучені Штати Америки в період між 3 грудня 1999 та 5 січня 2000 року, приїхавши туди напередодні офіційного візиту до США Президента Кучми. Там він зустрівся з представниками Держдепартаменту, Конгресу, впливовими особами з української діаспори. Він розповсюдив тоді текст, підписаний шістдесятьома українськими журналістами, в якому викриваються утиски свободи слова в Україні, а також провів прес-конференцію. Близька колега зниклого журналіста розповіла, що один з членів української делегації, яка прибула тоді до Сполучених Штатів у зв'язку з офіційним візитом, який добре знав Георгія, сказав йому: "Ти не усвідомлюєш, що ти ризикуєш з такими справами своїм життям".
Під час референдуму на зміцнення президентської влади, організованого в квітні 2000 року, Гонгадзе активно взявся до викриття недоліків цього плебісциту. На хвилях радіо "Континент", де він тоді працював, "він був одним з дуже небагатьох журналістів, хто надавав слово опозиційним до референдуму політикам", - згадує депутат Сергій Головатий. 3 травня 2000 року Георгій Гонгадзе брав участь у журналістській демонстрації в Києві, що відбулася на знак протесту проти утисків свободи слова. У квітні 2000 року він створює сайт "Українська правда" www.pravda.com.ua. На сторінках сайту Гонгадзе оприлюднює, - аж до самого свого зникнення, - статті інших журналістів, які звинувачують впливових політичних та економічних діячів країни в корупційних зв'язках.
За Георгієм Гонгадзе слідкують напередодні його зникнення
Упродовж кількох місяців напередодні зникнення Георгій Гонгадзе кілька разів повідомляв про погрози на свою адресу. Він, до речі, напряму звернувся до правоохоронних органів. Генеральна Прокуратура України тоді не поставилася серйозно до його звернення, а нині відмовляється вести поглиблене розслідування стосовно цих погроз.
У липні 2000 року Георгій Гонгадзе написав відкритого листа Генеральному прокурору України Михайлу Потебеньку, де зазначив, що невідомі особи скрізь їздять за ним у автомобілі марки "Жигулі" з державними номерами 07309 КВ. Хоча стеження відбувалося в Києві, де журналіст жив та працював, Генеральний прокурор відіслав це звернення до Львова, за місцем прописки Георгія Гонгадзе, де живе його мати. Львівська обласна прокуратура відповіла, що назви вулиць та місць (київських), де журналіст побачив автомобіль, що за ним стежив, "невідомі у Львові". Відіславши запит журналіста в провінцію, Генеральна прокуратура показала, наскільки неважливими вона вважала погрози, жертвою яких відчував себе Георгій Гонгадзе.
Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко підтвердив, що державні номери, на які посилався журналіст, насправді належали службі зовнішнього спостереження міліції. Але він заявив, що "ці номери було викрадено з однієї з наших машин у лютому 2000 року". Схоже, що слідчі, які працювали у справі Гонгадзе, не дуже ретельно перевіряли цей факт, як і не надто намагалися дізнатись, хто ж знаходився в цьому автомобілі. Керівники правоохоронних органів та політичні діячі, до яких "Репортери без кордонів" зверталися за поясненнями, категорично відмовляли у праві на існування гіпотезі, згідно з якою певні службовці могли бути причетні до стеження за журналістом. Коли відповідне запитання місія "Репортерів без кордонів" задала Генеральному прокуророві під час прес-конференції, він відмахнувся від нього: "У той час, на який посилається Гонгадзе, ці номери вже не існували офіційно". Кілька днів після цього у статті, надрукованій 15 січня у газеті "Грані" її головний редактор, Юрій Луценко, оприлюднює імена чотирьох міліціонерів зі служби кримінального розшуку МВС, які, на думку одного з авторів його газети, мали завдання слідкувати за Георгієм Гонгадзе.
Влітку 2000-го року щодо Георгія Гонгадзе проводилось незрозуміле розслідування і з боку "офіційних структур". Олена Притула, близька колега Георгія Гонгадзе, засвідчила: "В липні мати Георгія та його друзі у Львові були допитані слідчими, які заявляли, що проводять розслідування вбивства чеченця в Одесі. До директора радіо "Континент", де раніше працював Георгій, теж завітав у цій справі полковник міліції".
Ці люди ставили численні запитання щодо особи журналіста, який не мав жодних зв'язків із чеченцями. Мати журналіста була також допитана прокурором Львівської області, який приходив до неї додому. В той час, як близькі журналіста були допитані начебто у межах цієї справи, самого Георгія Гонгадзе ніхто не викликав і не допитував, що ставить під сумнів справжність мотивів допитів його близьких. Офіційне слідство у справі про смерть журналіста, здається, жодним чином не поцікавилось цією справою. Генеральний прокурор, якого журналіст інформував у липні про ці факти, тепер стверджує, що нічого не знає.
Існують інші деталі, які засвідчують, що протягом кількох місяців перед зникненням журналіст був об'єктом виняткової уваги. Його дружина Мирослава Гонгадзе пояснила: "Одного дня невідомий, сидячи на лавочці біля будинку, уважно стежив за нашими вікнами. Наступного дня, 12 липня, близько 16 години, мені зателефонував Георгій і повідомив, що біля приміщення його газети стоять три міліцейські машини. Георгій зателефонував своєму другові-депутату, який приїхав за ним і вони разом вийшли." Знайомі журналіста у цей час теж були під наглядом. 15 вересня журналісту Олегу Єльцову , стаття якого була надрукована в інтернет-виданні Георгія, теж погрожували.
Він свідчить: "О 20 годині невідомий зателефонував мені і сказав : "Припини писати на цей сайт і працювати на спецслужби. Ти дошкуляєш відомим людям." Я повідомив у міліцію. Наступного ранку мені знову зателефонували: "Ти вчора дзвонив до міліції?" Я помітив міліцейські машини біля мого будинку". У день зникнення Георгія Гонгадзе Олег Єльцов знову мав непорозуміння з міліцією: "О 16 годині я сідав на потяг до Росії, щоб відвідати мого батька. Коли потяг зупинився на вокзалі Канева, троє працівників міліції у цивільному зайшли до вагону, в якому я мав їхати, і оголосили: "Ми шукаємо Єльцова". Вони обшукали мої речі і відпустили. Мене знову обшукали на кордоні з Росією працівники міліції, які визнали, що їх попередили про моє прибуття". Сьогодні офіційне слідство цими фактами не цікавиться. Георгій Гонгадзе зник 16 вересня, ввечері. Останньою людиною, яка його бачила, була Олена Притула, з помешкання якої у центрі Києва він пішов о 22.20. Останньою особою, з якою він розмовляв, був його давнішній друг Костянтин Аланія, якому він зателефонував у той же час. Георгій Гонгадзе тоді збирався повертатися додому, що знаходиться за 20 хвилин пішої ходи. Георгія чекали дружина та дві дочки. Він так і не прийшов. У липні 2000 року він сказав своїй матері: "Щось відбувається навколо мене, а що, не розумію".
Слідство за фактом зникнення лишається безрезультатним.
Слідство за фактом зникнення журналіста стало заручником запізнень і помилок. Родина журналіста, як і деякі свідки, навмисно відсторонюються. До близьких журналіста ставляться, як до перешкоди, а не як до помічників слідства. Ці недоліки є особливо прикрими на фоні політизації справи про зникнення журналіста.
Від дня зникнення Гонгадзе міліція веде пошуки навколо місця, де в останнє його бачили, допитуючи комерсантів і сусідів. Дружина журналіста Мирослава Гонгадзе розповіла: "Слідчий Григорій Гарбуз з перших днів вів серйозне розслідування. Я йому довіряла". Але цього слідчого замінили на початку листопада, і після того слідство почав вести інший слідчий - Василенко.
Секретар Національної Ради безпеки та оборони України Євген Марчук вважає, що у перші тижні після зникнення Георгія Гонгадзе "усі служби, мабуть, не оцінили важливість цієї справи". Хоча за кілька днів після зникнення журналіста президент Кучма пообіцяв, що буде задіяно усі можливі засоби, щоб знайти Гонгадзе. Після того, як голосами семи фракцій парламенту було прийнято відповідну постанову, Президент погодився з тим, щоби розслідування проводили три служби: Генпрокуратура, МВС та СБУ. Близькі зниклого сподівалися, що співпраця трьох служб дозволить просунути слідство.
18 вересня 2000 року до посольства Грузії в Києві зателефонував невідомий та повідомив, що у зникненні журналіста винні відомий київський кримінальний авторитет з прізвиськом Кисіль, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та близький до Президента депутат Олександр Волков. Зазначений Кисіль у цій справі не розшукувався, він ніби-то залишив країну. Посол Грузії, який оприлюднив інформацію про телефонний дзвінок, був остаточно відкликаний до Тбілісі через кілька тижнів. Українські посадовці заперечують будь-який зв'язок між телефонним дзвінком 18 вересня та від'їздом посла.
Через кілька днів після зникнення журналіста його друга Євгена Лауера затримала міліція на десять діб за "порушення громадського порядку". Його щоденно допитували у справі про зникнення Георгія Гонгадзе. Врешті-решт Лауера, сорокарічну людину, ветерана військ спеціального призначення КДБ, було звільнено без жодного обвинувачення.
Заступник міністра внутрішніх справ повідомив делегації "Репортерів без кордонів", що у межах справи про зникнення Георгія Гонгадзе було допитано 2 500 осіб. Жодного принципового епізоду не встановлено. Розглядається майже десяток версій. Жодна з них не є головною.
Здається, все було зроблено, щоб знайдене тіло не можна було опізнати
2 листопада 2000 року селянин з міста Тараща на Київщині випадково знайшов у лісі ледве присипане землею тіло. Навколо цього тіло відбулася значна кількість процесуальних порушень. Тіло було без голови, пальці рук і ніг дуже пошкоджені. Ці пошкодження нагадували сліди від ударів сокирою. Враховуючи те, що на поверхні землі розклад тіла прискорюється, знайдений труп був у стані значного розкладу. Тіло оглядав місцевий експерт Ігор Воротинцев, який і зробив першу експертизу. Дата смерті могла співпадати з датою зникнення Георгія Гонгадзе. Як зазначив один із членів парламентської комісії, 8 листопада Ігор Воротинцев склав перший протокол експертизи тіла, у якому було викладено цю інформацію, і передав його таращанській міліції. Тим часом тіло протягом двох тижнів залишалось у таращанському морзі без холодильника, що ускладнювало його
подальшу ідентифікацію та експертизу.
У той час, як уся країна розшукувала Георгія Гонгадзе, його родині навіть не повідомили про існування цього неопізнаного тіла. 10 листопада з інформації у газеті "Сегодня" близькі Георгія Гонгадзе довідалися про цю знахідку. 15 листопада вони виїхали на місце знайдення, щоб опізнати тіло. Вони ідентифікували прикраси журналіста, і з допомогою експерта Воротинцева встановили наявність осколків гранати у правій руці, що співпадало з пораненням журналіста, отриманими в 1992 році у Грузії. Вони також підтвердили, що залишки їжі в шлунку співпадають із тим, що в останнє їв зниклий. Друзі журналіста взяли клаптик шкіри з тіла з метою подальшої ідентифікації шляхом проведення незалежної експертизи. З цього часу прокуратура почала демонструвати свій суворий контроль за перебігом слідства і посилила перешкоди будь-яким спробам прискорити його. Під час перебування друзів Георгія Гонгадзе у Таращі, 15 листопада, тіло таємно зникло і було перевезене до Києва, без відома керівництва таращанського моргу. Лише трьома днями пізніше прокуратура Київської області визнала, що це вона перевезла тіло до київського моргу. Народний депутат Сергій Головатий зазначив, що "таке безконтрольне, із порушенням процедурних норм, перевезення тіла давало підстави для будь-яких маніпуляцій і навіть підміни, з метою впливу на результати експертизи".
Наступного дня, 16 листопада, заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига заявив, що таращанське тіло пролежало у землі майже два роки. На запитання місії "Репортерів без кордонів", чому ця заява заперечувала попередні результати таращанської експертизи, він відповів просто: " Я не експерт. Я пішов на ризик, зацитувавши київського експерта". Більше того, результати попереднього огляду тіла, зроблені експертом Воротинцевим, були анульовані. "Ми довели, що порушення закону заплямували першу експертизу", - виправдовувався заступник міністра.
З цього часу таращанському експертові було заборонено щось говорити про тіло, знайдене 2 листопада, і про свої попередні висновки. У його помешканні було проведено обшук. У нього вилучили усі документи у цій справі і комп'ютер. Делегація "Репортерів без кордонів" не змогла з ним зустрітися. Експерта звинувачують у надмірній співпраці з близькими жертви, які 15 листопада намагались допомогти йому опізнати тіло. Нині щодо нього проводиться розслідування у порушенні законодавства. Родичі Ігора Воротинцева кажуть, що він перебуває під тиском.
Разом із тим, дружину і мати зниклого журналіста намагаються якомога довше не допускати до розслідування щодо тіла, знайденого у Таращі. Дружині Георгія Гонгадзе не повідомляють про знайдене тіло. Вона розповідає: " 6 чи то 7 листопада слідчий у цій справі зателефонував мені, щоб запитати, чи мій чоловік мав на собі прикраси. Я запідозрила, що вони віднайшли щось, але він не захотів мені нічого говорити. 15 листопада друзі Георгія зателефонували і повідомили мені, що у Таращі знайдено тіло. Мені довелося кілька тижнів домагатися, щоб мене почули і дозволили опізнати тіло".
Лише 10 грудня, через місяць після знайдення тіла, Мирославі дозволили його оглянути і спробувати опізнати. Вона засвідчила: "Вони все зробили, щоб змусити мене відмовитись оглядати тіло. Примусили писати і переписувати папери у багатьох екземплярах на підтвердження мого бажання побачити тіло. Потім мені показували лише частини тіла. І все ж я упізнала поставу мого чоловіка. Я також упізнала стопу, форму п'яти." Шокована, вона все ж не може формально стверджувати, що це Георгій. Того ж дня вона опізнала медальйон і ланцюжок свого чоловіка поміж інших прикрас, які їй показали. Генеральний прокурор зазначає, що земля на прикрасах відрізняється від тієї, де було знайдене тіло, натякаючи на те, що ці прикраси були підкладені пізніше, щоб змусити повірити у те, що знайдене тіло належить Георгію Гонгадзе. На думку одного з членів слідчої комісії, тепер неможливо перевірити це твердження, бо прикраси почистили.
Слідчі продемонстрували свою несумлінність і у проведенні аналізу ДНК - єдиного засобу, що може підтвердити належність тіла Георгію Гонгадзе. 8 грудня Генеральний прокурор повідомив, що мати Георгія заявила, що не може здати кров на аналіз для порівняння з аналізами тіла з Таращі, бо вона хворіє. Але пані Гонгадзе спростувала цю інформацію, і Генеральний прокурор був змушений вибачитися. Потім прокурор це пояснив як "непорозуміння". Пробу крові матері Георгія Гонгадзе було зроблено лише 11 грудня, через півтора місяці після знайдення тіла.
Того ж дня міліція упродовж чотирьох годин допитувала мати зниклого. Вона стверджує, що міліція намагалась змусити її підписати протокол, у якому зазначалось, ніби її син мав значні борги. Вона відмовилась поставити свій підпис під таким документом. У розмові із делегацією "Репортерів без кордонів" вона заперечила, що нібито говорила про борги свого сина.
Парламентська тимчасова спеціальна слідча комісія по справі зникнення Гонгадзе, якого багато хто з депутатів знав особисто, була створена наприкінці вересня. Під приводом вето, що наклав президент Кучма у 1998 році на закон про парламентські слідчі комісії, Генеральний прокурор не йде на співпрацю з останньою. 29 вересня він вказує комісії на неконституційність її вимог заслуховувати експертів та представників судової влади у справі Георгія Гонгадзе. Одного з найактивніших членів цієї комісії Валерія Івасюка упродовж чотирьох годин допитують в СБУ 10 січня 2001 року. Йому дали зрозуміти, що через надмірну активність у пошуках журналіста може бути поновлено іншу справу і розпочато слідство стосовно його діяльності у минулому.
Народний депутат Сергій Головатий, ще один член цієї парламентської слідчої комісії, засвідчує: "Ми забезпечили проведення незалежної альтернативної експертизи у Німеччині на основі генетичного порівняння трьох об'єктів: зразків тіла, знайденого в Таращі, що взяли близькі Георгія 15 листопада, медичної картки з пробою крові Гонгадзе, та проби крові матері журналіста. Саме тому, що було заявлено про проведення незалежної експертизи, результати якої стануть відомі незабаром, був оголошений результат офіційної експертизи, яку проводили в рамках слідства у цій справі."
Проби з таращанського тіла в межах офіційного слідства були зроблені тільки 28 листопада. Щоб зробити аналізи, треба було двадцять один день, проте результати були оголошені лише 10 січня. Офіційні висновки експертизи було зроблено за 16 різноманітними аналізами, що проводилися як в Україні, так і за кордоном (у Росії). За результатами цієї експертизи ймовірність того, що таращанське тіло є тілом Гонгадзе, становить 99,6%.
У день оголошення результатів Генеральний прокурор повідомив Верховну Раду про існування двох нових свідчень, які "залишилось перевірити". Йшлося про осіб, які стверджували, що бачили та впізнали Георгія Гонгадзе у Львові після його зникнення. Мати Георгія, яка вимагала зустрічі з цими свідками, отримала відмову в зв'язку з таємницею слідства, в той же час один зі свідків виступає на місцевому телеканалі. Мати Гонгадзе вважає ці нові покази свідків "посміховиськом", метою якого є залишити сумніви щодо того, кому належить таращанський труп, попри очевидні речі.
"Орли бойові", що здатні на все
Справа Гонгадзе набула найбільшого розголосу 28 листопада 2000 року, коли один із лідерів опозиції повідомив про існування плівок із записами розмов президента Леоніда Кучми з високопосадовими особами. Записи були нібито зроблені офіцером служби президентської охорони у робочому кабінеті Президента. В цих записах, зокрема, нібито згадується про різні способи позбавитися Георгія Гонгадзе. В одному епізоді один із співрозмовників, чий голос нібито подібний на голос міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, стверджує, що в нього є люди, здатні виконати й таке завдання. Він їх описує як справжніх "орлів бойових", готових зробити "все, що завгодно".
У своїй заяві під час виступу у Верховній Раді 10 січня Генеральний прокурор Михайло Потебенько повідомив про результати офіційної експертизи цих записів. Зі слів Потебенько, неможливо було здійснити всі ці записи розмов у той спосіб, як це описав майор Мельниченко. Крім того, генеральний прокурор стверджує, що вся плівка була скомпонована з різних фрагментів, а якість звуку (копія з оригінальної плівки) не дозволяє ідентифікувати осіб, яким належать голоси на плівці. Після висновків все одно залишається низка запитань, зокрема, стосовно існування цих "бойових орлів". З чисельних свідчень, які вдалося зібрати "Репортерам без кордонів", випливає, що справді існують в Україні такі підрозділи або відділи, де працюють колишні спецслужбовці з офіційних структур або колишні міліціонери, яких перекупили керівники банд. Імовірно також, що їм замовляють розправи над політиками та журналістами.
Відповідаючи на запитання про ці підрозділи, лідер соціалістів Олександр Мороз, через якого справа Гонгадзе набула "касетного" продовження, сказав: "Це люди, які отримують дуже добру платню, зовсім не обов'язково офіційну. Їх використовують для виконання брудних операцій. Вони на все здатні, без докорів сумління". Депутат з опозиції Сергій Головатий розповів, як колись у кулуарах Верховної Ради його перестрів міністр внутрішніх справ і сказав: "Слухай, Сергію, ми тебя по-ментовські от…" Співрозмовники, які згадують про існування таких підрозділів (або формувань), не можуть стверджувати, що вони перебувають під контролем міністерства внутрішніх справ.
Журналіст, який спеціалізується на кримінальній тематиці, вважає більш ймовірним існування підрозділів, у яких зібрано міліціонерів або колишніх міліціонерів, "близьких до криміналітету"
Утиски ЗМІ, які розслідували справу Гонгадзе
Після зникнення журналіста, багато ЗМІ заявляли про те, що на них чиниться тиск з метою вплинути на висвітлення справи Гонгадзе. Члени делегації "Репортерів без кордонів" зустрілися з десятком головних редакторів, які звинувачують "керівників місцевих управлінь СБУ та міліції в утисках та переслідуваннях редакцій, видавництв та розповсюджувачів".
Так, після виходу числа газети "Грані" за 26 листопада 2000 року, в якому матеріал на першій шпальті був присвячений скандалу з аудіозаписами, видавництво при Міністерстві науки розірвало з газетою контракт. Було зроблено спроби залякати головного редактора "Граней" Юрія Луценка. У грудні він отримав факсом документ, схожий на звіт спецслужб, де розписано його звички та щоденний порядок пересування містом. Після того, як він 12 січня 2001 року оголосив, що володіє інформацією про тих, хто вів спостереження за Георгієм Гонгадзе, за ним самим почали стежити у Києві. Він різко засуджує ці факти й оприлюднює інформацію в газеті "Грані" за 15 січня.
27 листопада службовці, які представилися співробітниками СБУ, у місті Чернігові зробили спробу запобігти друку наступного числа тижневика "Рубіж", на першій шпальті якого мав бути розміщений матеріал зі справи Гонгадзе, але видавець не поступився. 28 листопада під час розвезення газети по місцях розповсюдження, одну із автомашин зупинили троє міліціонерів та конфіскували весь наклад.
29 листопада надійшов сигнал, ніби приміщення, де знаходиться редакція газети Соціалістичної партії "Трудова Полтавщина", заміноване. Під приводом цього повідомлення працівники міліції здійснили огляд редакції. Тижневик мав публікувати заяву Олександра Мороза зі справи Гонгадзе. Головний редактор пані Бульба розповідає: "Ми розподілили всі видрукувані екземпляри газети між співробітниками та журналістами і рознесли по домівках до наступного дня, коли ми мали їх розповсюдити."
Того ж самого дня видавництво "Преса України" відмовилося друкувати випуск газети Соцпартії "Товариш", яка розмістила матеріал про можливу причетність влади до зникнення Георгія Гонгадзе. Друкарня "Книжная типография" після втручання співробітника місцевого управління СБУ відмовилась друкувати номер за 6 грудня газети "Лица" в Дніпропетровську, де було розміщено розшифровки розмов. Газету надрукували в іншій області.
Випуск газети "Слово ветерана" за 7 грудня 2000 теж зазнав цензури. "Я здала до друку № 41 газети, де була стаття з розшифровкою аудізапису розмов. Замість статті "Скандал уходящего года" читачі побачили дві пусті шпальти," - розповіла головний редактор пані Арефьєва. "О 17.10 того ж дня мені зателефонувала додому директор Павлоградської друкарні та сказала: "Нам треба зустрітися. У друкарні директор повідомила, що офіцер СБУ заборонив друкувати цю статтю. Я не зняла матеріал і не замінила його іншим. Ось так і вийшло - з двома білими шпальтами замість статті, яку піддали цензурі".
12 січня президент радіо "Вільна Європа/Радіо Свобода" Томас Дайн засудив намагання осіб, що представлялися співробітниками СБУ, втрутитися в роботу української служби радіо "Свобода" і таким чином впливати на висвітлення подій в Україні навколо справи Гонгадзе.
Висновки та рекомендації
"Репортери без кордонів" (РБК) засуджують серйозні недоліки у роботі українських правоохоронних органів при розслідуванні справи Георгія Гонгадзе. Зокрема, організація вважає, що Генеральний прокурор України проводив слідство, піклуючись перш за все про те, щоб зняти відповідальність та підозри з високопосадових осіб. "Репортери без кордонів" засуджують зневажливе, якщо не сказати знущальне ставлення представників правоохоронної влади до родини та близьких Георгія. RSF висловлюють занепокоєння з приводу численних погроз та переслідувань видань, які проводили розслідування або інформували про справу Гонгадзе.
"Репортери без кордонів" рекомендують представникам української влади:
- поновити слідство та призначити нового Генерального прокурора;
- здійснити повторну експертизу тіла без голови Георгія Гонгадзе, зробити все можливе, аби віднайти голову та визначити дату та причину загибелі журналіста;
- зробити все необхідне для того, щоб визначити тих осіб, котрі вчинили цей злочин;
- провести детальне розслідування щодо можливої причетності офіційних структур до зникнення журналіста, а також погроз, які отримував журналіст у липні 2000 року;
- якомога швидше впровадити в дію закон про тимчасові слідчі парламентські комісії; - вжити всіх можливих заходів, які дозволять припинити насильство над журналістами в Україні з тим, щоб вони мали змогу вільно працювати у повній безпеці.
За відсутності у найближчі місяці справжньої політичної волі з боку влади прояснити зникнення журналіста Гонгадзе, "Репортери без кордонів" рекомендуватимуть Раді Європи призупинити членство України у цій організації.
