Розмова зі слугами

Цього вівторка, 30 січня, мені поталанило надзвичайно. В ефірі радіо "Свобода" я особисто поспілкувався з тими, хто є своєрідними символом занепаду української журналістики за часів Леоніда Кучми. Керівникові служби новин українського телеканалу ICТV, російському журналісту Дмитру Кисельову я поставив запитання, а доморощеного шефа "фабрики мрій" для президента – Першого національного телеканалу Вадима Долганова залюбки послухав, коли той розповідав, який він журналіст. Незрівнянне, скажу вам, враження, бо видалася можливість одночасно оцінити явище, таке різне за формою (статусом фігурантів) і майже тотожне за змістом роботи (заангажованою службою).

Вони справді різні за статусом, місцем роботи, формою подачі матеріалу в своїх програмах. Кисельов – громадянин Росії, професіонал зі стажем, "варяг"-заробітчанин, якого запросили на канал для "розкрутки" і для того, щоб підкреслити, який "крутий мужик" володар каналу президентський зятьок Віктор Пінчук - "сосєдніх звьозд покупаєт на раз". І працює Кисельов професійно, тягне новини на іміджі інтелігента, придаючи своїми коментарями будь-якому сюжетові видимість об'єктивного та правдоподібного відображення дійсності. При цьому Кисельов заявив, що він абсолютно вільний журналіст, сам пише свої тексти і на нього ніхто не тисне.

Долганов – це "рідний" вітчизняний державний інформлакей за формою і змістом, і цим усе сказано. Окрім того, що він – президент національної телекомпанії і за рангом міг би особисто й не служити, а знайти для цього всяких там підлеглих лапікур. Але ж ні – Долганов хоче сам "засвідчити" і сам особисто лизнути. Він, правда, "Свободі" хоч чесно признався, що не вільний і як журналіст, і як керівник.

А обидва вони, і Кисельов видимою правдоподібністю, і Долганов "п'ятихвилинками ненависті" до опонентів президента і тупою пропагандою його "світлого іміджу" в "7 днях", з двох боків заходячи, роблять одну справу. Вводять в оману глядачів, бо приховують від них якщо не всю, то значну і – головне – важливу частину правди.

І для цього навіть не варто повертатися до програм обох "клієнтів". Досить проаналізувати їхні відповіді в ефірі "Свободи" і порівняти їх із тим, що є насправді. Наприклад, Долганов сказав, що на нього тиснуть депутати парламенту з різних фракцій, вимагаючи висвітлювати їхню діяльність, та різні представники виконавчої влади, уряду тобто. А Кисельов, окрім того, що, заявив про відсутність на нього будь-якого тиску, ще й додав, що такий тиск з боку держорганів на приватному каналі здійснювати важко і що це дуже добре, коли Україна виконує настанови Європи і роздержавлює ЗМІ. І це, в принципі, могло б бути частиною правди, якби обидва з різних причин і з різних міркувань не приховали головне й однакове – тиск на них здійснюють з одного центру, від президентського оточення, яке хоче представити свого "гаранта" в усій красі і не бажає, щоб хтось говорив інше. І українське телебачення це підтверджує без якихось серйозних винятків.

Різниця тільки в тому, що на Долганова тиск чинять безпосередньо, і він не може і не хоче цьому протистояти. А на Кисельова "впливають" опосередковано: чи то за додаткові гроші чи то за спецдомовленністю. Долгановим керують, грубо і прямо вказуючи, що треба, а що не треба показувати й висвітлювати, але й він уже сам виконує ці вказівки згідно з власним темпераментом, знаннями й уявленнями про служіння. А що тиск на нього чинять депутати, то й це зрозуміло: канал державний, утримується на податки всіх, навіть тих, хто Кучму не любить і обрав до парламенту таких же, а в телевізорі можна побачити все, що завгодно із життя гаранта, але тільки не об'єктивний показ роботи парламенту. І цю брехню мимоволі чи від незнання підтвердив і Кисельов, коли сказав, що всі проблеми України - в неприйнятті депутатами всіх потрібних країні кодексів і в зволіканні з ухваленням актуальних законів. Це, звісно, правда, але не вся, бо друга її половина в тому, що парламент жодного разу за всю свою історію так не нехтував Конституцією і своїми обов'язками, як це робив славнозвісний "гарант", місяцями і роками не підписуючи ухвалені закони. Або, наприклад, рік не призначав членів Нацради з питань радіо і ТБ, бо її персональний склад не задовольняв "гаранта" і не давав права однобоко керувати інформполітикою в державі.

Кисельов у своєму служінні, звичайно, може бути вільніший. Але й він приховав головне, стверджуючи, що це добре, що ICTV – канал приватний. Так, приватний, але не незалежний, бо належить олігархові Пінчуку, який має служити Кучмі не тільки на правах і з обов'язку зятя, а ще й тому, що ситуація в країні створена така: не служитимеш Кучмі – роздавлять. І це не тільки Пінчука стосується, а усіх інших олігархів, які здуру придбали ЗМІ. Клановий плюралізм у нас неможливий, бо неможливі олігархічне розмаїття і навіть певна політична незалежність "капітанів бізнесу". Всі вони мають служити президентові, в розпорядженні якого є силовики з "капітальними хлопцями" під рукою. А останні, нагадую, згідно з доповіддю Кравченка "гаранту", "готові на все".

Канал Пінчука, правда, першим оприлюднив записи майора Мельниченка і це спробували видати навіть за вершину плюралізму, "новітніх інформтехнологій" і свободи слова. А все, як на мене, було значно простіше: коли виник скандал зі звинуваченнями на адресу ненависних олігархам силовиків, то олігархи й вирішили в загальному гаморі силовиків прибрати. Чи хоча б поставити в залежність, а заодно і в свободу слова погратися. А коли в результаті скандалу стало очевидно, що разом із силовиками можуть поперти й "гаранта", а на його місце може прийти "реформатор-антіолігарх імені Юлії Тимошенко" Віктор Ющенко і розігнати всю цю пропрезидентську олігархічну "шайку-лейку", то "стовпи вітчизняного бізнесу" і дали зворотній хід. І довелося Кисельову разом з Куликовим та Княжицьким, позичивши очі в сірка, розповідати, що жодних антипрезидентських акцій насправді немає, зате все "прогресивне українське людство", незважаючи на відсутність туалетів та умивальників, годинами мокне на площах, аби тільки засвідчити, що без "гаранта" йому вже туалети з умивальниками не потрібні – все піде у сльози горя.

Слава Богу, і для олігархів, і для кисельовсько-княжицької гоп-компанії хоч з Ющенком все владналося: ця "надія Заходу", як з'ясувалося, одночасно хоче і правди в справі Гонгадзе, і політичної стабільності разом з "гарантом", який знищення журналіста замовив. Це майже по Жванецькому, який пропонував відстежити ефект, коли одночасно на ніч вжити пурген і снодійне. Або правда і тоді -- геть "гаранта", або стабільність, але тоді правди про те, хто ж убив Гонгадзе ми не дізнаємося ніколи…

Однакова й моральна оцінка роботи слуг. Однак якщо Кисельов не відповів мені на запитання про те, чи готовий він узяти на себе моральну відповідальність за використання його, як кукли, для підтримки режиму, що гнобить свій народ, то Долганову таких запитань і не ставили. І це єдина відмінність. Кисельову і не треба, зрештою, на такі запитання відповідати. Він зірве куш і поїде собі додому в Росію. А те, що він служив у чужій країні чужій справі, публічно тиснучи руку Княжицькому, на совісті якого загибель зацькованої ним журналістки Мар'яни Чорної, яка про це відверто написала в посмертному листі, не так уже й важливо. Можливо, совість замучить уночі під старість. А можливо Кисельов і не знає про такі подвиги свого "колеги" Княжицького, адже "Миколці-демократу" тиснуть руки й українці, журналісти також…

А з Долгановим усе зрозуміло й без запитань "про душу". Він сам усе розповів про свій "моральний кодекс будівника кучмаїзму", коли заявив, що для нього цінніші журналісти з газети "Комуніст", бо вони відкрито відстоюють свої погляди. А от газету "Свобода" він вважає "брудним листком". І, на жаль, не тільки тому, що ця газета вилила на нього "бруд". Все в Долганова набагато простіше – він просто не може собі уявити, що Кучму в країні може ще хтось не любити, окрім комуністів, яких на цю "посаду" призначив сам "об'єкт нелюбові" президент Кучма, оголосивши "єдиною опозицією". І Долганов ніяк не може доперти, чому це всі такі розумні і розуміють, що комуністи і кучмісти – це одного поля ягоди. Тільки одні при владі, а інші хочуть від цього корита теж поживитися, але для них це можливо тільки за певних умов – їм треба вірно виконувати роль "постійної червоної загрози". Тоді дурні із Заході підкинуть до корита "кучмістів-реформаторів" кредитів, якими ті й поділяться з антиреформаторською "правильною опозицією". І всім буде добре.

Так ні, виявляється, що в країні є й інша опозиція. Права, яка не вважає кучмістів реформаторами. І ліва, яка таку угодовську позицію комуністів, їхню неучасть в акції "Україна – без Кучми!" вважає зрадництвом боротьби проти "антинародного режиму". І це, звичайно, ламає Долганову всі звичні схеми, бо у нього з Кучмою не виходить бути "єдиними і послідовними борцями" за щастя народне і проти комуністів. Виходить подвійна зрада. І "справи реформ", бо союз із комуністами цим реформам шкодить. І комуністів, з якими є союз і яких доводиться постійно лаяти для довершеності загальної картини. Одне слово, важкий моральний тягар у Долганова, краще про нього не думати. І він це успішно й робить…

…Ось така розмова вийшла зі слугами. І такі висновки. А особисто мені стало жаль Кисельова, який повідомив, що уже 25 років професійно займається новинами в ЗМІ. Це довго, можна було б і навчитися розбірливості і пам'ятати слова їхнього ж російського співака, нині покійного Ігоря Талькова, який стверджував, що "приспаний талант не вартий гроша". А ще, мабуть, менше цінують талант куплений. Не в грошах, звичайно, цінують.

А Долганову і зауважувати з цього приводу щось не варто. Йому це не потрібно. Він сказав, що цензури у них на УТ немає і він говорить свою особисту думку. Тож за словами його - йому й оцінка.