З речами на вихід!
Вівторок, 13 лютого 2001, 11:27
Звільнення Леоніда Деркача з посади голови СБУ не стало несподіванкою і тільки починає серію кадрових рішень президента. Однак, як і все у нашій державі, імена "наступних жертв" вкриті завісою таємниці. Журналісти вже давно звикли ловити у промовах політиків лише натяки замість того, щоб отримувати чесну і прозору інформацію про кроки влади, у тому числі і в кадрових питаннях. Пікантність сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що звільнюючи силових міністрів, президент менше за все хоче показати, що робить це під тиском опозиції і, не дай бог, за рекомендацією Верховної Ради. Глава РНБО Євген Марчук у своєму недільному теле-бенефісі одразу на двох каналах говорив, що Кучма керувався не вимогами більшості. Перший віце-спікер парламенту Віктор Медведчук також вважає, що "у президента було багато претензій до глави СБУ" і без рекомендацій ВР. До такої поведінки президента також усі звикли. Варто згадати хоча б історію з Дмитром Табачником – Кучма настільки категорично його відстоював від нападів зліва і справа, що у звільнення президентського столоначальника вже ніхто не вірив. Гарант звільнив його потім сам, продемонструвавши, що рішення буде приймати одноосібно, без огляду на будь-який тиск.
Словом, якщо наступних і будуть звільняти, то без участі опозиції та парламенту. Найбільш імовірною жертвою може стати пан Соловков, голова Державної митної служби. Тут все просто – оскільки нині сезон повернень силовиків на попередні місця роботи, то, ймовірно, Леонід Деркач (який очолював цю службу до СБУ) не довго залишатиметься без роботи. Правда, існують й інші версії: місце Соловкова може зайняти його заступник, син Потебенька Юрій Дьомін, або син Деркача Андрій. Останній, кажуть, добре опанував митний бізнес. Хоча для цього він повинен буде позбутися депутатства та посади заступника голови СБУ з діючого резерву, яку йому приписують злі, але поінформовані язики. А от Юрію Кравченку навіть найсміливіші мрійники не беруться пророкувати відставку, принаймні на цьому етапі. Але найцікавіше буде все ж таки з генеральним прокурором Михайлом Потебеньком. Практично, всі вже дійшли висновку, що цій людині час повертатись на пенсію, але вона, що не дивно, чіпляється за своє місце і, позуючи на камеру в Трускавці говорить, що почувається дуже добре. Однак, у відпустці від звіту у Верховній Раді не сховатись, його призначено на лютий, хоч і без визначення конкретної дати. Тут варіантів небагато: наступний тиждень є єдиним сесійним у роботі парламентарів з тих, що залишились у лютому. Отже над генпрокурором нависла загроза висловлення недовіри (для цього вистачає 226 голосів), що автоматично тягне за собою відставку. І все було б дуже просто, якби хтось у парламенті точно знав: отримає Потебенько 226 депутатських гарбузів чи ні. Віктор Медведчук, наприклад, заявив, що "на його думку, підстав звільняти Потебенька немає", хоча претензії до роботи прокуратури є. Однак, думка Медведчука могла б нікого не цікавити, якби була впевненість, що принаймні КПУ голосуватиме за висловлення недовіри. А такої впевненості якраз і немає. Саме комуністи гальмували наприкінці минулого року і частково на початку цього призначення звіту прокурора. Саме КПУ має свою особливу позицію у "касетній справі" і може у будь-який момент викинути такого фортелю… Але це лише депутатський бік справи.
Президентська позиція з полунатяків стає більш-менш зрозумілою. В останньому інтерв’ю іноземним журналістам Кучма зазначив: "сьогодні на 99% зрозуміло, що кабінет прослуховували". Отже гарант визнав цей факт, а Потебенько у своїй "історичній" промові з парламентської трибуни присягався, що прослуховування першого кабінету держави неможливо. Словом, якщо Деркача звільнили за те, що він таке допустив, то Потебенька, за цією логікою, треба звільняти за те, що не зміг по-людські розслідувати справу. І взагалі, список помилок, які допустила прокуратура під час розслідування зникнення Георгія Гонгадзе, вистачить на всі роки незалежності. Навіть особистий друг Кучми – суддя Замковенко – змушений був вибачитись за одного із заступників генпрокурора перед матір’ю Георгія. Отже беремо за відправну точку думку, що президент вирішив звільнити Потебенька. Однак, судячи з того, що це рішення досі не прийнято, арбітр нації не визначився з датою і тими плюсами-мінусами, які може отримати від такого кроку.
По-перше, Леонід Кучма не віддасть ініціативу у руки парламенту. Він буде тягнути зі звільненням до останнього моменту, поки за день до голосування щодо недовіри генпрокурору не буде впевненим у його результаті. (Невже у цій країні хтось сумнівається, що результати четвергових голосувань прораховують на Банковій у середу чи навіть раніше?) Якщо інформація буде невтішною для Михайла Олексійовича, його не захочуть приносити у жертву Верховній Раді. Подібна ситуація вже була у житті Потебенька. Недовіру йому вже висловлювали, але 91-го. І тоді він випросив для себе "красивого звільнення". Подейкують, що коли рішення парламенту вже було оформлене, Потебенько кулею злітав у Москву та випросив у останнього генпрокурора Союзу Сухарєва підписати його рапорт про відставку заднім числом. І вже цією грамотою він потім розмахував перед очима своїх колег-депутатів.
По-друге, Кучма має зважити на те, що на місці Потебенька опиниться в.о. Якщо президент не призначить нікого своїм указом, то в.о. генпрокурора стає його перший заступник Микола Гарник. Кажуть, що це людина Потебенька, навіть більше - його друг. Якщо ж Кучма подає на затвердження парламенту іншу кандидатуру, призначаючи її автоматично в.о. генпрокурора, така людина не може сидіти у цьому кріслі більше двох місяців. А якщо депутати не погодяться з поданою кандидатурою, необхідно пропонувати нову людину. Згадаємо, що до того, як Потебенько став прокурором, в.о. Олег Литвак чотири рази намагався отримати це місце і "бійка" з парламентом була тоді надто складною – "прокатили" його Лазаренко і К°, а також ліві та "Антимафія". Коротше кажучи, процес надто складний. Крім того, до початку "касетної справи" можна було прогнозувати хто пройде "парламентське чистилище": найбільші шанси мав Юрій Гайсинський. Це людина Волкова, має непогані стосунки з Суркісом-Медведчуком. Але сьогодні до гордого титулу Олександра Михайловича "директор-розпорядник парламенту" можна сміливо додати префікс "екс", та й у валізі Григорія Омельченка на Гайсинського стільки компромату… Хоча б та ж київська квартира, яку він, згідно документів Г. Омельченка, отримав незаконно, і в яку повписував (за нібито втраченими паспортами) мати, доньку, зятя і т. д. В той же час всі вони залишалися прописаними в харківських квартирах, які мали повернути державі після переведення Гайсинського до Києва. До речі, саме зараз генпрокурор Росії Устинов має великі проблеми саме через подібну історію і особисто Путін санкціонував днями розслідування житлових махінацій головного російського законника.
В принципі, президента не повинна дуже лякати перспектива провести деякий час з в.о. генпрокурора, але все залежить від того, який план виходу з кризи розробила його команда. Якщо план цей достатньо радикальний (формально в межах закону) – боротьба з опозицією, то тут виникають значні проблеми. Центр опозиції знаходиться у парламенті і в певний момент імена частини депутатів можуть з'явитись одразу у кількох справах, за якими їх необхідно буде притягувати до кримінальної відповідальності. А виконувач обов'язків генерального прокурора не має права звертатись до ВР з поданням про позбавлення депутатів недоторканності. В цьому він обмежений у своїх повноваженнях. Таку страховку розробили самі депутати у той час коли в.о. гепрокурора був Олег Литвак. Саме він тоді наполегливо домагався "здачі" Лазаренка й Агафонова.
Підсумовуючи все вище написане можна сказати, що після звільнення Потебенька чи то парламентом, чи президентом, країна опиниться у складній ситуації. Виконувач обов’язків не зовсім "повноцінний" генпрокурор. Але краще вже "неповноцінний" в.о., чим "повноцінний" Потебенько. Чекаємо на президентські рішення.
Словом, якщо наступних і будуть звільняти, то без участі опозиції та парламенту. Найбільш імовірною жертвою може стати пан Соловков, голова Державної митної служби. Тут все просто – оскільки нині сезон повернень силовиків на попередні місця роботи, то, ймовірно, Леонід Деркач (який очолював цю службу до СБУ) не довго залишатиметься без роботи. Правда, існують й інші версії: місце Соловкова може зайняти його заступник, син Потебенька Юрій Дьомін, або син Деркача Андрій. Останній, кажуть, добре опанував митний бізнес. Хоча для цього він повинен буде позбутися депутатства та посади заступника голови СБУ з діючого резерву, яку йому приписують злі, але поінформовані язики. А от Юрію Кравченку навіть найсміливіші мрійники не беруться пророкувати відставку, принаймні на цьому етапі. Але найцікавіше буде все ж таки з генеральним прокурором Михайлом Потебеньком. Практично, всі вже дійшли висновку, що цій людині час повертатись на пенсію, але вона, що не дивно, чіпляється за своє місце і, позуючи на камеру в Трускавці говорить, що почувається дуже добре. Однак, у відпустці від звіту у Верховній Раді не сховатись, його призначено на лютий, хоч і без визначення конкретної дати. Тут варіантів небагато: наступний тиждень є єдиним сесійним у роботі парламентарів з тих, що залишились у лютому. Отже над генпрокурором нависла загроза висловлення недовіри (для цього вистачає 226 голосів), що автоматично тягне за собою відставку. І все було б дуже просто, якби хтось у парламенті точно знав: отримає Потебенько 226 депутатських гарбузів чи ні. Віктор Медведчук, наприклад, заявив, що "на його думку, підстав звільняти Потебенька немає", хоча претензії до роботи прокуратури є. Однак, думка Медведчука могла б нікого не цікавити, якби була впевненість, що принаймні КПУ голосуватиме за висловлення недовіри. А такої впевненості якраз і немає. Саме комуністи гальмували наприкінці минулого року і частково на початку цього призначення звіту прокурора. Саме КПУ має свою особливу позицію у "касетній справі" і може у будь-який момент викинути такого фортелю… Але це лише депутатський бік справи.
Президентська позиція з полунатяків стає більш-менш зрозумілою. В останньому інтерв’ю іноземним журналістам Кучма зазначив: "сьогодні на 99% зрозуміло, що кабінет прослуховували". Отже гарант визнав цей факт, а Потебенько у своїй "історичній" промові з парламентської трибуни присягався, що прослуховування першого кабінету держави неможливо. Словом, якщо Деркача звільнили за те, що він таке допустив, то Потебенька, за цією логікою, треба звільняти за те, що не зміг по-людські розслідувати справу. І взагалі, список помилок, які допустила прокуратура під час розслідування зникнення Георгія Гонгадзе, вистачить на всі роки незалежності. Навіть особистий друг Кучми – суддя Замковенко – змушений був вибачитись за одного із заступників генпрокурора перед матір’ю Георгія. Отже беремо за відправну точку думку, що президент вирішив звільнити Потебенька. Однак, судячи з того, що це рішення досі не прийнято, арбітр нації не визначився з датою і тими плюсами-мінусами, які може отримати від такого кроку.
По-перше, Леонід Кучма не віддасть ініціативу у руки парламенту. Він буде тягнути зі звільненням до останнього моменту, поки за день до голосування щодо недовіри генпрокурору не буде впевненим у його результаті. (Невже у цій країні хтось сумнівається, що результати четвергових голосувань прораховують на Банковій у середу чи навіть раніше?) Якщо інформація буде невтішною для Михайла Олексійовича, його не захочуть приносити у жертву Верховній Раді. Подібна ситуація вже була у житті Потебенька. Недовіру йому вже висловлювали, але 91-го. І тоді він випросив для себе "красивого звільнення". Подейкують, що коли рішення парламенту вже було оформлене, Потебенько кулею злітав у Москву та випросив у останнього генпрокурора Союзу Сухарєва підписати його рапорт про відставку заднім числом. І вже цією грамотою він потім розмахував перед очима своїх колег-депутатів.
По-друге, Кучма має зважити на те, що на місці Потебенька опиниться в.о. Якщо президент не призначить нікого своїм указом, то в.о. генпрокурора стає його перший заступник Микола Гарник. Кажуть, що це людина Потебенька, навіть більше - його друг. Якщо ж Кучма подає на затвердження парламенту іншу кандидатуру, призначаючи її автоматично в.о. генпрокурора, така людина не може сидіти у цьому кріслі більше двох місяців. А якщо депутати не погодяться з поданою кандидатурою, необхідно пропонувати нову людину. Згадаємо, що до того, як Потебенько став прокурором, в.о. Олег Литвак чотири рази намагався отримати це місце і "бійка" з парламентом була тоді надто складною – "прокатили" його Лазаренко і К°, а також ліві та "Антимафія". Коротше кажучи, процес надто складний. Крім того, до початку "касетної справи" можна було прогнозувати хто пройде "парламентське чистилище": найбільші шанси мав Юрій Гайсинський. Це людина Волкова, має непогані стосунки з Суркісом-Медведчуком. Але сьогодні до гордого титулу Олександра Михайловича "директор-розпорядник парламенту" можна сміливо додати префікс "екс", та й у валізі Григорія Омельченка на Гайсинського стільки компромату… Хоча б та ж київська квартира, яку він, згідно документів Г. Омельченка, отримав незаконно, і в яку повписував (за нібито втраченими паспортами) мати, доньку, зятя і т. д. В той же час всі вони залишалися прописаними в харківських квартирах, які мали повернути державі після переведення Гайсинського до Києва. До речі, саме зараз генпрокурор Росії Устинов має великі проблеми саме через подібну історію і особисто Путін санкціонував днями розслідування житлових махінацій головного російського законника.
В принципі, президента не повинна дуже лякати перспектива провести деякий час з в.о. генпрокурора, але все залежить від того, який план виходу з кризи розробила його команда. Якщо план цей достатньо радикальний (формально в межах закону) – боротьба з опозицією, то тут виникають значні проблеми. Центр опозиції знаходиться у парламенті і в певний момент імена частини депутатів можуть з'явитись одразу у кількох справах, за якими їх необхідно буде притягувати до кримінальної відповідальності. А виконувач обов'язків генерального прокурора не має права звертатись до ВР з поданням про позбавлення депутатів недоторканності. В цьому він обмежений у своїх повноваженнях. Таку страховку розробили самі депутати у той час коли в.о. гепрокурора був Олег Литвак. Саме він тоді наполегливо домагався "здачі" Лазаренка й Агафонова.
Підсумовуючи все вище написане можна сказати, що після звільнення Потебенька чи то парламентом, чи президентом, країна опиниться у складній ситуації. Виконувач обов’язків не зовсім "повноцінний" генпрокурор. Але краще вже "неповноцінний" в.о., чим "повноцінний" Потебенько. Чекаємо на президентські рішення.
