Посткомуністичний СІЗО імені Кучми
П'ятниця, 16 лютого 2001, 13:30
"Кучмагейт", справа Георгія Гонгадзе вочевидь висвітлили не тільки справжнє становище зі свободою слова в Україні та ставленням влади до журналістів. Вони показали сутність нинішнього українського режиму, бо продемонстрували його кревну політичну спорідненість із колишнім тоталітарним комуністичним правлінням. З тією тільки різницею, що за комуністів в Україні була духовна політико-ідеологічна тюрма, в якій сиділи усі без винятку, а кучмісти збудували такий собі слідчий ізолятор – СІЗО – розміром з усю країну, де "під слідством" перебуває чи в будь-який момент може опинитися теж кожний.
За комуністів кожний крок вимірювався вірністю ленінській ідеології. Можна було красти, грабувати, навіть убивати, але при цьому треба було клястися комуністичним догматам. І вони виступали "охоронною грамотою". Сьогодні будь-яка ідеологія, як панівна, заборонена Конституцією, але влада кучмістів, що вийшла зі сталінської шинелі, без її замінника, мабуть, жити не може. І тому були вигадані агітаційні сурогати типу "боротьби із червоною загрозою", "вірності ринковим реформам", "побудови демократичного суспільства" тощо. Але як і комуністична ідеолгія була ширмою для комуністів, так і новомодні постулати використовються кучмістами для окозамилення, наприклад, проставчків із Заходу -- щоб кредити на "благородну справу реформування комуністичної спадщини" підкинули…
І справа навіть не в тому, що комуністи і кучмісти потрібні один одному. І під час "кучмагейту" це стало очевидно навіть тим, хто не хотів бачити очевидного. Комуністи відмовилися від активної опозиційності режимові Кучми, а Кучма "із вдячністю" у відповідь "призначив" КПУ "головною опозицією". Всі інші у нашого "гаранта" – це "строкатий конгломерат" із тих, хто "нагнітає атмосферу істерії та психозу". Це вже аксіома, що комуністи і кучмісти – це два боки однієї політико-економічної "медалі" сучасної України. З одного боку, кучмісти, безглуздо руйнуючи економіку жадібною прихватизацією і збагаченням тільки прихвостнів, які гордо іменують себе "олігархами", створуюють суцільні злидні для переважної більшості населення, яке втрачає соціальну перспективу. З другого -- комуністи імені Симоненка цими загальними злиднями користуються. роздмухують ностальгічні настрої щодо "ковбаси за два двадцять" і здобувають "свої" 15-20 відсотків на виборах. Дешево і сердито. І до обопільного задоволення. А отже, сьогодні зняти Кучму – це означає змінити суспільство. А змінити суспільство – це означає назавжди поховати і комуністів, і кучмістів, бо вільні люди ніколи не оберуть ні комуністів, нів Кучму, який людей цими комуністами лякає.
І саме тому в цій ситуації важливе розуміти схоже ставлення комуністів і кучмістів до влади. По-перше, комуністи і кучмісти цементують владу та її носіїв додатковими засобами примусу і заоохочення. Комуністи на перших порах "кріпили єдність" круговою порукою, наприклад, брали участь у масових розстрілах заручників із "благородних класів" і особисто дострілювали в голову тих, кого не добивали розстрільні взводи. Потім комуністи ставили підписи під постановами про розстріл таких самих, як і вони, під час сталінських чисток. А вже в останні роки "чистили себе під Леніним" за допомогою пільг, спецпайків, спецобслуговування тощо.
У кучмістів, слава Богу, до кругової поруки поки що не дійшло, але вони теж об'єднуються за допомогою пільг та бізнес-привілеїв, які прямо залежать від перебування при владі та вірного служіння "гарантові". Інакше, казав "гарант", давити й знищувати (крилате -- "давіть і унічтожать всєх, кто работаєт протів нас"). А щоб легше було робити останнє, кучмісти винайшли своє "ноу хау" – тотальну криміналізацію як органів управління, так і приватного бізнесу, котрі нерідко просто зв'язані між собою. В Україні створені такі непрозорі та несприятливі для бізнесу умови, що жити і працювати за ними нормально не можна. І бізнесмени просто змушені йти "в тінь", а отже, порушувати чинні формальні закони і жити за законами тіньовими. А це вимагає отримання тіньових послуг від чиновництва, спричиняє корупцію, в якій винні і ті, хто бере, і ті, хто дає. А отже, такий тіньовий корупційний характер відносин у державі, якщо правильно поставити інформацію спецслужб, дає владі можливість у будь-який момент притягти до кримінальної відповідальності будь-кого. І в органах влади та управління, і в бізнесі. Або "помилувати", не притягати до відповідальності, але постійно тримати "на гачку". Всі так і живуть, як у СІЗО: знають, що "слідство" триває, але не знають, чим воно закінчиться – накопають Азаров з Кравченком та "колишнім" Деркачем чи не накопають.
Лідер партії "Собор" Анатолій Матвієнко на "круглому столі" "Проблеми формування і діяльності опозиції в Україні" якось розповів, що, свого часу будучи вхожим до кабінетів влади, став свідком, як кучмісти розв'язують кадрові проблеми. Треба було призначити якогось заступника міністра, і, за словами Матвієнка, з президентської адміністрації телефонували до МВС і дізнвалися, "є на кандидата щось чи немає". І коли дізналися, що він "чистий", то запропонували "знайти хоч щось", інакше призначати не можна. "Такий чиновник міг би бути неконтрольованим, а такі Кучмі непотрібні, ними важче маніпулювати", -- сказав А. Матвієнко. І в таких кримінальних лабетах затиснута вся країна: навіть пересічний українець, якийсь десь урвав "ліваком" доллар-другий, може потрапити до буцегарні, якщо не задекларує його і спробує обміняти його, а "орли боєвиє" це помітять і захочуть з'ясувати, де він цього "зеленого" доп"'яв.
По-друге, і комуністи, і кучмісти ставляться до влади, як до приватної власності, даної їм від Бога назавжди. Згадайте, комуністи навіть у Конституції записували про провідну роль КПРС. Кучмісти поки що узаконити "богообраність" свого "шефа" не можуть. Мабуть, і тому, що важко пояснити нормальним людям, чому боги в Україна такі сліпі та неперебірливі, що зупинили свій вибір на Кучмі. І тому, що Україна хоч і перебуває стараннями Кучми в Азіопі, але все-таки чимало українців навряд чи хочуть бачити Кучму в телевізорі вічно і, мало того, навряд чи бажають "такої краси" своїм дітям та онукам. Але спроби кучмістів саме так ощасливити співгромадян є. Недаремно ж вони ототожнюють поняття "Кучма" та "Україна" і переконують, що той, хто дозволяє собі нормально, а не по-долгановськи сприймати "гаранта", паплюжить українську державу.
Але найкраще про своє ставлення до влади сказали самі фігуранти – Кучма з кучманоїдами. Нагадую вам те, про що "гарант" розмовляв із Деркачем між двома турами президентських виборів і що записав майор Мельниченко. Говорить Деркач: "От там, гдє "закраснєло", пусть пригласіт предсєдатєля колхоза. Для бє-сє-ди! НУ ЧЄГО МИ ВЛАСТЬ ДОЛЖНИ ТЄРЯТЬ! Єслі ми власть, то ето же наш інструмент власті – прокуратура." А "гарант", уточнюючи, додає: "Прокуратура… і міліція…" Тобто у цих "парєньков" немає навіть тіні сумніві у правоті своєї справи. В тому, що владу на виборах треба здобувати, а не залишати за собою адмінресурсом, "бєсєдуя" з головами колгоспів так, як пропонував Кучма: "Надо, чтоб с каждим предсєдатєлем колхоза, в каждом сєлє, прієхал налоговік і сказал: дорогой товаріщ, ти ж прєкрасно прєдставляєш, СКОЛЬКО У НАС МАТЄРІАЛОВ ДЛЯ ТОГО, ЧТОБИ ТИ ЗАВТРА ОКАЗАЛСЯ В МЄСТАХ, НЕ СТОЛЬ ОТДАЛЬОННИХ".
Оце вам і є кримінально-політична "кучманоїзація" всєї країни, яку здійснюють свідомо і планомірно, а не тільки з ініціативи деяких від природи запопадливих підлабузників. Це свідома політика, припинити яку, стверджують небезпідставно опозиціонери, без усунення саме Кучми неможливо…
…І в цій ситуації, яка здається безвихідною, є ще один обнадійливий момент. Кучманоїди не розуміють і, певно, не зрозуміють того, що трагедія режиму Кучми полягає в тому, що він пожирає сам себе. Ізсередини. Як сказав той же Матвієнко, "людям набридає жити в страсі". Вони – чиновники, бізнесмени, інколи навіть десь здобувши якусь власність не зовсім законним шляхом, усе одно хочуть жити за єдиними для всіх і прогнозовано-передбачуваними законами. Щоб не треба було їм, як Волкову, ховатися від бельгійського правосуддя чи як Лазаренку – від американського. Саме на оці настрої навіть відвертих кучманоїдів, які заради "амністії без конфіскації" в майбутньому можуть вже сьогодні "здати" Кучму, є велика надія опозиції. Тиск кучманоїдів на всіх і вся елементарно набридає навіть їм самим. Мало того, відповідає фізичному законові про те, що сила тиску, слава Богу, породжує і відповідний супротив. Навіть і в українців…
За комуністів кожний крок вимірювався вірністю ленінській ідеології. Можна було красти, грабувати, навіть убивати, але при цьому треба було клястися комуністичним догматам. І вони виступали "охоронною грамотою". Сьогодні будь-яка ідеологія, як панівна, заборонена Конституцією, але влада кучмістів, що вийшла зі сталінської шинелі, без її замінника, мабуть, жити не може. І тому були вигадані агітаційні сурогати типу "боротьби із червоною загрозою", "вірності ринковим реформам", "побудови демократичного суспільства" тощо. Але як і комуністична ідеолгія була ширмою для комуністів, так і новомодні постулати використовються кучмістами для окозамилення, наприклад, проставчків із Заходу -- щоб кредити на "благородну справу реформування комуністичної спадщини" підкинули…
І справа навіть не в тому, що комуністи і кучмісти потрібні один одному. І під час "кучмагейту" це стало очевидно навіть тим, хто не хотів бачити очевидного. Комуністи відмовилися від активної опозиційності режимові Кучми, а Кучма "із вдячністю" у відповідь "призначив" КПУ "головною опозицією". Всі інші у нашого "гаранта" – це "строкатий конгломерат" із тих, хто "нагнітає атмосферу істерії та психозу". Це вже аксіома, що комуністи і кучмісти – це два боки однієї політико-економічної "медалі" сучасної України. З одного боку, кучмісти, безглуздо руйнуючи економіку жадібною прихватизацією і збагаченням тільки прихвостнів, які гордо іменують себе "олігархами", створуюють суцільні злидні для переважної більшості населення, яке втрачає соціальну перспективу. З другого -- комуністи імені Симоненка цими загальними злиднями користуються. роздмухують ностальгічні настрої щодо "ковбаси за два двадцять" і здобувають "свої" 15-20 відсотків на виборах. Дешево і сердито. І до обопільного задоволення. А отже, сьогодні зняти Кучму – це означає змінити суспільство. А змінити суспільство – це означає назавжди поховати і комуністів, і кучмістів, бо вільні люди ніколи не оберуть ні комуністів, нів Кучму, який людей цими комуністами лякає.
І саме тому в цій ситуації важливе розуміти схоже ставлення комуністів і кучмістів до влади. По-перше, комуністи і кучмісти цементують владу та її носіїв додатковими засобами примусу і заоохочення. Комуністи на перших порах "кріпили єдність" круговою порукою, наприклад, брали участь у масових розстрілах заручників із "благородних класів" і особисто дострілювали в голову тих, кого не добивали розстрільні взводи. Потім комуністи ставили підписи під постановами про розстріл таких самих, як і вони, під час сталінських чисток. А вже в останні роки "чистили себе під Леніним" за допомогою пільг, спецпайків, спецобслуговування тощо.
У кучмістів, слава Богу, до кругової поруки поки що не дійшло, але вони теж об'єднуються за допомогою пільг та бізнес-привілеїв, які прямо залежать від перебування при владі та вірного служіння "гарантові". Інакше, казав "гарант", давити й знищувати (крилате -- "давіть і унічтожать всєх, кто работаєт протів нас"). А щоб легше було робити останнє, кучмісти винайшли своє "ноу хау" – тотальну криміналізацію як органів управління, так і приватного бізнесу, котрі нерідко просто зв'язані між собою. В Україні створені такі непрозорі та несприятливі для бізнесу умови, що жити і працювати за ними нормально не можна. І бізнесмени просто змушені йти "в тінь", а отже, порушувати чинні формальні закони і жити за законами тіньовими. А це вимагає отримання тіньових послуг від чиновництва, спричиняє корупцію, в якій винні і ті, хто бере, і ті, хто дає. А отже, такий тіньовий корупційний характер відносин у державі, якщо правильно поставити інформацію спецслужб, дає владі можливість у будь-який момент притягти до кримінальної відповідальності будь-кого. І в органах влади та управління, і в бізнесі. Або "помилувати", не притягати до відповідальності, але постійно тримати "на гачку". Всі так і живуть, як у СІЗО: знають, що "слідство" триває, але не знають, чим воно закінчиться – накопають Азаров з Кравченком та "колишнім" Деркачем чи не накопають.
Лідер партії "Собор" Анатолій Матвієнко на "круглому столі" "Проблеми формування і діяльності опозиції в Україні" якось розповів, що, свого часу будучи вхожим до кабінетів влади, став свідком, як кучмісти розв'язують кадрові проблеми. Треба було призначити якогось заступника міністра, і, за словами Матвієнка, з президентської адміністрації телефонували до МВС і дізнвалися, "є на кандидата щось чи немає". І коли дізналися, що він "чистий", то запропонували "знайти хоч щось", інакше призначати не можна. "Такий чиновник міг би бути неконтрольованим, а такі Кучмі непотрібні, ними важче маніпулювати", -- сказав А. Матвієнко. І в таких кримінальних лабетах затиснута вся країна: навіть пересічний українець, якийсь десь урвав "ліваком" доллар-другий, може потрапити до буцегарні, якщо не задекларує його і спробує обміняти його, а "орли боєвиє" це помітять і захочуть з'ясувати, де він цього "зеленого" доп"'яв.
По-друге, і комуністи, і кучмісти ставляться до влади, як до приватної власності, даної їм від Бога назавжди. Згадайте, комуністи навіть у Конституції записували про провідну роль КПРС. Кучмісти поки що узаконити "богообраність" свого "шефа" не можуть. Мабуть, і тому, що важко пояснити нормальним людям, чому боги в Україна такі сліпі та неперебірливі, що зупинили свій вибір на Кучмі. І тому, що Україна хоч і перебуває стараннями Кучми в Азіопі, але все-таки чимало українців навряд чи хочуть бачити Кучму в телевізорі вічно і, мало того, навряд чи бажають "такої краси" своїм дітям та онукам. Але спроби кучмістів саме так ощасливити співгромадян є. Недаремно ж вони ототожнюють поняття "Кучма" та "Україна" і переконують, що той, хто дозволяє собі нормально, а не по-долгановськи сприймати "гаранта", паплюжить українську державу.
Але найкраще про своє ставлення до влади сказали самі фігуранти – Кучма з кучманоїдами. Нагадую вам те, про що "гарант" розмовляв із Деркачем між двома турами президентських виборів і що записав майор Мельниченко. Говорить Деркач: "От там, гдє "закраснєло", пусть пригласіт предсєдатєля колхоза. Для бє-сє-ди! НУ ЧЄГО МИ ВЛАСТЬ ДОЛЖНИ ТЄРЯТЬ! Єслі ми власть, то ето же наш інструмент власті – прокуратура." А "гарант", уточнюючи, додає: "Прокуратура… і міліція…" Тобто у цих "парєньков" немає навіть тіні сумніві у правоті своєї справи. В тому, що владу на виборах треба здобувати, а не залишати за собою адмінресурсом, "бєсєдуя" з головами колгоспів так, як пропонував Кучма: "Надо, чтоб с каждим предсєдатєлем колхоза, в каждом сєлє, прієхал налоговік і сказал: дорогой товаріщ, ти ж прєкрасно прєдставляєш, СКОЛЬКО У НАС МАТЄРІАЛОВ ДЛЯ ТОГО, ЧТОБИ ТИ ЗАВТРА ОКАЗАЛСЯ В МЄСТАХ, НЕ СТОЛЬ ОТДАЛЬОННИХ".
Оце вам і є кримінально-політична "кучманоїзація" всєї країни, яку здійснюють свідомо і планомірно, а не тільки з ініціативи деяких від природи запопадливих підлабузників. Це свідома політика, припинити яку, стверджують небезпідставно опозиціонери, без усунення саме Кучми неможливо…
…І в цій ситуації, яка здається безвихідною, є ще один обнадійливий момент. Кучманоїди не розуміють і, певно, не зрозуміють того, що трагедія режиму Кучми полягає в тому, що він пожирає сам себе. Ізсередини. Як сказав той же Матвієнко, "людям набридає жити в страсі". Вони – чиновники, бізнесмени, інколи навіть десь здобувши якусь власність не зовсім законним шляхом, усе одно хочуть жити за єдиними для всіх і прогнозовано-передбачуваними законами. Щоб не треба було їм, як Волкову, ховатися від бельгійського правосуддя чи як Лазаренку – від американського. Саме на оці настрої навіть відвертих кучманоїдів, які заради "амністії без конфіскації" в майбутньому можуть вже сьогодні "здати" Кучму, є велика надія опозиції. Тиск кучманоїдів на всіх і вся елементарно набридає навіть їм самим. Мало того, відповідає фізичному законові про те, що сила тиску, слава Богу, породжує і відповідний супротив. Навіть і в українців…
