Про демократію і президента Кучму

За останній тиждень Леонід Кучма багато говорив з народом – за словами інтерв'ю уважний читач і глядач могли бачити відчай людини, загнаної в кут. Президент говорив багато, і його головними тезами були непричетність до вбивства журналіста Гонгадзе, можливість прослуховування президентського кабінету та її імовірні замовники, а також відданість президента демократичним принципам (як він їх розуміє). Отже, президентське розуміння демократії і є нашою темою.

В середу Президент спілкувався з читачами наймасовішої української газети “Факти". Один з них, як виглядає зі слів та обставин, очевидно, відставний військовий зі шпиталю в Миколаївській області, задав президенту “невеличке", як він сам сказав, питання, маючи на увагу звинувачення опозиції: “Чому ви терпите цю неправду? Хіба у вас немає можливості все це припинити?!" На що президент відповів: “Але ж має бути демократія!" - “Має бути... Але ви хоч трошки притисніть їх! Це ж просто вже неможливо! Соромно дивитись на це все!" – “У всьому треба дотримуватися законів" (цитовано за текстом “Фактів", переклад - мій).

Не можна не поділяти ці слова Леоніда Кучми. Єдине, що президент, очевидно, плутає, так це принципи демократії і верховенства закону. Демократія – це влада народу, а верховенство закону – це принцип будь-якої справедливої держави. Дотримуватися законів можна і за монархії, як, наприклад, у Саудівській Аравії. Там, звичайно, свої закони, не такі як у нас, але їх там дотримуються.

В іншому інтерв"ю останніх днів президент дозволив собі встати на захист олігархів – це, як ви пригадуєте, було в інтерв"ю РТР. Пан Кучма заявив, що саме поняття “олігархів" спотворено. Він додав, що багаті люди у всьому світі – мільйонери і мільярдери - “завжди управляють (пауза) тільки не безпосередньо, а через своїх представників у владі"..

Ми чули з вуст президента набагато більш шокуючі речі. І на сказане журналістам РТР багато хто просто не звернув уваги. А дарма.

Це було, цілком очевидно, сказано побіжно, і не становило головної теми розмови. Втім найважливіші речі висловлюються побіжно, коли їх висловлюєш, то на них не зупиняєшся, а летиш собі далі – до того, що вважаєш більш важливим. Такі думки є “цеглинками" світогляду, саме вони є базисом для оцінки світу і вибудови стратегії своїх дій у ньому.

Справедливості заради, ми залишимо президентові, як захист, версію про занадто коротку, побіжну згадку про владу багатих. Можливо в разі, коли б пан Кучма мав час і бажання розтлумачити свої слова, він би це міг зробити інакше. Втім, ми коментуємо лише сказане.

Отже, як видно з розмови, на думку Леоніда Кучми, світовими країнами, і серед них напевно Україною, управляють багаті. Тут слід згадати, що в пост-радянських країнах забувають, що слово саме “олігархи" – насправді не просто визначення просто багатих, чи дуже багатих, людей. Так само як “демократи" – це прибічники і представники демократії, ладу, що є вираженням влади народу, так і олігархи – це ті, хто виступає за лад, який характеризується владою небагатьох (в перекладі з грецької – олігархія – “влада небагатьох"). Люди, яким за олігархії належить влада, теж називаються олігархами. У інтерв"ю РТР президент вважає, що олігархи, то просто мільйонери і мільярдери. Але це не просто багаті, це багаті при владі.

Отже олігархія – це держава, де управляють олігархи – багаті люди. До речі, не забуваймо, що існує іще одна форма влади небагатьох – “аристократія", але це вже “влада кращих". А коли йдеться про олігархію, то тут лише мається на увазі просто багатих, але не кращих. Ці слова не є тотожними – це зрозуміло.

Олігархія – це узаконене правління багатих. Це класична істина – відкрийте нещодавно видані в “Основах" твори Платона і Арістотеля – там це все є. Проблема полягає в тому, що коли про законність правління небагатьох багатих міркує політолог, журналіст чи заангажований політик, то це одне. З цим можна не погоджуватися, можна критикувати, такі слова можуть викликати обурення і стати приводом для роздумів. Але це – в порядку дискусій.

Коли ж про існування олігархії прихильно відгукується президент країни, в конституції якої в першій же статті і в першій же главі чітко записано – “демократична держава", то це знак більш ніж серйозний. Це означає дві речі – або президент не уявляє основоположних речей, або він поблажливо ставиться до неконституційних тенденцій у механізмі державної влади.

Звичайно, демократія не передбачає майнової рівності – вона тільки обумовлює рівний доступ усіх громадян до влади. Влада переходить до президента через вибори, і він отримує мандат не тільки від 16 мільйонів, які його обрали, але і від решти, які голосували інакше. Але коли Леонід Кучма прихильно висловлюється про владу багатих в усіх країнах як про факт, то він зраджує інтереси громадян своєї демократії. Він фактично захищає майнову нерівність, як основу для управління державою. З усього сказаного виходить, що нинішній президент України або не усвідомлює сутності своїх слів, або нехтує конституційними засадами цієї держави. Правління багатих у цій країні суперечить її законам.

Слова пана Кучми свідчать про те, що він не йде далі більшості наших співвітчизників, котрі після багатьох років пропагованої бідності, раптово відкрили для себе сумнівну радість користування справжніми грошима. За радянських часів гроші були сурогатом, вони не мали багатьох функцій, і їх офіційно зневажали. І ось гроші в усій їхній величі і принадливості – у зелених шатах американських президентів - стали раптово для багатьох з нас замінником багатьох людських почуттів, бажань і прагнень. Гроші з"явилися зненацька і одразу завоювали серця простодушних українців, приворожили і підкорили. В принципі, нічого дивного тут нема – коли з"являється щось нове, а у нашому випадку, це нова система відносин між людьми – грошова – то цьому новому приділяється одразу занадто багато уваги. Потім до нового поступово звикають. Але зачарованість грошима на певний час вводить людей в оману, причому масово.

В нашому випадку, минуло приблизно десятиліття, протягом котрого українці навчилися розуміти сутність грошей. Багато хто навчився їх заробляти і витрачати. Значно більше людей іще тільки вчаться. Мільйони все ще засліплені магією паперових прямокутничків. Але уже тепер можна зробити деякі висновки.

По-перше, ми потроху розуміємо, що гроші – то просто мірило нашої праці. Ми усвідомлюємо, що ми можемо їх заробляти чесно і вчимося витрачати. По-друге, ми звикаємо до спілкування з багатими. І ми усвідомлюємо, що їхні капітали не слугують заміною їхнім чеснотам. Маючи гроші, вони не стають автоматично кращими і більш гідними поваги. Вони просто отримують іще один засіб – хоч і який могутній - для реалізації своїх планів (і плани можуть бути чесними і нечесними).

Гідними поваги багаті стають, коли множать свої гроші чесно, платять податки, витрачають відповідально і розумно, створюють робочі місця, а ще жертвують на школи, комп"ютери і старих. Коротше, коли гроші стають засобом для досягнення більшої справедливості і сприяють процвітанню всіх членів суспільства. Коли ж гроші заробляють через штучні і нечесні монополії, коли вони йдуть на розваги, коли їх гатять на нечесні вибори, на неправдиві ЗМІ (які не інформують, а дезорієнтують публіку), коли їх змушені ховати по оффшорах і банально протринькують через неуміння пустити в оборот – то чому таких багатих ми маємо поважати?

Люди, які мають хист до нагромадження грошей – потрібні. Їх треба цінувати. В України немає, на жаль, традиції заробляння грошей. Немає поки що касти, яка б, заробляючи гроші, при цьому поколіннями була би вихована робити це морально. Багатих у нас небагато і до них треба ставитися як до загальнонаціонального надбання. Але це не означає, що вони важливіші за інших людей, котрі можуть добре робити інші речі – за спортсменів, митців, науковців, клерків, робітників і селян. І це не означає, що саме багаті мають управляти іншими людьми.

Не треба абсолютизувати владу грошей. Без грошей не можна існувати, але також не можна гідно жити без освіти, виховання, ідеалів, друзів, іще десятків і сотень важливих так званих “нематеріальних" речей.

В усіх сферах життя гроші – зручне знаряддя, ліквідне, моментальне, точне. Коли вирішуються справи державного значення гроші також мають величезне значення, і ті, хто ними володіє мають певну перевагу над іншими. Але це лише один зі способів переконати інших стати на свій бік – переконати на певний час, просто КУПИВШИ. Можна на певний час купити стражів порядку, виборців, журналістів, державних діячів. А можна їх переконати інших можна і без грошей – словом. Гроші – дуже вагомий аргумент, як вагомий іще один аргумент – залякування. Але правда – теж аргумент, причому такий, що, коли вже змінює погляди людини, то надовго.

Все, що треба робити тим, хто хоче, що би Україна була більш справедливою – треба людина за людиною пояснювати, що на виборах автоматники не стоять біля урн для бюлетенів. Що нагідних властителів треба міняти. Що вибір робиться кожною людиною окремо. Що відповідати доведеться не перед чужими дядями – а перед своїми дітьми, коли ті спитають – чому так погано все довкола. Це прості, примітивні істини, але за останні кілька років промивання мозків багато хто – через переляк, апатію або забудькуватість – випустили з поля зору, що вони самі відповідають за свою совість.

Управління державою, так само як без грошей, неможливе без висококласних фахівців. Інтелект не менш вартісний, ніж рахунок в банку. Ті, хто має знання, володіє силою, співвідносною із силою грошей.

Вміння розрізнити правду від брехні – це “зброя" не менш ефективна, ніж каса олігархів. Тому кожен, хто може побачити правду, має допомагати в цьому іншим. І робити свою справу треба без насильства, ненав"язливо, але свідомо, розумно і неухильно. Знання, як відомо – сила. І від себе додамо, що на противагу улесливій силі грошей і брутальній силі тиранії – знання є силою демократії.