За Україну без ... фанатизму

Неділя, 25 лютого 2001, 22:01
"У демократичному суспільстві кожен має право на свою думку і право публічно її висловлювати. Але є межа, переступити яку не дозволено нікому і за жодних умов. Це - Закон, відповідальність за кожне слово." – Звернення президента України Леоніда Кучми, голови Верховної Ради Івана Плюща та прем'єр-міністра Віктора Ющенка до українського народу від 13-го лютого 2001р.

Автори "звернення трьох" вчинили тактичну помилку в своїй кампанії втримати нині діючого при владі. Щоправда, це не перша помилка в цій кампанії, зроблена "кучмістами". Але саме вони переступили межу, про яку йде мова у зверненні.

Очевидно, Кучма потребує підтримки популярних політиків. До підписання звернення, Іван Плющ і Віктор Ющенко займали відсторонену позицію стосовно касетного скандалу. Що цікаво, рейтинг цих двох політиків зростав протягом січня 2001 року, в той час як рейтинг Кучми падав, за даними опитування, проведеного фірмою Социс Геллап. Сальдо довіри до Ющенка та Плюща вищі за рівень Кучми. Така тенденція зростання довіри до цих двох лідерів спостерігається від жовтня 2000 року, коли за той сам час довіра до Кучми впала. Також цікаво зазначити, що рівень довіри до уряду як владної інституції в січні цього року вперше перевищив рівень довіри до президента. Мабуть, кучмівські стратеги зрозуміли, що їм потрібно вписати Ющенка та Плюща до образу команди Кучми, аби використати відносну популярність останніх.

Але для України, мабуть, було би краще, якщо стратеги кампанії "втримаймо Кучму" не покладались на підпис прем’єра та голови Верховної Ради, і залишили б їх в спокої, дозволивши займатися основною роботою, замість втягувати їх в проблеми та ситуації, які створив сам президент і його найближчі кадри.

Окрім цієї помилки, кучмавтори, очевидно, не могли бути задоволені більш загальним зверненням до народу, мовлячи, що зараз найголовніше, перш за все, займатися державним будівництвом, але спустилися до рівня демагогії та істерії, в чому звинувачують своїх противників. Плющ порадив поцікавитися змістом звернення, замість його формою, і саме це варто зробити. Посилання на термін "український різновид націонал-соціалізму" та порада згадати "як починався фашизм" не на користь загальній ситуації. Вживаючи такі слова, звернення тільки додає до атмосфери психозу – мовляв, хто проти нас - фашист. Таким чином, психологічний клімат в Україні стає гіршим та істеричнішим. Виходячи з логіки та тону звернення, людина, яка вважає, що Кучма повинен піти у відставку, чинить мало не кардинальний гріх.

Кучма залишає за собою право видавати бажане за дійсне та ігнорувати факт існування опозиції до нього. Але можна цілком спокійно висунути кілька аргументів, які доведуть позитивні моменти відставки Кучми. Точка зору, що Кучма повинен добровільно подати у відставку, має повне право на існування в суспільстві, яке себе називає демократичним та відкритим. Такі аргументи тим більше мають право на існування, якщо вони висунуті для дискусії про пошук того, що буде найкращим для України. Виходячи з конструктивної позиції, без зайвого фанатизму та вживання термінів-штампів, амбіцій чи прагнення захопити владу, можна цілком спокійно констатувати, що самоініційована відставка Кучми може бути Україні на користь, особливо у довготривалій перспективі. Українська незалежність - це надовго. Через вісім років право на голосування будуть мати молоді українці, які народилися в незалежній країні. Відставка Кучми навряд чи відразу ж змінить ситуацію в країні. Але міжнародний імідж України може поліпшитися, якщо політична еліта доведе свою спроможність подолати політичну кризу.

Президент не має право ігнорувати аргументи – навпаки, це його обов’язок їх враховувати. Позиція, що лише раз в п’ять років президент стає підзвітним народу, також помилкова. Тим більше, в даній ситуації. Які гарантії може дати Кучма, що народ переобрав би його сьогодні, знаючи те, що знає? Сьогоднішній Кучма та Кучма-кандидат у президенти - це різні люди. Чи народ би вибрав Кучму, знаючи в жовтні 1999 року те, що знає в січні 2001року?

Кучма мав золоту нагоду проконтролювати ситуацію в перші дні тейпгейту, якби він відразу визнав, що його розмови записувалися, та попросив вибачення у народу як за ненормативну лексику, так і за зміст розмов. Таким чином, Кучма міг би мінімізувати ефект скандальності.

Але сьогоднішній президент та його оточення у черговий раз довели, що вони, на жаль, не зробили належних висновків з важливого історичного уроку під назвою "Чорнобиль-86". Аби втриматись при владі та служити президенту, кучмісти і зараз діють так, як діяла Москва після вибуху в Чорнобилі. Офіційно реагують викривленням правди. Запевняють, що володіють ситуацією, говорять відверту брехню та вдають, ніби нічого серйозного не сталося.

Саме з цього випливає аргумент на користь відставки Кучми. Це буде знаком того, що його покоління відходить від влади. Тобто покоління людей, які за своє життя піднімали тости за Брежнєва та, не відійшовши від влади, замінили серп і молот на тризуб, нарешті відійде. В цьому сенсі відставка Кучми, як символу людей, які більшу частину свого життя були homo sovieticus, буде знаком для того по суті шизофренічного покоління, що закінчився їх час. Для молодшого покоління, яке менш інфіковане радянським минулим, це стане переломним моментом і позитивно вплине на національну психіку, даючи бодай почуття надії на довгоочікуваний та давно обіцяний прогрес.

Це буде знаком того, що процеси, розпочаті в 1991 році в незалежній Україні, нарешті завершив важливий етап – усунення від влади людей, які тривалий час вірно служили Радянському Союзу. В Чехії, наприклад, цей крок зробили відразу, але в Україні – більшій країні, де радянська влада була більше ніж окупаційною і глибше вкоріненою, цей процес тривав 10 років.

По-друге, відставка Кучми створить унікальний та здоровий прецедент для української демократії. В майбутньому українські діти-школярі будуть під час уроків історії вивчати про початок другої декади незалежності своєї країни, коли демократія була молодою, а народ сказав своє слово, зрозумівши що ним керує особа, яка з обставин шантажу стала недієздатною. Та про те, як громадянин-президент, з повагою до волі народу, вислухав його та добровільно, цивілізовано пішов у відставку, керуючись моральної позицією.

Недієздатність президента можна довести кількома прикладами. Перш за все, його особистий контроль мало що вирішує. Взявши справу Гонгадзе під особистий контроль, Кучма не приніс жодних результатів. В інтерв'ю газеті День, президент зазначив, що річно в Україні зникають 35,000 – 40,000 людей. З них, 10% не знаходять. Ці цифри самі по собі вражають, та виходить, що таких, як Гонгадзе в країні було ще 3,500 – 4,000 в 2000 році. Але чи пообіцяв президент взяти кожну цю справу під особистий контроль?

У своїй присязі, президент пообіцяв виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників та обстоювати права всіх громадян. Якщо президент не спроможний довести до кінця справу пошуку одного громадянина, що можна говорити про більш комплексні завдання, як, наприклад, забезпечення енергетичної незалежності країни?

По-друге, президента шантажують. Хтось записував його розмови та зараз хтось вирішує як і коли оприлюднювати деталі цих розмов. Хто є цей "хтось" стає другорядним питанням. Фактом є те, що президент є під контролем людей, які займаються шантажем. Шантажована людина існує в стадії постійної психологічної невпевненості та діятиме за інстинктом самозбереження. Така людина в будь-який момент може поставити свої власні інтереси на перший план. А якщо особисті інтереси не збігаються з національними, то це - зрада. Щоби уникнути такої ситуації, президент може спокійно пояснити своїм виборцям обставини, які змушують його піти. Можна навести більше прикладів національно небезпечних помилок нині діючого (в тому числі останні домовленості з Москвою), але навіть факту шантажу достатньо для пояснення своєї відставки.

Відставка буде історично важливим кроком для майбутніх поколінь. З одного боку, громадяни візьмуть цей прецедент на озброєння і зрозуміють, що багато чого залежить саме від їхньої активної участі в житті своєї держави. А майбутні державні лідери можливо ставитимуться з більшою повагою до народу, знаючи, що вони несуть відповідальність за свої слова та дії не тільки під час виборів, але протягом цілого часу свого служіння народу. Хоча це в даний час звучить досить "романтично," створення таких загальних прецедентів та національних міфів є важливими в процесі визначення національної ідеї. Окрім завоювання незалежності, українці зараз мають нагоду залишити в спадок майбутнім поколінням важливий урок про відносини між виборцями та обранцями.

Щоправда, вимоги до відставки повинні набрати більш масового характеру. Та президент повинен бути здатним визнати, що він, перш за все, служить народу, що його недоторканість має межі та що його особиста доля та доля України - це дві різні речі.

Відставка Кучми також буде знаковою для відмежування України від Росії. Якщо російський народ любить сильного царя-генсека-президента в традиціях їхнього напівазійського деспотизму, то в Україні пануватиме традиція козацько-європейської волелюбної демократії. Там народ воліє, щоб за нього вирішували справи, а в Україні господарі своєї землі беруть справу у власні руки.

Третій позитивний момент відставки Кучми полягає в тому, що світова увага буде звернена на Україну. Світовий інформаційний простір полюбляє сенсацію. До цього часу Україна, в "неспортивному" інфопросторі, асоціюється з Чорнобилем та корупцією. Вся розмова про нанесену шкоду українському іміджеві в світі касетним скандалом досить смішна. Імідж давно пошкоджений, та скандал тільки затверджує бачення України як проблематичної країни. А коли вищі посадові особи стверджують у зверненні до власного народу, що опозиціонери - це фашисти, то тим самим дарують силам, які зацікавлені в подальшій дискредитації України, ще один аргумент для їх пропаганди. "Сам президент визнав схильність українців до національного соціалізму," - тепер може спокійно написати будь-який журналіст-спостерігач.

Насправді, наведення порядку в самій Україні буде найкращим знаком для міжнародного іміджу країни. Коли українці будуть самі задоволені станом справ в свої країні, це відіб'ється на міжнародному іміджі. Коли українці самі будуть переконані, що вони живуть в демократичній країні, то світ зверне на це увагу.

Але в найближчій перспективі, відставка Кучми приверне увагу до України. Всі "сіенени" та "бібісїі" обов’язково донесуть до світової громадськості факт відставки президента країни. Це сенсація. Можливо, це приверне до України увагу тих міжнародних інвесторів, котрі втекли з країни, та зацікавить тих, хто не наважувався інвестувати в Україну саме через її негативний імідж. Подумають, що, можливо, там щось змінилося, і варто знову поцікавитися. Світові знову буде доведено, що Україна - не Росія і що процеси, які тут відбуваються, мають власне, відмінне життя. Щоправда, інвестори будуть чекати, що буде після відставки. Чи політична еліта країни спроможна замінити Кучму кращим президентом? Короткий період запеклої політичної боротьби стане викликом наступним молодшим політичним лідерам, але саме вони зможуть довести світові, що Україна функціонує як справжня демократія, яка здатна вирішувати свої проблеми.

Лютневі опитування Социс Галлап показали що переважна більшість громадян цікавляться розвитком касетного скандалу - 45% опитуваних цікавляться, і вважають що вони досить з цим обізнані. А 32% опитуваних цікавляться справою, але потрібної інформації ніде не можуть знайти. Отже 77% відсотків опитуваних вважають що касетний скандал вартую їхньої уваги. Двадцять-три відсотки опитуваних вірять що плівки з записами голосів справжні, коли тільки 12% вважають що це підробка. Переважна більшість – 47% вибрала відповідь "Важко сказати, справжні чи ні." Що цікаво, крім російського НТВ, масового оприлюднення самих аудіозаписів ще не відбулося. В цьому плані, уявіть собі як може змінитися ставлення до скандалу суспільства коли почують досить переконливі голоси. В країні де нормально працюють ЗМІ, аудоматеріали були б давно оприлюднені, аби громадяни могли зробити відповідні висновки з перших джерел. Хто має доступ до Інтернету (1,5-2% населення України), має можливість почути самі голоси, а не тільки читати стенограму. Враження про президента та його оточення значно змінюється почувши голоси. В цьому плані, володарі електронних ЗМІ добре служать Кучмі, але зраджують свої професійні обов’язки доносити правдиву та оперативну інформацію до населення.


Головна справа - не "За Україну без Кучми" чи "За Україну з Кучмою". Найголовніше - "За Україну." Як йдеться в зверненні, найголовніше - це забезпечення "мирного, спокійного сьогодення і ясного, прогнозованого майбутнього України." Мир і спокій сьогодення вже грубо порушено, та не можна просто ігнорувати цей факт. Напруження в суспільстві та його поляризація продовжуються, всупереч старань адмінресурсу.



powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!