Кучмагейт

Вівторок, 27 лютого 2001, 15:33
Kuchmagate

Український президент звинувачується e замовленні вбивства і залякуванні, а захід поки мовчить

Вотергейтські плівки, які привели до зміщення Річарда Ніксона виглядають досить невинно у порівнянні з екстраординарними прозріннями з приводу того, як висловлювався, і, напевно, все ще висловлюється, нинішній глава однієї з найбільших Європейських держав за закритими дверми.

Наказ про викрадення і вбивство войовничого журналіста, залякування місцевих керівників тюремним ув'язненням під час президентської кампанії і безкарність організаторів вибуху проти політичних опонентів - все це є на записах, які були таємно зроблені колишнім членом президентської охорони, що заховав підслуховувальний пристрій в меблі.

Ця неймовірна сага про "жучків у дивані" призвела до найбільшої політичної кризи за десять років з часу отримання незалежності. Але настільки ж примітно, що ці відкриття з приводу недемократичного стилю управління, поки що не викликали практично ніяких коментарів в західних столицях. Сусід України, Белорусія - маленька і не цікава з стратегічної точки зору країна, тому її автократичному президенту постійно влітає від західної влади. Зараз виходить, що керівництво України нічим не краще, але Захід, немов проковтнув язик.

Можна аргументувати це тим, що плівки не аутентичні, як спочатку намагалися припустити Кучма і його оточення. Але все це не витримує критики після того, як Микола Мельниченко, який це записував і зараз переховується за рубежем, турбуючись за своє життя, передав їх до шанованої голландської лабораторії по розпізнаванню голосів, яка засвідчила, що вони справжні. Записами зараз займається Міжнародний інститут преси в Відні. Український генеральний прокурор, друг президента, нещодавно погодився, що голос на плівці дійсно належить Кучмі, але заявив, що слова складалися з інших окремих слів. Голландська лабораторія стверджує, що там немає свідоцтв підробки.

Не дивлячись на те, що плівки шокують, вони не стали сюрпризом. Це усього лише гротескний приклад хибної демократизації України. У якійсь мірі Кучма просто повторює недоліки Ельцинської ери в Росії. Приватизація великих державних підприємств спочатку була відкладена, потім її швидко провернули на основі кланових операцій без будь-якого суспільного контролю.

У президентських руках була сконцентрована надмірна влада, і парламент був настільки слабким, що не мав ніякого контролю над виконавчою владою. Державні телевізійні канали знаходяться під суворим контролем, їм наказано не давати справедливу або хоча б часткову критику влади. Що стосується незалежної преси, то, як тільки вони дозволяють собі критикувати владу, їм пред'являють судові позови. Абсурдні обсяги позовів з боку влади у вигляді судової компенсації зараз в три рази перевищують національний бюджет.

На знак протесту проти такої спадщини, українські опозиційні політики об'єдналися в широку коаліцію, якої ніколи не було до цього в цій країні. Форум національного порятунку об'єднав правих прозахідних націоналістів з Руху і посткомуністичних соціалістів. "Покласти кінець кримінальному режиму, відновити правду і верховенство права і повернути Україну на шлях європейського розвитку", заявляють вони у відкритому маніфесті.

Тисячі демонстрантів протестують на вулицях Києва, вимагаючи відставки Кучми. Але Кучма далекий від того, щоб для себе виносити уроки, український президент поводиться так, як під час таємного підслуховування. Державне телебачення звинувачує протестуючих, але не надають їх лідерам часу в ефірі. Через чотири дні після вступу до Форуму національного порятунку, колишній міністр Юлія Тимошенко була нагороджена тюремним ув'язненням. Хоча її звинуватили в корупції, підозри з приводу неї постійно виникали весь час її служіння Кучмі. Дивно, що обвинувачення було пред'явлено тільки тоді, коли вона перейшла на інший бік.

Мовчання Заходу з приводу цього переліку негідного керівництва, швидше всього, пояснюється двома речами. Перша - існуюча думка про те, що Кучма - "краща надія для проведення ринкових реформ". Друге - острах, що критицизм направить Україну в обійми Москви. Президент Путін вже спробувава експуатувати слабість Кучми, запропонувавши йому загальну підтримку і в той же час чинячи тиск на нього для імплементації недавно підписаних угод по газу, електроенергії і закордонним інвестиціям, що дозволить росіянам застовбити провідні позиції в українській економіці. Але холодна війна закінчилася і від старомодного західного мислення про те, що все, що добре для Росії, погано для Заходу, давно слід би відмовитися.

Що дійсно важливо, так це розвиток демократії. За всім цим стоїть відродження старої проблеми експансії НАТО на Схід. Адміністрація Буша швидше всього повернеться до цієї проблеми в найближчі місяці, навіть не дивлячись на те, що мудрі голови починають розуміти, що вступ нових членів ло НАТО не принесе нічого, крім ризику більш глибокого розділу Європи.

Україна не стоїть в списку кандидатів, але вона стала справжньою проблемою. Чи бажає Захід зрозуміти, що процес демократизації дає більше для безпеки, ніж продаж зброї або розставляння прапорців на карті для позначення "наших" і тих, хто пов'язаний з "ведмедем"?



powered by lun.ua