"Поєдинок гігантів" по-українськи
Середа, 28 лютого 2001, 21:31
Сьогодні, коли відверто позначилося протистояння між прем'єр-міністром Віктором Ющенком та першим віце-спікером Віктором Медведчуком, уже очевидно, що Україні таки не таланить з президентами і може не поталанити ще довго.
Адже ці "державні Вітьки" вступили в передостанній раунд боротьби не за реформи чи розбудову демократичного суспільства, про що вони, ледь зганяючи з обличчя нудьгу, говорять публічно, а за головне крісло країни – президентське. І це справді так. Навіть якщо комусь здається, що ці політики демонструють сміливість – адже Кучма ще при владі і принагідно ще може пожбурити попільничкою в голову чи то прем'єра, чи то першого віце-спікера, які прийдуть до нього на аудієнцію. Наприклад, за черговим з'ясуванням з "папою" головної проблеми сьогодення – кого б ще в суспільстві назвати "фашистами" ну і, звісно, згідно з висновком та за підтримки ще одного "антифашиста" Плюща підвісити на ніч за яйця. Для антинацистського перевиховання "подонків", бля…
Однак жодної сміливості тут немає. Кучма ще біля керма і ще може потягти літр-другий авіаспирту, який він, коли, звичайно, Волков вчасно "підганяє" каністрочку, як "технар" і "директор", кажуть, полюбляє нарівні з "Хеннесі" та "Блю Лейблом". Але як керівник держави чи й просто політик, Кучма - по-сербськи "готов є", а по-нашому – йому капут. Навіть якщо справдиться найстрашніший прогноз депутата Олександра Чародєєва, який, закликаючи Бога врятувати країну "від чуми і Кучми", сказав у парламенті: "Волков організує йому третій термін, потом клонування – барана он клонували…" І навіть уточнення, що клонували не барана, а вівцю, не змінює суті справи: політик з таким аморальним "вантажем", як у Кучми, – це вже не повноцінний політик ні для України, ні для світу, навіть якщо його Путін у Дніпропетровську чи ще деінде знову публічно поцілує. А тому "Вітька-адвокат" і "Вітьок-монетарист" й активізувалися. Особливо перший.
Причому президентські амбіції в обох уже давно очевидні. Медведчук після призначення Ющенка главою уряду хіба що землю під собою не гриз, аби за будь-яку ціну і за будь-що насолити прем'єру. Якщо хто протягом цього року дивився канал "Інтер" чи читав "Киевские ведомости", то тому зрозуміло, що Ющенко винний у всьому, навіть у тому, що відомий соціал-демократ і одночасно київський динамівець Діма Михайленко минулого сезону жодного разу не влучив м'ячем у ворота, не кажучи вже про кризу в державі чи про проблеми заборгованості перед Росією. А також було очевидно, що медведчукоїди і суркісоїди "знищували" Ющенка нищівною критикою в ЗМІ вже не як прем'єра, а як суперника Медведчука в майбутній боротьбі саме за президентське крісло. І знищували завчасно, що говорить про дальній приціл об'єднаних соціал-демократів.
Сьогодні, напередодні квітневого звіту уряду в парламенті, який може закінчитися відставкою кабінету, Медведчук пішов ва-банк. Звідси усі ці заяви віце-спікера про необхідність визначення Ющенка, з якою більшістю йому бути, про коаліційний уряд тощо. Та плювати Медведчуку на всі ці коаліції з більшостями і всякими там демократіями. Вони йому потрібні, як зайцю стоп-сигнал, коли Кучма може впасти або "з бодуна" подасть у відставку, і тоді главою держави, за Конституцією, стане Ющенко! А отже, практично стане відомо, хто переможе і на президентських виборах – рейтинг Ющенка, незважаючи ні на що, ще досить високий, та й урядом він керував, це треба визнати заради справедливості, все-таки не як Пустовойтенко…
Стає відомо й те, що Ющенко таки хоче бути главою держави, незважаючи на відсутність відповідних заяв з його боку. По-перше, як бачимо, влада може впасти йому прямо до рук просто так, "на шару", ціною життя одного журналіста, пам'ять якого прем'єр фактично зрадив, підтримавши начальника новітнього ГПУ Михайла Потебенька. Але якщо "шари" не буде, то, по-друге, заради досягнення мети Ющенко, схоже, таки свідомо вибрав найповільніший і найбоягузливіший, але безпрограшний спосіб – перебування на посту прем'єра якомога більше часу. Перебування за будь-яку ціну, навіть ціною морального падіння і деградації в очах нормальних, а не кучманоїдних людей. Звідси усі ці заяви Ющенка про необхідність стабільності, демонстративне відсторонення від опозиції, навіть обзивання великої кількості власного народу, який цю опозицію підтримав, "фашистами". Ющенко просто боїться, що "папа" його зніме з посади. А відкритої політичної боротьби прем'єр, схоже, боїться ще більше за "папу". От доводиться "бідному" прем'єру крутитися. Проте останні дні, коли активізувався Медведчук, і Ющенко заговорив про необхідність зміни "механізмів політичного управління". В його устах така заява рівнозначна закликові до штурм Бастилїї – такий у нас прем'єр сміливий…
Отже, два гіганти українського політичного життя, схоже, вийшли на фінішну пряму. І в цьому – весь жах ситуації, що склалася. По-перше, тому, що слово "гіганти" в цьому випадку не треба брати в лапки, бо Медведчук і Ющенко – це справді помітні й вагомі фігури на політичній арені і обидва можуть-таки стати українськими президентами. По-друге, страшно тому, що гіганти ці надто відомі всім за своїми справами і словами. Один може цинічно переконувати власну країну, що запорізькі козаки були соціал-демократами, а тому об'єднана соціал-демократія може бути національною ідеєю українського народу, і при цьому прикривати нещасними Бернштейнами і Каутськими побудову моторошного для людей олігархічного капіталізму суркісів, волкових, пінчуків з бакаями. Другий – уособлення того, що можна бути політичним підкаблучником, навіть маючи американську дружину, котра нібито знається на демократії. І все це говорить про головне – заради влади Медведчук і Ющенко готові на все. А один такий, який ще півтора року тому "рвався до влади", уже нами сьогодні править…
… А єдине, що втішає, так це, по-перше, щира впевненість, що в майбутньому, в разі перемоги Медведчука чи Ющенка, нормальні, критично налаштовані журналісти не залишаться без роботи. Не критикувати країну, якою керуватиме чи то Ющенко, чи то Медведчук, - це грішити проти істини. І це видно вже сьогодні, коли дивишся на натхненні обличчя обох претендентів.
По-друге, опозиція нібито зареєструвала в парламенті законопроект про зміни до Конституції, які змінять усю конфігурацію української влади. І може так статися, що ці зміни пройдуть, а отже, наші президенти вже не матимуть такої влади, яку має сьогодні Кучма. От весело буде дивитися на обох гігантів, які в цьому разі "пролетять", як фанера над Парижем.
По-третє, може так статися, що посади президента взагалі не буде. І в цьому теж є свої резони, бо в ситуації, коли, як кажуть у тому ж Парижі, на безбаб'ї і рука – шансоньєтка, справді краще нікого не вибирати, аніж вибирати з того, що є. Сьогодні ми вже маємо те, що маємо, то чому ми маємо мати те саме ще й у майбутньому? Це запитання, згодьтеся, далеко не риторичне хоча б з огляду на зоровий глузд та елементарну логіку.
Точка зору Володимира Скачка про Форум національного порятунку
Форум має захищати всю громаду
А також про політичну війну Ющенка та Медведчука
Медведчук погрожує Ющенку
Ющенко відкопав сокиру війни
Адже ці "державні Вітьки" вступили в передостанній раунд боротьби не за реформи чи розбудову демократичного суспільства, про що вони, ледь зганяючи з обличчя нудьгу, говорять публічно, а за головне крісло країни – президентське. І це справді так. Навіть якщо комусь здається, що ці політики демонструють сміливість – адже Кучма ще при владі і принагідно ще може пожбурити попільничкою в голову чи то прем'єра, чи то першого віце-спікера, які прийдуть до нього на аудієнцію. Наприклад, за черговим з'ясуванням з "папою" головної проблеми сьогодення – кого б ще в суспільстві назвати "фашистами" ну і, звісно, згідно з висновком та за підтримки ще одного "антифашиста" Плюща підвісити на ніч за яйця. Для антинацистського перевиховання "подонків", бля…
Однак жодної сміливості тут немає. Кучма ще біля керма і ще може потягти літр-другий авіаспирту, який він, коли, звичайно, Волков вчасно "підганяє" каністрочку, як "технар" і "директор", кажуть, полюбляє нарівні з "Хеннесі" та "Блю Лейблом". Але як керівник держави чи й просто політик, Кучма - по-сербськи "готов є", а по-нашому – йому капут. Навіть якщо справдиться найстрашніший прогноз депутата Олександра Чародєєва, який, закликаючи Бога врятувати країну "від чуми і Кучми", сказав у парламенті: "Волков організує йому третій термін, потом клонування – барана он клонували…" І навіть уточнення, що клонували не барана, а вівцю, не змінює суті справи: політик з таким аморальним "вантажем", як у Кучми, – це вже не повноцінний політик ні для України, ні для світу, навіть якщо його Путін у Дніпропетровську чи ще деінде знову публічно поцілує. А тому "Вітька-адвокат" і "Вітьок-монетарист" й активізувалися. Особливо перший.
Причому президентські амбіції в обох уже давно очевидні. Медведчук після призначення Ющенка главою уряду хіба що землю під собою не гриз, аби за будь-яку ціну і за будь-що насолити прем'єру. Якщо хто протягом цього року дивився канал "Інтер" чи читав "Киевские ведомости", то тому зрозуміло, що Ющенко винний у всьому, навіть у тому, що відомий соціал-демократ і одночасно київський динамівець Діма Михайленко минулого сезону жодного разу не влучив м'ячем у ворота, не кажучи вже про кризу в державі чи про проблеми заборгованості перед Росією. А також було очевидно, що медведчукоїди і суркісоїди "знищували" Ющенка нищівною критикою в ЗМІ вже не як прем'єра, а як суперника Медведчука в майбутній боротьбі саме за президентське крісло. І знищували завчасно, що говорить про дальній приціл об'єднаних соціал-демократів.
Сьогодні, напередодні квітневого звіту уряду в парламенті, який може закінчитися відставкою кабінету, Медведчук пішов ва-банк. Звідси усі ці заяви віце-спікера про необхідність визначення Ющенка, з якою більшістю йому бути, про коаліційний уряд тощо. Та плювати Медведчуку на всі ці коаліції з більшостями і всякими там демократіями. Вони йому потрібні, як зайцю стоп-сигнал, коли Кучма може впасти або "з бодуна" подасть у відставку, і тоді главою держави, за Конституцією, стане Ющенко! А отже, практично стане відомо, хто переможе і на президентських виборах – рейтинг Ющенка, незважаючи ні на що, ще досить високий, та й урядом він керував, це треба визнати заради справедливості, все-таки не як Пустовойтенко…
Стає відомо й те, що Ющенко таки хоче бути главою держави, незважаючи на відсутність відповідних заяв з його боку. По-перше, як бачимо, влада може впасти йому прямо до рук просто так, "на шару", ціною життя одного журналіста, пам'ять якого прем'єр фактично зрадив, підтримавши начальника новітнього ГПУ Михайла Потебенька. Але якщо "шари" не буде, то, по-друге, заради досягнення мети Ющенко, схоже, таки свідомо вибрав найповільніший і найбоягузливіший, але безпрограшний спосіб – перебування на посту прем'єра якомога більше часу. Перебування за будь-яку ціну, навіть ціною морального падіння і деградації в очах нормальних, а не кучманоїдних людей. Звідси усі ці заяви Ющенка про необхідність стабільності, демонстративне відсторонення від опозиції, навіть обзивання великої кількості власного народу, який цю опозицію підтримав, "фашистами". Ющенко просто боїться, що "папа" його зніме з посади. А відкритої політичної боротьби прем'єр, схоже, боїться ще більше за "папу". От доводиться "бідному" прем'єру крутитися. Проте останні дні, коли активізувався Медведчук, і Ющенко заговорив про необхідність зміни "механізмів політичного управління". В його устах така заява рівнозначна закликові до штурм Бастилїї – такий у нас прем'єр сміливий…
Отже, два гіганти українського політичного життя, схоже, вийшли на фінішну пряму. І в цьому – весь жах ситуації, що склалася. По-перше, тому, що слово "гіганти" в цьому випадку не треба брати в лапки, бо Медведчук і Ющенко – це справді помітні й вагомі фігури на політичній арені і обидва можуть-таки стати українськими президентами. По-друге, страшно тому, що гіганти ці надто відомі всім за своїми справами і словами. Один може цинічно переконувати власну країну, що запорізькі козаки були соціал-демократами, а тому об'єднана соціал-демократія може бути національною ідеєю українського народу, і при цьому прикривати нещасними Бернштейнами і Каутськими побудову моторошного для людей олігархічного капіталізму суркісів, волкових, пінчуків з бакаями. Другий – уособлення того, що можна бути політичним підкаблучником, навіть маючи американську дружину, котра нібито знається на демократії. І все це говорить про головне – заради влади Медведчук і Ющенко готові на все. А один такий, який ще півтора року тому "рвався до влади", уже нами сьогодні править…
… А єдине, що втішає, так це, по-перше, щира впевненість, що в майбутньому, в разі перемоги Медведчука чи Ющенка, нормальні, критично налаштовані журналісти не залишаться без роботи. Не критикувати країну, якою керуватиме чи то Ющенко, чи то Медведчук, - це грішити проти істини. І це видно вже сьогодні, коли дивишся на натхненні обличчя обох претендентів.
По-друге, опозиція нібито зареєструвала в парламенті законопроект про зміни до Конституції, які змінять усю конфігурацію української влади. І може так статися, що ці зміни пройдуть, а отже, наші президенти вже не матимуть такої влади, яку має сьогодні Кучма. От весело буде дивитися на обох гігантів, які в цьому разі "пролетять", як фанера над Парижем.
По-третє, може так статися, що посади президента взагалі не буде. І в цьому теж є свої резони, бо в ситуації, коли, як кажуть у тому ж Парижі, на безбаб'ї і рука – шансоньєтка, справді краще нікого не вибирати, аніж вибирати з того, що є. Сьогодні ми вже маємо те, що маємо, то чому ми маємо мати те саме ще й у майбутньому? Це запитання, згодьтеся, далеко не риторичне хоча б з огляду на зоровий глузд та елементарну логіку.
Точка зору Володимира Скачка про Форум національного порятунку
Форум має захищати всю громаду
А також про політичну війну Ющенка та Медведчука
Медведчук погрожує Ющенку
Ющенко відкопав сокиру війни
