Кучма і криза

Субота, 17 березня 2001, 14:15
Український президент віддав перевагу репресіям перед реформами. І тим самим викликав непідробний інтерес у західних ЗМІ.

Довгий час Україна була на задвірках Європи. У багатих країнах Заходу інтерес до неї прокинувся тільки після Чорнобиля. Сьогодні ситуація змінилася докорінно, ЗМІ шаленіють: вбивство журналіста, що критикував уряд, обмеження свободи преси, корупція, крадіжки російського газу в особливо великих розмірах, кровопролитні зіткнення правоохоронних органів і опозиції.

І хоч ситуація на Україні лише віддалено нагадує білоруський варіант, тенденція одна і та ж. Коли півтори роки тому Кучму переобрали на посаду президента, в своїй передвиборній програмі він обіцяв демократизацію і зближення з ЄС. А сьогодні тисячі його тогочасних виборців вийшли на вулиці на знак протесту. Однак досі опозиція змогла залучити під свої знамена лише незначну частину населення.

Переважна більшість населення України незадоволена існуючим станом справ: прогресуючою бідністю народу, супербагатством касти вибраних, високим безробіттям і розповсюдженою корупцією. Проте, прості українці не втрачають надії на те, що ситуація у країні поліпшиться, якщо зміниться влада. Додатково в опозиції, об'єднавшої під гаслом "Україна без Кучми" широкий політичний спектр незадоволених від ультра-правих до зелених, від демократів до комуністів, як і раніше, немає харизматичних лідерів.

У Києві висуваються дві гіпотези, чому президент відмовився від реформаторського шляху розвитку. Згідно з першою гіпотезою, він, як і раніше, упевнений в необхідності проведення реформ за західним зразком. Однак, беручи до уваги досвід свого першого терміну правління, коли вороже налаштований парламент постійно ставив йому палки в колеса, Кучма збирається на цей раз ухвалювати рішення самостійно. А репресивні методи він посилив, ніби то для того, щоб розбити опозицію наголову. Тому завдання всіх західних політиків переконати українського лідера в тому, що навряд чи вдасться реформувати державу такими методами.

Згідно із другою гіпотезою, внутрішньополітичний тиск - це реакція Кучми на погіршення зовнішньополітичних позицій України. З одного боку, інтерес Заходу до східноєвропейських країн останнім часом істотно згас. І кращий приклад тому -політика червоно-зеленого уряду Німеччини, який зацікавлений у зміцненні співпраці з російським президентом Володимиром Путіним і, як і раніше, не хоче нічого чути про Україну.

З іншого боку, саме Путін всіма силами намагається відновити втрачений російський вплив в колишніх радянських республіках. З Києвом особливих проблем не передбачається: країна повністю залежить від російської нафти і газу. Віце-прем'єр Юлія Тимошенко, яка пропонувала альтернативний план реструктуризації енергетичної галузі, в січні місяці була звільнена зі своєї посади, а трохи пізніше їй було пред'явлене звинувачення в ухилянні від сплати податків. Швидше за все, Кучма зважився на цей крок під тиском Москви, стверджують його противники. До того ж, як вирішили Москва і Берлін, новий газопровід пройде не по території України, через що Київ втратить мільярдні суми.

Отже, у Леоніда Кучми практично не залишилося свободи дій. Згідно з цією зовнішньополітичною гіпотезою, він і сам не вірить у майбутню незалежність України і хоче врятувати для країни - або може бути тільки для свого оточення - те, що ще можна врятувати, вступивши в новий союз з Москвою. Насправді, за останні декілька тижнів у Східній Європі було прийнято важливі геостратегічні рішення не на користь України. Це було зроблено навмисно через нерозгадану аферу з Гонгадзе, або ж випадково - ось в чому питання.

Переклад Strana.Ru

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Усі новини...