Правила гри в захисті
Політичний контекст роботи української адвокатури
Середа, 18 квітня 2001, 23:02
Роль адвокатури в українській політиці зростає. Відбувається це непомітно для обивательського ока, але це вже - незворотна тенденція. Проте говорити, що таким чином ми демократизуємося, вчимося відстоювати власні права, не доводиться. Просто компроміси, яких не вдалося досягти у коридорах влади, доводиться шукати на судових засіданнях, в розмовах з працівниками прокуратури.
Різні політичні кола користуються послугами різних юридичних структур. За опозиційних політиків "вписуються" незалежні адвокати, переважно не прив'язані до професійних об'єднань. Ті, хто з владою не конфліктує натомість можуть собі дозволити наймати високооплачувані адвокатські бюро, й навіть бути їхніми засновниками або співвласниками. Та й взагалі проблем у них такого плану не існує.
Нелояльним чи далеким до (від) влади політикам захищатися складно. Й не тому, що їм відмовляють у допомозі класні адвокати, які вимагають великі гроші за свої послуги, а через те, що їм просто важко відстоювати свої позиції. Вони - в опалі.
Адвокат Андрій Федур (справа Агафонова, захист інтересів Лесі Гонгадзе) розповідає, що часто до нього підходять потенційні клієнти й запитують не про те, чи візьметься він за таку-то справу, а чи є у нього виходи на прокуратуру, на суд, щоб там залагоджувати конфлікт або його передумови. "Я ніколи далі з такими людьми не розмовляю", - категорично заявляє він. З ним дещо не згодна адвокат лідера УНА-УНСО Андрія Шкіля Тетяна Монтян. "Є виходи чи немає, просять їх знайти, чи ні, людям все одно треба допомагати", - каже вона.
У справах, які мають політичний відтінок, домовитися взагалі не можливо. Це - тиск, і якщо до нього вдається сторона, яка захищається, вона приречена. Суди добре орієнтуються в політичній кон'юктурі й пам'ятають, що є вища рада юстиції, атестаційні комісії, до їх складу входять люди з конкретними політичними уподобаннями, чий голос має неабияку вагу, що судді - люди, яких призначають. "Члени районного суду знають, що голова суду є впливовою особою на певному рівні, з ним не можна псувати стосунки, інакше десь "притримається" ордер на квартиру абощо, тому вони при розгляді тієї чи іншої справи завжди озиратимуться на керівника, - пояснює складність своєї роботи незалежний адвокат Віктор Ніказаков (справа Лазаренка, незалежне розслідування справи Георгія Гонгадзе). - Ні, на закон вони зважають, але обов'язково завжди існує якийсь суб'єктивний чинник. За таких правил гри всі твої професійні здібності, вчені ступені, звання - коту під хвіст. Якщо є юридичний конфлікт, який має політичне підгрунтя, судді завжди озираються на Міністерство юстиції, голову суду."
У справі нещодавнього звільнення Юлії Тимошенко ми стали свідками боротьби різних підходів. Не треба бути правником, щоб побачити, що суди різних інстанцій по-різному трактують закони. Печерський районний суд Києва - за звільнення, Київський міський - проти, Верховний - наразі вивчає справу про повторний арешт екс-віце-прем'єра, але дію протесту Генпрокуратури призупинив. Ця справа - на виду не тільки українського суспільства, але й Європи. Ми побачили, як відкрито проводив засідання суддя Замковенко, як наприкінці робочого тижня пізно ввечері за зачиненими дверми столичний суд без адвокатів Юлії Тимошенко терміново задовольняє протест на звільнення. Спостерігачі не можуть збагнути власне процедури прийняття рішень, який суд правий, і чи має право Генпрокуратура вносити протести, які вимагають скасування судового рішення, чому, зрештою, суд стає закритою інстанцією.
Відсутність прозорості, часом недостатня вмотивованість у такої "відкритої" справи як тимошенківська - жирний мінус для вітчизняного судочинства. Адвокат Юлії Тимошенко Віктор Швець не може не бути задоволеним звільненням підзахисної. Але йому важко прогнозувати подальший перебіг подій. Він знає закони, орієнтується в їхньому трактуванні, але, зізнається, часто просто не може збагнути логіку не лише конкретного судового рішення, а й лінії, яку провадить вітчизняне судочинство.
Наступного тижня Верховний суд має оголосити остаточне рішення, чи повинна Юлія Тимошенко на нинішньому етапі слідства утримуватися під арештом, чи це зайва міра, а наполягання Генпрокуратури - невмотивовані. Віктор Швець каже, що позивним моментом розгляду цієї справи є її динамічність, тобто можливість у максимально короткий проміжок часу відстоювати інтереси його клієнтки.
Інша справа - квартирна, в контексті справи Павла Лазаренка. Нагадаємо, майже півтора року тому дружина екс-Прем'єра Тамара Лазаренко повернулася в Україну, але їй заборонено потрапити в київську квартиру під тим проводом, що ордер був отриманий незаконно. До Павла Івановича в Україні дійсно своєрідне ставлення, але ми не про це. З чим стикаються його адвокати? Розповідає Марина Долгопола, адвокат родини Лазаренків: "Об'єктивного ставлення до членів сім'ї Лазаренка в Україні не має. Квартирне питання. Півтора року його розглядає Шевченківський райсуд. Немає жодних судових рішень про заборону потрапити в помешкання, про конфіскацію, але Тамара Іванівна не може туди попасти. На якій підставі? Чому? Винесе суд рішення, що вона позбавлена такого права, ми підкоримося й будемо апелювати до вищих інстанцій, аж до Міжнародного суду. Ми переконані, що в даній ситуації ми свою правоту доведемо. Чому Шевченківський райсуд розглядає банальну справу так довго? За моїми даними, суддя одержав вказівку максимально затягнути справу. Можна по-різному ставитися до Павла Лазаренка, але ця історія з квартирою - неприкрите порушення конституційних прав людини".
Інший приклад має всі ознаки трагікомічності. Виявляється, сталінський принцип про цькування дітей "ворогів народу" досить успішно прижився в Україні. Є у Павла Івановича син - Олександр, у недавньому минулому - курсант Вищої академії міліції. За декілька місяців до прийняття парламентом відомого рішення про позбавлення Павла Лазаренка депутатської недоторканості, його син потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Марина Долгопола каже, що ще до того як були зроблені якісь висновки щодо причин ДТП, Академія загомоніла - "таким не місце серед нас". Але це все - передумови до того, як згодом представники інтересів родини Лазаренків намагалися витребувати документи про незакінчену вищу освіту Олександра Павловича, й навіть шкільний атестат. У всіх інстанціях їм просто відмовляли у видачі. Зараз Лазаренко-молодший - у США продовжує навчання...
"Адвокат в Україні - може лише чесно, зробивши все можливе та неможливе для свого клієнта, програти справу й писати скарги дрібним почерком, які ніхто з адресатів навіть читати не буде, - каже Тетяна Монтян в контексті запитання про справи, які мають політичне підгрунтя. - Правосуддя як такого не існує. На нього мають вплив не такі чинники, як закон, неупереджений аналіз матеріалів справи, а - гроші, зв'язки, домовленості." Вона каже, що адвокатові навмисно часто створюються умови за яких він не може здійснювати адекватний захист й наводить такий приклад. "Перший заступник Генпрокурора Винокуров в санкції щодо Андрія Шкіля вжив термін "взяття під варту". А 157 стаття Кримінально-процесуального кодексу чітко формулює - прокурор видає санкцію на арешт. Я переконана, що таким чином нам перешкоджають в оскарженні цієї санкції, адже Винокуров санкціонував не арешт, а - взяття під варту, що не передбачено законодавством. Або - це прояв не належної кваліфікація. Тому ми вважаємо, що Андрія треба негайно звільнити з СІЗО, оскільки прокуратурою не у відповідності з законодавством сформульована санкція. Окрім цього, він, як ви знаєте, хворий, а своєї вини не визнає та заперечує власне подію злочину. Що мається на увазі? Злочин скоюється відносно певного об'єкту, приміром, людини. Стаття про масові заворушення визначає такий об'єкт, як держава. Слідчі збираються доводити, що національно свідомі члени УНА-УНСО та Андрій Шкіль зокрема мали на меті вчинити щось зле проти української держави як такої?", - запитує пані Монтян...
Скаргу адвоката Шкіля розглядатиме Печерський райсуд. Суддя Микола Замковенко - на лікарняному, й подейкують, що таким чином очікує остаточне рішення Верховного суду у справі про арешт Юлії Тимошенко, а без нього розглядати чергову гучну справу з політичним присмаком там навряд чи не наважаться.
"Я з нетерпінням очікую, коли мине дія перехідних положень Конституції, які стосуються діяльності прокуратури. Це має відбутися 28 червня цього року. Відтоді прокурори стануть письменниками - писатимуть листи в суд. А ми, адвокати, матимемо з ними одинакові права, - каже Андрій Федур. - За логікою, це мають бути змагання. Аргумент - проти аргументу, і суддя зважатиме не на суспільну вагу двох інституцій - прокуратури та адвокатури, а саме на обставини справи, на аргументи сторін. Принаймні до цього ми повинні прагнути. Сьогодні ж сторони не є рівними. Нещодавнє рішення Печерського райсуду стосовно Юлії Тимошенко є в цьому плані історичним. Суддя Замковенко, як він потім зізнався, враховував не лише аспекти справи, а її резонанс, суспільне значення. Чи не вперше така гучна справа закінчилася тим, що у рішенні суду було зазначено, що прокуратура не аргументувала, не навела достатньої кількості доказів свого рішення. Це - перемога як адвокатів, так і з категорії прав людини".
Сьогодні ж адвокати скаржаться на те, що часто у прокуратурі та судах їх просто не помічають. Віктор Ніказаков: "Все робиться для того, щоб я відчував психологічний дискомфорт. Часом виникають ситуації, коли є проблемою взяти в канцелярії суду матеріали справи, доступ до яких я вже маю право. В Київський міський суд вхід адвокатам, приміром, заборонено розпорядженням голови суду. Навіщо? Я як у таких умовах я можу здійснювати професійні обов'язки?" (За нашими даними таке регламентне розпорядження дійсно є. Окрім цього, до приміщення суду заборонено вхід колишнім суддям. Існування такого розпорядження мотивують тим, щоб адвокати не тиснули на суддів, не пропонували їм хабарі. Але ж, зважте, завжди знайдеться інший спосіб...) Ніказакова доповнює Федур. Він розповідає про те, що під час зустрічей з працівниками прокуратури він змушений емоційно нагадувати їм про те, що платить чималі податки й має як мінімум право висловитися з того чи іншого приводу й отримати ті ж таки матеріали. "Але нас не помічають, - констатує він. - Нашими професійними правами нехтують". Віктор Швець також неодноразово стикався з аналогічним ставленням: не виписуються перепустки, слідчі хворіють, надовго виходять з кабінетів, забувають, що їх чекають.
"Тиск на себе як на адвоката не відчуваю", - так сказали всі опитані нами захисники (за винятком Ніказакова, який сказав, що наприкінці минулого року після того, як він зробив декілька публічних заяв стосовно справи Георгія Гонгадзе, він відчув за собою стеження, й цих людей навіть фотографував; зараз він цього не помічає.) "Я не є членом якогось професійного об'єднання. Не знаю, чи тисне на адвокатів Спілка, ніколи цим не цікавився. Але в майбутньому таке теоретично можливо, - каже Андрій Федур. - Чому я не є членом Спілки? Я є противником того, що є сьогодні, що пропонує створити її голова Віктор Медведчук. А саме - прийняти закон про зміни до закону про адвокатуру. Адвокатурі нав'язується посадова ієрархія. Буде свій голова, заступники, у адвоката з'являється керівник, що неприпустимо. Звичайно, йдеться не про пряме підпорядкування, але ж можливість впливу зростає, адже пропонується побудувати жорстку вертикаль - колегія району, міста. Примусове об'єднання може привести до надто негативних наслідків".
"Навіщо тиснути ще й на нас, адвокатів, приміром, якщо проти нас та наших підзахисних працює ціла система - прокуратура, суди, - розповідає Марина Довгопола. - Хоча я не є членом адвокатських об'єднань, але можу сказати, що за нинішніх обставин тиск на члена Спілки адвокатів з боку керівництва позбавлений сенсу." "Адвокат за визначенням - одинокий вовк, якому не обов'язково бути членом якогось професійного об'єднання, - висловлює свою позицію Тетяна Монтян. - Аби порадитися з колегою достатньо бути з ним знайомим. Якщо ж йдеться про захист професійних інтересів адвокатів, то кінцевим завданням має бути надання можливості виступати на рівних з обвинуваченням... Сьогодні ж суд та прокуратура діють разом - брутально забивають адвоката та його підзахисного. Й більше того, вони впевнені, що це і є правосуддя. Це - радянський принцип."
У адвокатів власна думка стосовно того, як Україна наближається до європейських правових норм. "УМ" уже писала, приміром, що арешт в Україні застосовується при висуненні обвинувачення у 37,5 відсотках від загальної кількості, а в європейських країнах, зазвичай - у 10-12 відсотках й заарештовують у переддень суду по суті. Таку цифру називає Уповноважена з прав людини Верховної Ради Ніна Карпачова. На Заході адвокати рідко стикаються з проблемою оскарження рішення прокуратур про арешт, тому що там до суду ув'язнюють дійсно небезпечних осіб - вбивць, розбійників, гвалтівників, й тоді, коли їхня провина ні в кого не викликає сумнівів, корупціонерів, справи яких уже перебуває в суді. А у нас кидають за грати з універсальним формулюванням - хай сидить, потім розберемося. Це "потім" може затягнутися на роки, бо суди просто морально не готові виправдовувати людей, навіть якщо в їхніх діях немає складу злочину, бо за старою звичкою "покривають прокуратуру" (цитата від Тетяни Монтян). Просидів Микола Агафонов у СІЗО понад рік, до старих болячок додалися нові. А суду як не було, так і немає, й чорт зна, коли він буде. Це ж стосується Тимошенко та Бондаря (справа Нацбанку), які щоправда значно менше часу провели в СІЗО. Ось у чому проблема. Йдеться про елементарне право, можливість перебувати на волі до вироку суду. Європейська конвенція про права людини, яка чітко регламентує, за яких обставин може бути заарештована чи затримана людина, в Україні діє з вересня 1997 року. Точніше зовсім не діє. "Судді просто сміються, коли їм починають говорити про її існування, - зазначає Тетяна Монтян. - А про прокуратуру годі й говорити."
Верховний суд досі не розтлумачив, як норми Конвенції слід зіставляти з вітчизняним законодавством. А тим часом заарештовують Тимошенко, Шкіля, Бондаря, Башука (справа про захоплення офісу ЦК Компартії в березні минулого року), бо слідство саме визначає, коли людину треба брати під варту, хоча при цьому має у матеріалах слідства довідки відділу "Т" СБУ (контроль за пересуванням особливо підозрюваних, скажімо так) , що посольства іноземних держав з візових питань та аеропорти вони не відвідували, від слідства переховуватися не збиралися, а навпаки були на людях - там-то і там-то. А говорити про тиск на слідство взагалі не доводиться. Як колишні та нинішні арештанти можуть тиснути на слідчих та суд? В Україні якраз тиснуть не ті, проти кого порушені справи.
Після реверансів у бік західної моделі судочинства, може виникнути запитання, чому ж тоді США та Німеччина не випускають на волю відповідно Павла Лазаренка та Віктора Жердицького (справа про гроші остарбайтерів)? Ці люди не є громадянами цих країн. Це - надто суттєво. Українського екс-Прем'єра не випускають з в'язниці, оскільки він явно ухилявся від слідства на Батьківщині, в принциповий момент слідства (надання згоди парламенту на притягнення його до кримінальної відповідальності) залишив її межі. Отож враховується психологія поведінки. Окрім цього є купа інших нюансів в частині американського слідства справи Лазаренка, вона не є простою, не є однозначною, як це здається українцям. Але прийде час, запевняють адвокати Павла Лазаренка, й усі ми про все дізнаємося.
Ось що сказав в інтерв'ю УНІАН депутат Григорій Омельченко, який днями приїхав зі США. Він не виключає, що в результаті розслідування з'ясується, що Лазаренко не був організатором відмивання брудних коштів...
Усі опитані нами адвокати зізналися, що очікують на кінцеве рішення щодо правомірності арешту Тимошенко, як на щось знакове. Рано чи пізно стара система має дати тріщину.
Різні політичні кола користуються послугами різних юридичних структур. За опозиційних політиків "вписуються" незалежні адвокати, переважно не прив'язані до професійних об'єднань. Ті, хто з владою не конфліктує натомість можуть собі дозволити наймати високооплачувані адвокатські бюро, й навіть бути їхніми засновниками або співвласниками. Та й взагалі проблем у них такого плану не існує.
Нелояльним чи далеким до (від) влади політикам захищатися складно. Й не тому, що їм відмовляють у допомозі класні адвокати, які вимагають великі гроші за свої послуги, а через те, що їм просто важко відстоювати свої позиції. Вони - в опалі.
Адвокат Андрій Федур (справа Агафонова, захист інтересів Лесі Гонгадзе) розповідає, що часто до нього підходять потенційні клієнти й запитують не про те, чи візьметься він за таку-то справу, а чи є у нього виходи на прокуратуру, на суд, щоб там залагоджувати конфлікт або його передумови. "Я ніколи далі з такими людьми не розмовляю", - категорично заявляє він. З ним дещо не згодна адвокат лідера УНА-УНСО Андрія Шкіля Тетяна Монтян. "Є виходи чи немає, просять їх знайти, чи ні, людям все одно треба допомагати", - каже вона.
У справах, які мають політичний відтінок, домовитися взагалі не можливо. Це - тиск, і якщо до нього вдається сторона, яка захищається, вона приречена. Суди добре орієнтуються в політичній кон'юктурі й пам'ятають, що є вища рада юстиції, атестаційні комісії, до їх складу входять люди з конкретними політичними уподобаннями, чий голос має неабияку вагу, що судді - люди, яких призначають. "Члени районного суду знають, що голова суду є впливовою особою на певному рівні, з ним не можна псувати стосунки, інакше десь "притримається" ордер на квартиру абощо, тому вони при розгляді тієї чи іншої справи завжди озиратимуться на керівника, - пояснює складність своєї роботи незалежний адвокат Віктор Ніказаков (справа Лазаренка, незалежне розслідування справи Георгія Гонгадзе). - Ні, на закон вони зважають, але обов'язково завжди існує якийсь суб'єктивний чинник. За таких правил гри всі твої професійні здібності, вчені ступені, звання - коту під хвіст. Якщо є юридичний конфлікт, який має політичне підгрунтя, судді завжди озираються на Міністерство юстиції, голову суду."
У справі нещодавнього звільнення Юлії Тимошенко ми стали свідками боротьби різних підходів. Не треба бути правником, щоб побачити, що суди різних інстанцій по-різному трактують закони. Печерський районний суд Києва - за звільнення, Київський міський - проти, Верховний - наразі вивчає справу про повторний арешт екс-віце-прем'єра, але дію протесту Генпрокуратури призупинив. Ця справа - на виду не тільки українського суспільства, але й Європи. Ми побачили, як відкрито проводив засідання суддя Замковенко, як наприкінці робочого тижня пізно ввечері за зачиненими дверми столичний суд без адвокатів Юлії Тимошенко терміново задовольняє протест на звільнення. Спостерігачі не можуть збагнути власне процедури прийняття рішень, який суд правий, і чи має право Генпрокуратура вносити протести, які вимагають скасування судового рішення, чому, зрештою, суд стає закритою інстанцією.
Відсутність прозорості, часом недостатня вмотивованість у такої "відкритої" справи як тимошенківська - жирний мінус для вітчизняного судочинства. Адвокат Юлії Тимошенко Віктор Швець не може не бути задоволеним звільненням підзахисної. Але йому важко прогнозувати подальший перебіг подій. Він знає закони, орієнтується в їхньому трактуванні, але, зізнається, часто просто не може збагнути логіку не лише конкретного судового рішення, а й лінії, яку провадить вітчизняне судочинство.
Наступного тижня Верховний суд має оголосити остаточне рішення, чи повинна Юлія Тимошенко на нинішньому етапі слідства утримуватися під арештом, чи це зайва міра, а наполягання Генпрокуратури - невмотивовані. Віктор Швець каже, що позивним моментом розгляду цієї справи є її динамічність, тобто можливість у максимально короткий проміжок часу відстоювати інтереси його клієнтки.
Інша справа - квартирна, в контексті справи Павла Лазаренка. Нагадаємо, майже півтора року тому дружина екс-Прем'єра Тамара Лазаренко повернулася в Україну, але їй заборонено потрапити в київську квартиру під тим проводом, що ордер був отриманий незаконно. До Павла Івановича в Україні дійсно своєрідне ставлення, але ми не про це. З чим стикаються його адвокати? Розповідає Марина Долгопола, адвокат родини Лазаренків: "Об'єктивного ставлення до членів сім'ї Лазаренка в Україні не має. Квартирне питання. Півтора року його розглядає Шевченківський райсуд. Немає жодних судових рішень про заборону потрапити в помешкання, про конфіскацію, але Тамара Іванівна не може туди попасти. На якій підставі? Чому? Винесе суд рішення, що вона позбавлена такого права, ми підкоримося й будемо апелювати до вищих інстанцій, аж до Міжнародного суду. Ми переконані, що в даній ситуації ми свою правоту доведемо. Чому Шевченківський райсуд розглядає банальну справу так довго? За моїми даними, суддя одержав вказівку максимально затягнути справу. Можна по-різному ставитися до Павла Лазаренка, але ця історія з квартирою - неприкрите порушення конституційних прав людини".
Інший приклад має всі ознаки трагікомічності. Виявляється, сталінський принцип про цькування дітей "ворогів народу" досить успішно прижився в Україні. Є у Павла Івановича син - Олександр, у недавньому минулому - курсант Вищої академії міліції. За декілька місяців до прийняття парламентом відомого рішення про позбавлення Павла Лазаренка депутатської недоторканості, його син потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Марина Долгопола каже, що ще до того як були зроблені якісь висновки щодо причин ДТП, Академія загомоніла - "таким не місце серед нас". Але це все - передумови до того, як згодом представники інтересів родини Лазаренків намагалися витребувати документи про незакінчену вищу освіту Олександра Павловича, й навіть шкільний атестат. У всіх інстанціях їм просто відмовляли у видачі. Зараз Лазаренко-молодший - у США продовжує навчання...
"Адвокат в Україні - може лише чесно, зробивши все можливе та неможливе для свого клієнта, програти справу й писати скарги дрібним почерком, які ніхто з адресатів навіть читати не буде, - каже Тетяна Монтян в контексті запитання про справи, які мають політичне підгрунтя. - Правосуддя як такого не існує. На нього мають вплив не такі чинники, як закон, неупереджений аналіз матеріалів справи, а - гроші, зв'язки, домовленості." Вона каже, що адвокатові навмисно часто створюються умови за яких він не може здійснювати адекватний захист й наводить такий приклад. "Перший заступник Генпрокурора Винокуров в санкції щодо Андрія Шкіля вжив термін "взяття під варту". А 157 стаття Кримінально-процесуального кодексу чітко формулює - прокурор видає санкцію на арешт. Я переконана, що таким чином нам перешкоджають в оскарженні цієї санкції, адже Винокуров санкціонував не арешт, а - взяття під варту, що не передбачено законодавством. Або - це прояв не належної кваліфікація. Тому ми вважаємо, що Андрія треба негайно звільнити з СІЗО, оскільки прокуратурою не у відповідності з законодавством сформульована санкція. Окрім цього, він, як ви знаєте, хворий, а своєї вини не визнає та заперечує власне подію злочину. Що мається на увазі? Злочин скоюється відносно певного об'єкту, приміром, людини. Стаття про масові заворушення визначає такий об'єкт, як держава. Слідчі збираються доводити, що національно свідомі члени УНА-УНСО та Андрій Шкіль зокрема мали на меті вчинити щось зле проти української держави як такої?", - запитує пані Монтян...
Скаргу адвоката Шкіля розглядатиме Печерський райсуд. Суддя Микола Замковенко - на лікарняному, й подейкують, що таким чином очікує остаточне рішення Верховного суду у справі про арешт Юлії Тимошенко, а без нього розглядати чергову гучну справу з політичним присмаком там навряд чи не наважаться.
"Я з нетерпінням очікую, коли мине дія перехідних положень Конституції, які стосуються діяльності прокуратури. Це має відбутися 28 червня цього року. Відтоді прокурори стануть письменниками - писатимуть листи в суд. А ми, адвокати, матимемо з ними одинакові права, - каже Андрій Федур. - За логікою, це мають бути змагання. Аргумент - проти аргументу, і суддя зважатиме не на суспільну вагу двох інституцій - прокуратури та адвокатури, а саме на обставини справи, на аргументи сторін. Принаймні до цього ми повинні прагнути. Сьогодні ж сторони не є рівними. Нещодавнє рішення Печерського райсуду стосовно Юлії Тимошенко є в цьому плані історичним. Суддя Замковенко, як він потім зізнався, враховував не лише аспекти справи, а її резонанс, суспільне значення. Чи не вперше така гучна справа закінчилася тим, що у рішенні суду було зазначено, що прокуратура не аргументувала, не навела достатньої кількості доказів свого рішення. Це - перемога як адвокатів, так і з категорії прав людини".
Сьогодні ж адвокати скаржаться на те, що часто у прокуратурі та судах їх просто не помічають. Віктор Ніказаков: "Все робиться для того, щоб я відчував психологічний дискомфорт. Часом виникають ситуації, коли є проблемою взяти в канцелярії суду матеріали справи, доступ до яких я вже маю право. В Київський міський суд вхід адвокатам, приміром, заборонено розпорядженням голови суду. Навіщо? Я як у таких умовах я можу здійснювати професійні обов'язки?" (За нашими даними таке регламентне розпорядження дійсно є. Окрім цього, до приміщення суду заборонено вхід колишнім суддям. Існування такого розпорядження мотивують тим, щоб адвокати не тиснули на суддів, не пропонували їм хабарі. Але ж, зважте, завжди знайдеться інший спосіб...) Ніказакова доповнює Федур. Він розповідає про те, що під час зустрічей з працівниками прокуратури він змушений емоційно нагадувати їм про те, що платить чималі податки й має як мінімум право висловитися з того чи іншого приводу й отримати ті ж таки матеріали. "Але нас не помічають, - констатує він. - Нашими професійними правами нехтують". Віктор Швець також неодноразово стикався з аналогічним ставленням: не виписуються перепустки, слідчі хворіють, надовго виходять з кабінетів, забувають, що їх чекають.
"Тиск на себе як на адвоката не відчуваю", - так сказали всі опитані нами захисники (за винятком Ніказакова, який сказав, що наприкінці минулого року після того, як він зробив декілька публічних заяв стосовно справи Георгія Гонгадзе, він відчув за собою стеження, й цих людей навіть фотографував; зараз він цього не помічає.) "Я не є членом якогось професійного об'єднання. Не знаю, чи тисне на адвокатів Спілка, ніколи цим не цікавився. Але в майбутньому таке теоретично можливо, - каже Андрій Федур. - Чому я не є членом Спілки? Я є противником того, що є сьогодні, що пропонує створити її голова Віктор Медведчук. А саме - прийняти закон про зміни до закону про адвокатуру. Адвокатурі нав'язується посадова ієрархія. Буде свій голова, заступники, у адвоката з'являється керівник, що неприпустимо. Звичайно, йдеться не про пряме підпорядкування, але ж можливість впливу зростає, адже пропонується побудувати жорстку вертикаль - колегія району, міста. Примусове об'єднання може привести до надто негативних наслідків".
"Навіщо тиснути ще й на нас, адвокатів, приміром, якщо проти нас та наших підзахисних працює ціла система - прокуратура, суди, - розповідає Марина Довгопола. - Хоча я не є членом адвокатських об'єднань, але можу сказати, що за нинішніх обставин тиск на члена Спілки адвокатів з боку керівництва позбавлений сенсу." "Адвокат за визначенням - одинокий вовк, якому не обов'язково бути членом якогось професійного об'єднання, - висловлює свою позицію Тетяна Монтян. - Аби порадитися з колегою достатньо бути з ним знайомим. Якщо ж йдеться про захист професійних інтересів адвокатів, то кінцевим завданням має бути надання можливості виступати на рівних з обвинуваченням... Сьогодні ж суд та прокуратура діють разом - брутально забивають адвоката та його підзахисного. Й більше того, вони впевнені, що це і є правосуддя. Це - радянський принцип."
У адвокатів власна думка стосовно того, як Україна наближається до європейських правових норм. "УМ" уже писала, приміром, що арешт в Україні застосовується при висуненні обвинувачення у 37,5 відсотках від загальної кількості, а в європейських країнах, зазвичай - у 10-12 відсотках й заарештовують у переддень суду по суті. Таку цифру називає Уповноважена з прав людини Верховної Ради Ніна Карпачова. На Заході адвокати рідко стикаються з проблемою оскарження рішення прокуратур про арешт, тому що там до суду ув'язнюють дійсно небезпечних осіб - вбивць, розбійників, гвалтівників, й тоді, коли їхня провина ні в кого не викликає сумнівів, корупціонерів, справи яких уже перебуває в суді. А у нас кидають за грати з універсальним формулюванням - хай сидить, потім розберемося. Це "потім" може затягнутися на роки, бо суди просто морально не готові виправдовувати людей, навіть якщо в їхніх діях немає складу злочину, бо за старою звичкою "покривають прокуратуру" (цитата від Тетяни Монтян). Просидів Микола Агафонов у СІЗО понад рік, до старих болячок додалися нові. А суду як не було, так і немає, й чорт зна, коли він буде. Це ж стосується Тимошенко та Бондаря (справа Нацбанку), які щоправда значно менше часу провели в СІЗО. Ось у чому проблема. Йдеться про елементарне право, можливість перебувати на волі до вироку суду. Європейська конвенція про права людини, яка чітко регламентує, за яких обставин може бути заарештована чи затримана людина, в Україні діє з вересня 1997 року. Точніше зовсім не діє. "Судді просто сміються, коли їм починають говорити про її існування, - зазначає Тетяна Монтян. - А про прокуратуру годі й говорити."
Верховний суд досі не розтлумачив, як норми Конвенції слід зіставляти з вітчизняним законодавством. А тим часом заарештовують Тимошенко, Шкіля, Бондаря, Башука (справа про захоплення офісу ЦК Компартії в березні минулого року), бо слідство саме визначає, коли людину треба брати під варту, хоча при цьому має у матеріалах слідства довідки відділу "Т" СБУ (контроль за пересуванням особливо підозрюваних, скажімо так) , що посольства іноземних держав з візових питань та аеропорти вони не відвідували, від слідства переховуватися не збиралися, а навпаки були на людях - там-то і там-то. А говорити про тиск на слідство взагалі не доводиться. Як колишні та нинішні арештанти можуть тиснути на слідчих та суд? В Україні якраз тиснуть не ті, проти кого порушені справи.
Після реверансів у бік західної моделі судочинства, може виникнути запитання, чому ж тоді США та Німеччина не випускають на волю відповідно Павла Лазаренка та Віктора Жердицького (справа про гроші остарбайтерів)? Ці люди не є громадянами цих країн. Це - надто суттєво. Українського екс-Прем'єра не випускають з в'язниці, оскільки він явно ухилявся від слідства на Батьківщині, в принциповий момент слідства (надання згоди парламенту на притягнення його до кримінальної відповідальності) залишив її межі. Отож враховується психологія поведінки. Окрім цього є купа інших нюансів в частині американського слідства справи Лазаренка, вона не є простою, не є однозначною, як це здається українцям. Але прийде час, запевняють адвокати Павла Лазаренка, й усі ми про все дізнаємося.
Ось що сказав в інтерв'ю УНІАН депутат Григорій Омельченко, який днями приїхав зі США. Він не виключає, що в результаті розслідування з'ясується, що Лазаренко не був організатором відмивання брудних коштів...
Усі опитані нами адвокати зізналися, що очікують на кінцеве рішення щодо правомірності арешту Тимошенко, як на щось знакове. Рано чи пізно стара система має дати тріщину.
