Нещодавня криза на Україні залишила країну без керівництва
П'ятниця, 27 квітня 2001, 17:25
Kommentar: Jьngste Staatskrise macht Ukraine fьhrungslos
Україна, друга за величиною європейська країна, все глибше занурюється в болото найбільшої політичної кризи за всі десять років своєї незалежності. Київський парламент з незвичайною легкістю, як кісточку доміно, скинув прем'єра і реформатора Віктора Ющенка з його високої посади. Можливо, за цим піде ланцюгова реакція, яка висадить всю країну.
Відхід Ющенка одночасно знаменує і відхід від прозахідного курсу, що панував досі у державі. Якщо президент Леонід Кучма піде шляхом, що пропонується Верховною Радою, українським парламентом, і висуне кандидатуру нового прем'єр-міністра, країна ще тісніше прилучиться до Росії. Але такий хід явно не отримає схвалення у Західній Україні, яка має давні і міцні зв'язки з Західною Європою і, зокрема, з Польщею. Країна знаходиться на грані розколу.
Поведінка київських комуністів, які проклинали реформи, що проводяться кабінетом Ющенка, і виражали вотум недовіри уряду, відповідає їх ідеологічним принципам і не визиває здивування. Але ініціаторів зміщення Ющенка треба все ж шукати в іншому місці: це так звані олігархи, крупні промислові ділки зі своїми партіями і інформаційними картелями. Донедавна вони були наближені до президента, але тепер стали небезпечними для Кучми. Він може стати наступною кісточкою доміно.
Голови могутніх картелів самі є депутатами Верховної Ради і мають тут і там власні фракції в парламенті. Для них реформи Ющенка як більмо на оку. Шляхом введення сильного державного контролю в енергетичному секторі прем'єр-міністр серйозно ущемив інтереси олігархів в сфері транзиту природного газу: при транспортуванні газу з Росії у західному напрямку їм вдавалося відводити великі обсяги, гроші за які надходили на їх власні рахунки. Ющенко перекрив цей грошовий потік, нажив собі тим самим найзліших ворогів, придбавши, однак, величезну популярність у народі.
Вотум недовіри мав би, насамперед, не дати Ющенку можливість виставити свою кандидатуру на наступних президентських виборах, де він переміг би над будь-яким ставлеником олігархів.
Кучма передав скіпетр дуже рано - за прикладом російського президента Бориса Єльцина, який саме так привів до влади Володимира Путіна.
Але в Кучми вже давно немає тієї влади, щоб дати відсіч олігархам, і це чітко показало голосування в Верховній Раді: до останнього часу він мав намір залишити Ющенка на його посту, але програв. Діями Кучми зараз управляють ті, хто організовував його перевибори, підключивши до цього фінанси і ЗМІ, хто користується ослабленням його позицій внаслідок масових докорів у пособництві вбивству журналіста Георгія Гонгадзе.
Але зміщення Ющенка всього через півтори роки - не тільки внутрішня проблема України. Державна криза залишила країну без керівництва, і вона може бути повністю розвалена внаслідок боротьби Заходу з Росією за вплив у регіоні. Путін хоче відновити вплив Москви на всій території Радянського Союзу, що розпався. До того ж, київські олігархи, будучи намісниками російської промислової еліти, відстоюють тісне зближення України з Москвою.
Україна входить також в зону геополітичних інтересів США. Через країну з п'ятидесятимільонним населенням можуть пройти до заходу економічно важливі шляхи з багатого на нафту каспійського регіону. Саме з цієї точки зору дискусія про виключення України з Ради Європи, який є "совістю" Старого Світу, являє собою балансування на краю безодні. Але що ж робити з країною, яка не хоче грати за правилами?
Через зростаючий тиск на демократичні принципи країна має бути виключена з співтовариства, вважають деякі його члени. Але це призвело б лише до заспокоєння совісті в західних політиків. Адже грубі обмеження свободи преси, безліч підтасовування при підрахунку голосів на виборах і маніпуляції при проведенні такої необхідної тут приватизації - аж ніяк не дрібні порушення, від яких можна просто відмахнутися.
Звідси слідує, що рішення Ради Європи не припиняти членство України в організації було правильним. Україні залишили можливість і далі брати участь в дискусії про ці порушення. Взагалі-то позиція Ради Європи досить спірна: членство Росії - а там відбувалися ще більш гнітючі події, ніж у Києві - було усього лише припинено. Перед тим, хто візьметься за проведення глибоких і довгострокових реформ в цій країні, постане задача відкрити конкретні перспективи входження України до Європи, чого досі побоюються східні європейці.
Переклад Inopressa.ru
Україна, друга за величиною європейська країна, все глибше занурюється в болото найбільшої політичної кризи за всі десять років своєї незалежності. Київський парламент з незвичайною легкістю, як кісточку доміно, скинув прем'єра і реформатора Віктора Ющенка з його високої посади. Можливо, за цим піде ланцюгова реакція, яка висадить всю країну.
Відхід Ющенка одночасно знаменує і відхід від прозахідного курсу, що панував досі у державі. Якщо президент Леонід Кучма піде шляхом, що пропонується Верховною Радою, українським парламентом, і висуне кандидатуру нового прем'єр-міністра, країна ще тісніше прилучиться до Росії. Але такий хід явно не отримає схвалення у Західній Україні, яка має давні і міцні зв'язки з Західною Європою і, зокрема, з Польщею. Країна знаходиться на грані розколу.
Поведінка київських комуністів, які проклинали реформи, що проводяться кабінетом Ющенка, і виражали вотум недовіри уряду, відповідає їх ідеологічним принципам і не визиває здивування. Але ініціаторів зміщення Ющенка треба все ж шукати в іншому місці: це так звані олігархи, крупні промислові ділки зі своїми партіями і інформаційними картелями. Донедавна вони були наближені до президента, але тепер стали небезпечними для Кучми. Він може стати наступною кісточкою доміно.
Голови могутніх картелів самі є депутатами Верховної Ради і мають тут і там власні фракції в парламенті. Для них реформи Ющенка як більмо на оку. Шляхом введення сильного державного контролю в енергетичному секторі прем'єр-міністр серйозно ущемив інтереси олігархів в сфері транзиту природного газу: при транспортуванні газу з Росії у західному напрямку їм вдавалося відводити великі обсяги, гроші за які надходили на їх власні рахунки. Ющенко перекрив цей грошовий потік, нажив собі тим самим найзліших ворогів, придбавши, однак, величезну популярність у народі.
Вотум недовіри мав би, насамперед, не дати Ющенку можливість виставити свою кандидатуру на наступних президентських виборах, де він переміг би над будь-яким ставлеником олігархів.
Кучма передав скіпетр дуже рано - за прикладом російського президента Бориса Єльцина, який саме так привів до влади Володимира Путіна.
Але в Кучми вже давно немає тієї влади, щоб дати відсіч олігархам, і це чітко показало голосування в Верховній Раді: до останнього часу він мав намір залишити Ющенка на його посту, але програв. Діями Кучми зараз управляють ті, хто організовував його перевибори, підключивши до цього фінанси і ЗМІ, хто користується ослабленням його позицій внаслідок масових докорів у пособництві вбивству журналіста Георгія Гонгадзе.
Але зміщення Ющенка всього через півтори роки - не тільки внутрішня проблема України. Державна криза залишила країну без керівництва, і вона може бути повністю розвалена внаслідок боротьби Заходу з Росією за вплив у регіоні. Путін хоче відновити вплив Москви на всій території Радянського Союзу, що розпався. До того ж, київські олігархи, будучи намісниками російської промислової еліти, відстоюють тісне зближення України з Москвою.
Україна входить також в зону геополітичних інтересів США. Через країну з п'ятидесятимільонним населенням можуть пройти до заходу економічно важливі шляхи з багатого на нафту каспійського регіону. Саме з цієї точки зору дискусія про виключення України з Ради Європи, який є "совістю" Старого Світу, являє собою балансування на краю безодні. Але що ж робити з країною, яка не хоче грати за правилами?
Через зростаючий тиск на демократичні принципи країна має бути виключена з співтовариства, вважають деякі його члени. Але це призвело б лише до заспокоєння совісті в західних політиків. Адже грубі обмеження свободи преси, безліч підтасовування при підрахунку голосів на виборах і маніпуляції при проведенні такої необхідної тут приватизації - аж ніяк не дрібні порушення, від яких можна просто відмахнутися.
Звідси слідує, що рішення Ради Європи не припиняти членство України в організації було правильним. Україні залишили можливість і далі брати участь в дискусії про ці порушення. Взагалі-то позиція Ради Європи досить спірна: членство Росії - а там відбувалися ще більш гнітючі події, ніж у Києві - було усього лише припинено. Перед тим, хто візьметься за проведення глибоких і довгострокових реформ в цій країні, постане задача відкрити конкретні перспективи входження України до Європи, чого досі побоюються східні європейці.
Переклад Inopressa.ru
