Правові та політичні аспекти обставин загибелі Георгія Гонгадзе
Висновок: Чудіще обло
Субота, 28 квітня 2001, 23:27
Частина перша
Частина друга
Частина третя
Частина четверта
"Тому що, прийшовши до влади, він або, в кращому
випадку, не зможе нічого зробити (будувати будь-які
суспільно-політичні або економічні конструкції
без підтримки народу - все одно, що побудувати дім на піску),
або все ж таки доможеться свого - і ось це
й є найнебезпечнішим. Тому що втілити в життя свій
персональний проект він зможе лише
примусивши людей підкоритися йому - або усунувши
незгодних.
Безвідповідальний мрійник або кривавий диктатор -
ось, що виходить з таких кандидатів.
Президент Л. Кучма з книги "Про найголовніше"
"Садісь чайку папйом..."
Президент Л. Кучма з касети майора М. Мельниченка
Розділ сьомий. Висновок: Чудіще обло
Питання персональних якостей президента не є приватним питанням, так само, як відомості про його особисті стосунки та життя не можуть становити конфіденційної інформації, як це намагається стверджувати незграбний заступник генпрокурора О. Баганець.
Українська модель влади – режим Кучми – містить занадто багато ознак того, що дітлахам в школі витлумачують, як ознаки абсолютної монархії, зокрема коли йдеться про прийняття остаточного рішення. Єдиною структурою, яка обмежує можливість сваволі при прийнятті Л.Кучмою рішень це інститут його дорадників та помічників під контролем глави адміністрації. Але Л.Кучма має безмежну владу в частині визначення персональної кар’єри кожного з них і тому ендемія запопадливості, якою інфіковане повітря в "палатах" на Банковій та Межигір’ї практично зводить нанівець можливість чесної та розумної поради ґаранту в критичні хвилини прийняття рішення. Але, якщо уявити, що добрі поради надходять таки, прийняти чи не прийняти їх вирішує сам президент.
"Виконавча влада не повинна бути демократичною всередині себе", - стверджує її голова. (Л. Кучма "Про найголовніше")
А отже, нація залежна від особи, яка окупувала колишню резиденцію КПУ й ховається від закономірної цікавості своїх співгромадян неначе якийсь чаклун з країни У.
"Следите за прессой", - глумливо радить перша особа своїм співгромадянкам другого ґатунку. Сам президент ґазет не читає.
Ми не знаємо, наприклад, в яку копійчину "влітає" державі президентський гардероб та макіяж, не знаємо від кого у гаранта білизна і за якою статтею видатків оплачуються першокласний scotch, без достатньої кількості котрого, як подейкують, "реформатор" практично не здатний ефективно обмірковувати свої "реформи" в важких умовах перехідного періоду. А це важливо знати.
Але ще небезпечніше те, що ми не знаємо майже нічого про персональні якості та мотиви поведінки людини, яка розчерком пера вирішує долю майже 50 мільйонного народу в географічному центрі Європи. Хто він?
З огляду на кар’єру Л. Кучма типовий колгоспно-пролетарський пристосуванець, який видерся на вищі посади в адміністративній системі використовуючи методи і способи, які цій системі притаманні. (Своїм призначенням на пост гендиректора "Южмашу", наприклад, Л. Кучма завдячує члену ГКЧП О.Бакланову)
Сільське злиденне дитинство, сільська радянська освіта на тлі майже докорінно винищених на півночі України народних та релігійних традицій, виключають можливість закладення більш-менш глибоких особистих моральних та культурних підвалин.
Низький "соціальний статус", постійне відчуття голоду сина вдови фронтовика визначили шлях принижень, який повинний був пройти непозбавлений кмітливості юнак, перш ніж реалізувати амбітне бажання, - хай там що, але вибитись "в люди". Це, а також відсутність яскравих привабливих особистих рис, закладало й підвалини майбутніх "комплексів" дорослого Льоні. (Вражає майже мазохістська насолода, з якою президент постійне оновлює список тих хто "зрадив" його "підставив" або "підвів")
Раціонально обраний "перспективний" факультет ВУЗу. Студентський преферанс, як спосіб прожиття рахунком таких же злиденних, але менш придатних до обчислення "варіантів" однокашників. Щасливий розподіл до "Южмашу". "Розум преферансіста" дозволив зметикувати, що терен комсомольського та компартійного активіста набагато плідніший терену "бідного інженера".
Кучма-конструктор це міф. Кучма червоний-директор це пояснення багатьом речам. Немає потреби чесному творчому "технарю", заклопотаному своїм "залізом", отримувати депутатський мандат, але Кучма-учасник лютневого позачергового пленуму ЦК КПУ просто зобов’язаний був "обратися" до Верховної Ради за наполегливою порадою українського "ґекачепіста", тодішнього першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка.
Партія послала його проводити її лінію на вищому законодавчому рівні. Але він не поспішав, сидів собі в депутатському кріслі та й мовчав, спостерігаючи, - чим закінчиться ця "заварушка", названа "перестройкою".
У Верховній Раді скликання 1990 року Л.Кучма член "групи 239" під ідейним керівництвом О.Мороза. Володар персонального літака, та що там літака – цілого відокремленого "Южмаш"-королівства в елітному Дніпрі-Петровому, він гнітився незграбним керівництвом. Дратувався Данилович і "разгулом демократії", який "руйнував промисловість" – розумій позбавляв можливості заробляти на "пропітаніє" червоним директорам. Уявіть собі людина, - у розквіті сил, у неї "є все, навіть персональний літак" (Ю.Луканов "Третій президент), у тому літаку запас наїдків та напоїв, здатних задовольнити найвибагливіші директорські смаки, в рідному місті "під началом" багатотисячний колектив: живи й царюй, а тут розпочинається неконтрольовані процеси.
ГКЧП з гуркотом провалився. Л.Кравчук "танцює під дудку націоналістів", одна втіха - колеги-директори позахоплювали заводи та заводики й ще якось тримаються, але все "рушиться", народ "абарзєл" і ніхто по-справжньому не "керує людями".
Затятий дніпропетровський номенклатурник, мало вірив в марксистсько-лєнінську казочку про суспільство та про себе, але сумнівні демократичні новації були для нього ще більш ворожими. Він вже тоді був твердо переконаний, що народ це – бидло, яким треба керувати. Залишившись після розвалу СССР фактичним володарем концерну з 50-ма тисячами працівників, він використав потужності "Южмашу" як трамплін для стрибка на ще один щабель влади.
Провівши відповідні кулуарні перемовини з директорами-експропріаторами ( з того часу вони звуть себе "промисловцями") й заручившися підтримкою найавторитетнішого на той час "колгоспника" Івана Плюща (звичайно, мій фюрере?) Л. Кучма забезпечує собі крісло прем’єра.
Обставлено все було так ніби то Л.Кучми "довго і нудно" переконували обійняти посаду, а він відмовлявся.
І ось він відчуває в собі нове покликання. Людина, яка за кілька років депутатства не спромоглася на жодне публічне висловлювання, призначається прем’єром. Це було можливе тільки в Україні. Треба розуміти, що Л.Кучма мовчав в у Верховній раді не від скромності. Як доводить його поведінка, він не проти застосування слова як зброї. Просто вже тоді Л.Кучма оцінював так званий "український парламент як "говорільню", сам він прагнув реальної влади.
Вступаючи на посаду він вимагає ввести "військовий стан" в економіці, йому надають лише "надзвичайних повноважень".
Існує міф нібито "вони з’їли його" за одинадцять місяців. Але факти промовляють інше.
28 трильйонів 200 мільярдів карбованців склав борг громадянам України з боку довірчих товариств – трастів, які було допущені в економіку України бездумним указом Л. Кучми, і практично підірвали довіру громадян до української держави. Понад мільярд доларів склав борг України перед Росією. Цей борг став був би неможливим без документів, підписаних восени 1992 року урядом Л. Кучми, самого Л. Кучми підписати ці документи примушували його особисті далекосяжні плани, в яких Росія відігравала не останню роль.
Ці плани були пов’язані з його подальшою політичною кар’єрою, але назвати їх політичними не можна, оскільки їхня реалізація забезпечували персональний поступ Л. Кучми на ієрархічній драбині, і не мала нічого спільного з інтересами жодного політичного угрупування того часу. Так само не входили в ці плани права та інтереси держави та громадян, тобто "всякой срані".
Наслідки прем’єрства Л. Кучми катастрофічні, але він цим не переймається.
Так само, як готовий до розпаду "Южмаш" було використано для отримання прем’єрства, - готова до розпаду Україна використовується для отримання Л. Кучмою президентства. Колеги-червоні директори у змові з Л.Кучмою з ініціюють заворушення, які спричиняють політичну кризу, що вона в свою чергу призводить до позачергових виборів Президента та Верховної Ради.
Йому нічого іншого й не залишалося. Не треба мати навіть отой розум преферансіста, для того, щоб зрозуміти, — якщо він почне втрачати "висоту польоту" як прем’єр, на "Южмаші" він також не втримається. На їхній мові це зветься "на фіґ з пляжу". Він був приречений або обратися на президента або з ганьбою піти на відпочинок.
В своїх ретушованих численними PR-косметологами мемуарах чинний президент розповідає, що і раніше, йому траплялося переживати та долати особисті кар’єрні кризи. Але це була перша криза Л. Кучми, якою він без зайвих сумнівів "поділився" з усією країною.
Треба його запитати заради чого він втягнув країну у дострокові президентські та парламентські вибори 1994 року? Заради чого став президентом? Адже він публічно зізнався, що не знає навіть "що будувати".
В Бога він не вірив, національну ідею не розумів, людей зневажав, заради чого йому було обиратися?
Відповідь тільки одна – влада.
Персональний літак, персональні резиденції, власний виїзд у кільканадесят мерседесів під охороною в протязі сорока кілометрів траси Київ-Бориспіль (аеропорт), коньячок, ікорка, можливість призначати та звільняти — піднімати та "опускати", можливість говорити про себе в третій особі як про президента, ну і звичайно ж леґальна можливість "проехаться по любому", точніше - по кожному, "бля".
(Показовою в плані методів Л. Кучми є доля Ю. Звягільського, представника донецького клану, горілчано-спітніле дихання котрого Л. Кучма й досі відчуває на своїй потилиці. Це рішучі люди і їм нічого не варто перетворити твою потилицю на мішень. Треба було їм більше вправлятися в "гусарика" (різновид студентського преферансу), щоб переграти першого преферансіста України. Вони розгойдали човна з метою закинути в крісло Юхима Леонідовича. Тому було це вкрай потрібно задля реалізації схеми "вугілля — гроші, гроші, хай йому чорт що, але гроші в першу чергу. (Цікаво, що в цих схемах, свою "пайку" отримувала і досі отримує частина квазіукраїнської діаспорянської наволочі, що їй притаманно лити крокодилячі сльози й "суґґестувати" з приводу засилля "мафії" в Україні.) Л. Кучму вони викинули, а разом і створили для нього потужний трамплін. Лише переконавшися, що справу зроблено, — 23 вересня 1993 року — Л.Кучма залишає посаду, а вже 24 вересня 1993р. Верховна Рада ухвалює закон "Про дострокові вибори Верховної Ради України і Президента України".
Те, що сталося з Ю. Звягільським за президентства Кучми, відомо всім – Гендиректора імені Засядька публічно "опустили" так, щоби було зрозуміло кожному, хто намагатиметься наслідувати його.
Справа Звягільського – це ніч українських "довгих ножів". Такі вже бо у нас, у українців, ножі вони ефективні, коли торкаються серця журналіста, годі пробувати "дістати" цим ножем бодай одного корупціонера, — сам ніж довгий, але короткі руки.)
Л. Кравчук й сам порядний номенклатурник, недарма ж працював Секретарем ЦК КПУ, але він навіть в примарному сні не міг уявити собі рівня того нахабства, підлості та безсоромності, з яким вся прокучмівська політична братія діяла проти Кравчука в президентській кампанії 1994року, особливо треба відзначити другий тур.
Ще більш бридкою була картина, як вони буквально наступного за виборами дня почали по-живому віддирати від країни ласі шматочки. Щоправда, за Л. Кравчука, власне, цей процес і розпочався, але біля нього не було такої голодної й ненаситної зграї. Це звалося початок справжніх реформ в Україні.
Тим часом президент формував свій стиль. У цьому стилі не могли не відбитися характерні риси його особи. Спробуємо вирізнити їх.
Коли тебе не зневажають дівчата, ти мусиш зазирнути до люстерка, але краще було б тобі цього не робити. Природні вади добре компенсує душевна пісня під "трепет струн", але для того, щоби дізнатися про ґітару, требу було стати мешканцем гуртожитку "політеху". Ніхто особливо селюка там не чекав, але він навчився "бренчати" і "вістувати", а головне зрозумів, що його зброя – це він сам, усі його здібності і таланти. А ще від його спостережливого погляду не сховався справедливий висновок про те, що більшість людей аж ніяк не проти того, щоби ними вправно маніпулювали.
Деякі уникають з’ясовувати на якому світі вони знаходяться, намагаючись заховати голову і вистромити дупу так, нібито це й не дупа зовсім, але їхній власний прапор або принаймні герб. Л. Кучма до таких не належав. Він привчив себе вирізняти кризи, зустрічати їх обличчям та долати їх. Він надбав властивість мобілізуватися задля оцінки ситуації й прийняття рішення. Він би не поважав себе, якби не доклав всіх зусиль задля того, щоби потрібне йому рішення було втілене. Пильним оком придивлявся він до оточуючих, вивчав їхні слабкості та вад. Це потім ставало корисним, під час переговорів наодинці. Задля втілення своїх задумів він не цурався й драматургії: кинуте у "киплячий казан" слівце (хай би то було просто "бля") вартувало цілих промов.
А ще він навчився ніколи не розкривати своїх карт. І справа тут не тільки в тактичній обережності, - інколи було просто якось не з руки зізнатися, що твоєю метою було не щастя "всього прогресивного людства", а посада, наприклад, члена бюро комсомольського осередку факультету.
Політика від звичайної людина різнить прагнення уваги оточуючих та влади; домінування над іншими для політика – як добрячий ковток води для спраглого. Люди позбавлені властолюбства в політиці зайві. Деякі науковці навіть розвинули тезу про те, що особиста занепокоєність політика увагою та домінуванням та його політичні успіхи пов’язані напряму. Й дійсно без так званою "самодраматизації" – майстерності у приверненні уваги до себе просто неможливе втілення політичних ідей. Одні політики, набуваючи досвіду, успішно переживають кризи власного розвитку, лікуються від зайвої стурбованості та персональної нестабільності, набуваючи рис того типу, який у політології звуть "демократичними характерами" або "зрілими політиками". Для інших влада так і полишається способом прикриття власної неповновартості та низької самооцінки. Це так звані "агітатори", які навчилися майстерно привертати увагу до себе заради самої уваги та можливості домінувати, бодай на якийся час. Існує ще один тип. Ненаситність у прагненні до влади та нездатність подолати власні комплекси, зайва збентеженість та афектація породжує політиканів, які кожну політичну колізію сприймають як особистий конфлікт. Прагнучи, хай там як, розв’язати конфлікт на свою користь, вони здатні перетворити його на суспільну політичну кризу. Виходом з криз для них може бути тільки їхня перемога.
Спостереження за діяльністю чинного президента дозволяє зробити висновок про те, що він набув рис зрілого політика. Як також важко знайти в ньому ознаки демократичного характеру. Л. Кучма являє приклад химерного поєднання рис агітатора та політикана.
Президент Кучма є проблемою в собі та для себе. Він є занадто стурбований "незайманістю" уподобаного ним самим власного образу для того щоби виявитися здатним створити щирий зв’язок з українським народом.
Президент не читає ґазет. Не тому, що немає коли, але тому, що там "бруд" і це заважає йому спати. Він впадає в істеричне роздратування, коли натикається на жорстку критику і в такі хвилини виявляється здатним замовити вбивство такого критика-журналіста Георгія Гонгадзе.
Людина справжнього ідеалізму, він прийшов у владу для того щоби "врятувати промисловість". Не розуміючи реальних процесів, він прагне перетворити Україну на "прекрасну химеру" його найкращих спогадів, - такий собі "Южмаш" в межах відокремленої держави. У нього нічого з того не виходить, він починає дратуватися, просторікувати щось про "вертикаль влади", малювати примітивні схеми адміністративних перетворень, тасувати власних представників на місцях щойно якийсьз з них виявив ознаки "зради" персонально до нього, Л. Кучми.
Він вимахує "сокирою" над головами парламентарів, а врешті і всього суспільства.
Він створив у будинку на Банковій більш ізольоване та централізоване правління, ніж те, що панувало в цьому місці за часів В. Щербицького. Без жодного сумніву Л.Кучма з наближеними бачать себе в обороні, оточеними ворогами з Верховної Ради, антипрезидентськими ЗМІ, опозиції і намагаються підкорити собі Верховну Раду, Уряд, опозицію, ЗМІ без співпраці з ними, з нечисленними лідерами суспільної думки і навіть без співпраці з постійною виконавчою бюрократією.
Це стиль влади, що відтворює диктаторське розуміння Л.Кучмою президентства, як інституту, котрий стоїть понад усе, має своє походження в індивідуальності Леоніда Даниловича, яка характерна зневагою до політичних опонентів; часто він зве їх "зрадники", "вороги". Кризи свого лідерства він сприймає як випробування для нації та безпосередньо для лідера, тобто самого себе. А все інше – хай там як.
Історія правління Л. Кучми це ланцюг його персональних криз. Пригадаймо їх, - намагання нав’язати президентський варіант Конституції, переобрання на повторний термін, референдум про зміни до Конституції, "імплементація результатів референдуму".
Навіть покладання квітів до могилу Тараса він примудрився перетворити на загальноукраїнський конфлікт.
Він не має серцевини, яка визначає людину переконань.
Нинішній modus operandi та душевний стан чинного в Україні президента визначив В. Деркач (російськомовний поет-постмодерніст, киянин, якого вимусили еміґрувати до США на початку 90-х років: "Нахальная мимика и мимикрия чудна. Сижу вот сейчас с таварищем и пью за себя до дна…"
Власне цей спосіб мислення та дій й призвів той ганебний скандал, який ми звемо "Кучмагейт".
Чим він закінчиться? Для кого як.
Л.Кучма давно вже на дні.
Важко прогнозувати чого чекати всім іншим. Звичайно опозиція – не статисти. Але дуже багато залежить від самого Л. Кучми. Практично він є єдиною людиною, яка одноособово вибере шлях розвитку подій. Інтелект президента достатній для тверезої оцінки, але його психоемоційний стан неможливо передбачити.
Якщо Л.Кучма дасть згоду на процедуру імпічменту або подасть у відставку, заручившися законодавчими без права перегляду в певному періоді часу ґарантіями, Україна, можливо, отримає ще один шанс.
Якщо ні, нас всіх чекають важкі і по-справжньому чорні часи. Тримайтеся.
Частина друга
Частина третя
Частина четверта
"Тому що, прийшовши до влади, він або, в кращому
випадку, не зможе нічого зробити (будувати будь-які
суспільно-політичні або економічні конструкції
без підтримки народу - все одно, що побудувати дім на піску),
або все ж таки доможеться свого - і ось це
й є найнебезпечнішим. Тому що втілити в життя свій
персональний проект він зможе лише
примусивши людей підкоритися йому - або усунувши
незгодних.
Безвідповідальний мрійник або кривавий диктатор -
ось, що виходить з таких кандидатів.
Президент Л. Кучма з книги "Про найголовніше"
"Садісь чайку папйом..."
Президент Л. Кучма з касети майора М. Мельниченка
Розділ сьомий. Висновок: Чудіще обло
Питання персональних якостей президента не є приватним питанням, так само, як відомості про його особисті стосунки та життя не можуть становити конфіденційної інформації, як це намагається стверджувати незграбний заступник генпрокурора О. Баганець.
Українська модель влади – режим Кучми – містить занадто багато ознак того, що дітлахам в школі витлумачують, як ознаки абсолютної монархії, зокрема коли йдеться про прийняття остаточного рішення. Єдиною структурою, яка обмежує можливість сваволі при прийнятті Л.Кучмою рішень це інститут його дорадників та помічників під контролем глави адміністрації. Але Л.Кучма має безмежну владу в частині визначення персональної кар’єри кожного з них і тому ендемія запопадливості, якою інфіковане повітря в "палатах" на Банковій та Межигір’ї практично зводить нанівець можливість чесної та розумної поради ґаранту в критичні хвилини прийняття рішення. Але, якщо уявити, що добрі поради надходять таки, прийняти чи не прийняти їх вирішує сам президент.
"Виконавча влада не повинна бути демократичною всередині себе", - стверджує її голова. (Л. Кучма "Про найголовніше")
А отже, нація залежна від особи, яка окупувала колишню резиденцію КПУ й ховається від закономірної цікавості своїх співгромадян неначе якийсь чаклун з країни У.
"Следите за прессой", - глумливо радить перша особа своїм співгромадянкам другого ґатунку. Сам президент ґазет не читає.
Ми не знаємо, наприклад, в яку копійчину "влітає" державі президентський гардероб та макіяж, не знаємо від кого у гаранта білизна і за якою статтею видатків оплачуються першокласний scotch, без достатньої кількості котрого, як подейкують, "реформатор" практично не здатний ефективно обмірковувати свої "реформи" в важких умовах перехідного періоду. А це важливо знати.
Але ще небезпечніше те, що ми не знаємо майже нічого про персональні якості та мотиви поведінки людини, яка розчерком пера вирішує долю майже 50 мільйонного народу в географічному центрі Європи. Хто він?
З огляду на кар’єру Л. Кучма типовий колгоспно-пролетарський пристосуванець, який видерся на вищі посади в адміністративній системі використовуючи методи і способи, які цій системі притаманні. (Своїм призначенням на пост гендиректора "Южмашу", наприклад, Л. Кучма завдячує члену ГКЧП О.Бакланову)
Сільське злиденне дитинство, сільська радянська освіта на тлі майже докорінно винищених на півночі України народних та релігійних традицій, виключають можливість закладення більш-менш глибоких особистих моральних та культурних підвалин.
Низький "соціальний статус", постійне відчуття голоду сина вдови фронтовика визначили шлях принижень, який повинний був пройти непозбавлений кмітливості юнак, перш ніж реалізувати амбітне бажання, - хай там що, але вибитись "в люди". Це, а також відсутність яскравих привабливих особистих рис, закладало й підвалини майбутніх "комплексів" дорослого Льоні. (Вражає майже мазохістська насолода, з якою президент постійне оновлює список тих хто "зрадив" його "підставив" або "підвів")
Раціонально обраний "перспективний" факультет ВУЗу. Студентський преферанс, як спосіб прожиття рахунком таких же злиденних, але менш придатних до обчислення "варіантів" однокашників. Щасливий розподіл до "Южмашу". "Розум преферансіста" дозволив зметикувати, що терен комсомольського та компартійного активіста набагато плідніший терену "бідного інженера".
Кучма-конструктор це міф. Кучма червоний-директор це пояснення багатьом речам. Немає потреби чесному творчому "технарю", заклопотаному своїм "залізом", отримувати депутатський мандат, але Кучма-учасник лютневого позачергового пленуму ЦК КПУ просто зобов’язаний був "обратися" до Верховної Ради за наполегливою порадою українського "ґекачепіста", тодішнього першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка.
Партія послала його проводити її лінію на вищому законодавчому рівні. Але він не поспішав, сидів собі в депутатському кріслі та й мовчав, спостерігаючи, - чим закінчиться ця "заварушка", названа "перестройкою".
У Верховній Раді скликання 1990 року Л.Кучма член "групи 239" під ідейним керівництвом О.Мороза. Володар персонального літака, та що там літака – цілого відокремленого "Южмаш"-королівства в елітному Дніпрі-Петровому, він гнітився незграбним керівництвом. Дратувався Данилович і "разгулом демократії", який "руйнував промисловість" – розумій позбавляв можливості заробляти на "пропітаніє" червоним директорам. Уявіть собі людина, - у розквіті сил, у неї "є все, навіть персональний літак" (Ю.Луканов "Третій президент), у тому літаку запас наїдків та напоїв, здатних задовольнити найвибагливіші директорські смаки, в рідному місті "під началом" багатотисячний колектив: живи й царюй, а тут розпочинається неконтрольовані процеси.
ГКЧП з гуркотом провалився. Л.Кравчук "танцює під дудку націоналістів", одна втіха - колеги-директори позахоплювали заводи та заводики й ще якось тримаються, але все "рушиться", народ "абарзєл" і ніхто по-справжньому не "керує людями".
Затятий дніпропетровський номенклатурник, мало вірив в марксистсько-лєнінську казочку про суспільство та про себе, але сумнівні демократичні новації були для нього ще більш ворожими. Він вже тоді був твердо переконаний, що народ це – бидло, яким треба керувати. Залишившись після розвалу СССР фактичним володарем концерну з 50-ма тисячами працівників, він використав потужності "Южмашу" як трамплін для стрибка на ще один щабель влади.
Провівши відповідні кулуарні перемовини з директорами-експропріаторами ( з того часу вони звуть себе "промисловцями") й заручившися підтримкою найавторитетнішого на той час "колгоспника" Івана Плюща (звичайно, мій фюрере?) Л. Кучма забезпечує собі крісло прем’єра.
Обставлено все було так ніби то Л.Кучми "довго і нудно" переконували обійняти посаду, а він відмовлявся.
І ось він відчуває в собі нове покликання. Людина, яка за кілька років депутатства не спромоглася на жодне публічне висловлювання, призначається прем’єром. Це було можливе тільки в Україні. Треба розуміти, що Л.Кучма мовчав в у Верховній раді не від скромності. Як доводить його поведінка, він не проти застосування слова як зброї. Просто вже тоді Л.Кучма оцінював так званий "український парламент як "говорільню", сам він прагнув реальної влади.
Вступаючи на посаду він вимагає ввести "військовий стан" в економіці, йому надають лише "надзвичайних повноважень".
Існує міф нібито "вони з’їли його" за одинадцять місяців. Але факти промовляють інше.
28 трильйонів 200 мільярдів карбованців склав борг громадянам України з боку довірчих товариств – трастів, які було допущені в економіку України бездумним указом Л. Кучми, і практично підірвали довіру громадян до української держави. Понад мільярд доларів склав борг України перед Росією. Цей борг став був би неможливим без документів, підписаних восени 1992 року урядом Л. Кучми, самого Л. Кучми підписати ці документи примушували його особисті далекосяжні плани, в яких Росія відігравала не останню роль.
Ці плани були пов’язані з його подальшою політичною кар’єрою, але назвати їх політичними не можна, оскільки їхня реалізація забезпечували персональний поступ Л. Кучми на ієрархічній драбині, і не мала нічого спільного з інтересами жодного політичного угрупування того часу. Так само не входили в ці плани права та інтереси держави та громадян, тобто "всякой срані".
Наслідки прем’єрства Л. Кучми катастрофічні, але він цим не переймається.
Так само, як готовий до розпаду "Южмаш" було використано для отримання прем’єрства, - готова до розпаду Україна використовується для отримання Л. Кучмою президентства. Колеги-червоні директори у змові з Л.Кучмою з ініціюють заворушення, які спричиняють політичну кризу, що вона в свою чергу призводить до позачергових виборів Президента та Верховної Ради.
Йому нічого іншого й не залишалося. Не треба мати навіть отой розум преферансіста, для того, щоб зрозуміти, — якщо він почне втрачати "висоту польоту" як прем’єр, на "Южмаші" він також не втримається. На їхній мові це зветься "на фіґ з пляжу". Він був приречений або обратися на президента або з ганьбою піти на відпочинок.
В своїх ретушованих численними PR-косметологами мемуарах чинний президент розповідає, що і раніше, йому траплялося переживати та долати особисті кар’єрні кризи. Але це була перша криза Л. Кучми, якою він без зайвих сумнівів "поділився" з усією країною.
Треба його запитати заради чого він втягнув країну у дострокові президентські та парламентські вибори 1994 року? Заради чого став президентом? Адже він публічно зізнався, що не знає навіть "що будувати".
В Бога він не вірив, національну ідею не розумів, людей зневажав, заради чого йому було обиратися?
Відповідь тільки одна – влада.
Персональний літак, персональні резиденції, власний виїзд у кільканадесят мерседесів під охороною в протязі сорока кілометрів траси Київ-Бориспіль (аеропорт), коньячок, ікорка, можливість призначати та звільняти — піднімати та "опускати", можливість говорити про себе в третій особі як про президента, ну і звичайно ж леґальна можливість "проехаться по любому", точніше - по кожному, "бля".
(Показовою в плані методів Л. Кучми є доля Ю. Звягільського, представника донецького клану, горілчано-спітніле дихання котрого Л. Кучма й досі відчуває на своїй потилиці. Це рішучі люди і їм нічого не варто перетворити твою потилицю на мішень. Треба було їм більше вправлятися в "гусарика" (різновид студентського преферансу), щоб переграти першого преферансіста України. Вони розгойдали човна з метою закинути в крісло Юхима Леонідовича. Тому було це вкрай потрібно задля реалізації схеми "вугілля — гроші, гроші, хай йому чорт що, але гроші в першу чергу. (Цікаво, що в цих схемах, свою "пайку" отримувала і досі отримує частина квазіукраїнської діаспорянської наволочі, що їй притаманно лити крокодилячі сльози й "суґґестувати" з приводу засилля "мафії" в Україні.) Л. Кучму вони викинули, а разом і створили для нього потужний трамплін. Лише переконавшися, що справу зроблено, — 23 вересня 1993 року — Л.Кучма залишає посаду, а вже 24 вересня 1993р. Верховна Рада ухвалює закон "Про дострокові вибори Верховної Ради України і Президента України".
Те, що сталося з Ю. Звягільським за президентства Кучми, відомо всім – Гендиректора імені Засядька публічно "опустили" так, щоби було зрозуміло кожному, хто намагатиметься наслідувати його.
Справа Звягільського – це ніч українських "довгих ножів". Такі вже бо у нас, у українців, ножі вони ефективні, коли торкаються серця журналіста, годі пробувати "дістати" цим ножем бодай одного корупціонера, — сам ніж довгий, але короткі руки.)
Л. Кравчук й сам порядний номенклатурник, недарма ж працював Секретарем ЦК КПУ, але він навіть в примарному сні не міг уявити собі рівня того нахабства, підлості та безсоромності, з яким вся прокучмівська політична братія діяла проти Кравчука в президентській кампанії 1994року, особливо треба відзначити другий тур.
Ще більш бридкою була картина, як вони буквально наступного за виборами дня почали по-живому віддирати від країни ласі шматочки. Щоправда, за Л. Кравчука, власне, цей процес і розпочався, але біля нього не було такої голодної й ненаситної зграї. Це звалося початок справжніх реформ в Україні.
Тим часом президент формував свій стиль. У цьому стилі не могли не відбитися характерні риси його особи. Спробуємо вирізнити їх.
Коли тебе не зневажають дівчата, ти мусиш зазирнути до люстерка, але краще було б тобі цього не робити. Природні вади добре компенсує душевна пісня під "трепет струн", але для того, щоби дізнатися про ґітару, требу було стати мешканцем гуртожитку "політеху". Ніхто особливо селюка там не чекав, але він навчився "бренчати" і "вістувати", а головне зрозумів, що його зброя – це він сам, усі його здібності і таланти. А ще від його спостережливого погляду не сховався справедливий висновок про те, що більшість людей аж ніяк не проти того, щоби ними вправно маніпулювали.
Деякі уникають з’ясовувати на якому світі вони знаходяться, намагаючись заховати голову і вистромити дупу так, нібито це й не дупа зовсім, але їхній власний прапор або принаймні герб. Л. Кучма до таких не належав. Він привчив себе вирізняти кризи, зустрічати їх обличчям та долати їх. Він надбав властивість мобілізуватися задля оцінки ситуації й прийняття рішення. Він би не поважав себе, якби не доклав всіх зусиль задля того, щоби потрібне йому рішення було втілене. Пильним оком придивлявся він до оточуючих, вивчав їхні слабкості та вад. Це потім ставало корисним, під час переговорів наодинці. Задля втілення своїх задумів він не цурався й драматургії: кинуте у "киплячий казан" слівце (хай би то було просто "бля") вартувало цілих промов.
А ще він навчився ніколи не розкривати своїх карт. І справа тут не тільки в тактичній обережності, - інколи було просто якось не з руки зізнатися, що твоєю метою було не щастя "всього прогресивного людства", а посада, наприклад, члена бюро комсомольського осередку факультету.
Політика від звичайної людина різнить прагнення уваги оточуючих та влади; домінування над іншими для політика – як добрячий ковток води для спраглого. Люди позбавлені властолюбства в політиці зайві. Деякі науковці навіть розвинули тезу про те, що особиста занепокоєність політика увагою та домінуванням та його політичні успіхи пов’язані напряму. Й дійсно без так званою "самодраматизації" – майстерності у приверненні уваги до себе просто неможливе втілення політичних ідей. Одні політики, набуваючи досвіду, успішно переживають кризи власного розвитку, лікуються від зайвої стурбованості та персональної нестабільності, набуваючи рис того типу, який у політології звуть "демократичними характерами" або "зрілими політиками". Для інших влада так і полишається способом прикриття власної неповновартості та низької самооцінки. Це так звані "агітатори", які навчилися майстерно привертати увагу до себе заради самої уваги та можливості домінувати, бодай на якийся час. Існує ще один тип. Ненаситність у прагненні до влади та нездатність подолати власні комплекси, зайва збентеженість та афектація породжує політиканів, які кожну політичну колізію сприймають як особистий конфлікт. Прагнучи, хай там як, розв’язати конфлікт на свою користь, вони здатні перетворити його на суспільну політичну кризу. Виходом з криз для них може бути тільки їхня перемога.
Спостереження за діяльністю чинного президента дозволяє зробити висновок про те, що він набув рис зрілого політика. Як також важко знайти в ньому ознаки демократичного характеру. Л. Кучма являє приклад химерного поєднання рис агітатора та політикана.
Президент Кучма є проблемою в собі та для себе. Він є занадто стурбований "незайманістю" уподобаного ним самим власного образу для того щоби виявитися здатним створити щирий зв’язок з українським народом.
Президент не читає ґазет. Не тому, що немає коли, але тому, що там "бруд" і це заважає йому спати. Він впадає в істеричне роздратування, коли натикається на жорстку критику і в такі хвилини виявляється здатним замовити вбивство такого критика-журналіста Георгія Гонгадзе.
Людина справжнього ідеалізму, він прийшов у владу для того щоби "врятувати промисловість". Не розуміючи реальних процесів, він прагне перетворити Україну на "прекрасну химеру" його найкращих спогадів, - такий собі "Южмаш" в межах відокремленої держави. У нього нічого з того не виходить, він починає дратуватися, просторікувати щось про "вертикаль влади", малювати примітивні схеми адміністративних перетворень, тасувати власних представників на місцях щойно якийсьз з них виявив ознаки "зради" персонально до нього, Л. Кучми.
Він вимахує "сокирою" над головами парламентарів, а врешті і всього суспільства.
Він створив у будинку на Банковій більш ізольоване та централізоване правління, ніж те, що панувало в цьому місці за часів В. Щербицького. Без жодного сумніву Л.Кучма з наближеними бачать себе в обороні, оточеними ворогами з Верховної Ради, антипрезидентськими ЗМІ, опозиції і намагаються підкорити собі Верховну Раду, Уряд, опозицію, ЗМІ без співпраці з ними, з нечисленними лідерами суспільної думки і навіть без співпраці з постійною виконавчою бюрократією.
Це стиль влади, що відтворює диктаторське розуміння Л.Кучмою президентства, як інституту, котрий стоїть понад усе, має своє походження в індивідуальності Леоніда Даниловича, яка характерна зневагою до політичних опонентів; часто він зве їх "зрадники", "вороги". Кризи свого лідерства він сприймає як випробування для нації та безпосередньо для лідера, тобто самого себе. А все інше – хай там як.
Історія правління Л. Кучми це ланцюг його персональних криз. Пригадаймо їх, - намагання нав’язати президентський варіант Конституції, переобрання на повторний термін, референдум про зміни до Конституції, "імплементація результатів референдуму".
Навіть покладання квітів до могилу Тараса він примудрився перетворити на загальноукраїнський конфлікт.
Він не має серцевини, яка визначає людину переконань.
Нинішній modus operandi та душевний стан чинного в Україні президента визначив В. Деркач (російськомовний поет-постмодерніст, киянин, якого вимусили еміґрувати до США на початку 90-х років: "Нахальная мимика и мимикрия чудна. Сижу вот сейчас с таварищем и пью за себя до дна…"
Власне цей спосіб мислення та дій й призвів той ганебний скандал, який ми звемо "Кучмагейт".
Чим він закінчиться? Для кого як.
Л.Кучма давно вже на дні.
Важко прогнозувати чого чекати всім іншим. Звичайно опозиція – не статисти. Але дуже багато залежить від самого Л. Кучми. Практично він є єдиною людиною, яка одноособово вибере шлях розвитку подій. Інтелект президента достатній для тверезої оцінки, але його психоемоційний стан неможливо передбачити.
Якщо Л.Кучма дасть згоду на процедуру імпічменту або подасть у відставку, заручившися законодавчими без права перегляду в певному періоді часу ґарантіями, Україна, можливо, отримає ще один шанс.
Якщо ні, нас всіх чекають важкі і по-справжньому чорні часи. Тримайтеся.
