Третя сила. Про справжню природу кримських конфліктів

Понеділок, 16 липня 2001, 17:47
Цього тижня у Верховній Раді Криму відбудеться чергова сесія. Судячи з затвердженого президією порядку денного, вона знову обіцяє конфлікт не менш гострий, ніж на попередній червневій, коли протистояння двох груп депутатів дійшло до банальної бійки в залі й коридорах Верховної Ради автономії. На сесію знову виноситься звіт. Цього разу міністра фінансів. Як заявила журналістам головний фінансист Криму Людмила Денисова, вона, знаючи упереджене ставлення Рахункової палати та багатьох депутатів з антиурядової коаліції, передбачає чергову спробу "відставки" всього уряду — цього разу з фінансовою мотивацією. Історія боротьби двох груп депутатів у парламенті, безперервних спроб відставок, висловлення недовіри та скандалів наштовхує на необхідність спробувати заново відновити природу кримських конфліктів. І справді: а чому це депутати так ворогують — не через ідею ж, якщо відверто?

Пунктуальний аналіз протистояння в кримському парламенті оголює кілька показових тенденцій. Виходитимемо з фактів: конфлікти щоразу відбувалися в залі парламенту й жодного разу — в уряді. З цього випливає той простий висновок, що негаразди сконцентрувалися саме в цьому "королівстві".

Пометикувавши тверезо, мусимо відмовитися від думки, що постійна напруженість у відносинах кримської Ради й Радміну — питання, по-перше, приватних стосунків кримського прем'єра та кримського спікера, по-друге, що вона реально відбиває справжні службові відносини між парламентом та урядом. Між Леонідом Грачем і Сергієм Кунициним не було кревних конфліктів, які могли б зробити двох людей непримиренними ворогами і які ось уже два роки псують життя їм самим, а заразом і Президенту. Так, Куницин не раз відкрито заявляв, що в нього персонально з Грачем конфлікту немає. Річ, очевидно, в тому, що політичні конфлікти в Криму мають складнішу конфігурацію, ніж видима напруженість між гілками кримської влади й між спікером та прем'єром. Розуміти політичну ситуацію в автономії як протистояння "парламент—уряд" або ж "Грач—Куницин", останнє ще примітивніше, може собі дозволити лише любитель політичних новин, котрий черпає інформацію з теленовин і газет, але не людина, яка приймає рішення.

У Леоніда Грача немає очевидних розумних причин сваритися з Кунициним. Сергій Куницин має міцні стосунки з Президентом України Леонідом Кучмою. Відомо, що Сергій Куницин як політик спирається на республіканські організації майже всіх пропрезидентських партій. Політично він себе успішно зарекомендував під час президентських виборів і референдуму. На відміну від Грача, не претендує на публічно-політичне лідерство та на статус обличчя Криму. Він готовий без пафосу працювати в економічній площині, почуваючись упевненіше на ниві економічних, а не публічно-політичних дій. І має для цього підстави — протягом першого року роботи коаліційного уряду Криму, коли Радмін, загалом, працював в умовах політичної стабільності, Крим був найкращим за динамікою зростання й позбувся багатомільйонних соціальних боргів. Навіть сьогодні робота кримського уряду під керівництвом Сергія Куницина, попри "воєнні умови" жорстокого політичного конфлікту, витримує критику, — навіть у першому півріччі 2001 року, коли напруження сягнуло апогею, зростання промислового виробництва становило понад 16 відсотків. Нинішнього року очікується збільшення збору зернових на 120 тисяч тонн проти торішнього. Стабілізувалося тваринництво. Триває становлення й розвиток аграрного ринку. Курортний сезон 2001 року очікується успішнішим від торішнього. Зростає вантажообіг транспорту. Збільшився зовнішньоторговий товарообіг. Попри негативний політичний імідж автономії, нинішнього року у Крим надійшло вчетверо більше інвестицій, ніж торік. Куницин не зловживає бюджетом. Нарешті, він не намагається поставити на місце Грача свою людину. Теоретично для Леоніда Грача, що зі змінним успіхом прагне за всяку ціну бути яскравим публічним політиком і мріє про високе місце у столичній владній ієрархії, господарник Куницин є ідеальним прем'єром, своєрідною інфраструктурою політичної діяльності Грача.

Чому ж спікер і частина кримських депутатів "на ножах" з урядом? Протистояння між гілками кримської влади почалося задовго до травня 1998 року, коли Куницин став прем'єром, а Грач — спікером. Ще з часів Євгена Сабурова й Анатолія Франчука, коли почалися процеси перерозподілу кримського господарства, тіньові учасники цих процесів і головні претенденти на власність саме парламент вважали засобом досягти права на неї, а уряд — перешкодою на шляху до жаданого володіння санаторіями, землею, заводами, фінансовими ресурсами. На одному з партійних "круглих столів" у Сімферополі недавно заявлено, що причиною нового загострення конфлікту серед груп депутатів став "четвертий перерозподіл Криму". Хоч як дивно, але цей рахунок відповідає кількості кримських урядів, що змінилися останнім часом. Навряд чи цей збіг випадковий.

Виявляється, що причини для сварки спікера (прізвище не має значення) і прем'єра (теж незалежно від прізвища) є в інших людей. Крім пропрезидентських центристських партій, що мають спільну фракцію у кримській Верховній Раді, та комуністів, можна назвати щонайменше трьох політико-фінансових суб'єктів, котрі серйозно впливають на політичну ситуацію в автономії. Це народні депутати України Анатолій та Ігор Франчуки, народний депутат України Лев Миримський і партія "Союз", а також екс-віце-прем'єр Криму Андрій Сенченко. Саме ці суб'єкти в різній послідовності й різній конфігурації виступають "третьою силою" в усіх кримських процесах. Батько й син Франчуки, які набули під час прем'єрства батька значного економічного впливу і неабияку власність, завжди з'являлися на арені Криму, коли заходила мова про новий розподіл — і стосовно паливно-енергетичного комплексу, зокрема "Чорноморнафтогазу", і в багатьох інших випадках. Лев Миримський, що, як відомо, свого часу створив у Криму мережу комерційних структур під спільною назвою "Корпорація "Імперія" (див. довідник "Хто є хто в Україні"), цікавиться правами на здоровниці й інші об'єкти приватизації. Андрій Сенченко, повернувшись у Крим з-за кордону, поки що офіційно залишається не при справах, але ж не дарма Леонід Грач, щотижня виступаючи на телебаченні, раз у раз полемізує саме з Сенченком, кидаючи йому політичні виклики.

Особливість полягає в тому, що жоден із цих суб'єктів не має критичної більшості, достатньої, щоб узяти політичну й економічну ситуацію (передусім у питаннях власності й управління дохідною промисловістю) в автономії під контроль. Але на розігруванні конфліктів, а часом і з допомогою прямого політичного шантажу, "третя сила" намагається вирішувати свої мінімальні економічні інтереси й утримує здобуті активи. Франчуки, Миримський і Сенченко не дозволяли один одному й іншим силам прибрати до рук повне управління автономією. Партія "Союз" прагнула великою кількістю ввійти в коаліційний уряд, але комуністи несподівано відмовилися від своїх обіцянок і підтримали значно менше кандидатів від "Союзу", ніж розраховував лідер цієї партії. Леонід Грач досі воює з ненависною йому системою електронних платежів і цифровим кадастром, створеними під керівництвом віце-прем'єра Андрія Сенченка. Перший епізод "висловлення недовіри" кримському уряду рік тому спостерігачі пов'язують із контактами Леоніда Грача та Франчуків. Жоден із цих політичних суб'єктів не може дозволити собі втратити вплив на ситуацію в Криму. Вони завжди виступатимуть і проти сильного прем'єра, і проти сильного спікера, і проти посилення самої пропрезидентської партії, аби тільки не втратити впливу на прийняття рішень, головним чином економічних, в автономії. Вони виступатимуть проти прем'єра, успішного в економіці автономії, бо в цьому сила будь-якого прем'єра. Тож тепер вони шукають контактів і домовленостей із кримським спікером, який і сам не проти за їхній рахунок збільшити свій вплив і свої можливості.

Сказане вище означає, що з відставкою Сергія Куницина, так само як і Леоніда Грача, політична стабільність у Криму не запанує. Стабільність у Криму — питання не лише кадрових рішень на рівні перших осіб кримських владних установ. Окремі кадрові рішення не усунуть справжніх причин протистояння, позаяк причинами протистояння часто є інтереси то однієї, то другої "третьої сили", які по черзі виходять на політичну арену автономії.

Описаний нами розклад нинішньої кримської ситуації означає також, що у разі кадрових змін кримська політична еліта довго визначатиметься з новим прем'єром і новим урядом — буде потрібна "нічия" людина, тільки на це погодяться Франчуки, Миримський і Сенченко. Такої людини сьогодні немає. Навіть у випадку з Валерієм Горбатовим, якого, виступаючи на телебаченні, кримський спікер у разі відставки Куницина вже пообіцяв запропонувати на посаду прем'єра, рішення далеко не очевидне: ситуація така, що аж ніяк не всі, хто проти Сергія Куницина, будуть одностайно за Горбатова. І "прем'єріада" в Сімферополі вийде не менш драматичною, ніж дворічна боротьба кількох груп депутатів.
Інший сценарій: процес призначення прем'єра вийде за стіни парламенту й перетвориться на війну за політичне лідерство у Криму. Не виключено, що вже відомі політичні сили почнуть інтегрувати у свій склад структури, які досі зберігали незалежність. Скажімо, ще не входить до конкретних груп впливу регіональна організація СДПУ(о), яка вже набрала в Криму сили, поки що "без діла" залишається регіональна організація "Батьківщини", у бій (тобто до влади і розподілу) рвонуть десятки інших партійних структур і нових економічних груп. Більше того, у ситуацію може втрутитися багато релігійних і етнічних організацій — у Криму вже відомі спори між релігійними громадами, а також національними організаціями за власність — джерела мінеральної води й інших ресурсів, культові споруди, офіси, редакції газет та інших ЗМІ, виробничі структури.

Чим закінчиться кримська прем'єріада — передбачити неможливо. Ясно лише, що і за першого, і за другого сценаріїв добір нового складу Радміну — питання місяців. Для Києва втягуватися в настільки складний і непередбачуваний процес було б украй необачно. Напередодні виборів і під час жнив (хоч як банально звучить про врожай, але пшениця в Криму особлива й попит на неї по всій Україні) безвладдя в автономії та розбірки місцевих політичних груп — занадто велика розкіш і для Криму, і для Президента. Тим паче що невідомо, чим скінчиться боротьба кримських політиків за контроль над новим Радміном. Цілком імовірні вихід на політичну арену й перемога групи, яка незабаром почне діяти аж ніяк не в загальнодержавних інтересах.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування