Кучма – геополітичний подарунок українцям

3 перегляди
Четвер, 26 липня 2001, 17:51
Ті, хто із зацікавленням спостерігав за візитом до Києва помічника президента США Джорджа Буша-молодшого з питань національної безпеки Кондоліззи Райс, помітили, що на зустрічі з представниками ЗМІ та громадських організацій вона говорила про нерозривність економічних та демократичних перетворень в Україні, про необхідність як слід розслідувати справи журналістів Гії Гонгадзе та Ігоря Александрова, про прозорість майбутніх парламентських виборів тощо. Але за годину до цього журналістам, яких "височайше" допустили спостерігати за подіями в Маріїнському палаці, міністр закордонних справ України Анатолій Зленко заявив, що президентові Кучмі Леонідові Райс говорила, як вона задоволена побаченим, а також запевняла, що нова адміністрація США зацікавлена в співробітництві з владою в Києві.

І, скоріше за все, так воно і було. Бо візит Кондоліззи Райс, як і візити інших посадовців із Вашингтону до Києва, засвідчив, що й нова американська влада змушена у відносинах з Україною балансувати і значною мірою дотримуватися політики подвійних стандартів. З одного боку, підтримувати ринкові перетворення в економіці та демократичні трансформації в суспільному житті, щоб мати пристойний вигляд перед своїми виборцями. З другого – дипломатично і не дуже стежити, щоб біля українського державного керма завжди стояли люди, які не кинуть Україну знову до підніжжя Московського Кремля в припадку загострення якоїсь невимовної слов‘янської дружби. А слідом за Америкою таку саму політико-дипломатичну тактику застосовують і країни Європейського Союзу, які теж панькаються із українським керівництвом.

Ще з одного боку, в США не можуть не підтримувати демократичні перетворення в Україні, щоб у центрі Європи не з‘явилася ще одна Білорусь, керована авторитарним президентом-напівдиктатором. Але, з іншого, – американці з європейцями не можуть безпосередньо втручатися у внутрішні українські справи і намагаються морально і, мабуть, не тільки морально підтримувати демократичну опозицію, щоб процеси оновлення інспірувалися зсередини. Однак силове встановлення демократії нерідко супроводжується загальною політичною нестабільністю, яка надзвичайно заважає економіці, бізнесовим справам, бо бізнес, як відомо, найліпше любить спокій та єдині правила гри, яких дотримуються всі без винятку. Тож американській чи якійсь європейській владі доводиться вибирати ще й між необхідністю підтримувати демократію та обов‘язком захищати інтереси своїх бізнесменів, між демократичною розхристаністю та авторитарно-цвинтарною стабільністю. І не завжди Захід вибирає демократію. Особливо коли схильність до неї не демонструє народ якоїсь країни, наприклад, України, де зміни влади бояться за цілком "шкурним" принципом " - ці вже накралися, а прийдуть нові – будуть знову красти"...

І саме в цьому вмінні використовувати вигідне геополітичне положення держави, обіцяючи одне, а роблячи протилежне, у вмінні робити демократичний вигляд і переконувати у власній демократичній безальтернативності за повної безсилої пасивності опозиції і полягає головний феномен пострадянських керівників України – Леоніда Кравчука і особливо Леоніда Кучми. Заколисуючи Захід обіцянками перетворити країну на ринковий рай, Кучма кинув Україну в новітню стагнацію з усіма відповідними атрибутами цього стану – відчуженням влади від народу, авторитарними методами управління економікою та суспільним життям, корупцією, тотальним порушенням засадних і невід‘ємних прав людини. Але при цьому, Кучма обіцяв хутко й безповоротно інтегруватися до європейських структур, а не зближатися з Росією, і на Заході йому змушені були вірити. Чи, точніше, робити вигляд, що вірять, але величезні гроші на реформи "імені Кучми" давати.

Сьогодні, після того, як після вбивства журналіста Гонгадзе об‘єднана опозиція протягом кількох місяців не змогла здійснити зміну системи влади і розсипалася за принципом "два українці – три гетьмани", Захід знову змушений балансувати навколо Кучми. За старою схемою – аби тільки не з‘єднався з Московю. А Кучма, який ще вранці переконував Кондоліззу Райс, що його найбільша мрія – це інтеграція до Європи і світу, напрочуд символічно поїхав до Вітебська. Там він затишно сидів з колегами "без піджаків", випивав і закусював, і клявся у вірній слов‘янській дружбі на віки вічні. І знаєте, чому? Там він – серед схожих. Тих, хто не запитає, навіщо він продавав чеченцям Гонгадзе чи спекулював зброєю. Там не треба добирати слова чи стежити, чи застебнута ширінка, як перед незрозумілою Кондоліззою – там можна покрити такі незручності технарсько-директорським, як кажуть ласкаво росіяни, "матерком", і всі все зрозуміють.

І, звичайно, від Райс до Путіна Кучма кидається зовсім не тому, що вважає таку свою поведінку реальним втіленням "багатовекторної зовнішньої політики" держави щодо так званих "стратегічних партнерів". Така політика може бути, але має вона передбачати, що країна, затиснута між двома силами-опонентами, може розумно мати користь від обох цих сил. Розумне телятко з двома мамками вигідно для себе справиться. Але не наш Кучма.

Але в України часів Кучми виходить, що від одного опонента – із Заходу – Київ отримував величезні кредити, які непосильним тягарем лягли ще й на майбутні покоління українців, і перетворився на своєрідного "фінансового наркомана", котрий дуже погано почувається без іноземних ін‘єкцій. А от до другого противника – до Росії – Україна не просто горнеться. Вона не тільки має величезні борги перед нею, а ще й не може не продати російським компаніям частину стратегічних загальнодержавних об‘єктів, бо залежна від російських енергоносіїв. І за останні роки нічого не зробила, щоб виправити таке становище. Мало того, продаючи те, що належить і майбутнім поколінням українців, нинішня влада Кучми каже, що вона хоче поповнити держбюджет і розрахуватися з боргами...

Але найбільшим заручником цих геополітичних і дипломатичних ігрищ у виконанні Кучми залишається населення України. Захід спілкується з Кучмою, дає йому гроші нібито на всіх, на реформи у всій країні. Росія купує якісь об‘єкти, і кошти нібито мають іти до держбюджету, а звідти якось обслуговувати й інтереси людей. Але за такого відчуження влади від народу виходить, що то влада Кучми отримує гроші, а люди, як і завжди останні шість років, отримують тільки Кучму.


Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua