"Донецький клан" упевнено входить у владу

Середа, 15 серпня 2001, 14:51
Наступний президент України може виявитися представником краю вугілля і металу

За півроку до парламентських виборів в Україні найбільшу увагу політиків і політологів звертає на себе "донецька група" (або "клан"), яка, за деякими прогнозами, здатна стати одним з лідерів передвиборної кампанії і виявитися в числі основних гравців на українському політичному полі після березня 2002 р.

"Донецький клан" - явище унікальне навіть в "клановій" системі української політики, бо, по-перше, за останній час донеччани сконцентрували в своїх руках величезні фінансово-промислові ресурси, що дозволяють їм конкурувати з будь-ким з фінансово-політичних груп, які знаходяться на київському Олімпі, а по-друге, про таку серйозну політичну силу і про її лідерів досі практично нічого не було відомо.

"Батьки Донецька" демонстративно відмовлялися від будь-якої активної політичної діяльності, заявляючи, що вони вважають за краще "робити конкретну справу" і "вирішувати проблеми регіону". При цьому "донецький клан", як флюгер, чуйно вловлював весь політичний нюанс ініціатив і рішень президента Леоніда Кучми. Зрозуміло, регіон цілком підтримував державний політичний курс, не виявляючи при цьому зайвої ініціативи, яка могла б бути хоч в найменшій мірі розцінена як посягання на "столичні горизонти". І поки "дніпропетровський" і "київський" клани декілька останніх років вели виснажливу боротьбу за місце під сонцем, донеччани спокійно і тихо "робили конкретну справу", накопичуючи сили і ресурси для "взяття Києва", яке відбудеться, можливо, вже на наступних виборах. Бо до 2001 року з'ясувалося, що непомітна "донецька група" перетворилася в найсильніший фінансово-політичний центр, якому стало тісно в рамках одного регіону, і який має право і можливість претендувати на розширення свого політичного впливу до рівня всієї держави.

Українська "Інвестиційна газета" стверджує: "За 2000 р. ця група стала найбільш могутньою на Україні – досить сказати, що "Індустріальний союз Донбасу" за підсумками 1999 р. посів друге місце у всеукраїнському рейтингу "ТОР-100" за обсягами валового прибутку, який становив 3,8 млрд. гривень".

За відомостями "Інвестиційної газети", група володіє великими металургійними, коксохімічними і гірничо-збагачувальними підприємствами (або впливає на них), монопольно постачає газ на всі промислові підприємства Донецької області, контролює більшість українських шахт і Харцизький трубний завод. Регіон, в якому сконцентровані основні потужності української металургії і важкого машинобудування, і який виробляє близько 25% українського ВВП, сам по собі забезпечує донецьким політикам вдалі політичні стартові можливості.

Власне, спроби донеччан "підкорити Київ" вже робилися – іншим часом та іншими людьми. Перша відноситься ще до 1993 р., коли на хвилі одного з найбільш "гучних" шахтарських страйків перший український президент Леонід Кравчук відправив у відставку прем'єр-міністра Леоніда Кучму, а в.о. прем'єр-міністра став директор однієї з найбільших донецьких шахт Юхим Звягільський. Щоправда, приблизно через рік, коли Кучма був обраний президентом, донецька група вимушена була піти з української політичної сцени. Настав час "дніпропетровців".

Друга спроба "донецького клану" відвоювати право на гідне представництво в державних органах влади була зроблена вже через рік. Новим губернатором Донецької області став Володимир Щербань, який зібрав навколо себе команду молодих і амбіційних донецьких бізнесменів. Але вже в 1995 р. основні члени донецької команди були знищені: загинули "газовики" Швидченко і Момот, президент футбольного клубу "Шахтар" і засновник фірми "Люкс" Ахат Брагін ( "Алік Грек"), а в 1996 р. було розстріляно народного депутата Євгена Щербаня. З групи уціліли декілька осіб, в тому числі Рінат Ахметов.

Сьогодні це ім'я в київських коридорах влади вимовляють шанобливим шепотом. Кажуть, що Ахметов "може все", що для нього не існує проблем, які не вирішуються. Сам Рінат Леонідович вельми неохоче спілкується з журналістами і категорично відмовляється говорити про політику, стверджуючи, що ця сфера його не цікавить.

Відомо, що Ахметов народився 21 вересня 1966 р. в Донецьку, в сім'ї шахтаря, що він на початку 1990-х закінчив економічний факультет Донецького держуніверситету, а в 1995 р. ініціював створення Донецького міського банку, ставши одним з наймолодших українських банкірів. Рінат Ахметов відомий також як людина, яка не побоялася виступити проти прем'єра Павла Лазаренка.

Українське інтернет-видання "Форум" пише: "З одного боку, це скидалося на самогубство: Лазаренко був в зеніті слави і могутності, а його структури контролювали майже половину економіки України. Однак Ахметова, який в той час став президентом футбольного клубу "Шахтар" і успадкував від Брагіна фірму "Люкс" (він, до речі, досі скромно значиться тільки акціонером цієї фірми), було не налякати.

Лазаренко також умів цінити суперників. На початку 1997 р. прем'єр визнав, що "єдина людина в Україні, з якою він може говорити на рівних, - це Рінат Ахметов".

Українські політики вважають, що в 1997 р. саме Ахметову вдалося домогтися усунення з посади ставленика Лазаренка - голови Донецької облдержадміністрації Юрія Полякова і призначення на цю посаду Віктора Януковича. З цього моменту почалася новітня історія "донецького клану".

Поінформовані джерела стверджують, що Ахметов і Янукович дуже дружні, що їх команду складають керівники дочірніх структур "Індустріального союзу Донбасу" – компаній "АРС", "Данко", "Енерго", "Ембролл", "Гефест". Янукович і Ахметов, виступаючи в пресі, завжди кажуть, що у них немає ані спільних бізнес-інтересів, ані ділових зв'язків, що вони цінують один в одному відданість інтересам регіону.

Спільними зусиллями "донецькій групі" вдалося домогтися багато чого – по суті, був сформований повний виробничий ланцюжок: вугілля-кокс-руда-метал. Весною цього року з'явилася інформація про те, що "клан" зумів отримати в своє розпорядження навіть електроенергетичну інфраструктуру, організувавши, таким чином, фактично автономну і вельми економічно успішну "державу в державі". За Ахметова та Януковича навіть донецький футбольний клуб "Шахтар" вийшов на міжнародний рівень і став гідним суперником київського "Динамо" (до речі, Рінат Ахметов і Григорій Суркіс - суперники не лише у футболі, але і в політиці).

В Україні вважають знаковим призначення у 2000 р. на посаду президента Професійної футбольної ліги України колишнього віце-президента клубу "Шахтар" Равіля Сафіулліна. Раніше цю посаду займав Григорій Суркіс. Кажуть, що всі близькі до Суркіса і СДПУ(О) структури не вважають донецький бізнес-клімат сприятливим.

Заслугою Віктора Януковича українські аналітики називають нещодавнє примирення "донеччан" і "дніпропетровців". Останнє серйозне зіткнення інтересів двох груп було пов'язане з продажем акцій Алчевського металургійного комбінату. Керівництво АМК вимушене було найняти озброєну охорону, яка повинна була "відбити" підприємство від посягання угрупувань-суперників. Але внаслідок втручання Януковича вдалося розподілити пакети акцій порівну: "донеччани" і "дніпропетровці" отримали по 32,5% акцій підприємства, а держпакет 25%+1 акція був переданий в управління Луганської облдержадміністрації.

"Примирення" двох регіональних груп публічно вилилося в підписання Договору про співпрацю між двома областями і намір об'єднати до парламентських виборів зусилля партій "Трудова Україна" (вважається, що вона репрезентує інтереси "дніпропетровського клану") і "Партії регіонів" (створеної, як стверджують аналітики, "донецьким кланом"). Причому, за останній рік ситуація в українській політиці настільки змінилася, що навіть політологам складно відповісти, яка з партій сьогодні сильніша і перспективніша.

До безперечних "плюсів" свого нинішнього положення донеччани можуть віднести те, що в їх команду входить керівник Державної податкової адміністрації України Микола Азаров, який вважає, що "саме з Донбасу почалося відродження України", а тому представництво донеччан в українських органах влади (зокрема, у Верховній Раді) необхідно розширити.

Досі політична ситуація в Україні була на руку "донецькому клану". Поінформовані джерела стверджують, що після "касетного скандалу" Леонід Кучма віддалився від свого найближчого оточення, в зв'язку з чим похитнулися позиції таких раніше найвпливовіших партій, як "Демократичний союз" (Олександр Волков) і СДПУ(О) (Григорій Суркіс, Віктор Медведчук). З іншого боку, президент, вочевидь, потребує підтримки надійної, скромної і не поміченої в київських навколополітичних чварах сили. На цю роль цілком може претендувати "донецька група".

Останнім часом у Києві стали говорити навіть про те, що, можливо, саме в Донецьку "зростає" майбутній наступник президента.




powered by lun.ua