Валерій Івасюк: "Займатися пошуком істини в державі Кравчука-Кучми неможливо. Той, хто підходить дуже близько до істини, наражається на небезпеку"

Понеділок, 20 серпня 2001, 11:56
Ажіотаж навколо повернення в Україну "дисидента" Валерія Івасюка минув. Власне його (ажіотажу) як такого й не було. Інша справа – повернення "блудних синів" на уламки радянської імперії. Квіти, оркестри, словом, зустрічали їх як героїв. Івасюк – в цьому сенсі - не герой. Він не видавав самвидаву, не погрожував самоспаленням, не складав антикучмівських віршів, не розклеював листівок, у масових заворушеннях участі не брав. Івасюк протидіє владі по-іншому. Мозком та висновками. В них є резон, в них є слушні акценти, і, зрештою, логіка.

Валерія Івасюка, звичайно, можна запідозрити у нещирості, в тому, що він веде власну гру й на ній заробляє певні дивіденди. Кожен може скласти своє враження про цю людину з її ж слів.

Валерій Івасюк час від часу одягає маску, так само як і всі ми – в залежності від настрою, кон'юктури, ступеню самозакоханості. Але він – віднедавна зовсім не схожий на нас. Він - в іншій ваговій категорії. Він наш і водночас не наш. Івасюк – документ, завірений урядом Британії, що українська влада може становити небезпеку для власних громадян, не говорячи вже про забезпечення прав та свобод. "Українська влада не переслідує своїх громадян", - може сказати якийсь чиновник. Дійсно, офіційна українська влада робить вигляд, наче нічого не трапилося.

А тим часом (ви помітили?) західні комерційні гіганти а-ля "British petroleum" заявляють про намір залишити український ринок. Українцеві їхній бензин не потрібний. Українцеві кров з носа потрібна їхня присутність на нашому ринку, як противага алєкперовському "Лукойлу", амбасадорським здібностям Чорномирдіна абощо. Так само відчизняному політикуму потрібні івасюки. Для балансу. Інакше – падіння…


* * *

- Пане Валерію, якою вас зустріла Україна? Щось у ній змінилося за тих півроку, як ви були відсутні?

- Ні, держава не стала іншою, я став іншим. Я почав інакше сприймати все те, що відбувається навколо мене в Україні.

- Йдеться про розчарування?

- Я б не вживав це слово. Поки що у мене триває адаптація до життя в Україні, бо за тих півроку, які провів у Британії, я призвичаївся до іншого життя. Там у мене був, я б сказав, реабілітаційний період. Те, що я побачив в Україні - не розчарування, а глибока прикрість. Я мав можливість порівняти те суспільство з нашим на побутовому рівні. Порівнюю купу дрібниць, і, на жаль, відзначаю, що ми, як певна спільнота, не хочемо змін на краще. Люди, які зустрічали мене в Борисполі, відзначали, що я став краще виглядати. Та я ж просто повернуся з нормальної країни!

- Після розпаду СРСР політичні емігранти, що поверталися, хоч і виглядали щасливо, але були пригнічені тамтешнім життям, давалися взнаки табірні хвороби...

- Якщо хтось думав, що я також приїду "чахоточним", той помилявся. Я не мав розкоші. Якщо хтось думає, що життя там є простим для того, хто очікує на рішення про політичний притулок, той помиляється.

- Де ви жили і в яких умовах, на які кошти?

- В побутовому сенсі мені там було важче, аніж в Україні. Я отримував від британського уряду щотижня ваучер на 32 фунти. Жив якийсь час у великій сім'ї, де є малі діти й літні батьки. Вони не побоялися прийняти мене й це при тому, що пам'ятають і, так би мовити, вірять у КДБ, знають що це таке. Вони були готові до нападів, погроз. І в цьому плані вони не були далекими від істини тому що спроби, скажімо так, визначення мого місцеперебування були. Окрім цього, за мною було стеження.

Я там існував у своєму досить закритому просторі, не мав можливості пересуватися країною, бо віддав паспорт в британське міністерство внутрішніх справ. Й постійно перебував під пресингом надзвичайно сильного бажання повернутися в Україну. У мене тут родина, матір, який 82 роки. Які у мене були почуття, коли повертався? Відверто кажучи, я хочу повернутися в той закритий простір. Це я відчуваю зараз. Тоді ж я хотів додому. Ви, мабуть, знаєте, що я написав заяву, що відмовляюся від намірів отримати політичний притулок, ще раніше купив квитки й просто чекав, коли мені повернуть паспорт. Але, попри це, політичний притулок мені таки надали. Це, як сказав мій лондонський адвокат, безпрецедентний випадок.

- А чому ви обрали саме Велику Британію, у вас там були певні зв'язки?

- У мене просто на той момент була єдина віза - британська.

- Ви спеціально уникаєте назви міста, де ви жили?

- Так. Я не хочу наражати цих людей навіть на теоретичну небезпеку. А жив я не в одному місті й не в одному місці.

- Перед від'їздом було заявлено, що на вас чиниться тиск з боку Служби безпеки, що невідомі вам погрожують по телефону. Саме це підштовхнуло вас до звернення уряду Британії з проханням надати політичний притулок?

- На моє рішення вплинула ціла низка факторів, що "супроводжували" мене з початку дев'яностих. Перший допит в СБУ відбувся 9 січня цього року й тривав чотири години. Він показав, що формальна причина мого виклику в СБУ є елементом заходів спецслужб, спрямованих на попередження та нейтралізацію моєї діяльності як офіційного експерта парламентської комісії з розслідування обставин зникнення Георгія Гонгадзе. Мені продемонстрували причинно-наслідковий зв'язок між ефективністю моєї експертної роботи в комісії та "реанімацією" інтересу СБУ до результатів перевірки спецорганами діяльності Національного комітету з профілактики СНІДу та наркоманії, який я очолював у 1995-98 роки.

- Що це були за ревізії і чим вони закінчилися? Там знайдено якийсь кримінал?

- В тому то й справа, що не знайдено. У 1995 році контрольна служба президента організувала та ініціювала перевірку комітету, який я очолював. Здійснило її ГоловКРУ міністерства фінансів. Тоді у мене відбулася розмова з президентом Кучмою і я довів йому, що в роботі комітету і його керівництва немає не тільки ознак порушення закону, немає навіть приводу для якогось адміністративного покарання. Президента мої пояснення цілком задовольнили. У звіті КРУ були дані, що бухгалтерія комітету припустилася помилок. Але, зрештою, було встановлено, що це до жодних негативних наслідків для державного бюджету не призвело.

Згодом, тобто після першого допиту, мене повідомили, що незабаром буде порушена кримінальна справа й буде визначено мій процесуальний статус. При цьому мені натякнули, що я можу фігурувати як обвинувачений. Я одразу про це повідомив колег з комісії. Мені рекомендували залишити Україну. 20 січня я приїхав у Лондон.

- Про що ви писали у заяві про надання політичного притулку, які причини вказували?

- В аплікаті, тобто власне заяві про надання політичного притулку, яку подав 16 лютого, я вказав причини, факти, мотиви, доводи, аргументацію, чому вдаюся до такого кроку. Це був досить-таки об'ємний документ. Я, так би мовити, описав свою історію. Як я був депутатом Верховної Ради і намагався відкрити двері істини у справі Вадима Бойка. Описав два замахи на своє життя, які задокументовані в СБУ. Описав свою діяльність на посаді голови Національного комітету з профілактики СНІДу та наркоманії, як я там працював, які це мало наслідки насамперед для мене, для тих, хто мене звільнив - Кучми, Горбуліна та інших. Розповів про свою діяльність на посаді першого заступника урядового комітету з боротьби з незаконним обігом наркотиків і свої намагання змінити щось у державі в цій сфері, та які це мало для мене наслідки.

І, звичайно, ж детально описав свою діяльність як експерта парламентської комісії з розслідування обставин зникнення Георгія Гонгадзе. Таким чином, я показав усе те, що робив останні десять років. Вказав також висновок, якого дійшов за цей час - займатися пошуком істини в державі Кравчука-Кучми, чи це є справа Бойка , або Гонгадзе, чи це є політика держави в сфері боротьби з наркобізнесом, неможливо. Той, хто підходить дуже близько до цієї істини, опиняється в небезпеці.

- Ви згадали про два замахи на своє життя. Якщо не помиляюся, йдеться про початок дев'яностих. Ви якось заявили, що й досі компетентні органи не розставили крапок над "і".

- Так, крапки не розставлені. Після того, як я став розслідувати причини смерті журналіста Вадима Бойка протягом 92-93 років, а також, наскільки я здогадуюся, у зв'язку з формуванням керівництва Національного комітету, були здійснені певні дії, спрямовані на моє фізичне усунення. Спочатку я отримав відповідну інформацію від керівника департаменту контррозвідки міністерства оборони, якому в свою чергу її "здала" людина, заслана в одне із кримінальних угрупувань, яке займалося незаконним продажем зброї. Замовлення на моє усунення отримали, наскільки мені відомо, дві групи. Перша одразу відмовилася через високий ризик розкриття злочину. А другій не вдалося здійснити наміри через діяльність згаданої мною людини. Протягом деякого часу після того, що мені стало відомо, я постійно, 24 години на добу перебував під охороною.

Після цього я пережив реальний замах - у березні 1993 року. Ми з депутатом Сергієм Головатим їхали зранку на роботу в парламент. На дорозі машин не було. Раптом з лівого боку нас обігнав фольсваген і вдарив нас у лівий борт. Тільки професійність мого водія врятувала нам життя, оскільки, якби він узяв праворуч, ми б в'їхали під колеса великої вантажної машини, яка їхала з того боку. До речі, ця вантажівка одразу зникла з місця події, а фольсваген від сили удару відкинуло на парапет, що відгороджує дорогу від трамвайної колії. Ми звернулися з заявою до генерала Марчука, який тоді керував Службою безпеки. Відповіді, результатів слідства ми не бачили й досі. Але було висунуто версію, що мій водій був п'яним. Ми це одразу спростували: він пройшов усі медичні тести та й сама по собі версія примітивна - п'яний водій зранку везе народних депутатів?!.

Я не параноїк. Я достатньо тверезо оцінював і оцінюю ситуацію. Тож після всіх цих натяків з СБУ ми й прийняли рішення, що я повинен залишити межі України.

- Після повернення вас викликали в СБУ?

- Ні. Я говорив, що рішення про повернення прийняв з урахуванням того, що от-от закінчаться дії перехідних положень Конституції, натомість запрацювали нормальні цивілізовані правові механізми. Окрім цього, певну роль відіграло те, що в СБУ змінився керівник. Оті гоніння на мене перед моїм від'їздом я пов'язую виключно з Деркачами.

- Який ваш нинішній статус в Україні? Ви залишаєтеся її громадянином, але перебуваєте під юридичним захистом Великої Британії?

- Так. На будь-які дії стосовно мене має бути дозвіл британського уряду. Я знаходжуся під його захистом. Зверніть увагу на те, що тамтешня влада ретельно перевіряла наведені мною дані. Й у результаті вирішено, що моє прохання потрібно задовольнити. Цим опосередковано визначається ставлення до країни, або, як мінімум, до її керівників з боку Британії.

- Після вашого від'їзду міністр закордонних справ Анатолій Зленко сказав, що ваш намір просити політичний притулок - ваша особиста справа. Пане Валерію, скажіть, то ви просто владнали особисті проблеми, а держава тут ні до чого?

- Я хочу пояснити шановному міністру, що питання про надання якоюсь державою політичного притулку громадянину іншої країни не є сферою приватного права. Це -публічне право, тому що політичний притулок - це захист прав людини на основі міжнародних конвенцій ООН, це захист громадянина іншої країни у випадку, якщо на його батьківщині є загроза життю і свободі. Це міжнародне, публічне право. Надання політичного притулку - офіційний рівень, а не приватний. Усвідомлення міжнародною спільнотою стану справ з правами людини в Україні щодо функціонування держави на благо людини зараз переходить з рівня почуттів на рівень офіційних документів. Документи (в даному випадку ті, які я надав британській владі) - об'єктивний чинник, який не залежить від того, хто очолює уряд тієї чи іншої країни, яка надає політичний притулок. Ви думаєте, що Європа байдуже сприймає той факт, що громадяни однієї країни-члена Ради Європи шукають захисту в іншої?

- Але ж ми маємо приклади з наданням політичного притулку Мирославі Гонгадзе та Миколі Мельниченку. Тобто, йдеться не про одну лише Європу, а про країни-лідери західного світу.

- Справа Гонгадзе та записи Мельниченка є дзеркалом того, що таке сучасне українське суспільство, як воно функціонує, на яких засадах. В результаті виходить, що ми не наблизилися за десять років до цивілізованих стандартів в сфері забезпечення прав людини.

- Як ви сприйняли звістку про надання політичного притулку Миколі Мельниченку та Мирославі Гонгадзе?

- Мій випадок та отримання притулку в США Мирославою та майором відмінні за обставинами та процедурою. У мене не було міждержавних посередників. Стосовно ж запитання, відповім, це їхнє право, як і кожного іншого, шукати політичний притулок. Одначе залишати стару немічну людину - маму Георгія самотньою в горі, коли ніщо не несе загрози для тебе, це вже не зі сфери права, це сфера моралі...

- Ви сказали, що відчуваєте прагнення знову потрапити з той закритий світ. Чи не означає це, що ви незабаром виїдете з України?

-Я не хочу нікого образити, але тут у людей очі наче в тумані, точніше, вони порожні. Комуністи таки досягли свого. За сімдесят років вони здійснили фізичну, соціальну, політичну, фізіологічну декапітацію українського народу. Українська нація - обезголовлена! Головою будь-якої нації є носії національної свідомості, яка інтегрує в собі все найкраще - культуру, інтелект, знання, мораль. Україна зазнала незворотної втрати. Комуністи фізично знищили критичну масу тих, хто був головою нації.

- Але ж ви, напевно, не тішили себе ілюзіями, що все це застаріле минеться за рік два?

- Ви знаєте, тішив! Принаймні, вірив. В Британії я спілкувався з Україною через Інтернет. Він настільки радикальний у відношенні до влади, що, дійсно, здавалося, що все суспільство переймається цими проблемами. Англійські ЗМІ також приділяли неабияку увагу до подій в Україні. Але я приїхав і побачив реальність - байдужість людей. Наче нічого страшного не сталося! Це мене приголомшило. Що потрібно для цього суспільства, щоб воно перестало ковтати всю цю брехню? Це суспільство проковтнуло 37 рік, голодомори 30-х та 40-х років, проковтнуло тиранію Сталіна, маразм Брежнєва, ідіотизм Горбачова… Знаєте, мені спадає на думку така асоціація: ми шукаємо голову вбитого Георгія. Так само ми шукаємо голову суспільства, держави. Причина смерті - в голові! Годі шукати причини нашої байдужості та безпорадності в тілі нашого суспільства. Шукати треба в голові!

Стосовно ж того, чи не хочу я звідси поїхати?...Я не поїду з України доки не завершу те про, про що я говорив. Про розслідування причин та обставин загибелі Вадима Бойка та Георгія Гонгадзе, якщо моя робота комусь ще потрібна...

 
 
* * *

- Після прильоту в Україну ви сказали, що незабаром повідомите щось сенсаційне у справі про смерть Вадима Бойка...

- Я не казав, що сенсаційне. Мені дійсно є що казати. Нещодавно було парламентське засідання комісії Лавриновича, де виступав колишній заступник міністра внутрішніх справ Король. Зміст його доповіді звівся до того, що там все чисто, все в порядку, справа закрита, загибель Вадима сталася випадково, в результаті пожежі. Однак та інформація, якою я володію, говорить про те, що висновки офіційного слідства не відповідають дійсності. Є всі підстави стверджувати, що він помер насильницькою смертю. Ще будучи в Британії, я звернувся до комісії з письмовою заявою з проханням заслухати мене в якості свідка. Депутат Шишкін мені повідомив, що Лавринович дав згоду заслухати мене, але поставив умову, яку він не висував ні до кого іншого, - попередньо письмово викласти мій виступ. Я не погодився.

- Чому ви вважаєте, що суспільство, яке не може розібратися у смерті Гонгадзе, Александрова, вбивствах депутатів, готове розібратися зі смертю Бойка?

- Це проблема суспільства, якщо воно не може або не хоче розібратися в смерті своїх гідних членів. Моя справа, мій обов'язок оприлюднити в комісії, у ЗМІ те, що мені відомо.

- Що таке суттєве ви можете повідомити у справі Бойка? Ви вже, певно, стикалися з тим, що, даруйте, правоохоронні органи чхали на незалежні розслідування, кого б вони не стосувалися. Небайдужа громадськість під різними кутами розглядала можливі причини смерті Вадима Бойка й дійшла таки висновку, що це було невипадково. Тому ваша інформація навряд чи буде новою…

- Вадим Бойко був убитий при спробі передачі інформації, яка компрометувала вище керівництво країни. Інформацію він планував передати мені та моєму товаришу Олександру Савченку, який тоді був першим заступником голови Нацбанку.

- Пане Валерію, ви можете розповісти те, що знаєте? Ви сказали, що комісія Лавриновича неадекватно поставилася до вашої пропозиції виступити у справі смерті Вадима Бойка. Комісія "розсипається" на очах. Раніше велися розмови, що вона може припинити свою діяльність, а зараз, тобто після призначення Олександра Лавриновича урядовим секретарем міністерства юстиції, питання про роботу комісії вже ніби і не стоїть. Отже, може виявитися, що вам ні перед ким буде виступати.

- Я все це чітко усвідомлюю, мені відомі підводні течії, які супроводжували й супроводжують роботу комісії, але… Перед смертю Вадим подзвонив мені, це було в середу, й сказав, що хотів би поінформувати мене стосовно підозр перших осіб держави. Зустріч не відбулася. Ми чекали Вадима, але він не приїхав. Під вечір того дня мені зателефонував голова СБУ Марчук й сказав, щоб я приїхав на квартиру Вадима, яка згоріла вщент, там, мовляв, знайдено труп, який неможливо упізнати. Дійсно, картина, яку я побачив, була жахливою...

Наступні події, а саме - результат офіційної експертизи тіла, а також офіційні заяви Президента Кравчука та міністра внутрішніх справ Василишина, які діаметрально різнилися стосовно причин смерті, змусили мене провести власне розслідування. Президент заявив, що причиною смерті став телевізор, що вибухнув, а після того, як ми з'ясували, що таке практично неможливе, пролунала заява Василишина, що причина вибуху - каністри з бензином, які стояли у Бойка в квартирі. І ця версія виявилася неправдивою. Я отримав від судмедексперта інформацію, що в крові трупа відсутні стійкі сполуки білків крові з молекулами бензину, відповідно, це спростовує версію про те, що причиною пожежі став бензин.

- Поясніть, будь-ласка, що мається на увазі.

- Річ у тім, що частина опіків була прижиттєвою, значить Вадим дихав на початку пожежі, тобто він мав вдихати й випаровування бензину, якщо вони були. Отже, ми спростували цю версію. Після цього відбулися події, які відкрили завісу над таємницею жахливої смерті Вадима. Його мама розповіла, що за два тижні до смерті Вадим подзвонив їй і попросив переховати одну фотоплівку, відзняту в Греції, де він був з колишнім прем'єр-міністром Вітольдом Фокіним. Однак, на вказаному Вадимом місці, плівки не виявилося. Мама знайшла її вже після смерті Вадима, всю порізану. На ній відсутні були кадри, на яких, як стало відомо пізніше, були зафіксовані керівники українського уряду та особи, які намагалися незаконно приватизувати один з найприбутковіших об'єктів того часу - столичний готель "Либідь".

Після того, як мама Вадима передала нам цю інформацію, на її життя двічі здійснювалися замахи. Певні проблеми виникли у молодшої сестри Вадима, внаслідок чого вона опинилася в реанімації. Сім'я Вадима "закрилася"... Я сподіваюся, що ця, але значно розширена інформація стане таки предметом розгляду парламентської комісії. Комісія не дала жодної відповіді на питання, які хотіла з'ясувати, тому, якщо вона припинить свою діяльність, це для мене означатиме одне – її штучно підвели до цього.

- Ви натякаєте на те, що комісія – це ширма?

- Ні. Там є люди, які прагнуть з'ясувати істину у справах про вбивства журналістів. Я зрозумів, що з певного часу комісія припускається помилок, її просто "ведуть". Комісію "годують" інформацією з Банкової...

Про думки Івасюка з приводу справи Гонгадзе читайте у вівторок. Далі буде.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Читайте УП В Google News