Україна: слова – нові, еліти – старі
Субота, 25 серпня 2001, 19:06
Особиста думка
Комуністичний режим в Україні було повалено без шуму і пилу. Революція відбулася в кабінетах. У дні ГКЧП українські лідери вичікували. А потім рішуче зайняли бік переможців. 24 серпня 91 року Верховна Рада переважною більшістю голосів проголосив незалежність України, а її голова Леонід Кравчук відрікся від комуністичних ідеалів і став полум'яним борцем "незалежності". У кінці 1991 року колишній партократ став першим президентом суверенної України.
Але і сьогодні політичний істеблішмент в Україні складається з колишніх представників номенклатури. І президент Кучма, і його політичний противник Олександр Мороз – партійні висуванці, саме комуністична партія навчила їх методам управління і політичної боротьби. У цих так званих націонал-комуністів збереглися розгалужені зв'язки, їх представники займають ключові пости в економіці і в політиці. З оглядкою на Захід вони пишно просторікують про парламентаризм, про участь в прийнятті політичних рішень, про незалежність засобів масової інформації. Але за всім цим словесним лушпинням зберігається звичний радянський стиль роботи.
Саме тому політична система в Україні являє собою химерну суміш демократичних і авторитарних елементів. Ось вже сім років країною править президент Леонід Кучма. Першою його турботою було розширити президентські повноваження. Кучма успішно лавірує між могутніми олігархами і комуністами. Це не так уже і важко, адже старі друзі і соратники у нього є серед обох угрупувань. З їх допомогою президент звалив уряд Ющенка, який уперше спробував провести в Україні реальні реформи. І хоч Україна з 1995 року є членом Ради Європи, права людини в країні залишаються абстрактним поняттям. Засоби масової інформації можуть залишатися вільними лише за умови, що вони не критикують президента. Незалежні журналісти зазнають тиску аж до вбивств.
Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і призвело до першої політичної кризи в Україні. На початку цього року багатотисячні натовпи вимагали розслідувати участь державних структур в злочині. З'явилося гасло "Україна без Кучми". Але обурення швидко вляглося. Коли людина не знає, як прогодувати сім'ю, йому не до політики.
Ось і в десяту річницю своєї незалежності Україна залишається демократичною за Конституціює і радянською за духом країною. Постійно зростає її економічна залежність від Росії. Збереглися і особисті зв'язки з російськими політичними елітами. Досить нагадати про давню дружбу між Леонідом Кучмою і послом "Газпрому" і Росії у Києві Віктором Чорномирдіним. Демонстративну підтримку Кучмі надає і президент Росії Володимир Путін. Ця залежність від старшого брата – також частина тяжкої радянської спадщини.
Але головним гальмом на шляху України до створення діючої парламентської демократії, до реальних політичних і економічних реформ, до підвищення життєвого рівня населення були і залишаються старі номенклатурні кадри у важелів влади. Без зміни старих еліт не буде і реформ.
Комуністичний режим в Україні було повалено без шуму і пилу. Революція відбулася в кабінетах. У дні ГКЧП українські лідери вичікували. А потім рішуче зайняли бік переможців. 24 серпня 91 року Верховна Рада переважною більшістю голосів проголосив незалежність України, а її голова Леонід Кравчук відрікся від комуністичних ідеалів і став полум'яним борцем "незалежності". У кінці 1991 року колишній партократ став першим президентом суверенної України.
Але і сьогодні політичний істеблішмент в Україні складається з колишніх представників номенклатури. І президент Кучма, і його політичний противник Олександр Мороз – партійні висуванці, саме комуністична партія навчила їх методам управління і політичної боротьби. У цих так званих націонал-комуністів збереглися розгалужені зв'язки, їх представники займають ключові пости в економіці і в політиці. З оглядкою на Захід вони пишно просторікують про парламентаризм, про участь в прийнятті політичних рішень, про незалежність засобів масової інформації. Але за всім цим словесним лушпинням зберігається звичний радянський стиль роботи.
Саме тому політична система в Україні являє собою химерну суміш демократичних і авторитарних елементів. Ось вже сім років країною править президент Леонід Кучма. Першою його турботою було розширити президентські повноваження. Кучма успішно лавірує між могутніми олігархами і комуністами. Це не так уже і важко, адже старі друзі і соратники у нього є серед обох угрупувань. З їх допомогою президент звалив уряд Ющенка, який уперше спробував провести в Україні реальні реформи. І хоч Україна з 1995 року є членом Ради Європи, права людини в країні залишаються абстрактним поняттям. Засоби масової інформації можуть залишатися вільними лише за умови, що вони не критикують президента. Незалежні журналісти зазнають тиску аж до вбивств.
Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і призвело до першої політичної кризи в Україні. На початку цього року багатотисячні натовпи вимагали розслідувати участь державних структур в злочині. З'явилося гасло "Україна без Кучми". Але обурення швидко вляглося. Коли людина не знає, як прогодувати сім'ю, йому не до політики.
Ось і в десяту річницю своєї незалежності Україна залишається демократичною за Конституціює і радянською за духом країною. Постійно зростає її економічна залежність від Росії. Збереглися і особисті зв'язки з російськими політичними елітами. Досить нагадати про давню дружбу між Леонідом Кучмою і послом "Газпрому" і Росії у Києві Віктором Чорномирдіним. Демонстративну підтримку Кучмі надає і президент Росії Володимир Путін. Ця залежність від старшого брата – також частина тяжкої радянської спадщини.
Але головним гальмом на шляху України до створення діючої парламентської демократії, до реальних політичних і економічних реформ, до підвищення життєвого рівня населення були і залишаються старі номенклатурні кадри у важелів влади. Без зміни старих еліт не буде і реформ.
