Дезертирів і грабіжників залишили на службі! Браво!

Понеділок, 27 серпня 2001, 17:20
Відкритий лист журналіста Володимира СКАЧКА
Президентові КУЧМІ Л.,
голові СБУ РАДЧЕНКУ В.,
генеральному прокуророві ПОТЕБЕНЬКУ М.,
міністрові оборони КУЗЬМУКУ О.


Товариші!

Цей лист знову відкритий, бо три перших серед вас так чи інакше клялися захищати правопорядок у державі взагалі й особливо присідали в реверансах щодо захисту журналістів зокрема, а останній - міністр оборони - запевняв, що його війська зроблять усе, щоб конституційний лад в особі президента ніхто не потурбував. Пам'ятаєте, це коли Гонгадзе зник?

Так от, знову докладаю вже вам чотирьом, що все, що ви робите і робили досі, схоже на подвійну гру. Чи то ви всі трохи перебільшували, коли запевняли, що контролюєте ситуацію з дотриманням правопорядку в країні та з порядком у військах (сказана неправда по-українськи ще називається "брехня"), чи то ви всі граєте в таку собі гру: говорите одне, а на ділі подаєте сигнали всім підлеглим, щоб ті й далі доводили, хто в домі господар, захищали режим за будь-яку ціну і не звертали увагу на "демократичну балаканину".

Ось вам найсвіжіший приклад: справа Бориса Фельдмана, якого звільнив з-під варти суд, а податкова міліція демонстративно краде його, і напередодні Дня Незалежности його судять у закритому режимі, не допускаючи ні адвокатів, ні журналістів. Що це - порушення Конституції, знаєте і ви, і, тим більше, ті, хто так робив з Фельдманом.

Але навіть не в тім річ, що Конституцію порушили, а в тім, що порушили вкотре - й укотре демонстративно. Якщо поєднати цю справу зі справою судді Миколи Замковенка, з демонстративним побиттям адвоката Фельдмана і Замковенка Андрія Федура, то зрозуміло, кого ви прагнете тепер залякати - судову владу та адвокатуру. І зрозуміло чому: якщо зламаєте цих, як висловився президент, "подонків висшей мєри", то простих людей уже ніхто не захистить.

Із цього переліку і моя маленька справа, про яку я вже писав президентові. На мене напали двоє військових строкової служби, які самовільно залишили частину, напились, а потім вирішили здобути ще грошенят, щоб продовжити гуляння. Цих військових кілька діб шукали їхні "батьки-командири", бо вони взагалі дезертирували.

За захистом я звернувся до міліції, вона передала справу до військової прокуратури Київського гарнізону, а та відмовилася розбиратися з дезертирами.
Саме 24 серпня, в День Незалежности, я отримав листа з військової прокуратури. Ось що там сказано: "Повідомляю, що 9.08.2001 року в порушенні кримінальної справи стосовно військовослужбовців в/ч Д-1001 Шиліна О.С. та Войтинського Я.О. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 141 ч. 2, 239 п. "а", 252 КК України, відмовлено на підставі ст. 6 п. 2 КПК України. В той же день у порушенні кримінальної справи стосовно гр-на Скачка В.С. за ознаками злочину, передбаченого ст. 177 КК України*, відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України. Прийняте рішення може бути оскаржене військовому прокуророві Київського гарнізону в семиденний строк з моменту отримання даного повідомлення. Слідчий військової прокуратури Київського гарнізону ст. лейтенант юстиції Артем'єв О. І."

Лист від слідчого показовий навіть не тим, щоб я не міг ніде нічого оскаржити: в порушенні справи відмовлено 9 серпня, лист датований 13-го, до мене він надійшов 24-го, перед довгими вихідними, а на конверті стоїть 22-ге. Яку дату візьмуть прокурори в разі оскарження за точку відліку, знають тільки вони. Й навіть не тому, що мене, виявляється, теж збиралися судити за якоюсь кримінальною справою, про що я навіть не знав, бо жодних слідчих дій зі мною не здійснювали. Так може виявитися, що я вже якимось судом на вимогу якоїсь прокуратури засуджений на якийсь термін, але про це не знаю. А що - якщо все доводити до абсурду, то чому б так не зробити?!

Важливе інше. Військовики, які дезертирували й учинили напад на людей, не були покарані, а залишилися в роті, що безпосередньо охороняє Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, яким керує генерал армії Дурдинець В.В. До цього, звичайно, можна тільки додати, що у мене немає даних про те, як Дурдинець, захищаючи суто по-радянськи честь мундиру, чинив тиск на прокуратуру, щоб та дозволила не виносити сміття з хати. Я цього навіть не підозрюю…

Тож, товариші високі адресати, ще раз здуру пропоную вам бути чесними. Якщо ви не знаєте, що це таке, то розтлумачую: або нічого не говоріть про захист людей, про рівність перед законом, про дотримання правопорядку, не закликайте журналістів повідомляти вас про злочини, і тоді нехай ваші архаровці в погонах і без них роблять, що завгодно, і народ, може, з часом якось сам від них захиститься. Або якщо щось говорите, то хоча б про людське око трохи розумніше дотримуйтеся сказаного.

Із цим, звісно, без усякої поваги залишаюся ваш Володимир СКАЧКО.
Журналіст. А "ваш" у тому плані, що тепер іще раз переконався: за вашої команди зі мною можуть зробити все, що завгодно.




______________________
* Стаття 177 Кримінального кодексу України "Завідомо неправдивий донос":
"Завідомо неправдивий донос суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину — карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк".

Читайте також:

Пацан сказав – пацани "нє сдєлалі", або Як президент знову підставився
Журналісти знову стали об'єктами вже не тільки підвищеної уваги, а ще й помсти. Звісно, з боку тих, кому потрібні їхні послуги напередодні виборів, але кому не підходить певна розкутість журналістів, що прийшла разом зі свободою після смерті та скандалу навколо справи Гії Гонгадзе.



powered by lun.ua